Ставище і Ставищенщина

Укладено опис Ставищського католицького кладовища

Себастян — Fri, 04 Jul 2025 09:53:34 GMT

У католицькій частині Ставищенського центрального кладовища до наших днів збереглося більш як 100 надгробків.

Опис «Ставищське католицьке кладовище» містить:

світлини 64 надгробків;
66 розшифрованих написів на надгробках;
63 скани метричних записів про смерть.

Подано також гіпотезу появи католицького кладовища в містечку Ставищах, його коротку історію й доведено оповідь до сучасності. Присвячено розділ природознавцю Антонію Анджейовському (1785-1868), який був похований у Ставищах.

$CUT$

Найдавніше розпізнане поховання датоване 4 липня 1855 року — парафіянина Ставищського костелу, дворянина Тита Ходинського. Остання дата поховання — 4 квітня 1917 року — на надгробку парафіяльного священника, декана Таращанського Миколая Троцького.

14 вересня відбудуться змагання зі Street WorkOut у Ставищенському парку

Себастян — Wed, 04 Sep 2024 06:31:54 GMT

Участь можуть взяти учні віком до 15 років та юнь віком 16-23 роки.

У програмі змагань — вправи на кількість повторень:

підтягування на перекладині
віджимання на брусах
віджимання від землі
вихід силою на дві руки (muscle-up).

Призи — подарункові сертифікати від спонсора «Meat Bar» в категоріях «Підтягування», «Віджимання» і «Віджимання на брусах». За призові місця в категорії «Total» — фінансові винагороди:

1-ше місце = 1000 грн
2-ге місце = 600 грн
3-тє місце = 300 грн.

Нагородження окремо для вікових категорій до 15 років і 16-23 роки.

Школярі з навколишніх сіл, охочі взяти участь, можуть звернутися до своїх учителів фізкультури для організації транспорту. За додатковою інформацією телефонуйте за номерами, вказаними на ілюстрації.

Змагання проводяться за підтримки відділу культури, молоді та спорту Ставищенської селищної ради та спонсорів: Євросем, YR-solutions, MEAT BAR.

«Ставищанська розкіш» Докії Гуменної

Себастян — Mon, 05 Feb 2024 12:54:34 GMT

У Ставищі, селищі на півдні Київщини, зібралося з десяток людей, щоб символічно відзначити 120-ту річницю від дня народження письменниці Докії Гуменної. Головна мета — нагадати про неї і вшанувати на малій батьківщині. Основа ініціативи — спогади «Дар Евдотеї», а саме розділ «Ставищанська розкіш», в якому йдеться про навчання Докії Гуменної у Ставищанській педагогічній школі. Той період припадає на голодні 1920-1922 роки. Про це йдеться на порталі Poglyad.TV.

$CUT$

Школою керував полтавський поет Віталій Самійленко. Про його лекцією з теорії матріархату Докія Гуменна захоплено писала: «На мене ця лекція справила колосальне враження, просто викликала в душі переворот! Тож я тільки й чула досі звідусіль, що “дівчата нездібні до науки”, “жінка не людина”, “ісчадіє ада”, “нечиста”, “не сміє входити у вівтар”, “жіночий університет — заміж”, “волос довгий, а ум короткий” тощо-тощо. А тут розкривається, що не завжди так було. Я стала на гранітну основу, що не даремно хочу вчитися, що неправда, ніби для дівчини це непотрібно й необов’язково, однаково ж — підеш заміж, а там уся твоя наука непотрібна... Тоді ж у мене було пристрасне бажання рости духовно, вдосконалюватися... хоч би на колінях рачки, а лізти до вершин своїх можливостей».

У Ставище також прибув, подалі від «новоприставленої» більшовицької влади, буковинський поет Дмитро Загул. Подейкували, начебто він дав оголошення про свою загибель у Чорному морі, а сам поспішно зник із Києва.

Докія Гуменна про Дмитра Загула згадувала так: «Увійшов до кляси чоловік з приплюснутим носом, із чолом мислителя, розділеним на дві долі і дуже синіми очима. Він почав знайомитися з нами і зразу ж дав кілька тем до вибору для письмової роботи... На наступній лекції української літератури новий учитель приніс виправлені роботи і прочитав перед клясою мою, як зразкову. Так закріпилася традиція читати мої письмові роботи перед клясою, щоб на них вчилися інші. А я просто не вміла багато написати і ледве перетягала з одної сторінки шкільного зошита на другу... Я ж, така боязка, ніколи не доступилася до Загула ближче, як належить у клясі до вчителя».

Коротко характеризовано й інших викладачів: «Про інших вчителів, що майже всі приїхали до Ставищ від чогось рятуватися, як не від розстрілу, то від голодової розрухи в Києві, менше я маю що згадати. Був біолог Федір Великохатько. Бекеш, Венґриновський, Лось... Зима. Була ще Зіна Яскульська, вчителька зразкової школи...»

Отже, наша ініціативна група «Ставищанська розкіш» поставила собі чотири завдання:

створити кілька відео;
провести тематичну зустріч у березні;
назвати одну з вулиць на честь Докії Гуменної;
встановити меморіальну дошку.

Останнє відпало саме собою, так як видатки в країні, що воює, мають інший пріоритет. Організовувати спільнокошт у такий час ми не наважилися.

Вулиця... Тут виникла заковика. Зараз в Україні триває деколонізація — процес, який, по суті, є продовженням незавершеної декомунізації, але з акцентом усунути з громадського простору прояви та символи російської імперськості загалом. Тож ми подали до Ставищенської селищної ради звернення, щоб вулицю Олександра Пушкіна в Ставищі, яка прилягає до історично селянської місцевості Пшінка, перейменувати на вулицю Докії Гуменної. Однак виявилося, що проти виступили жителі самої вулиці, аргументуючи «такі назви слід давати вулицям біля шкіл і бібліотек». Відтак вулиця Пушкіна стає Серпанковою.

Одначе сталася інша несподіванка: вулиця Докії Гуменної буде в сусідньому селі Розкішна, яке межує зі Ставищем через річку Гнилий Тікич. Десь там містився і Кравченків хутір — батьківщина матері Докії Гуменної. Письменниця так згадує ті місця: «Моя мама там уродилася, то я можу вважати і своєю батьківщиною розкішні Ставища. Містечко Ставища там оточене з усіх боків трьома ставами, а за ними розлягаються в буйній зелені передмістя: Розкішна, Пшінка, Жабокраківка... Хати там з просторими розлогими садибами навколо, обложені садками. В цілому — всі Ставища з присілками — суцільний гай, з деревами, що понахилялись на вулицю...»

Відтак ми переходимо до родоводу Докії Гуменної. Завдяки допомозі нашої землячки Альони Павленко вдалося скласти родове дерево Докії Гуменної аж до прадідів — і за лінією батька Кузьми Гуменного (1875-1945), і за лінією матері Дарії Кравченко (1877-1940). Сама Докія Гуменна більше симпатизувала ставищанському роду Кравченків: «Коли гуменюківський хутір був “скитський”, то мамин, кравченківський, — “трипільський”. На гуменюківському хуторі було багато ожередів, товару, коней, возів, звідусюди випирався сільсько-господарський реманент, а про сад чи хоч який садочок — не подбали. Все тут було на замку, якась незатишна метушня, гін до багатства і грубість у взаєминах, ще й нещирість... Хоч хата на цьому хуторі була велика, але якось не було де себе приткнути, тому я не любила тут і дня бути.

Зате на хуторі у Кравченків було надзвичайно затишно і притульно. Тут не було розмов про багатство, хоч і тут також працювали зранку до пізньої ночі. Ніколи ніяких наймитів не було, все самі обробляли, але й ніколи не дійшли до більшого, як 15 десятин землі, тих самих, з чого починався цей хутір. Тихі, скромні, нездібні до хитрощів та брехні. Не було хазяйського гармидеру в подвір’ї, а був справжній хутірський затишок, оповитий гойними садами та осокорами».

Жителі сусіднього міста Жашків, де 120 років тому, 23 лютого (7 березня) 1904 року, народилася Докія Гуменна, часом ревно ставляться до таких її слів: «Не диво, що я так полюбила Ставища! Це була наче моя давня батьківщина, оці захряслі в розкішній буйній зеленій завірюсі ставищанські простори. Тут народились і прожили життя мої діди-прадіди по маминій лінії, сама мама, тут жив дядько й тітки, тут я знайшла до душі школу й оточення. То яка мені була охота вертатися з моєї кращої батьківщини до Жашкова, у середину містечка з запиленими кущиками безу?»

Та жителі Жашкова й дякують нам, ставищанам, за ініціативу вшанувати пам’ять про Докію Гуменну читанням уривків із розділу «Ставищанська розкіш» спогадів «Дар Евдотеї». У цьому проєкті залучені:

менеджерка Алла Вишенська;
поетеса Тетяна Іванчук;
письменниця Тетяна Белімова;
вчителька Світлана Комаха;
психологиня Людмила Некраш;
поет Олексій Пустовгар;
айтівець Юрій Михайлишин;
мовознавиця Лариса Кравець;
вчителька Лариса Козлюк;
журналістка Вікторія Бурлака;
вчителька Галина Кулікова;
економіст Віктор Хименко.

Усі відеозаписи публікуються в ютюб-каналі «Ставищенські стайні» (@stastables).

На березень у Ставищенській публічній бібліотеці планується зустріч про життя й творчість Докії Гуменної з постановкою її новели «Куркульська вілія». Також ми тримаємо зв’язок із директором Жашківського музею Олександром Тютюнником, котрий листувався з Докією Гуменною, отримав від неї матеріали для експозиції, а згодом долучився до відзначення сторіччя письменниці в Києві.

Сподіваємося, все вдасться якнайкраще. Ми самі згуртувалися, то й самі рухаємо цей процес. Одночасно намагаємося залучити якомога більше охочих приєднатися до вшанування пам’яті про Докію Гуменну, яка, за Миколою Мушинкою, «п’ять разів похоронена, а все ж таки жива».

Сергій Плахотнюк,
«Ставищенські стайні»

Вже не смт

Viktor — Wed, 25 Oct 2023 06:11:02 GMT

24 жовтня 2023 року президент України Володимир Зеленський підписав закон "Про порядок вирішення окремих питань адміністративно-територіального устрою України".

Згідно із цим законом, вводиться поняття "селище" замість "селище міського типу".

Презентовано роман "Чужа провина"

Viktor — Mon, 18 Sep 2023 12:12:00 GMT

15 вересня 2023 року у Ставищенській публічній бібліотеці відбулася презентація роману
Тетяни Белімової "Чужа провина".

$CUT$

Ця книга є продовженням роману "Винуваті люди", яка стала лауреатоім лтературної премії "Коронація слова".

Події роману продовжуються у містечку Ставищі, містах Біла Церква, Київ, Петербург, а також на території Австрії, у 1917-1918 роках.

Буревій повалив 63 дерева у Ставищенському парку

Себастян — Thu, 14 Sep 2023 06:57:40 GMT

Увечері 26 липня 2023 року Ставищенською селищною територіальною громадою пронісся потужний буревій, що звалював бетонні електроопори та зносив дахи.

$CUT$

Удару вітром з плеса річки Гнилий Тікич зазнав і Парк-памʼятка садово-паркового мистецтва місцевого значення «Ставищенський».

З повідомлення Ставищенської селищної ради від 1 серпня відомо, що на розкряжування 63 дерев на території парку потрібно отримати погодження екологічної інспекції.

Ставищенський парк, закладений 1857 року природознавцем Антонієм Анджейовським (1785-1868), має охоронний статус як парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення.

Крім того, під корінням повалених дерев відкрилися деякі таємниці парку:

КОДА повідомила, що найбільше руйнувань зазнали Рокитнянська, Таращанська, Ставищенська та Узинська громади Білоцерківського району. Загалом внаслідок негоди у Київській області були знеструмлені 239 населених пунктів, без електропостачання залишилися майже 98 тисяч споживачів.

Про затвердження офіційної символіки Ставищенської селищної територіальної громади

Viktor — Wed, 08 Jun 2022 07:06:08 GMT

Рішення Ради №2238 від 28 лютого 2022 р. "Про затвердження офіційної символіки Ставищенської селищної територіальної громади"

$CUT$

1. Затвердити протокол громадських слухань від 13.02.2022 щодо затвердження офіційної символіки Ставищенської селищної територіальної громади, що додається.

2. Затвердити ескізи Герба та Прапора Ставищенської селищної територіальної громади.

3. Затвердити Положення про зміст, опис герба і прапора та порядок використання офіційної символіки Ставищенської селищної територіальної громади.

Улітку в США вийде книга з сімейною історією, пов’язаною зі Ставищем

Себастян — Fri, 20 May 2022 13:03:47 GMT

На сайті Library Journal опубліковано анонс книги американської генеалогині Лізи Брагін «Tears Over Russia: A Search for Family and the Legacy of Ukraine’s Pogroms» («Сльози над Росією: пошук родини та спадок українських погромів»).

У книзі на 334 сторінки дослідниця намагається відтворити сімейну історію своїх предків, які мешкали в містечку Ставище на початку 20 ст. до еміграції у США.

Ліза Брагін за розповідями своєї бабусі вирушила на пошуки Тори, яку 1919 року врятував із полум’я ставищанської синагоги рабин Пітсі Абрам (Абрам Гайсинський) та привіз її до США у 1928 році.

1 квітня 2005 року Ліза побачила залишки Ставищанської Тори у храмі White Meadow, шт. Нью-Джерсі. На ній на івриті вигравіювано «Ставище».

То давня трирівнева корона, оброблена філігранним сріблом зверху й по боках, із латунною вставкою посередині, обвішана багатьма дзвіночками.

Єврейське містечко Ставище кінця 19 — початку 20 ст.: програма «Зустрічі» на Громадському радіо

Себастян — Wed, 23 Feb 2022 11:20:14 GMT

Яким було життя євреїв у невеликому містечку на Київщині кінця ХІХ — початку ХХ століття? Про це говорили з Сергієм Плахотнюком, автором перекладу книжки «Ставище у спогадах євреїв», у черговому випуску програми про українсько-єврейські взаємини «Зустрічі» на Громадському радіо.$CUT$

Ведучий — Василь Шандро

Історія селища Ставище, що на Київщині

Василь Шандро: Що це за містечко — Ставище? Розкажіть трошки про нього. Я так розумію, ви там народилися і тому це стало однією з причин, чому ви переклали цю книжку з англійської мови. Що це за містечко зараз?

Сергій Плахотнюк: Ставище — це невеличке містечко на півдні Київської області з населенням майже 7 тисяч. Селище міського типу Ставище є центром Ставищенської громади, утвореної рік тому. Громада намагається розвиватися, іти вперед.

Василь Шандро: Це селище міського типу раніше було містечком чи завжди було селищем?

Сергій Плахотнюк: Воно навіть було селом у якийсь період за радянської влади. Проте на початку ХХ століття це було містечко з населенням приблизно, як і зараз, тобто за сто років населення майже не змінилося кількісно, якщо можна зробити такий «історично-демографічний пробіл».

Історичні пам’ятки Ставища

Василь Шандро: Ми і говоритимемо про початок ХХ століття, тобто книжка, яку ви переклали, стосується кінця XIX — початку ХХ століття. Що цікавого було і є у Ставищі? Можливо, лишилися якісь важливі пам’ятки місцевого, обласного чи загальнодержавного значення? Чи є Ставище селищем, яке цікаве для туристів, наприклад?

Сергій Плахотнюк: Для мене воно завжди цікаве, саме тому я і зайнявся цією справою — досліджувати історію і спробувати створити якусь привабливу картинку для Ставища. З 2015-го року я веду Facebook-групу «Ставищенські стайні», а згодом створив канал в YouTube, аби зберігати свої знахідки.

Якщо говорити про природні пам’ятки, то найбільша — це Ставищенський парк, який заснував граф Браницький у 1857-му році, і запросив для цього відомого ботаніка-природознавця Антонія Анджейовського.

Якщо називати архітектурні пам’ятка, то це здебільшого польський спадок. Лікарня Браницьких збудована на кошти зі спадщини графині Олександри Браницької. ЇЇ почали зводити у 1911-му році, а завершили вже при більшовиках. З висоти вона нагадує обриси літака-біплана — так граф Браницький позначив своє захоплення авіацією, що тільки-но розвивалася.

У селі Розкішна, сателіті Ставища, 125 років тому збудована двоповерхова школа — також графами Браницькими.

Василь Шандро: А що таке Ставищенські стайні?

Сергій Плахотнюк: Це така алегорія. Оскільки граф Браницький розводив коней, то були й стайні. Відповідно, це натяк на стайні графа Браницького як історичну тематику групи і на Авгієві стайні — сучасну.

Як з’явилася книга «Ставище у спогадах євреїв»

Василь Шандро: Книжка «Ставище у спогадах євреїв» — що це за книжка, як ви про неї довідалися, хто її упорядкував і коли видав?

Сергій Плахотнюк: Коли євреї покинули Ставище після більшовицького перевороту у 1917-му, ставищанські євреї у Нью-Йорку мали власне товариство, яке служило для того, щоб допомагати один одному на чужині, в еміграції. У 1956-му році ці ставищанські євреї зібралися, щоб домовитися, як ушанувати своє рідне містечко. Зрештою вони вирішили видати книгу спогадів, щоб залишити для нащадків свої згадки про життя в Ставищі. Загалом, це доволі теплі спогади про Ставище як про рідну і незабутню батьківщину.

Василь Шандро: А як ви знайшли цю книжку?

Сергій Плахотнюк: Натрапив я випадково. Почав шукати в інтернеті щось про Ставище — англійською, німецькою мовами… і на сайті Yizkor Book Project натрапив на англійський варіант цієї книги. Первісно вона вийшла на їдиші, але її переклали англійською для того, щоб вона була доступна більшій аудиторії. Це було приблизно у 2010-му році. Я почав її перекладати, та потім забулося. Але у 2016-му році я познайомився з петербуржцем Віктором Хіменком, який теж цікавився історією Ставища, і він мене вмотивував продовжити та закінчити переклад, щоб його видати у друкованому варіанті, аби більшість ставищан дізналися про історію, яку їм ні в школах, ні в університетах ніхто не розповідав.

Василь Шандро: А хто упорядкував цю книжку, хто зібрав ці спогади в Америці?

Сергій Плахотнюк: В Америці Артур Шехтер очолив цей процес, щоб зібрати якомога більше спогадів, і вихідці зі Ставища, євреї, склали те, що вони могли пригадати. Багато спогадів переплетені багатьма іменами й такими деталями, що я навіть трохи дивувався, бо минуло 30-50 років, а люди пам’ятають так багато назв і подробиць того, що відбувалося в Ставищі наприкінці XIX — на початку ХХ століття.

Якою була єврейська громада Ставища у XIX столітті?

Василь Шандро: Тобто тут йдеться, зокрема, про кінець XIX століття. Чи відомо з цих спогадів, якою була громада? Чи, можливо, є окремі дослідження — скільки євреїв мешкало у Ставищі?

Сергій Плахотнюк: За переписом 1897-го року, євреї становили половину населення Ставища — майже 4 тисячі юдеїв записали тоді. І до Першої світової війни, звісно, чисельність зростала. Є описи, що до війни у Ставищі мешкало 8 тисяч євреїв. Тоді, відповідно, населення Ставища доходило до 16 тисяч. Але це неточно.

Василь Шандро: А після Першої світової війни і після окупації України більшовиками вся громада вихала за кордон?

Сергій Плахотнюк: Ні. Ті, хто мав змогу, покидали одразу, зокрема ті, хто мав родичів в Америці. Стандартний шлях єврейських емігрантів був через Одесу до румунського кордону, а там вони чекали на якісь кошти від своїх рідних та документи, які дозволяли їм сісти на корабель до Америки. Але виїхали не всі, частина навіть намагалася повернутися. Вони переховувалися від погромів у сусідніх містечках, зокрема, Білій Церкві, у Володарці — хто де міг. Переховувалися у своїх знайомих українців, які не боялися їх прихистити.

Василь Шандро: А є ці історії? Ці історії живі чи ви вже зі спогадів це прочитали?

Сергій Плахотнюк: Зі спогадів прочитав. І з цих спогадів я зрозумів, що до цих подій між євреями і українцями в Ставищі були дуже теплі стосунки, не було якоїсь конфронтації, яка наросла після більшовицького перевороту, коли ці землі, розташовані досить віддалено від Києва, охопив хаос.

Релігійні об’єкти євреїв у Ставищі

Василь Шандро: Що відомо нам про побут євреїв у Ставищі? Що вони робили, чим займалися? Чи були освітні якісь структури, релігійні об’єкти — синагоги?

Сергій Плахотнюк: У спогадах євреї жартували: скільки на земній кулі континентів, стільки у Ставищі синагог. Була Велика синагога, найдавніша, очевидно, дерев’яна. Була бейт-мідраш (будинок науки — ред.), будівля якої збереглася до сьогодні. У бейт-мідраші на першому поверсі була школа для єврейських хлопчиків, а на другому — синагога.

Василь Шандро: Це така багатофункціональна споруда?

Сергій Плахотнюк: Так, взагалі під синагогу здебільшого використовували якісь другі поверхи магазинів, тому що було дорого утримувати окремо синагогу, раціональніше підлаштувати якусь будівлю, як я зрозумів зі спогадів.

Ще було чотири клойзи — маленькі синагоги, які виникли в Ставищі у різні часи, і кожна слугувала для різних соціальних прошарків та сповідників течій юдаїзму. Одні були для простолюду, ремісників, інші — для місцевих багатіїв, еліти. Клойзи називалися сіоністський, макарівський, соколівський і тальнівський. Кожна синагога мала свою аудиторію.

Заняття євреїв у Ставищі

Василь Шандро: Чим займалися, що виготовляли євреї, де працювали? Чи відомо щось про це?

Сергій Плахотнюк: Так, тут були різного роду заняття, які відповідали потребам жителів Ставища: чоботарі, кравці, ковалі та інші ремісничі професії. Вони тримали магазини для продажу тканин, цукерок, наприклад, чи кошерного якогось харчу, одягу, платівок — все, що було потрібне. Зі спогадів я зрозумів, що чи не найбагатшими були ті євреї, які торгували яйцями.

Василь Шандро: А чому, цікаво?

Сергій Плахотнюк: Вони їх могли доставляти в Одесу, в Київ, продавали по всіх напрямках. Та і зараз яйця, до речі, прибутковий бізнес.

Був цікавий бізнес — продаж кошерних шкварок із гусячої шкіри. Євреї згадували, що ці шкварки славилися навіть у Жашкові, їх спеціально в Жашків на базар доставляли візниками.

До речі, візників було багато у Ставищі, і, я так зрозумів, що до них ставлення було трохи зневажливе, бо ніби людина не здобула якоїсь професії, а купила такого-сякого коня, бричку і заробляла таким нехитрим побутом. Але візників у Ставищі всі знали і у них були свої прізвиська.

Нащадки євреїв у Ставищі

Василь Шандро: Частина євреїв поїхала в Америку, але частина лишилася в Ставищі. Чи є і досі в селищі єврейська громада і чи знає вона всі ці історії? Чи для ставищанських євреїв це було відкриття, коли ви знайшли і переклали цю книжку?

Сергій Плахотнюк: Очевидно, що було відкриттям. Єврейська громада в Ставищі невелика і на презентацію книги у 2017-му році вони прийшли всі гуртом. Музейна зала була заповнена і всі уважно слухали все, що я розповідав під час презентації.

Приблизно 20 чи 40 осіб вважають себе єврейською громадою у Ставищі. Вони проводять якісь свої зустрічі, дбають, наприклад про єврейське кладовище.

Василь Шандро: А є кладовище, так?

Сергій Плахотнюк: Так, єврейське кладовище лишилося на Розкішні. За допомогою Комісії США зі збереження спадщини за кордоном його привели трошки до ладу, обгородили і розмістили при вході меморіальну табличку, що це саме єврейське кладовище. Причому цю табличку відкривав нащадок ставищанських євреїв із роду Пострелко — Річард Вайсберг, який є представником комісії.

Василь Шандро: Тобто нащадки тих, хто виїхав зі Ставища, приїжджали у селище у період незалежності?

Сергій Плахотнюк: Так, відомо, що перший за часів незалежності України був у 1994-му році. Тоді з США приїхала Марта Лір, яка шукала інформацію про загиблих євреїв під час Другої світової війни, котрих розстріляли в урочищі Ревиха біля села Розкішна. Після цього візиту газета «The New York Times» опублікувала велику статтю про це.

Василь Шандро: Тобто частина євреїв Ставища загинуло у Другій світовій війні?

Сергій Плахотнюк: Так. Восени 1941-го року розстріляли близько 200 євреїв у лісі. Зараз на Розкішанському єврейському кладовищі встановлено меморіал — два пам’ятних знаки.

Що варто відвідати у Ставищі?

Василь Шандро: Які лишилися пам’ятки — можливо, архітектурні, можливо, якісь артефакти, можливо, якісь знакові місця для єврейського життя у Ставищі і у цьому селі Розкішна, яке є сателітом Ставища? Що можна подивитися, чи є якісь музеї чи екскурсії певними місцями?

Сергій Плахотнюк: Ставищенський музей завжди радо приймає гостей, навіть у вихідні дні. Минулого року влітку приїжджала Сара Ґордон із Берліна, щоб подивитися місця, де народилися її предки, і музей провів екскурсії у суботу, у вихідний день.

Чи збереглися пам’ятки? Я вже згадував бейт-мідраш, де нині розміщено гуртожиток для учнів, які їздять до ставищенської школи здалеку. Також збереглося єврейське кладовище. І є глиняна хата, приблизно 1914-го року, яка лишилася в центрі Ставища.

До речі, я не згадав, що євреї тоді займали весь центр Ставища, вони жили біля графського палацу, адже орієнтувалися на заробіток здебільшого з управителів — тих, хто керував графським маєтком. У центрі Ставища була базарна площа, і у вівторок і п’ятницю там відбувалися ярмарки. Українці жили на Пшінці — тоді це була окраїна, 2-3 км від центра Ставища. Містечко було чітко поділене на єврейську і не єврейську частину. Тобто в центрі була частина графського палацу із великим парком, потім єврейський центр містечка, а далі — селянські хати.

Василь Шандро: І що, з усіх будівель сторічної давнини збереглася тільки одна ця хата і синагога, де зараз гуртожиток?

Сергій Плахотнюк: Ще зберігся червоний двоповерховий цегляний будинок, який розташований трохи нижче центру Ставища. Зараз він стоїть занедбаний, адже перейшов у приватну власність і власник ніяк ним не опікується. Вже кілька років я намагаюся, щоб місцева влада спробувала вплинути на цю ситуацію.

Цегла, з якої будувався цей будинок, позначена 1902-им роком. Це двоповерховий будинок нестандартного архітектурного рішення: на першому поверсі п’ять вікон, на другому — сім, і вони несиметричні зовсім, що може свідчити про те, що, можливо, перший поверх був цегляним, а другий — дерев’яний, і в якийсь період дерев’яний другий поверх замінили цегляним і збудували під якісь інші потреби, можливо, під житло. Зазвичай євреї використовували перший поверх під магазин, а другий поверх — під власне житло.

Згадки про українців у книжці

Василь Шандро: Що цікавого ще у тих спогадах ви довідалися? Наприклад, про якісь топоніми, або про згадування про співмешканців-українців, нащадки яких і досі живуть у Ставищі? Чи якісь цікаві історії? Ви ж укладали окремий словник до цієї книжки — навіщо?

Сергій Плахотнюк: Словник довелося укласти, щоб розтлумачити деякі незрозумілі слова, зокрема єврейські, щоб кожен читач міг зрозуміти, про що йдеться. Так само я до книжки доклав перелік синагог, спробував зібрати всю відому інформацію про них — їхні назви і їхню історію появи у Ставищі.

Василь Шандро: Щодо згадок українців, нащадки яких, можливо, досі живуть в Ставищі, чи є там такі згадки?

Сергій Плахотнюк: Там є кілька згадок про українців, які допомогли євреям перебути погроми у своїх підвалах, льохах чи на горищі. Там таких згадок небагато, але зрозуміло, що такі історії були непоодинокі. Атмосфера між євреями і українцями була дружня, а погроми робили якісь зайди, які з’являлися з різних напрямів.

Де можна почитати книгу «Ставище у спогадах євреїв»

Василь Шандро: Ваш переклад книжки є у вільному доступі. Чи ви узгоджували із правовласниками всі питання авторського права? Тобто чи офіційно вона у нас у вільному доступі?

Сергій Плахотнюк: Мій друг, Віктор Хіменко, допоміг мені отримати дозвіл правовласників на видання та переклад цієї книжки, і, оскільки друкованих примірників вийшло всього 120, на меценатські кошти і на спільнокошт, то я її розмістив у Google Books для вільного доступу. Та й за умовами правовласників я не маю права на ній заробляти, тому виклав її для більшої аудиторії, яка зацікавиться.

Лекція «Облога Ставищ 1664 року» до 30-річчя Незалежності України у Ставищенському історико-краєзнавчому музеї

Себастян — Mon, 23 Aug 2021 12:32:11 GMT

23 серпня 2021 року до Ставищенського історико-краєзнавчого музею завітали всі, хто цікавиться історичним минулим рідного краю.

Лекцію про Ставищанську оборону 1664 року для присутніх прочитала екскурсовод Олена Михайлівська.