Вівторок, 22.01.2019, 18:36
Ставище і Ставищенщина
ГоловнаРеєстраціяВхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
 
Меню сайту
 
Міні-чат
 
Головна » 2019 » Січень » 9 » Максим Славинський: до 100-річчя утворення дипломатичної місії УНР у Чехословаччині
Максим Славинський: до 100-річчя утворення дипломатичної місії УНР у Чехословаччині
14:32

Ярослав Файзулін, співробітник Українського інституту національної пам’яті, опублікував статтю про ставищанина Максима Славинського, голову Надзвичайної дипломатичної місії УНР у Празі, за архівами СБУ:


100 років тому Україна встановила дипломатичні відносини з Чехією

"Головним моїм обов'язком було здобути визнання у чехословацького уряду Української Народної Республіки і Директорії як її верховної влади. Я повинен був добитися допомоги зброєю для петлюрівської армії. Укласти економічні договори, підготувати політичні умови, спрямовані проти радянської Росії або іншої країни, що вела боротьбу з Україною або Чехословаччиною", – згадував 1945 року колишній голова Надзвичайної дипломатичної місії УНР у Празі Максим Славинський.

Чехословаччина проголосила незалежність наприкінці жовтня 1918-го – після розпаду Австро-Угорської імперії. На початку 1919 року прем'єр-міністр тодішнього українського уряду Володимир Чехівський доручає громадському і політичному діячеві Максиму Славинському встановити дипломатичні зв'язки з країною. Той особисто знає президента Чехословаччини Томаша Масарика. Вони познайомились 1911-го в Петербурзі. Професор Празького університету приїжджав до російської столиці з лекціями. Славинський тоді працював редактором місцевих видань і в його квартирі Томаш Масарик зустрічався з українськими письменниками Петром Стебницьким і Олександром Лотоцьким.

Автор: Галузевий державний архів Служби безпеки України

  76-річного дипломата і перекладача Максима Славинського затримали радянські розвідники у Празі 1945-го, коли почули від нього українську мову. Звинуватили у ”контрреволюційній діяльності”. Відвезли до Києва і посадили в Лук'янівську в'язницю, де він помер. Фото з кримінальної справи

76-річного дипломата і перекладача Максима Славинського затримали радянські розвідники у Празі 1945-го, коли почули від нього українську мову. Звинуватили у ”контрреволюційній діяльності”. Відвезли до Києва і посадили в Лук'янівську в'язницю, де він помер. Фото з кримінальної справи

Із Києва до Праги місія вирушає 19 січня 1919 року. На дорогу витрачають два тижні. Томаша Масарика про прибуття місії попереджає посол УНР у Відні В'ячеслав Липинський. Крім Славинського, до неї входять представник уряду ЗУНР Айталь Вітошинський, викладач Чернівецького університету Степан Смаль-Стоцький, аташе місії і журналіст Іпполіт Бочковський, літератор Василь Королів із дружиною Наталеною, яка стає друкаркою місії.

Перші зустрічі з керівництвом Чехословаччини розчарували київських посланців. Їм дали зрозуміти, що орієнтуються на країни Антанти. Ті політику відносно Східної Європи базують на відновленні "єдиної Росії" та "великої Польщі". Масарик у розмові зі Славинським зауважує, що готовий підтримувати УНР де-факто, але де-юре – тільки після визнання Антантою.

"Я звернув свою увагу на допомогу численним військовополоненим, біженцям і особливо дітям, яких вислав сюди з Галичини уряд колишньої Австрійської імперії, – розповідав після арешту 1945-го радянським слідчим Максим Славинський. – Одночасно почав працювати над організацією українського комітету, який у випадку ліквідації місії, яку я передбачав, міг би перейняти на себе згадану опіку".

Першочерговим завданням для дипломатичної місії УНР у Празі стає інформування про історію, культуру, державність та національно-визвольну боротьбу українців. Разом з українсько-чеським кооперативом "Час" започатковують серію брошур "Пізнайте Україну". Випускають 41 книжку.

"Намагались донести жителям Чехословаччини, що Україна має право на самостійне існування, – пояснював пізніше дипломат. – Така пропаганда була потрібна. Тому що більшість населення вважало, що Росія і Україна – одне і те ж. Я розмовляв із президентом Масариком, міністром закордонних справ Бенешем та іншими, котрі в делікатній формі говорили, що Антанта не зацікавлена у створенні Української держави".

"Українці прийшли і перемогли. Ми мало про них знали і тяжко кривдили, коли несвідомо і без інформацій з'єднували їх проти волі в одне ціле з народом московським, – пише диригент чеського хору "Глагол" Ярослав Кржічка у празькій газеті в травні 1919-го. – Саме наше бажання "великої і неподільної Росії" є слабим аргументом проти природи цілого українського народу. Для нього самостійність є всім, як була колись і нам".

Тоді до Праги прибуває Українська республіканська капела під проводом диригента Олександра Кошиця. Вона створена з ініціативи голови Директорії та головного отамана військ УНР Симона Петлюри. З Чехії розпочинає європейське турне. Перший же виступ має шалений успіх.

"Їх було 80 осіб, і нам довелося організовувати для них гідні умови. Домовитись про виступи. Співаки знайомили Чехословаччину з українськими піснями і народною творчістю. Капелу надіслала Директорія з пропагандистськими цілями", – згадував Максим Славинський.

Автор: memory.gov.ua

  З’їзд керівників українських дипломатичних місій і посольств, які працювали в Європі. Максим Славинський (стоїть шостий справа) очолював тоді представництво у Празі. Відень, серпень 1919-го

З’їзд керівників українських дипломатичних місій і посольств, які працювали в Європі. Максим Славинський (стоїть шостий справа) очолював тоді представництво у Празі. Відень, серпень 1919-го

Чехословацькі експерти і преса не шкодують для українців компліментів. Професор Празького університету Зденек Неєдли стверджує: "Хто полюбив співи Української капели, не може не полюбити України всією душею".

Завдяки Максиму Славинському укладають торгову угоду між Чехословаччиною і Західно-Українською Народною Республікою на постачання галицької нафти і нафтопродуктів. Вивозять кілька ешелонів. Та через війну між ЗУНР із Польщею договір перестають виконувати.

"У 1920 році мені вдалося дістати через Червоний Хрест для петлюрівської армії три вагони медикаментів і два вагони білизни для госпіталів, – розповідав він на допиті 16 серпня 1945-го. – Все відправили до Вінниці. На той час це була велика кількість ліків. Про зброю не вдалося домовитися. По-перше, Масарик заявив, що він не вважає зручним продавати нам зброю для війни з Росією. А по-друге – у них її немає".

Українська дипломатична місія в Празі допомагає емігрантам-українцям із роботою та навчанням. Надає матеріальну підтримку.

Організовують наради голів дипломатичних місій УНР. Одна з таких проходить 8–14 серпня 1919 року в Карлсбаді – тепер Карлові Вари у Чехії. Її відвідують голови українських представництв в Англії, Австрії, Бельгії та Голландії, Данії, Італії, Німеччині, Угорщині, Скандинавських країнах та Фінляндії. Обговорюють внутрішнє і зовнішнє становище УНР і домовляються про тіснішу співпрацю. Наступного року збираються у Відні. Через важке становище дипломат Олександр Шульгин пропонує ліквідувати дипмісії в Греції, Данії та Голландії. Відстоює представництва у Чехословаччині, Болгарії, Туреччині та Угорщині.

На початку 1923-го міністр закордонних справ Чехословаччини Едуард Бенеш заявляє Максиму Славинському, що його уряд встановив дипломатичні відносини з Радянським Союзом. Тому українську місію мають ліквідувати.

Президент Томаш Масарик запевняє про подальшу підтримку українських політичних емігрантів. Уряд виділяє на потреби Українського громадського комітету близько 1 млн чехословацьких крон щороку. На них організовують Українську господарську академію в Подєбрадах, Педагогічний інститут у Празі, Модржанську гімназію та українські школи. До Чехословаччини перебираються тисячі українців з інших країн.

"З урядом УНР питання про закриття місії я не узгоджував. Частину архіву знищив, а решту надіслав поштою на адресу Андрія Лівицького (український громадсько-політичний діяч, президент УНР в екзилі у 1926–1954 роках. – Країна). Одержав відповідь, що він отримав матеріали. Жодних нарікань не було, – згадував пізніше Максим Славинський. – До цього хочу додати, що протягом року я не отримував зарплати від петлюрівського уряду. Тому ліквідував свою місію".

255 поховань представників української військово-політичної еміграції в Чехії має на обліку Український інститут національної пам'яті. На Ольшанському кладовищі в Празі покояться міністр УНР Григорій Сидоренко, державний писар УНР Іван Мірний, педагог Софія Русова, організатор кооперативного руху в Україні Сергій Бородаєвський, драматург і педагог Спиридон Черкасенко, полковник Армії УНР Юрій Добриловський

Вважають першим коханням Лесі Українки

"Геть від Москви, від всякої Москви – червоної і білої. Подалі від режиму – царського, більшовицького і демократичного, від всякої імперської єдності – зовнішньої і внутрішньої, геть від Москви взагалі, – каже Максим Славинський під час доповіді "Націо­нально-державна проблема в СРСР". Виголосив її в залі Географічного товариства в Парижі 17 травня 1937 року. Там відбувалося засідання Комітету дружби народів Кавказу, Туркестану й України. – Терор є невід'ємною приналежністю радянського режиму. Національні жертви незчисленні, без перебільшення – мільйони".

Максим Славинський народився 24 серпня 1868-го у містечку Ставище – тепер райцентр на Київщині. Закінчив юридичний та історико-філологічний факультети Київського університету. Жив у Катеринославі – нині Дніпро, редагував газету "Придніпровський край".

Львівська друкарня Товариства ім. Тараса Шевченка 1892-го видає "Книгу пісень" Генріха Гейне, яку переклали Максим Славинський і Леся Українка. Автори вперше вживають в українській літературній мові слова "завжди", "промінь", "палац" і "прийдешність". Дослідники вважають Славинського першим коханням письменниці. Дипломат Олександр Шульгин згадував: "То був зворушливий роман із великою українською поетесою. В її душі він лишив глибокий слід". До "пана Максима" звернуті слова: "Милий мій! Ти для мене зруйнований храм".

З 1898-го в Петербурзі працює в газетах. Перекладає і видає російською "Кобзар" Тараса Шевченка і двотомний довідник "Украинский народ в его прошлом и настоящем". 1918 року стає радником міністра закордонних справ, представником Української держави на Кубані та очолює комісію на переговорах із більшовицькою Росією. Згодом очолює міністерство праці.

Після розпуску дипломатичного представництва у Празі 1923-го викладає історію в Українській господарській академії в Подєбрадах та Українському високому педагогічному інституті у Празі. Живе на кошти від перекладів класиків західноєвропейської літератури українською.

Його дружина – на 11 років молодша Марія Сосчина – викладає французьку мову в Подєбрадах та англійську в Українському вільному університеті в Празі.

Під час Другої світової війни Славинський продовжує жити у Празі. 27 травня 1945 року його арештовує СМЕРШ (від складноскороченого гасла "Смерть шпигунам!" – відділ контррозвідки, що діяв із квітня 1943 року до березня 1946-го. – Країна) 4-ї гвардійської танкової армії. Він підходить до групи радянських солдатів, що розмовляють українською. На це звертають увагу розвідники. Після допитів Максима Славинського доправляють до Києва. Там помирає в Лук'янівській в'язниці 23 листопада 1945-го. Місце поховання невідоме. Дружина померла у Празі 1958 року. На її могилі на Ольшанському кладовищі поставили символічний пам'ятник чоловіку.

Переглядів: 14 | Додав: Себастян
Всього коментарів: 0

Додавати коментарі та скачувати файли можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Календар новин
«  Січень 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031
 
Форма входу

 
Пошук
 
Рекомендуємо
 
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0