Середа, 13.11.2019, 12:53
Ставище і Ставищенщина
Нове на сайті Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Оновити Нові повідомлення · Особисті повідомлення Особисті повідомлення() · Відомості про учасників форумуУчасники · Читаємо правила форумуПравила форуму · Знайти на форуміПошук · Підписатися на отримання новинRSS · Тільки для VIP-користувачівПриватний форум ]
  • Сторінка 2 з 2
  • «
  • 1
  • 2
Модератор форуму: Viktor, Оксана  
Форум » Історія Ставищенщини » Історичні факти » 350-лет героической обороны Ставища (350-лет героической обороны Ставища против Речи Посполитой)
350-лет героической обороны Ставища
СебастянДата: Середа, 27.06.2018, 11:44 | Повідомлення # 16
Рядовий
Група: Модератор
Повідомлень: 9
« 1 »
Країна: Україна
Статус: :-(
Хронологія Облоги Ставища 1664 року
Прикріплення: 5278877.jpg(118.4 Kb)


Нішо, крім Ставища!

Повідомлення відредагував Себастян - Середа, 27.06.2018, 11:45
 
RuslanKoloДата: Понеділок, 27.08.2018, 00:28 | Повідомлення # 17
Сержант
Група: VIP-користувач
Повідомлень: 22
« 1 »
Країна: Україна
Статус: :-(
Для зручності читання старовинної мапи осади Ставищ маємо збірну картинку:



Скачати можна звідси (формат gif, дуже якісна картинка):
https://drive.google.com/open?id=1QA8-cWtHmwMZA69j2JCluYn8Z1hxSsm6
 
RuslanKoloДата: Понеділок, 27.08.2018, 09:34 | Повідомлення # 18
Сержант
Група: VIP-користувач
Повідомлень: 22
« 1 »
Країна: Україна
Статус: :-(
Облога Ставища 1664 року з німецькою та українською експлікацією, висока якість, формат jpg

https://drive.google.com/open?id=1tuv5hMOZT0dk1pNIRtONXO9WQCmd7fAg
 
RuslanKoloДата: Вівторок, 28.08.2018, 14:42 | Повідомлення # 19
Сержант
Група: VIP-користувач
Повідомлень: 22
« 1 »
Країна: Україна
Статус: :-(
Чітка, високої якості мапа осади Ставищ для тих, хто хоче роздрукувати, вставити в рамочку і почепити собі на стіну (формат gif, 4,38МБ)

https://drive.google.com/open?id=1bfhhgBgn4fkGhXO29KGnhKHeW85XUAC_
 
RuslanKoloДата: Вівторок, 12.02.2019, 15:11 | Повідомлення # 20
Сержант
Група: VIP-користувач
Повідомлень: 22
« 1 »
Країна: Україна
Статус: :-(
Костомаров Николай Иванович . Руина, Мазепа, Мазепинцы. М., 1995. с. 36-45

(Книга воспроизводится по Санкт-Петербургскому изданию 1903-1906 гг.)

https://www.litmir.me/br/?b=230849&p=11



Чарнецкий сильно озлобился на Ставище. Во время похода короля на левую сторону жители дали присягу в верности, но когда вспыхнуло и разлилось на правой стороне Днепра восстание, ставищане перебили оставленный у них польский гарнизон, не пощадили притом и раненых ляхов, находившихся в устроенном там госпитале, разобрали но рукам свезенные для войска припасы и разорили близ Ставища имение, пожалованное Чарнецкому в ленное владение. Чарнецкий, сделавши распоряжения об укреплении Корсуна, двинулся усмирять Ставище. Ян Собеский всегда отличался тем, что советовал поступать возможно мягко и кротко с русским народом; и теперь подавал он мысль дозволить мятежникам отправить к королю послов с изъявлением покорности и оставить их свободными от нападений до возвращения посланцев от короля.

Чарнецкий смотрел на это дело иначе, и отвечал: <я не умею и не люблю льстить: опыт научил.меня, что своевольство козацкое удобнее укрощать суровостью, чем кротостью>. Чарнецкий приказал буджакской орде пожечь все деревни и хутора около Ставища,
истребить и забрать в полон, жителей. <Есть не буду, спать не буду, пока не добуду это гнездо бунта, этот вертеп разбойников>, говорил он. Такой же взгляд выразил он в донесении, посланном тогда же к королю: в открытом поле неприятеля не встречаю, он засел по местечкам и городкам и так упорно держится московской протекции, что каждое поселение приходится брать штурмом. Сердца их до такой степени нечувствительны ко всепрощающему милосердию вашего величества, что они хотят лучше погибнуть с домами своими от огня, терпеть голод и всякие лишения, чем возвратиться к верному подданству королю своему. Вся Украина решилась умирать, а не покоряться полякам>.

По известию польского историка, начальствовали над восставшим поспольством в Ставище некто Дачко, бывший долго в турецкой неволе на талерах, и Булганый – еще при Богдане Хмельницком полковник пехоты; оба они были теперь полковники так называемых <серденецких>полков, возникших в недавнее перед тем время из охотников. В городе заперлось много народа; поляки в своих известиях доводят число всех годных к бою до 16.000.

Приступы начались 4-го июля. На первых порах они пошли неудачно для поляков. Дачко, отбивши их, приказал своим людям копать ров, чтоб не допускать поляков до вала; из высыпной земли этого рва образовался новый вал и, таким образом, город опоясался двумя земляными оградами. Поспольство с валов издевалось над своими врагами. Когда Чарнецкий объезжал свое войско, одетый в бурку из леопардовой кожи, осажденные кричали ему: <ото ряба собака!> После нескольких дней, проведенных в битвах, Чарнецкий убедился, что не поделает ничего силою с осажденными. Он отправил в город шляхтича с убеждениями сдаться и не губить себя напрасно. Ставищане отвечали: <пусть польское войско прежде отойдет от нашего города, тогда мы пошлем постановить уговор с Чарнецким, с тем, чтоб мы были вольны от военного постоя и не было бы у нас польского гарнизона>. Такой ответ раздражил гордого пана; он приказал татарам по окрестностям довершать разорение селений и без милосердия убивать женщин, детей и стариков, потому что из этих селений находились в городе жители; между тем привезли полякам свежие боевые снаряды; пальба гранатами и бомбами истребила разом большую часть строений в Ставище. Дачко был убит; на его место выбрали сотника Чопа, который, по выражению польской летописи, был, к досаде поляков, предводитель дельный и отважный. Много потерь понесли тогда поляки. Погибла вся пехота, уцелевшая после зимней кампании; поляки так умалились, что где прежде были тысячи, там оставались сотни. Чарнецкий вообще мало щадил жизнь подчиненных, и в ответ на жалобы о потерях в войске говорил: <что ж, война людей не рожает!>

Хотелось – Чарнецкому, во чтобы то ни стало, взять город приступом, но другие паны, составлявшие около него военный совет, находили, что гораздо, лучше, ради пощады собственных сил, принудить к сдаче город блокадою, тем более, что пленные показывали, что в городе чувствуется недостаток съестного, а людей, набежавших туда с сел, много, и все эти поселяне на зиму себе не сеяли, а от прежнего лета полевых плодов не успели собрать, и потому в осаду с собою запасов не взяли. Итак, по общему приговору военачальников, город Ставище был обложен кругом: ни в город, ни из города ни одно живое существо пройти не могло.

Было бы возможно подать помощь осажденным в Ставище, если бы гетман Бруховецкий соединил раздробленные козацкие силы и если бы в пору пришли к нему великороссийские воеводы с своими полками. Этого не сделалось...

Октября 20-го нового стиля (8-го - старого) сдалось, наконец, осажденное Ставище. Не стало долее возможности терпеть голод, а усиленная пальба из польских орудий обратила в пепел почти все жилища; приходилось в осеннюю непогоду оставаться без крова под непрерывными неприятельскими выстрелами. В таком положении осажденные решились просить пощады и выслали священников с предложением капитуляции.

<Не можете толковать о капитуляции>, запальчиво отвечал им Чарнецкий, <я не раз уже вам предлагал милость свою, а вы пренебрегли ей. Теперь вы недостойны помилования; сдавайтесь на имя короля, присягайте хранить верное подданство, отворяйте ворота без всяких кондиций, если хотите, чтоб я оставил жизнь вам; но всех ваших коноводов и подстрекателей к бунту приведите ко мне>.

Ставищане связали и привели к польскому военачальнику 13 человек; в числе их были атаманы – Чоп и Подобия. Булганый скрылся заранее. Чарнецкий поручил выданных под караул Тетере, который прибыл тогда в стан Чарнецкого из своей экспедиции на запад. Поляки взяли в Ставище множество боевых запасов и такое количество пороха, что стало бы осажденным на целый год. Чарнецкий пощадил сдавшихся, но в наказание за долговременное упорство велел заплатить за свою жизнь окуп татарским султанам, расположил в Ставище два полка на все время, пока будет идти война в Украине и отнял у Ставища колокола – в наказание за то, что в них звонили в набат, созывая поспольство к битвам против поляков (...)

В Умани полковником стал бывший прежде в Брацлаве полковником Иван Сербии. Он застал в Умани междоусобие, усмирил его, отбил нападавших на Умань поляков и потом, выступивши из Умани, взял Бабаны, Косеновку, Кисляк,Торговицу, захваченную поляками после ухода из нее Серка. Много боев имел он тогда с поляками и враждебными козаками, много взял врагов в плен и с торжеством воротился в Умань. Успехи Сербина пробудили дух поспольства в соседних городках, только что покорившихся полякам. В числе их были Лисенка, от которой Семен Высочан отбил Чарнецкого, и Ставище, стоившее полякам таких долгих усилий. Чарнецкий не ожидал дерзости от жителей последнего, он расположил было свое войско по городам и селам и отправил послов на сейм с просьбою об уплате жалованья войску, а сам, после неудачи покушения на Лисянку, прибыл в Белую-Церковь; вдруг там услышал он, что ставищане прогнали от себя польский гарнизон. Сперва Чарнецкий отправил туда Маховского с его полком и с козаками Тетери.

Ставищане встретили их с оружием. Маховский в бою потерял до двухсот человек и убежал. Тогда Чарнецкий поспешно двинулся сам. Козаки и поспольство в Ставище еще не отдохнули от победы над Маховским, как явился перед ними Чарнецкий.

Он вошел беспрепятственно в город и потребовал выдачи зачинщиков нового восстания. Хотели было ставищане защищаться, но уже было для них поздно. Поляки сразу взяли над ним верх. Чарнецкий приказал всех жителей перебить, а город их со всеми жилищами сжечь дотла, чтоб не оставалось более гнезда мятежа, как говорили поляки. За Cтавищами такая же участь постигла Боярку: и там жолнеры перерезали все поспольство, не пощадивши и малых детей. Товарищ Чарнецкого, воевода русский Яблоновский, взял Кисляк, разбил там какого-то Вдовиченка, но в Кисляке поляки поступили человечнее; по крайней мере они оставили в живых с женами и детьми тех из них, которые, видя сразу невозможность бороться, поддались полякам.

Зверская расправа Чарнецкого над Ставищем и Бояркою, вместо того, чтобы страхом расположить народ к покорности, только более побуждала поспольство правобережной Украины отрезаться от возможности терпеть власть поляков над собою.
Прикріплення: 8678503.jpg(19.2 Kb) · 6309669.jpg(48.4 Kb) · 6269920.jpg(79.6 Kb)


Повідомлення відредагував RuslanKolo - Середа, 13.02.2019, 17:59
 
RuslanKoloДата: Субота, 20.04.2019, 09:59 | Повідомлення # 21
Сержант
Група: VIP-користувач
Повідомлень: 22
« 1 »
Країна: Україна
Статус: :-(
ОБЛОГА СТАВИЩ: 13 СТАВИЩАН, ЯКІ ВРЯТУВАЛИ МІСТО

"Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх" Іоанна15:13
На жовтень 1644 року навколо обложеного містечка Ставища склалася безвихідна ситуація: козаки у містечку ще могли і хотіли захищатися, але тисячі людей з мирного населення страждали від голоду; у поляків, що оточили місто, не було сил на рішучий штурм, наближалася зима, війська треба було виводити на зимові квартири, та й Чарнецького давно вже чекали на Лівобережжі - відбивати наступ російських військ.
Після кількох безрезультатних переговорів все містечко знало, що Чарнецький першою умовою вимагає видати йому тринадцять керівників повстання - він знав їх імена, і вони наперед знали, що поляки вимагатимуть їх видачі.
В ті часи видача очільника повстання було звичайною умовою для помилування загону повстанців - якщо справи складалися геть кепсько, керівник міг дати шанс врятуватися товаришам ціною свого життя. З іншого боку, не потрібно занадто ідеалізувати козаків - загнані у безвихідь і скрутнощі, вони могли самі зв'язати свого отамана і викупити собі життя. Приблизно, як сьогодні багато українців готові зв'язати Порошенка і видати його росіянам в обмін на спокій, дешевий газ і кілограм гречки.
Тринадцять очільників повстання у обложених Ставищах наперед знали, що, якщо погодяться на страту, місто із багатьма тисячами мирних жителів буде врятоване. Набагато легше загинути в найближчому бою чи іншим способом вкоротити собі життя, ніж потім із зідраною шкірою сидіти на палі у Чарнецького.
Сам Чарнецький доповідав королю: "Україна готова радше померти, ніж піддатися Польщі".
Арештувати 13 козаків, які готові до цього, неможливо без їх попередньої згоди.
Але вони - погодилися.
І їх зв'язаними передали Чарнецькому.
Місто і тисячі жителів були врятовані, отримали ще один шанс на повстання і перемогу.
Леонтий Похилевич "Сказания о населенных местностях Киевской губернии" 1864:
"...Чарнецкий не принимал условий. Требовал 13-тъ старшин, между ними главнейших: Чепу и Подадницу. Они были отданы Тетере; а город приговорен к уплате крымцам польской допативы. Тогда отняли от церквей колокола, как голоса призывающие народ к бунту, потребовали уплаты за лошадей, погибших во время осады и назначили горожанам содержать на свой счет 2 польские хоругви, оставленные вместо гарнизона. 30 знамен, из которых 2 с гербами царскими и 40 пушек достались победителям..."
********
Дуже схожа ситуація із самопожертвою очільників була у Франції, у 1347 році, під час осади англійцями міста Кале.
(нижче використано фрагменти статті Клари Гудзик "Громадяни Кале")
Після дуже важкої річної осади англійський король погодився прийняти капітуляцію приреченого міста, але висунув вимогу: «Нехай за стіни Кале вийдуть і стануть перед переможцем шестеро найбільш іменитих громадян міста — в одних лише сорочках, босі, із непокритими головами, із мотузками на шиї та з ключами від міста в руках»
Після виконання вимоги жителям міста обіцяно помилування, ці шестеро будуть страчені.
У місті ударив великий дзвін, жителі зібралися на центральній площі, бургомістр оголосив наляканим жителям волю англійського короля. Запанувала тиша.
Але ось виступив із натовпу один із найбагатших та найстарших за віком громадян міста і висловив згоду піти у ворожий табір, виконати принизливі умови короля Едуарда. Цей перший був Есташ де Сен-П’єр. Хроніст розповідає: «Люди юрмилися навколо нього, сповнені глибокого співчуття, вдячності і поваги. Багато хто із сльозами впав до його ніг … За першим, серед молитов і ридань жінок, вийшло з натовпу ще п’ятеро громадян. Згодився піти на смерть Жан д’Ер — також багатий і іменитий громадянин, батько двох вродливих доньок». Слідом за ним — брати Жан і П’єр де Віссан, потім ще двоє (хроніст не називає їхніх імен). Засуджені на смерть зняли з себе одяг та черевики, залишившись у довгих сорочках; кожен пов’язав на шию мотузок (символ рабства і ганьби), а потім всі вони рушили через вже відкриті ворота до ворожого табору, до тимчасової резиденції Едуарда III. На площі знову запанувала страшна тиша, хоча люди не розходилися. Кожен відчував, що їх стало тут менше.
Коли громадян Кале привели до англійського короля, той наказав негайно стратити їх, і кати вже стали за їхніми плечима. Та трапилося чудо: молода дружина короля, уродженка Франції, кинулась перед Едуардом на коліна і вимолила помилування своїм співвітчизникам. Вона була вагітна, і король не насмілився їй відмовити.
Через 500 років, у другій половині ХIХ століття муніципалітет міста Кале вирішив спорудити пам’ятник легендарному Эсташу де Сен-Пьеру, який першим прийняв виклик короля Едуарда - на більший пам'ятник грошей не було. Робота була замовлена Огюсту Родену, тоді ще мало знаному у світі скульптору. Тема самопожертви і мужності глибоко схвилювала його, і він запропонував муніципалітету свій варіант — увічнити не одного, а всіх учасників достопам’ятної події, показати боротьбу між почуттям обов’язку та страхом смерті в душі кожного з них. Роден навіть відмовився від додаткових грошей - він хотів, щоб ці шестеро назавжди стояли разом. Після довгих дискусій, які набули загальнонаціонального характеру, замовники таки дозволили Родену втілити його нетрадиційний задум — шестифігурну композицію і той момент трагедії, коли добровольці зробили перші кроки, прямуючи вулицями міста до кріпосних воріт, до загибелі.
Багато дискусій та заперечень викликав також роденовський проект постаменту для людських фігур. Вірніше сказати — відсутність такого постаменту. Роден хотів, щоби виліплені майже в натуральну величину герої (висота кожної постаті два метри) не височіли над людьми, а були серед них і на тій самій торговій площі, з якої вони самотньо пішли 1347 року. Цей задум було реалізовано тільки пізніше, вже після смерті автора — тепер шестеро громадян Кале вічно йдуть серед юрби громадян, стикаючись з ними, як живі з живими, втягуючи їх у свій скорботний героїчний хід, примушуючи кожного питати себе: «А я здатний на подібний подвиг?»
*********
У Ставищі явно не вистачає пам'ятника 13-ти козакам, які врятували місто. Ми знаємо імена тільки двох козаків - Чепи і Подадниці.
І - так, ми пам'ятаємо про Сергія Цимбала, який теж душу свою поклав за друзів своїх.



Повідомлення відредагував RuslanKolo - Неділя, 21.04.2019, 20:17
 
Форум » Історія Ставищенщини » Історичні факти » 350-лет героической обороны Ставища (350-лет героической обороны Ставища против Речи Посполитой)
  • Сторінка 2 з 2
  • «
  • 1
  • 2
Пошук:


Ставище © 2019