На Польщу водночас напали росіяни, шведи і трансільванський принц Ракочі. Вони рвали її на шматки, і кожен із них шукав собі у Польщі спільників. Усі добивалися союзу з козаками. Хмельницький довго вагався, до кого йому пристати. Нарешті він зробив вибір на користь Росії, маючи на те різні причини. Найважливішими з них були дві: те, що він не міг сподіватися на допомогу з боку віддалених держав, і те, що однакова релігія росіян і козаків забезпечить сердечність і міцну дружбу між двома народами. Його спиняло лише побоювання протидії з боку кримського хана і козацького генерального писаря Виговського. Однак досвід добре навчив його не дуже розраховувати на захист володаря, який завжди продає свою допомогу тому, хто більше заплатить, та ще й грабує, руйнує й палить усе, що належить другу чи ворогу, бувши незадоволеним якоюсь дрібницею. Він сподівався позбутися згодом такого союзника. З цією метою він мав нараду зі своєю старшиною. Ухвалено було відрядити Гуляницького, полковників Цюцюру та Дворецького з багать ма іншими козаками як послів до російського великого князя Олексія Михайловича, щоб піддатися під його руку з тією частиною України, яка повністю належала запорозьким козакам. Великий князь прийняв їх з великою пошаною, щедро обдарував і відрядив разом з ними боярина, або приватного радника, Бутурліна, призначивши його послом на переговори про найкращий спосіб вести війну проти Польщі. Бутурлін від імені свого володаря одержав знаки поваги, виявлені йому запорозькими козаками, які віддали йому міста Київ, Ставище, Ржищів, Трипілля, Трахтемирів і Канів. Гуляницькому було поручено доставити у Москву список старшини та старих і заслужених запорозьких козаків, складений за наказом Хмельницького, і подати його царю, який написав на ньому власноручно «уравниваемым быть против дворян российских», тобто що має бути цілковита рівність між тими, кого поіменовано у списку, і російськими дворянами.
У свою чергу Гуляницький одержав ратифікацію наступних статей, про що просили царя:
I, Що козаки будуть назавжди звільнені від усіх податків.
II. Що їм буде дозволено користуватися поширеним серед них магдебурзьким правом.
III. Що вони завжди матимуть цілковиту свободу торгівлі, зокрема право виготовляти пиво, горілку, питний мед повсякчас і в якій завгодно кількості як для власного споживання, так і для вивозу.
IV. Що вони завжди управлятимуть самі собою, згідно з порядком, встановленим їхніми національними зборами.
V. На знак визнання за ці зольності та привілеї запорозькі козаки зобов’язуються надати в розпорядження царя на його першу вимогу шістдесят тисяч вояків.
VI. Цар обіцяє платити щороку від чотирьох до шести карбованців тим, хто йому служитиме пішо чи кінно.

Источник информации: Розділ XXIII. Старшина запорозьких козаків. «Літопис Малоросії, або історія козаків-запорожців та козаків України, або Малоросії» Жан-Бенуа (Йоганн-Бенедикт) Шерер

Д.И. Яворницкий «История запорожских казаков», Том 2, Глава одиннадцатая

Пассивную роль играли запорожские козаки и в 1644 году во время похода коронного гетмана Станислава Конецпольского против татар. Этот поход предпринят был поляками в отомщение за набег татар в Заднепровье, сделанный ими и 1643 году. Собрав большое войско, Конецпольский отправил вперёд себя воеводу Станислава Любомирского к Местечку Ставищам для наблюдения за татарами. В свою очередь Любомирский, прибыв в Ставища, отправил от себя часть войска под начальством князя Иеремии Вишневецкого к Днепру, в местечко Мошны и приказал ему строго следить за движениями неприятелей на обоих берегах реки. Татары шли под начальством Тугай-бея, Муртазы-аги и Умар-ати, пользовавшихся репутацией в Крыму самых храбрых и дельных воинов; последний, кроме того, известен был как лучший калауз, т. е. проводник войска, отлично знавший географическое расположение польско-украинских областей. Января 3 дня татары заняли переправу через Днепр у Тавани, объявив, что они идут не с тем, чтобы воевать против Польши, а с тем, чтобы вернуть свои стада, угнанные козаками. Гетман, узнавал о всех движениях татар от беглых запорожских пленников, а также от чигиринского полковника, находившегося с полком в Запорожье, и от пана Забужского, отправленного туда же для разведок. Они сообщили гетману, что татары, не могши переправиться через Днепр у Тавани, вследствие обмерзлых берегов реки, безуспешно пытались сделать это у Каирской и Носоковской neреправ, а потом поднялись вверх до Кичкаса. Тогда Вишневецкий передвинулся в Корсунь, а гетман из Бара спустился к Ставищам. Здесь получено было известие, что орда, выждав два дни у Кичкаса, пока не окреп лед, переправилась с левого берега Днепра на правый и двинулась к Желтым Водам, от Желтых Вод пошла через верховье речки Саксагани, через речки Ингулец, Ингул и Высь. Тогда все польское войско сошлось у Ахматова на речке Тикыче и здесь 30 января 1644 года произошла битва между поляками и татарами. Битва окончилась для татар весьма печально: они были сломлены и бежали к Синим Водам, а оттуда частью к Днепру, частью к Очакову, а частью в буджацкие степи. Между поляками во время этой битвы находились и козаки, но их было всего лишь 400 человек и они поставлены были сзади всего войска

Дневник Освецима: Киевская старина, 1882, январь, 139—146.
http://www.cossackdom.com/book/bookyvor/izk2/211.html

1764 года июня 22-го дня, по указу Ея Императорского Величества, Киевская Губернская Канцелярия слушав присланного Войска Запорожского от кошевого атамана Федорова с старшиною доношения, которым представляет о неподлежащей даче находящимся в Новосеченском ретраншаменте за коменданта киевского гарнизона Стародуб. полку капитаном Машановым того ж Войска Запорожского козаку Лукьяну Терпилку, да брату его польской области Белоцерковской губернии с. Ставищ жителю Ивану Терпилку ж билета, по которому оные Терпилки, забрав имевшиеся у них в общем с запорожским козаком Иваном Щепою в торгу занятые ими, Щепою и Терпилком, у разных запорожских козаков деньги сто шестьдесятъ пять рублев, тако ж трое лошадей и протчие пожитки, бежали в Польшу, и о слабом содержании им, капитаном Машановым, команды и о чинимых состоящими в команде его солдаты воровствах, и тем доношением просит о смене оного капитана Машанова и о определении на место его другого достойного офицера, и о учинении оному козаку Щепе от помянутого капитана Машанова в объявленном последовавшем ему Щепе, по причине дачи от оного Машанова означенным Терпилкам билета, и о подтвержде-нии куда надлежит о недаче впредь, мимо команды Войска Запорожского, желающим оттуда выходить запорожским козакам никому ни за какими поруками пашпортов и билетов; ...

…
Полку Белоцерковского, - послан Леонтий Лопухин, - Белая Церковь, Ставища, Насташка, Синява, Лесевичи, Ковшоватая, Боярка, Каменной Брод, Ольховец, Шавулиха, Черной Каменец, Трилесы – пуст, Рокитная, Ольшанка, Германовка – пуста, Фасто – пуст, Дедовчино – пуст, Рожов – пуст, - 20 городов.
…
По государеву цареву и великого князя Алексея Михайловича всеа Русии указу посланы в городы стольники, и стряпчие, и дворяне московские.
…
Левонтей Лопухин да подъячей Яков Портомоин – в Белоцерковской полк.

ЦГАДА, ф. Посольский приказ, Малороссийские дела, 1654, д.1, лл. 15-25. Подлинник.