В історичній літературі існує чимало версій походження слова "козак".
Один із польських дослідників виводив це найменування від легендарного ватажка,
що в давні часи успішно боровся з татарами. Звали його буцімто Козак. Інший,
теж польський вчений, пояснював походження цього слова від "коза".
Були версії, згідно з якими козаки — не українці, а нащадки відомих у часи
Київської Русі войовничих племен хазарів. Турецькою мовою слово "козак'5
означає волоцюга, забіяка, розбійник. Очевидно, саме звідти воно й прийшло в
Україну. Певно, не самі придумали собі наймення захисники нашого краю, а
одержали його від ворога, І воно тут прижилося, зовсім утративши негативний
відтінок. Бо козак в Україні став синонімом лицарської доблесті й благородства.
***
Дмитро Вишневенький ввійшов в народні думи під іменем Байди —безтурботним
гультіпакою, що тільки й знає пити мед-горілку і, здається, зовсім не має
ніякого іншого клопоту... Д. Вишневецький був першим, хто вирішив покласти край
турецькому й татарському пануванню в південних степах України. Зібравши під
своєю орудою чимале військо, він організував сміливі походи в Крим, громив
турецькі фортеці на Чорному морі. Але гетьмана зрадили й відправили до
турецького султана. За народними переказами, султан придумав для гетьмана
мученицьку смерть: його зачепили гаком за ребро і чекали, що він благатиме, аби
його зняли. Та ні благання, ні стогін не злетіли з його вуст.
Смерть Д.Вишневецького була великою втратою для козацтва. І невипадково
історики називають його духовним батьком Січі.
Козацький гетьман Іван Свірговський — одна із загадкових постатей у нашій
історії. Знаємо тільки, що його військо брало участь у повстанні в Молдові під
проводом Йона Воде, який прагнув завоювати незалежність свого краю від
султанської Туреччини. Султанське військо взяло в кільце козаків. Згідно з
першою версією, Свірговський загинув разом зі своїми побратимами в тому бою.
Згідно з другою, його пораненого захопили в полон і зажадали великого викупу. Не
мав таких грошей отаман, і не було кому за нього заплатити. Так він і загинув у
турецькій неволі. І ніхто не знає, де його могила.
***
Незвичайним і різнорідним був козацький побут. Існують різні оповідання,
перекази, анекдоти про запорізьку старовину. "Обичаї запорозькі чудні,
поступки хитрі і більшою мірою на насмішку похожі",— оповідав колись
столітній запорожець Микола Корж.
Запорожці брили голову, залишаючи чуприну над лобом, — оселедець. Коли ця
чуприна виростала довгою, то козак закладав її за вухо. Вусів не підстригали, а
намазували чим-небудь і закручували вгору. Це ставили козаки собі за особливу
козацьку славу і честь.
Віталися козаки також на свій спосіб. Коли вибиралися в гості до чийогось
куреня, то, ще сидячи на конях, гукали "Пугу! пугу! пугу!" Господар
вигляне у віконце і відповість: "Пугу! пугу!" Тоді гість
відзивається; "Козак з лугу!", а господар: "Повішайте там, де й
наші коні", — тобто прив’яжіть коней до ясел і просимо до хати,
Запорожці славилися веселістю й охотою до жартів. Особливо любили вони
вигадувати прізвища товаришам. Того, що спалив з необережності курінь, звали
Палієм; того, що розкладав вогонь над водою, Називали Паливодою; такому, що
варив кашу, давали ім'я Кашки або Кашовара. Так само пішли прізвища Горбач,
Малюта, Черепаха, Гнида, Качало, Корж...
***
Козацькі славнозвісні чайки не боялися ні бурі, ні оснащених важкими гарматами
турецьких галер, до яких вони сміливо підходили впритул і брали на абордаж.
Слово "чайка" походить від тюркського "чаік-чаік", що
значить човен, дубок. Вони були, як правило, понад 12 м завдовжки й 3-5 м завширшки. На кожному
сідало кілька десятків веслярів, і, розсікаючи воду, чайка летіла, мов на
крилах. У чайці вміщалося до 60 осіб з усім військовим спорядженням, до якого
входило навіть кілька легких гармат, що називалися фальконетами. При попутному
вітрі на чайці напиналося вітрило.
Бували випадки, що козаки перевертали чайки догори дном і в такий спосіб
наближалися до ворога.
Потім серед турків ходили легенди про шайтанів у шароварах, які з'являлися з
самісінького дна моря.
Збереглися свідчення самовидців про загадкове козацьке судно, яке було, мабуть,
одним із перших варіантів підводного човна. Воно мало два днища, між якими
клався баласт для занурення у воду. А в висунуту над поверхнею моря трубу —
прообраз майбутнього перископа — стерновий вів спостереження, пильнував, чи не
з'явиться турецька галера. Рухався човен за допомогою весел, умонтованих у його
борти так уміло, що в нього не протікала вода. При наближенні до ворога баласт
викидався, човен несподівано зринав на поверхню, і знову козаки з'являлися ніби
з самісінького дна моря.
***
У козацьких реєстрах він записаний під іменем Петра Калниша. В історію ж
увійшов як Петро Калнишевський, останній кошовий отаман Запорізької Січі. Відомо,
що з молодих років пов'язав він свою долю з козацтвом. 1761 року його, людину
вже похилого віку, було обрано кошовим отаманом. Кошовий очолював козацьке
військо у війні Росії з турками й татарами. Його було нагороджено золотою
медаллю з портретом імператриці. Відомо також, що кошовий мав заслужену
репутацію будівничого. З його ідеї і на його кошти з'явилися прекрасні церкви в
Лохвиці, в Ромнах, а також у Межигірському монастері.
Для історії зберігся лист генерал-губернатора князя По-тьомкіна до кошового.
Потьомкін запевняв, що завжди при царському дворі буде відстоювати інтереси
Січі і всієї України. Та не минуло й року, як Січ було зруйновано, а Петра
Калнишевського разом із військовим писарем Гробою та військовим суддею
Головатим арештовано. Калнишевського було завезено аж на Біле море, на
Соловецькі острови. Там "кошового замурували в казематі, залишивши тільки
маленьку щілину, в яку йому подавали їжу. Помер останній кошовий на Соловках у
стодванадцятирічному віці.
Перед смертю йому дозволили їхати в Україну. Але гордий козак відповів, що,
оскільки в Україні вже немає Січі Запорізької, то і йому більше немає місця в
Україні.
***
На овіяному козацькою славою острові Хортиця росте унікальний дуб. За
переказами, цьому оспіваному в піснях та легендах дереву вже понад 700 років.
Товщина його стовбура по колу — 6
м32 см,
діаметр крони — 45, висота — 33
м. На довгому своєму віці бачив він і чумаків, які,
йдучи в Крим по сіль, зупинялися перепочити в його затінку, і орди татар, що
вихором налітали на українські землі. Пам'ятає він і гетьмана Богдана
Хмельницького та його побратимів, які спекотної днини пили воду з джерела. Не
забув він і славних козаків-запорожців, бо ж росте неподалік козацької вольниці
— у селі Мала Хортиця під Запоріжжям.
І ось цей дуб, такий могутній і кремезний, тяжко захворів. Може, вийшов вже вік
дуба, а може причинок» тому грунтові води, що високо піднялися після
спорудження Каховської гідроелектростанції.
Група ентузіастів, щоб урятувати цю пам'ятку, вирішила створити мале підприємство
"Запорізька старовина". Спеціалісти втілюють у життя проект нової
дренажної системи.
Головна
Ставищенщина
Форум
Фотоальбоми
Книга для гостей
Довідники
Швидкий пошук
Пошук за прізвищем
Каталог файлів
