Герб Ставищенського району складається з великого щита. Щит Герба має велику класичну форму, розділений на верхнє (блакитне) та нижнє (малинове) поле. Нижній лівий і правий кути заокруглені в правильній (рівномірній) формі до центру нижньої частини щита.

Прапор Ставищенського району має традиційні розміри, відношення його ширини і висоти виражається пропорцією 2 на З (h).

Поле Прапора поділяється на три частини:

Дві однакових за розміром горизонтальних частин з блакитного ( верхній ) та жовтого (нижній) кольорів, третій - малинового кольору у формі рівнобедреного трикутника, основою якого є ширина Прапора зі сторони його кріплення з вершиною на відстані 1/3 висоти Прапора, що вклинюється в смуги возз'єднані блакитного і жовтого кольорів.

Ставищенський район - один із південних районів Київської області з адміністративним центром смт Ставище. Територію району перетинають автомобільні шляхи: державного значення Київ - Одеса, обласного значення - в напрямку Тетієва, Володарки.
Ставищенщина має давню історію періоду Київської Русі IX - ХIII ст., поселення слов’ян в селах Торчиця, Стрижавка, Винарівка. У XVII ст. на землях Білоцерківського старости виникло поселення, розташоване на каскаді ставків, яких на 20 верст було сто, отримало назву Ставище.
Археологічні пам’ятники в районі знайдено біля сіл Винарівка і Торчиця (ці поселення відносяться до 7-5 тисячоліття до н.е), а також залишки давньоруського городища 10-13 століття знайдено біля села Антонівка. На околиці села Торчиця знайдено городище торцьких племен, воно відноситься до 9-10 століття. Козаки Ставищенщини брали участь у визвольницький війні 1648- 1654 років. В Ставище неодноразово бував Богдан Хмельницький. За народними переказами, у с. Сухий Яр побував Іван Гонта.

У володіннях білоцерківського старости С. Любомирського, на лівому березі р. Гнилий Тікич засновано поселення, що отримало назву від кількості спустошених ставів, або ставищ, яких на 20 верств простягалося близько ста.  У 1635 році Ставище згадується як містечко, що мало оборонні укріплення та військовий гарнізон. Йому надано Маґдебурзьке право. Ставищани брали активну участь у визвольних війнах 1648—59 років під проводом Б. Хмельницького, котрий неодноразово бував у місті. Надалі Ставище згадується як укріплене козацьке місто. Після Переяславської ради 1654 року Ставище у складі Російської імперії стало сотенним містом Білоцерківського полку із 677-ма дворами, з них 312 належали козакам і 365 міщанам. Улітку 1665 року після п’ятимісячної облоги місто було захоплене військом Речі Посполитої під проводом C. Чарнецького.

Ставищенський район розташований в південно-західній частині Київської області в межах Придніпровської височини правобережного лісостепу України. Район межує : на півдні і південному сході – з Жашківським районом Черкаської області; на південному заході – з Тетіївським, на півночі – з Білоцерківським , на північному заході – з Володарським, на північному сході – з Таращанським районами Київської області.

Територію району перетинають автомобільні шляхи державного значення: Одеса – Київ, протяжністю 22 км та обласного значення в напрямках Володарки, Тетієва, Таращі – 37 км.

Ставищанський район має давню історію. Про це свідчать знахідки знарядь праці періоду неоліту. А численні кургани, курганні групи та поселення є підтвердженням культури і життєдіяльності в давньоруські часи. У період Київської Русі поряд з слов`янами тут проживали племена торків, берендеїв, горних клобуків, які охороняли південні рубежі держави.

В літописах ІХ-ХІІІ ст. згадуються найдавніші поселення району, на території яких знаходяться сучасні села району: Торчиця, Винарівка, Стрижавка.