Напередодні Міжнародного дня інваліда хочу знову
порушити питання безбар’єрності, бо в нашій країні суцільне бар’єрне середовище
створює найвищі кордони психологічні, а вже тоді високі пороги та східці. Адже
в нашому районі про інвалідів згадують лише раз на рік, та й то не завжди.
Нещодавно я була в Національному центрі паралімпійської і дефлім-пійської
підготовки та реабілітації інвалідів “Україна”. Там дійсно немає бар’єрів.
Скрізь біля входів –пандуси. Двох- і
трьохмісні кімнати, в номері є душ, туалет, умивальник, холодильник, вимикачі й
розетки на такому рівні, щоб можна було дістати з коляски. А головне – це
заняття. Оскільки це – табір фізкультурно-спортивної реабілітації, то після
сніданку в нас була техніка їзди на колясках, де навчали на “активках”
переїжджати через бордюри й перешкоди, їхатисхідцями (тримати візок на балансі). Після цього – спортзал, де ми грали
в волейбол, пінг-понг, були глядачами на чемпіонаті України з фехтування на візках.
Після обіду дві години вільного часу, а потім – тренажерний зал. Я спробувала
себе на різних тренажерах і виявилось, щомінімальні навантаження (5 кг) можу витримати. Ікачати прес можу, на велотренажері теж можу
крутити педалі. Після вечері – дискотека, або можна посидіти на природі біля
вогнища в компанії друзів. Двічі були водні процедури: фінська сауна, російська
баня, турецька баня, джакузі – (на це дається година). Я їх відвідувала по
черзі. Є також стадіон. На ньомупроводили марафон на візках – 1 круг, 3 круги, 8 кругів. Я була з татом,
то одного дня ми ходили в місто погуляти в парку ім.Фрунзе. Побували на
набережній, відвідали краєзнавчий музей та акваріум. А коли їхали звідти, то
нам навіть на дорогу пайок видали.
До
Національного центруприїздять групами.
З кожної області – група, в якої є свій тренер, керівник. З Київщини було лише
четверо, тому нас приєднали до чернігівської групи. А так все чудово –
трьохразове харчування в їдальні, прекрасна кримська природа, тепла погода (
температура була+20), гарний піщаний
пляж, Чорне море, приємні спогади! Користуючись нагодою,висловлюю величезну подяку депутату Верховної
Ради, президенту паралімпійського комітету В.М.Сушкевичу, котрий надав мені
путівку до цього центру. А також своїм батькам за те, що повезли мене туди.
Надіюсь, що колисьпотраплю туди ще!
Єдине побажання, щоб нарешті у нас в Ставищі провели якийсь вечір для інвалідів
району, щоб ми нарешті хоча б познайомились! Було б добре, якби наші підприємці
не лише продуктовими пайками допомогали, а й частіше проводили такі подорожі
для інвалідів, як літом в “Софіївку”. Було б непогано поїхати на Новий рік до
Києва в Палац культури “Україна” й взагалі погуляти Києвом. Хоча я розумію, що
для таких поїздок потрібні кошти на бензин і транспорт, але невже у всьому
Ставищенському районі не знайдеться благодійників, які організують таку поїздку
для людей на інвалідних візках?!! Адже ми рідко буваємо за межами власної хати
й для нас це стало б радістю!
З повагою інвалід І групи Іванна Сілецька.
с.Полковниче.
Від редакції: Цього листа, як і все інше, що їй
доводиться писати, Іванка написала , тримаючи ручку зубами. Якими зусиллями
волі це їй дається, знають лише Господь Бог та найрідніші люди – тато, мама й
сестричка. Іванці дуже хотілося мати комп’ютер. Адже для неї він –
справжнісіньке віконце у світ, нові можливості для спілкування. І ось мрія
дівчини здійснилася. В оселі Сілецьких днями з’явився комп’ютер. То – подарунок
від Асоціації інвалідів-комп’ютерників України.