|
Історія шкільництва в містах і селах Київщини XIX – початку
|
|
| Viktor | Дата: Середа, 12.09.2012, 09:18 | Повідомлення # 16 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1988
« 11 »
Країна: 
Статус:  | Іванівка (історично – Янишівка)
У досліджуваний період в тогочасній Янишівці існувало дві школи – церковнопарафіяльна та державна.
Спочатку в роки масового поширення парафіяльної освіти при місцевій Покровській церкві в 1860 р. було засновано приходську школу. Її засновником був відомий на Київщині священик – Даниїл Васильович Демуцький – батько відомого українського фольклориста і композитора П. Д Демуцького (1860-1927 рр.). Він прибув до села в 1853 р. і завідував Покровською парафією с. Янишівки довгих 36 років – до 1889 р. Пастир залишив по собі добру пам'ять місцевих православних прихожан – саме за його наставництва у селі в 1857 р. за матеріальної підтримки графа В. Браницького було споруджено нову Покровську церкву, а через три роки відкрито школу, якою пастир керував майже три десятиліття.
При цьому школа весь час залишалася одним зі стратегічно важливих напрямків його діяльності. Про це свідчить цілий ряд нагород, отриманих священиком та педагогом від представників церковної ієрархії, держави і, що вже зовсім унікально, – особисто від російської імператриці. Успіхи священика в поширенні освіти пояснювалися зокрема тим, що він був батьком семи дітей і мав чималий досвід "домашньої педагогіки". Відповідно, навчально-виховний процес у школі для нього не був чимось зовсім новим.
Власне, священик відкрив не одну, а відразу дві школи – в самій Янишівці та в Полковничому Хуторі, мешканці якого певний час належали до янишівської парафії. Вже в 1864 р. – на четвертий рік діяльності школи – в школі Янишівки налічувалося 60 першокласників та 16 першокласниць, а в школі Полковничого Хутора їх було 10 та б.
Згодом, коли перший ентузіазм після появи школи дещо спав, кількість школярів часом і зменшувалася, проте янишівська школа традиційно була однією з найбільших на Ставищенщині. Відповідно, вже в 1861р. наставник янишівської школи о. Даниїл Демуцький "за примерную старательность в образовании детей своих прихожан и за особенную ревность в деле народного образования" був нагороджений набедреником і отримав архієрейську подяку від імені київського митрополита Арсенія (Москвіна). Крім того, київський владика призначив старанного священика ревізором церковнопарафіяльних шкіл цілого Таращанського повіту. Це означало, що під опікою о. Даниїла опинилося понад сотню шкіл величезного регіону. Наступного 1862 р. фундатор янишівської школи був знову відзначений набедреником – на цей раз "за благоразумную распорядительность о приличном и прочном устройстве церковноприходской школы". (Справа в тому, що миряни, котрі якраз сплачували викупні платежі, були неспроможними збудувати нову оселю для школи. Тому за благословенням свого настоятеля вони придбали в селі одну з селянських хат, добре її відремонтували і саме до неї стали сходитися на уроки діти з двох сіл янишівської парафії). А в 1864 р. у житті місцевого настоятеля трапилася подія, про яку не могли й мріяти тисячі провінційних пастирів Київської губернії – о. Даниїла за успіхи в освіті дітей своїх прихожан нагородила сама імператриця Марія Олександрівна. Вона надіслала в дарунок священику і педагогу дві книги про Брестську церковну унію. Клірова відомість свідчить, що дані книги "приняты в дар от Её Величества Государыни Императрицы Марии Александровны и присланы при указе Киевской духовной консистории, в коем выражено, что за доказанную ревность к делу народного образования признан он епархиальным начальством достойным дара Её Императорского Величества". На жаль, скупі рядки архівної інформації не дають можливості встановити – за які ж саме заслуги янишівський священик був удостоєний такої уваги – адже на Київщині XIX ст. подібні випадки можна перелічити на пальцях однієї руки.
Зрозуміло, що нагорода з Санкт-Петербурга спонукала до відповідних дій і київську єпархіальну владу. У1869 р. пастир був нагороджений скуфією.
Школа, заснована священиком, була порівняно добре забезпечена в матеріальному плані. Вже станом на 1864 р. школі надавалося "от общества отопление, помещение и квартира для учителя. Кроме сего, на наём учителя по мерке зернового хлеба от учащегося и 50 руб.". Чимало шкіл Київщини не мали в цей час і половини вищеназваного
Далі миряни відмовилися від послуг купленої шкільної хати, яка була не пристосованою для занять і збудували для школи нове приміщення. Наприкінці XIX ст. граф Владислав Браницький пожертвував школі більше 4десятин землі (це – понад 4 гектари). Крім того, батьки учнів відмовилися від натуральних пожертв на користь школи та вчителя і на початку XX ст. надавали школі лише гроші. У1900 р. це становило по 8 крб. на місяць. Цього ж року в школі навчалося 60 першокласників та 15 першокласниць.
Станом на 1910 р. церковнопарафіяльну школу с. Янишівки утримували не лише миряни, але й державний бюджет, з якого щороку надсилалося на потреби школи по 390 крб. В цей час в селі Паралельно з церковноприходською школою діяла й державна. А тому кількість школярів у приходській школі, не зважаючи на покращення її матеріального стану, стала скорочуватися – учні були поділені між двома навчальними закладами. Станом на 1915 р. в приходській школі навчалися 51 хлопчик та 49 дівчаток. В цей час у школи був вже інший наставник – священик о. Іларіон Савович Вироцький. Цей пастир мав досвід роботи в школі, оскільки до прийняття сану певний час працював шкільним вчителем на Черкащині. Школою с. Янишівки він керував з 1889 року до радянських часів – тобто, майже три десятиліття. Протягом свого довгочасного служіння священик і педагог був нагороджений набедреником, скуфією та камілавкою. Відомо, що наставник школи був батьком чотирьох дітей.
Втім, на Київщині початку XX ст. вималювалася чітка тенденція до поступової заміни парафіяльних шкіл державними. Останні засновувалися насамперед в містах та великих селах, до яких належала і Янишівка. (Станом на 1915 р. тут лише православних мешканців налічувалося близько 2200 осіб, а ще мешкало близько сотні католиків та півсотня євреїв).
Тогочасна Янишівка належала до кривецької волості і державна школа, яку було запроектовано в ній відкрити, мала бути двокласною і призначалася для дітей з кількох сіл даної волості. Відповідно, постанову про відкриття школи в Іванівці приймав кривецький волосний схід. У1892 р. один з чиновників Київського губернського по селянських справах присутствія повідомив попечителеві Київського навчального округу, що населення волості прийняло постанову про заснування в селі Янишівці двокласної школи, до якої мали б можливість ходити діти з усієї волості. Постанова ця іменувалася "приговором". "Из приговора этого видно, что сход постановил на постройку здания, служб и меблирование такового и прочие непредвиденные расходы, пожертвовать из имеющихся в волостной экономии сумм 500 руб. и, сверх того, собрать с двора, владеющего тяглым наделом, по 50 коп., пешего по 20 коп. и огородника по 10 коп.
Затем для материальной поддержки училища ... на будущее время производить сбор с дворов ежегодно такую сумму денег, какая окажется нужной для покрытия расходов на содержание училища".
Проте, дана угода була складена не за всіма правилами бюрократичного мистецтва і освітянське чиновництво досить довго не давало дозвіл на відкриття такої школи – навіть після того, як граф Браницький подарував під її забудову десятину землі. У 1896 р. було відкрито однокласну школу, підпорядковану міністерству освіти. А двокласна школа стала функціонувати в селі лише на початку XX ст. – з 1908 р.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Четвер, 13.09.2012, 09:28 | Повідомлення # 17 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1988
« 11 »
Країна:
Статус: | Красилівка
Довгий час окрасою та духовно-освітнім осередком с. Красилівки була велична Покровська церква, споруджена протягом 1852-1856 років на кошти, визначені заповітом графині Олександри Василівни Браницької. Тут мешканці Красилівки не лише возносили молитви Богу, але й дізнавалися про новини в світі, про нові розпорядження влади і проведення державних реформ, початок війни і насування епідемії. Інших подібних каналів інформації в ті далекі часи просто не існувало.
Саме при храмі Покрови Божої Матері певний час діяла і єдина в тогочасному селі церковнопарафіяльна школа (1860-1874 рр.) Цей навчальний заклад, котрий протягом півтора десятиліття вирвав з темряви неуцтва сотні місцевих дітей, було засновано в 1860 р. настоятелем красилівської парафії священиком о. Іоанном Георгійовичем Олтаржевським. Фундатор приходської освіти даного села був досить досвідченим пастирем і служив у Красилівці довгих 45 років (з 1849 по 1894 рр.)
За його настоятельства не лише засновувалася школа, але й будувалася нова Покровська церква. Священик і педагог походив зі стародавньої духовної династії з дворянським корінням – його батько був не просто священиком, а протоієреєм у Вільно. Але о. Іоанн обрав місцем служіння провінційну Київщину, оскільки династія Олтаржевських походила саме звідси – десятки місцевих священиків, дияконів, дяків, паламарів даного регіону носили це прізвище. Досвідчений священик користувався авторитетом у місцевого духовенства – його було призначено духовним депутатом. Протягом свого довгочасного служіння о. Іоанн за успішну пастирську та освітню діяльність в Красилівці отримав чимало нагород від представників церковної влади. Зокрема, він був нагороджений бронзовим хрестом, набедреником (в 1862 р. його було вручено священику саме за відкриття в парафії школи і успішну розбудову шкільної справи в селі); скуфією та камілавкою. Показово, що за майже півстоліття священик і педагог так і не мав в Красилівці своєї власної оселі, а жив у "службовій" хаті, котра складала церковну власність. При цьому засновник красилівської школи був батьком шести дітей, а тому був добре обізнаним з прийомами домашньої педагогіки. Після смерті о. Іоанна в Красилівці завершилася ціла епоха. Поховано фундатора і довгочасного керівника школи на погості Покровської церкви.
Коли школа лише становилася як установа і населення ще було незвичним до регулярної освіти, в школи існувало чимало проблем, які доводилося вирішувати тому ж таки о. Іоанну Олтаржевському. На другий рік існування школи один з документів сповіщав про неї наступне: "Школа помещается в наемном доме бесплатно, но дом совершено неудобен для помещения школы. Построены дома для причта в огромном размере, в одном из которых устраивается для школы большая комната, в которой выгодно будет и учащимся". Поступово вирішувалося питання про фінансове забезпечення навчального закладу. Священик Іоанн Олтаржевський для кращого забезпечення навчально-виховндго процесу став запрошувати світських вчителів, котрим миряни Красилівки щороку збирали по 50 крб. Ще 15 крб. в рік витрачалося громадою на опалення, 10 крб. – на ремонт найманого будинку. "В книгах, досках и бумаге расхода не требуется, ибо прихожане сами покупают все для детей" – сповіщає один з документів.
Далі парафіяльна школа перебралася з найманої хати в будинок одного з причетників, де розташовувалася "в особо устроенной комнате".
Першим світським вчителем в красилівській приходській школі був унтер-офіцерський син Маріан Гаджа – професійні педагоги з відповідною освітою для того часу були явищем екзотичним. Втім, оскільки оплату праці тогочасних вчителів не можна було назвати ні достатньою, ні регулярною, то вчителі в школі Красилівки часто змінювалися – в 1864 тут вчителював вже інший наставник – звільнений з духовного звання Григорій Лисинський.
У 1866 р. прихожани Покровської церкви с. Красилівки зібралися на гомінкий сільський схід і постановили щороку надавати для потреб школи певну суму коштів, оскільки до цього забезпечення було нерегулярним.
Число школярів у приходській школі с. Красилівки також було нестабільним – воно то зростало, то зменшувалося, хоча загалом переважала тенденція до зростання. Станом на 1864 р. в однокласній приходській школі налічувалося 34 першокласники та 4 першокласниці, а в 1871 р. їх було відповідно 30 та 15.
Приходській школі с. Красилівки так і не вдалося вийти з етапу становлення. В 1874 р. в селі було відкрито державну школу, підпорядковану вже не церковній ієрархії, а міністерству народної освіти Російської імперії. Після цього приходська школа була закрита. Клірові відомості змальовують цей процес наступним чином:
"Церковноприходское училище существовало до 1874 г., но со времени открытия министерского училища все учащиеся перешли в это училище". Власне, нічого дивного в цьому не було – парафіяльна школа утримувалася лише коштами парафіян і не мала професійно підготовлених педагогів, а державна фінансувалася і селянами, і держбюджетом, при цьому маючи належним чином освічені кадри. Крім того, вагомою причиною відкриття державної школи було ще й те, що в Красилівці мешкало чимало дрібної шляхти римо-католицького віросповідання, яка внаслідок своїх релігійних переконань не могла навчати своїх дітей у православній церковнопарафіяльній школі. В міністерській школі могли навчатися діти і з православних, і з католицьких родин.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Четвер, 13.09.2012, 10:07 | Повідомлення # 18 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1988
« 11 »
Країна:
Статус: | Красилівка
Історія виникнення цієї школи також заслуговує на увагу. На час її появи Красилівка була рідкісним для тогочасної Київщини селом, котре належало вже не приватним влсникам графам Браницьким, а імператорському двору. (Подібних сіл в Київській губернії було зовсім небагато – більшість населених пунктів були у власності місцевого панства). І в жовтні 1872 р. управляючий одним з департаментів Міністерства імператорського двору граф Юлій Іванович Стенбок звернувся до попечителя Київського навчального округу П. А. Антоновича з наступною пропозицією:
"Осмотр Киевского удельного имения, части которого расположены в Киевской, Подольской и Волынской губерниях обнаружил, что существующее весьма ограниченное количество школ в селениях оного не может удовлетворять местным потребностям.
Желая содействовать по возможности распространению грамотности между крестьянами, я полагал бы войти с представлением к Господину Министру Императорского двора об испрошении Высочайшего соизволения на учреждение на счет удельных сумм трёх одноклассных училищ в имении – по одному в каждой из названых губерний...
При этом честь имею при совокупить, что в трёх расположенных на удельных землях селах: Красиловке Киевской губернии, Верхове Волынской губернии и Устье Подольской губернии уже имеются свободные удельные здания, которые легко могут быть приспособлены для помещения в них училищ".
Попечитель не заперечував проти такого наміру і надіслав графу Ю. І Стенбоку схвальну відповідь. При цьому враховувалося ще й те, що до майбутньої красилівської школи можуть ходити діти із сусідніх сіл – Бесідки та Станіславчика. В тогочасній Красилівці налічувалося 1426 чоловік населення, а в Бесідці та Станіславчику їх було відповідно 2532 та 1011 осіб.
Після наведення різноманітних бюрократичних довідок про намір відкрити в Красилівці школу було повідомлено російському імператору Александру II – тогочасному власнику села. Монарх до появи школи поставився прихильно і дав згоду на виділення коштів з бюджету удільного відомства на заснування навчального закладу. І 25 червня 1873 р. департамент уділів міністерства імператорського двору повідомив попечителя Київського навчального округу П. Антоновича про позитивну відповідь царя:
"Государь Император по всеподданейшему докладу Господина Министра Императорского Двора и Уделов в 19-й день минувшего мая Высочайше повелеть соизволил: Устроить на счет удельного ведомства три сельские школы в селах Красиловке Киевской губернии, Верхове Волынской губернии и Устье Подольской губернии.
Для помещения этих училищ отвести имеющиеся в упомянутых селениях свободные удельные дома.
На содержание училищ не зависимо от издержек по хозяйственной части ассигновать из удельных сумм на расходы по учебной части единовременно на первоначальное обзаведение училищ книгами и другими учебными пособиями 450 руб. и ежегодно на жалованье учителям по 300 руб. каждому; трем законоучителям – по 100 руб. каждому и на каждое училище по 150 руб. ежегодно, итого 1350 руб.
Хозяйственную часть трех училищ поручить управляющему Киевскою удельною конторою"...
Якщо в абсолютній більшості сіл Київщини місцеві селяни мали чимало витрат і клопотів спочатку
щодо будівництва школи, а згодом – щодо її утримання, то Красилівка, маючи привілей імператорського маєтку, була позбавлена багатьох з цих проблем. Щодо школи даного села російський імператор вчинив дійсно по-царськи.
У 1874 р. школа гостинно відчинила двері для дітей православних та католицьких мешканців Красилівки. Втім, до попечителя надходили прохання і від батьків нехристиянських віросповідань (євреїв), котрі прохали прийняти їхніх дітей до красилівської школи. Згодом постало й питання про перетворення красилівської школи на двокласну. В 1887 р. місцевий шкільний інспектор Марко Бондаренко просив попечителя про наступне:
"С 1874 г. в селе моей волости по Высочайшему повелению открыто одноклассное народное училище на средства удельного ведомства. Благодаря этому училищу в течении времени грамотность быстро распространилась между крестьянами, которые возносят молитвы Всевышнему Творцу за сделанное для них благодеяние Государем Императором. Проникнутые желанием дать детям своим образование в более полном и законченном виде, они желают открыть двухклассное народное училище, но не имеют на это средств, а потому уполномочили меня ходатайствовать пред Вашим Высокородием ходатайствовать пред Высшим начальством о том, чтобы верноподданейшая просьба наша о преобразовании красиловского одноклассного училища в двухклассное и об отпуске необходимых денег на содержание его из сумм удельного ведомства была повергнута к стопам Его Императорского Величества".
I монарх не відмовив і вдруге – для перетворення красилівської школи на двокласну було виділено з удільних сум 430 крб. і ще 200 крб. надано на закупівлю додаткових меблів – в Санкт-Петербурзі подбали навіть про такі проблеми. Школа стала двокласною.
Державна двокласна школа с. Красилівки підлягала інспектору народних училищ Київської губернії та попечителеві Київського навчального округу. Станом на 1906 р. в ній навчалося 136 хлопчиків та 40 дівчаток.
Проте, на поч. XX ст. і ця школа перестала задовольняти місцевих мешканців і напередодні І світової війни в с. Красилівці було відкрито двокласну земську школу, котра утримувалася на кошти земства і проіснувала в селі зовсім недовго.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: П`ятниця, 14.09.2012, 08:40 | Повідомлення # 19 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1988
« 11 »
Країна:
Статус: | Кривєць
Хронологічно першою школою с. Кривця досліджуваного періоду була церковнопарафіяльна школа, що діяла при місцевій Свято-Успенській парафії. Вона з'явилася в селі протягом 1859-1860 років. Її засновником був представник відомої на Київщині духовної династії священик о. Фома Григорович Руткевич. Він завідував заснованою ним школою протягом 13 років. В цей час школа лише становилася і засновнику доводилося долати чимало проблем. Насамперед це стосувалося матеріального забезпечення навчального закладу. На середину 60-х років XIX ст. на утримання школи надавалося "от помещика отопление в малом количестве, а от прихожан, дети которых обучаются в училище, пособие денежное", котре складало 15 крб. на рік. В 1863 р. в школі навчалося 28 першокласників та 3 першокласниці.
Мало змінилася ситуація і в 70-х роках. Станом на 1870 р. кількість учнів тут стала ще меншою – навчалося 14 хлопчиків та 1 дівчинка. "Учитель довольствуется пособием родителей учащихся" – стверджують клірові відомості.
Втім, з часом попит на освіту став зростати. І коли в 1872 р. до школи прибув новий наставник – о. Іоанн Кирилович Броярковський, йому вдалося значно покращити ситуацію. Можливо цьому сприяла та обставина, що о. Іоанн до прийняття духовного сану починав свій трудовий шлях звичайним сільським вчителем на Житомирщині. Крім того, о. Іоанн був батьком 5 дітей і мав навики "домашньої педагогіки". Здобутий досвід він став активно впроваджувати в школі с. Кривця і за успішну пастирську та освітню діяльність отримав кілька нагород. Зокрема, в 1875 р. в селі побував київський митрополит Арсеній (Москвін) і оголосив о. Іоанну архієрейську подяку. А в 1883 р. через село проїздив інший митрополит – Платон (Городецький), який нагородив священика та шкільного наставника набедреником.
Власне, відзнаки були цілком заслуженими – станом на 1900 р. матеріальне забезпечення школи становило 50 крб. на місяць, а в школі налічувалося 57 першокласників та 8 першокласниць – чималий результат порівняно з попереднім.
Цей почин о. Іоанна було підтримано і його наступником – священиком о. Филипом Єфремовичем Бегановським. Священик і педагог був родом із Чернина і після закінчення навчання в Київській духовній семінарії вирішив працювати на освітянській ниві. Він з 1880 по 1890 рр. навчав дітей в Білій Церкві та Гребінках. У 1895 р. педагог був рукопокладений в священний сан і завідував кривецькою парафією та школою близько півтора десятиліття. Досвід, здобутий у кількох школах, давав можливість священику правильно організувати навчально-виховний процес. На початку XX ст. значно покращилося матеріальне утримання школи – її стали утримувати не лише місцеві миряни, але й Священний Синод Російської Православної Церкви. Зокрема, в 1906 р. 100 крб. на рік надавали школі прихожани, а ще 70 крб. виділяв Священний Синод. Цього року в єдиному першому класі однокласної школи навчалося 92 першокласники та 16 першокласниць. Школа багато в чому була зобов'язана авторитетові свого наставника.
В 1909 р. до Кривця прибув останній дорадянський наставник місцевої церковнопарафіяльної школи – священик о. Георгій Зосимович Сікорський. Він також мав чималий досвід вчительської діяльності, оскільки до прийняття священного сану він кілька років працював вчителем в різних школах Київщини – зокрема, в Тетиві. Досвід не виявився зайвим і в Кривці. В цей час покращилося утримання школи – бюджет щороку став надсилати до кривецької школи по 390 крб. Тим не менше, кількість учнів напередодні І світової війни стала ще меншою. В 1915 р. в селі відкрили ще й земську школу, куди перейшла частина дітей з церковнопарафіяльної. Цього року в школі при Успенському храмі с. Кривця навчалося 66 першокласників та 37 першокласниць. Церковнопарафіяльна школа стала двокомплектною (тобто, в ній існувало два паралельні класи), а земська була двокласною. У1909 р. для церковнопарафіяльної школи було збудовано новий будинок, а в 1915 р. спорудили і корпус для земського навчального закладу.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Понеділок, 17.09.2012, 08:47 | Повідомлення # 20 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1988
« 11 »
Країна:
Статус: | Любча, Гостра Могила, Ожегівка
Три вищеназвані села історично довгий час об'єднувалися в єдину парафію святого апостола Іоанна Богослова, церковний осередок якої знаходився в Любчі. Саме тому деякий час спільною була в цих трьох сіл і церковнопарафіяльна школа. Вона була заснована в Любчі в 1860 р. настоятелем Іоанно- Богословської церкви священиком о. Григорієм Олексійовичем Сікорським. Засновник школи належав до відомої духовної династії і служив у місцевій обширній парафії з 1856 по 1908 рр. – тобто, довгих 52 роки. З цих півстоліття священицького служіння фундатор місцевої парафіяльної освіти 48 літ був керівником школи при храмі св. Іоанна Богослова. Він був вельми дбайливим пастирем – за його настоятельства в межах парафії було споруджено дві церкви – в самій Любчі та приселку Ожегівці. А згодом у всіх трьох населених пунктах були відкриті приходські навчальні заклади – знову ж таки стараннями о. Григорія Сікорського. За сумлінне пастирське та педагогічне служіння священик мав чимало нагород. Від імені київських митрополитів різного часу священику вручили набедреник, скуфію та камілавку. Крім того, кілька разів йому оголошувалися архієрейські подяки. Далі про заслуженого наставника було повідомлено до Санкт-Петербурга і о. Григорій був нагороджений золотим нагрудним хрестом від імені Священного Синоду Російської Православної Церкви. А в 1900 р. заслуги провінційного настоятеля було відзначено і державою – о. Григорій отримав у якості нагороди орден св. Анни III ступеня. Заснована ним школа в с. Любчі давала, очевидно, непогані знання. Саме в цій школі починали навчатися і четверо дітей священика. Двоє його синів стали лікарями, а третій – доктором медицини. Для провінційних поповичів того часу це було помітним досягненням.
Спочатку шкільні справи в Любчі йшли далеко не блискуче. Перші роки свого існування заснована о. Григорієм школа трималася виключно на ентузіазмі місцевого духовенства та приходського активу і не мала чітко визначених джерел фінансування. Навіть у 1870 р., коли більшість парафій вже мали досить забезпечені школи, в Любчі школа утримувалася лише з випадкових пожертв. Втім, не зважаючи на матеріальні негаразди, кількість учнів у приходській школі поступово зростала. Якщо в 1864 р. в ній навчалося 23 першокласники та 6 першокласниць, то в 1880 р. їх було вже відповідно 35 та 5. в цей час до школи с. Любчі ходили діти з трьох сіл Іоанно-Богословської парафії. При цьому учні не обмежувалися лише здобуванням знань. Зі школярів було утворено церковний хор, який співав за богослужінням.
Індустріальне XX ст. висувало інші вимоги до освіти і вимагало все більше освічених кадрів. Відповідно, на межі ХІХ-ХХ століть о. Григорій Сікорський відкрив церковноприходські школи в трьох вищевказаних населених пунктах. В усіх трьох школах було налагоджено регулярне матеріальне забезпечення навчально-виховного процесу. Станом на 1900 р. миряни Любчі та Гострої Могили збирали для потреб своїх шкіл по 40 крб., а прихожани с. Ожегівки – 35 крб. В перший рік XX ст. в школі с. Любчі навчалося 38 хлопчиків та 3 дівчинки, в навчальному закладі с. Гострої Могли їх було відповідно 56 та 14, а в школі с. Ожегівки – 41 та б. Звертає на себе увагу той факт, що в приселках нововідкриті школи були навіть більшими за кількістю учнів, ніж більш усталена школа с. Любчі. Власне, там, де шкіл довгий час не існувало, попит на освіту був закономірно більшим.
У подальшому шкільна справа під керівництвом все того ж о. Григорія Сікорського розвинулася ще краще. Вже в 1906 р. в школі с. Любчі навчалося 68 хлопчиків та 4 дівчинки, в школі Гострої Могили їх було 70 та 18, а в навчальному закладі при недавно спорудженій ожегівській церкві – 30 та 7 учнів обох статей. Це досить чималі цифри, якщо врахувати, що мова йде лише про першокласників. І саме в цей час встановився пік кількості школярів – у подальшому їх число стало спадати.
Після смерті протоієрея о. Григорія Сікорського, служіння якого для місцевої паарфії стало вельми яскравою сторінкою минулого, місцевими церковнопарафіяльними школами став завідувати новий священик – о. Іоанн Діонісійович Ільяшевич. Він прибув сюди в 1908 р. вже досить досвідченим пастирем і педагогом – зокрема, мав архієрейську подяку "за особые труды по школе". Цей педагогічний досвід збагачувався ще й тим, що священик був батьком шести дітей. За його наставництва школи Іоанно-Богословської парафії стали утримуватися не лише прихожанами, але й державною казною, котра надсилала небачені до цього в сільській школі кошти – по 390 крб. на рік. Вельми чималою була і кількість школярів.
В 1912р. до Любчі прибув останній дореволюційний наставник місцевої парафії – о.Давид Васильович Мелешко. За його наставництва продовжували існувати однокласні церковнопарафіяльні школи в Любчі та Гострій Могилі, а також школа грамоти (нижчий тип приходської школи) в Ожегівці. Станом на воєнний 1915 р. в школі Любчі навчалося 33 хлопчики та 9 дівчаток, в Гострій Могилі їх було відповідно 22 та 11, а в Ожегівці – 51 та 21 . В цей час вже йшла І світова війна.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Середа, 19.09.2012, 10:38 | Повідомлення # 21 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1988
« 11 »
Країна:
Статус: | Полковниче (історично – Полковничий Хутір)
В Полковничому Хуторі XIX ст. існували виключно церковнопарафіяльні школи. Але оскільки в селі довгий час не було окремої церкви та парафії, то місцеві діти ходили в школи, які були засновані і керовані священиками інших сіл, в яких був храм і причт. (В церковно-адміністративному відношенні Полковничий Хутір спочатку належав до янишівської (іванівської) Покровської парафії, а згодом – до Свято-Миколаївської парафії села Ясенівки.
Першу школу в Полковничому Хуторі було засновано іванівським священиком о. Даниїлом Демуцьким – батьком відомого українського фольклориста і композитора П. Д. Демуцького. Він прибув до села в 1853 р. і завідував Покровською парафією с. Янишівки, до якої належав Полковничий Хутір, довгих 36 років – до 1889 р.
При цьому шкільництво весь час залишалася одним зі стратегічно важливих напрямків діяльності о. Даниїла. Про це свідчить цілий ряд нагород, отриманих священиком та педагогом від представників церковної ієрархії, держави і, що вже зовсім унікально, – особисто від російської імператриці. Успіхи "священика в поширенні освіти пояснювалися зокрема тим, що він був батьком семи дітей і мав чималий досвід "домашньої педагогіки". Відповідно, навчально-виховний процес у школі для нього не був чимось зовсім новим.
Власне, священик відкрив не одну, а відразу дві школи – в самій Янишівці та в Полковничому Хуторі. І нова справа швидко принесла перші плоди. Вже в 1864 р. – на четвертий рік діяльності шкіл – в школі Янишівки налічувалося 60 першокласників та 16 першокласниць, а в школі Полковничого Хутора їх було 10 та б.
Відповідно, в 1861р. наставник янишівської школи о. Даниїл Демуцький "за примерную старательность в образовании детей своих прихожан и за особенную ревность в деле народного образования" був нагороджений набедреником і отримав архієрейську подяку від імені київського митрополита Арсенія (Москвіна). Крім того, київський владика призначив старанного священика ревізором церковнопарафіяльних шкіл цілого Таращанського повіту. Це означало, що під опікою о. Даниїла опинилося понад сотню шкіл величезного регіону. Наступного 1862 р. фундатор шкіл Янишівки та Полковничого Хутора був знову відзначений набедреником – на цей раз "за благоразумную распорядительность о приличном и прочном устройстве церковноприходской
школы".
А в 1864 р. у житті місцевого настоятеля трапилася подія, про яку не могли й мріяти тисячі провінційних пастирів Київської губернії – о. Даниїла за успіхи в освіті дітей своїх прихожан нагородила сама імператриця Марія Олександрівна. Вона надіслала в дарунок священику і педагогу дві книги про Брестську церковну унію. Клірова відомість свідчить, що дані книги "приняты в дар от Её Величества Государыни Императрицы Марии Александровны и присланы при указе Киевской духовной консистории, в коем выражено, что за доказанную ревность к делу народного образования признан он епархиальным начальством достойным дара Её Императорского Величества". На жаль, скупі рядки архівної інформації не дають можливості встановити – за які ж саме заслуги духовний наставник Янишівки та Полковницького Хутора був удостоєний такої уваги – адже на Київщині XIX ст. подібні випадки можна перелічити на пальцях однієї руки.
Зрозуміло, що нагорода з Санкт-Петербурга спонукала до відповідних дій і київську єпархіальну владу. У1869 р. пастир був нагороджений скуфією.
Під керівництвом о. Даниїла школа розвивалася досить стрімко. Проте, згодом Полковничий Хутір перейшов з відання іванівського причту до складу Свято-Миколаївської парафії с. Ясенівки. Крім того, у 1888 р. місцеві православні прихожани збудували в своєму селі окрему церкву. І хоча храм Полковничого Хутора не мав самостійного статусу (був приписним до ясенівської церкви) і не утворював окремої парафії, тим не менше, церковнопарафіяльна школа в селі діяла постійно. Особливо чимало учнів в ній стало навчатися на початку індустріального XX ст., коли зріс попит на освічених працівників. Станом на 1906 р. в школі навчалося 33 першокласники та 8 першокласниць, а в 1910 р. їх було відповідно 36 та 18.
А напередодні і світової війни в селі поряд з церковнопарафіяльною школою було відкрито ще й земську, котра проіснувала тут зовсім недовго.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Четвер, 20.09.2012, 09:19 | Повідомлення # 22 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1988
« 11 »
Країна:
Статус: | Попружна
До XX ст. в селі існувала лише церковнопарафіяльна школа. Перший відомий нам з документів приходський навчальний заклад з'явився у Попружній 1861 р. Він діяв понад півстоліття при місцевому храмі Покровському храмі. Фундатором школи був настоятель Покровської парафії священик о. Федір Маркович Стрілецький. Він був досвідченим пастирем – при місцевому храмі о. Федір служив довгих півстоліття – з 1830 по 1881 роки. Він виконував свої обов'язки ще й тоді, коли йому було за 80. Документи відзначають проповідницькі здібності священика – він був місіонером і приєднав до Православ'я не один десяток католиків. А красномовство – важлива риса кожного педагога. Вже в 1863 р., коли школи були явищем ще досить диковинним, в школі с. Попружної навчалося 25 першокласників та 3 першокласниці.
Далі літньому пастиреві вже було непросто справлятися з обов'язками педагога і до школи стали запрошуватися світські вчителі, першим з яких документи називають Кизиму Йосипа. Продовжував працювати і наставник – протягом довгочасного служіння він отримав чимало нагород за старанне виконання обов'язків священика і педагога. Від імені київських митрополитів його було нагороджено набедреником, скуфією та камілавкою. Згодом про старанного священика було повідомлено до столиці Росії і о. Федір був нагороджений письмовим благословінням Священного Синоду Російської Православної Церкви.
Втім, за настоятельства о. Федора Стрілецького школа с. Попружної знала злети і падіння. На початку свого існування вона користувалася великою популярністю серед населення. Згодом первісний ентузіазм спав і в 70-х років школярів помітно поменшало – на певний час школа навіть стала суто "хлоп'ячою" або ж майже "хлоп'ячою". Наприклад, в 1871р. в ній навчалося 20 хлопчиків та 2 дівчинки. Деякий час школа не мала окремого приміщення і учні сходилися на навчання до будинку, орендованого прихожанами. Проте, згодом миряни спорудили для шкільних занять окремий будинок, який слугував школою не одне десятиліття.
З 1881р. школою с. Попружної став керувати інший священик – о.Петро Левитський. Новий наставник мав неабиякий досвід педагогічної роботи. Після закінчення Київської духовної семінарії о. Петро починав свій трудовий шлях звичайним сільським вчителем, а згодом став викладічем Богуславського духовного училища, де працював 5 років. Згодом він прийняв священний сан і став настоятелем приходу в с. Попружній. Викладацький досвід пастиря давав про себе знати – за наставництва о.Петра школа Попружної швидко наповнилася учнями. В 1900 р. в ній налічувалося 75 першокласників та 5 першокласниць.
Наступний наставник – о. Яків Стефанович Пахалович – також мав і педагогічний досвід (десять літ працював сільським вчителем), і певні успіхи в шкільній діяльності в Попружній. За його наставництва намітилася стійка тенденція до збалансування кількості хлопчиків та дівчаток серед учнів школи. Станом на 1906 р. в школі навчалося 50 хлопчиків та 25 дівчаток, які навчалися в єдиному в школі першому класі.
З 1907 по 1914 р. школою керував священик о.Федір Дмитрович Солуха. Він до прийняття сану 5 років працював вчителем в одній з сільських шкіл Київщини. Досвід не був зайвим священику і в Попружній – школа функціонувала стабільно.
А в 1914р. до Попружної прибув останній дореволюційний наставник – священик о.Олександр Михайлович Радолицький. Новий наставник до прийняття сану мав широку географію педагогічної діяльності – викладав на Херсонщині, Катеринославщині. Черкащині. Певний час він працював директором вечірньої школи для дорослих. А в Попружній він очолив школу та парафію тоді, коли вже відбувалися події І світової війни. Втім, навіть станом на 1915 р. в школі с. Попружної навчалося 50 хлопчиків та 36 дівчаток.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: П`ятниця, 21.09.2012, 09:27 | Повідомлення # 23 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1988
« 11 »
Країна:
Статус: | Розумниця
В Розумниці XIX – початку XX ст. існувала лише церковнопарафіяльна школа, котра була заснована в селі протягом 1860-1862 рр. Її фундатором став настоятель місцевої Свято-Миколаївської парафії священик о. Олександр Федорович Чернявський. Втім, в часи його недовгочасного настоятельства школа лише становилася як установа і мала вигляд приватного навчання. Станом на 1863 р. школа являла собою 8 хлопчиків, яких навчав сам священик.
З 1862 р. в школи з'явився інший наставник – о. Єлеазар Соколовський. За його наставництва шкільна справа у Розумниці стала повільно, але вірно розвиватися. Станом на 1864 р. в школі, керованій о. Єлеазаром, навчалося лише 10 хлопчиків і школа розташовувалася в оселі самого священика. Проте, вже в 1872 р. школа містилася в одній з громадських будівель і в ній навчалося 26 хлопчиків та 4 дівчинки. При цьому миряни згідно громадської угоди стали щороку жертвувати на потреби навчального закладу по 30 крб.
В 1873р. в парафії та школи був уже новий наставник – о. Іоанн Кузьмич Слуцький. За його наставництва, що тривало до 1880 р., школа знову занепала і перетворилася на приватне навчання грамоті, яке здійснювалося не тільки духовенством, але й селянами – випускниками місцевої школи. Навчальний заклад залишився без фінансової підтримки і в 1880 р. тут навчалося лише 10 хлопчиків.
У 1880 р. до Розумниці прибув новий священик – о. Віктор Іоаннович Жолудь. На час його призначення до Розумниці місцева школа, як стверджують документи, була в наступному стані:
"Особо устроенного дома для школы в сем селе никогда не существовало. Желающие же грамотности дети учились в частных домах у разных грамотных местных жителей. В текущем 1884 году никого из детей нигде не обучалось грамоте". Таке становище явно дисонувало із сусідніми селами, де вже давно існували добре поставлені школи з окремими будинками для навчання. І саме о. Віктор став ініціатором відродження приходського навчального закладу. Того ж року навчальний процес було відновлено, а миряни спорудили для навчання своїх дітей шкільний будинок (це трапилося вже дещо пізніше – в 1896 р.). Для будівництва використовувалися як кошти громади, так і асигнована Київською єпархіальною радою сума. З того часу дата 1884 р. стала в багатьох клірових відомостях фігурувати як рік заснування школи, хоча реально це була її своєрідна реанімація.
На початку індустріального XX ст. школу с. Розумниці було не впізнати. Прихожани, возвівши для школи окрему оселю, не полишили своїх турбот про неї. Вони щороку надавали для потреб школи по 30 крб., а училищна рада також кожного року надсилала ще 150 крб. В 1900 р. в церковнопарафіяльній школі с. Розумниці навчалося 68 хлопчиків та 20 дівчаток – всі вони були першокласниками єдиного в однокласній школі першого класу.
З 1897 р. школу очолив священик о. Костянтин Августинович Кміта, який за словами документів, був "к школе усерден". Цьому, очевидно, сприяло те, що священик і педагог мав певний досвід педагогічної діяльності – свій трудовий шлях він починав сільським вчителем на Черкащині. Потім він певний час служив у великому с. Насташці, де "за неимением учителя сам исполнял эту должность". Здобутий досвід не пройшов безслідно – за наставництва школою в с. Розумниці остання стала стрімко розвиватися. Станом на 1906 р. в ній навчалося 70 першокласників та 35 першокласниць.
В 1909 р. до парафії та школи с. Розумниці було призначено о. Іродіона Володимировича Бернацького, який виявився гідним продовжувачем освітньої справи. Духовну семінарію цей пастир закінчував в Кутаїсі (Грузія), проте після отримання атестата став працювати шкільним вчителем на Київщині. І лише після трьох років педагогічної роботи він прийняв сан і став відати розумницькою школою та парафією. За його наставництва число учнів у школі зростало – в 1906 р. тут налічувалося вже 110 першокласників – 74 хлопчики та 36 дівчаток.
Останнім дореволюційним наставником приходської школи в с. Розумниці став о. Антоній Львович Демченко. Він мав не лише досвід педагогічної роботи, але й педагогічну освіту – був випускником Коростишівської вчительської гімназії. Далі він шість років працював у школах Обухова та Володарки і в 1911 р. прийняв духовний сан та став настоятелем Миколаївської парафії с. Розумниці. Школа за його настоятельства підтримувалася приблизно на тому ж рівні, проте в часи І світової війни кількість учнів у ній зменшилася.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: П`ятниця, 21.09.2012, 16:05 | Повідомлення # 24 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1988
« 11 »
Країна:
Статус: | Сніжки
В Сніжках даного періоду існувала лише церковнопарафіяльна школа, котра майже шість десятиліть діяла при місцевому Свято-Михайлівському храмі. Нею завідувало місцеве духовенство. Засновником парафіяльного навчального закладу був священик о. Флор Маркович Франковський. Він був досвідченим пастирем – служив у Михайлівському храмі с. Сніжок довгих 26 років – понад чверть століття. З них він 24 роки завідував заснованою ним в 1860 р. церковнопарафіяльною школою.
Школа з самого початку свого існування вигідно відрізнялася від собі подібних. Якщо в багатьох школах 60-х років процес становлення супроводжувався численними проблемами, то в Сніжках їх було помітно менше. Вже в 1864 р. шкільне життя в селі мало досить розвинений вигляд:
"Церковноприходское училище заведено в 1860 году. Оно помещается в доме, купленном прихожанами. На содержание его отпускается от прихожан по приговору, составленному 1862 года октября 8 дня, 35 рублей. В сем году в нем обучается 25 мальчиков и 5 девочек".
У подальшому число учнів збільшувалося. В 1880 р. в школі навчалося 30 першокласників та 6 першокласниць. А наставник школи – о. Флор Франковський – за успішну пастирську та освітню діяльність в Михайлівській парафії мав нагороди – набедреник та скуфію.
У 1892 р. місцеві прихожани спорудили для школи окремий будинок – в індустріальне XX ст. школа вступила в кардинально оновленому вигляді. Річний бюджет школи був невеликим – навіть у 1900 р. він складав майже символічну суму в 35 крб.
З 1884 р. школою в с. Сніжках став керувати син її засновника – також священик о. Антоній Флорович Франковський. Він був випускником Київської духовної семінарії, проте після її завершення і отримайся атестату він не відразу став священиком, а певний час здобував нелегкий вчительський хліб у рідних для нього Сніжках – тобто, вчителював у батьківській школі. Згодом він отримав священний сан і став настоятелем місцевої Михайлівської парафії. За його наставництва шкільний бюджет зріс майже вдвічі і в 1915 р. складав 62 крб. "важкою" царською валютою. Не меншало в школі і число школярів – того ж року в ній навчалося 33 першокласники та 14 першокласниць.
Наставник школи – о. Антоній Франковський – за успішну пастирську та педагогічну діяльність був в різний час нагороджений набедреником, скуфією та камілавкою. Він був останнім дореволюційним наставником парафіяльної школи і завідував нею щонайменше 33 роки – тобто, третину століття.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: П`ятниця, 21.09.2012, 16:07 | Повідомлення # 25 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1988
« 11 »
Країна:
Статус: | Станіславчик (Братчикова Гребля)
Протягом досліджуваного періоду в тогочасному селі послідовно змінили одна одну дві школи – церковнопарафіяльна та земська. Перша з них діяла в Станіславчику понад півстоліття, а земська була заснована вже перед самим початком І світової війни і функціонувала лише кілька років.
Хронологічно перша церковнопарафіяльна школа була заснована в 1860 р. настоятелем місцевого храму Різдва Богородиці священиком о. Фомою Стрілецьким. Фундатор школи був ще зовсім молодим священиком і служив в Станіславчику недовго – вже в 1862 р. його змінив інший настоятель священик о. Михаїл Всеволодович Холодкевич. Новий наставник виявився досить дбайливим керівником – оскільки на той час школа не мала окремого приміщення для занять, то о. Михаїл гостинно надав школярам власний будинок. Священик залишив за собою загальне керівництво школою та викладання Закону Божого, а для навчання грамоти та арифметики він запрошував світських грамотіїв. Наприклад, станом на 1863 р. в оселі священика навчалося 37 першокласників (31 хлопчик та 6 дівчаток) і навчав їх "свободнообязанный (!– П. В.) обыватель Дмитрий Руденко под присмотром причта".
Далі число учнів підтримувалося приблизно на такому ж рівні, а вчителі досить регулярно змінювалися. Найдовше серед світських вчителів у школі працював Яків Гуртовенко. Він трудився у школі в 70-80-х роках XIX ст. за символічну оплату в 30-50 крб. на рік. Серед інших вчителів документи називають Костянтина Олійника, Онисима Задорожнього тощо.
Наставник же школи – о. Михаїл Холодкевич – за плідну пастирську та педагогічну діяльність був нагороджений набедреником. Він керував навчально-виховним процесом у школі довгих 32 роки – майже третину століття (з 1862 по 1894 роки).
У 1894р. до школи було призначено нового наставника – священика о. Іоанна Мефодійовича Вороновича. Цей пастир мав певний досвід роботи в школі, оскільки до прийняття сану кілька років працював вчителем у сільських школах Київщини. За його наставництва знаходження школив оселі священика виглядало вже анахронізмом і миряни с. Станіславчика спорудили для шкільних занять своїх дітей окреме приміщення. Шкільний бюджет навіть на початку XX ст. становив 50 крб. Проте, число учнів в школі зростало – станом на 1900 р. в школі навчалося 56 першокласників – 51 хлопчик та 5 дівчаток.
В 1904 р. до школи прибув новий наставник – о. Іоанн Петрович Корчинський. В свій час цей священик також працював вчителем на Черкащині, де здобув чималий досвід роботи в школі. Здобуті навики стали в пригоді у Станіславчику. Документи позитивно характеризують священика в плані його старанності щодо парафії та школи: "Предметы пастырские знает, к школе усерден". За наставництва о. Іоанна в школі помітно зросло число учнів – в 1906 р. в ній навчалося 70 хлопчиків та 20 дівчаток. Для единого в однокласній школі першого класу це був непоганий результат.
Мабуть, найбільше запам'ятався прихожанам с. Станіславчика останній дореволюційний наставник місцевої приходської школи – священик о. Димитрій Масюкевич. Він походив зі знаної духовної династії (його батько був протоієреєм) і отримав чудову як для провінційного поповича освіту – закінчив сім класів гімназії. Далі він отримав звання вчителя і викладав спочатку в Житомирі, а згодом став директором Райгородської школи на Черкащині. Очевидно, що його діяльність була успішною. Якщо абсолютна більшість священнослужителів Київщини ніколи не покидала меж рідної губернії, то в кліровій відомості о. Димитрія значиться унікальний для тогочасного сільського пастиря запис: "был командирован для изучения учебного дела за границей – в город Париж". (Втой час там відбувалася міжнародна виставка шкільництва, де була представлена й експозиція Російської імперії. Вчителя відправили туди за кошти державного бюджету). Проте, згодом ще порівняно молодий педагог прийняв священний сан і з 1910 року став служити в парафії села Станіславчика. За його настоятельства в приході відбулося чимало позитивних змін. Під керівництвом енергійного священика миряни капітально відремонтували церкву. Покращилася і шкільна справа – станом на 1910р. шкільний бюджет становив вже 84 крб., а в самій школі навчалося 60 хлопчиків та 20 дівчаток. В 1915 р. о. Димитрія за плідну пастирську та вчительську діяльність було відзначено набедреником. Проте, саме цього року в селі, не зважаючи на події І світової війни, стали возводити приміщення нової – земської школи – котра вже не підпорядковувалася церковній ієрархії. Проте, подальші трагічні зміни не дали можливості розвинути її діяльність.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Понеділок, 24.09.2012, 09:04 | Повідомлення # 26 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1988
« 11 »
Країна:
Статус: | Стрижавка
Єдиною школою села в досліджуваний період була церковнопарафіяльна школа, котра діяла тут з 1862 р. до радянських часів – тобто, понад півстоліття. її засновником був настоятель місцевої Свято- Вознесенської церкви священик о. Володимир Мартинович Юркевич. Фундатор приходської освіти в Стрижавці був досвідченим духовним наставником і служив при місцевому храмі рівно чверть століття – 25 років (з 1839 по 1864 рр.) Крім того, о. Володимир виявився ще й гостинним пастирем – саме в його власній оселі й відбувалися шкільні заняття. Документ, датований 1863 р., свідчить:
"Церковноприходская школа находится при доме приходского священника и в оной обучается мальчиков 22 и девиц 8. Учением занимается отставной унтер-офицер Крыжановский под ближайшим руководством священника".
Певний час школа трималася на ентузіазмі місцевого духовенства та мирян і не мала чітко визначеного джерела фінансування. В 1864 р. для школи надавалося лише "чрезвычайно скудное отопление от прихожан".
З 1864 р. у місцевої парафії та школи був уже інший наставник – священик о. Олександр Григорович Заржецький. Його завідування школою тривало майже два десятиліття і саме в цей час школа склалася як установа. В ній повільно, проте вірно зростало число учнів. Станом на 1880 р. в школі навчалося 23 першокласники та 7 першокласниць. Клірові відомості відзначають красномовство пастиря – необхідну якість для педагога. Крім того, за наставництва о. Олександра в школи з'явився щорічний, хоч і невеликий бюджет в 35 крб. Його надавали селяни, котрі в ті роки були обтяжені викупними платежами і не могли утримувати школу на належному рівні.
В період з 1883 по 1893 роки директором стрижавської школи був священик о. Симеон Федорович Стеткевич. За його керівництва річний бюджет школи зріс до 100 крб. (Миряни вже виплатили викупні платежі і з тимчасовозобов'язаних стали вільними). Священик за старанне ставлення до обов'язків пастиря і педагога був нагороджений набедреником.
Ще більшого розвитку набула школа за настоятельства о. Даниїла Стефановича Ляшкевича, котрий був місцевим духовним наставником протягом 1893-1907 рр. Цей пастир мав досвід педагогічної діяльності – до прийняття сану він певний час викладав в Уманському духовному училищі – навчав майбутніх священиків та шкільних наставників. Здобутий досвід священик енергійно впроваджував у Стрижавці. В часи його наставництва школа перебувала вже не в оселі причетників, а у відведеному громадою будинку. В школі навчалося до чотирьох десятків школярів, серед яких абсолютну більшість складали хлопчики. Новизною початку XX ст. стало наступне: "Устроен при церкви хор из учеников. Обучаются в церковноприходской школе и посторонние лица, которые неопустительно поют при богослужении". В ті часи такий хор існував далеко не при кожному храмі. Священик о. Даниїл Ляшкевич за старанну діяльність був нагороджений набедреником.
У 1907р. до парафії та школи с. Стрижавки прибув новий наставник – о. Василій Филиппович Станіславський. Він керував шкільним життям до початку і світової війни (1914 р.) За його наставництва в школі зросла кількість учнів – станом на 1910 р. тут навчалося 65 хлопчиків та 16 дівчаток. Сам наставник мав досвід вчительської праці, оскільки до прийняття сану вчителював в різних школах Київщини. Школа до радянського часу так і не мала окремого будинку для занять і останні відбувалися в одній з громадських споруд.
В 1914 р. до парафії та парафіяльної школи було призначено наставником о. Феодота Феодотовича Дисковського. Він, як і чимало священиків того часу, починав свій трудовий шлях вчителем. Проте, реалізувати досвід завадила війна та більшовицький переворот. Станом на 1915 р., не зважаючи на воєнні дії, в школі с. Стрижавки налічувалося 70 першокласників та 15 першокласниць.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Вівторок, 25.09.2012, 08:48 | Повідомлення # 27 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1988
« 11 »
Країна:
Статус: | Сухий Яр
Єдиною школою Сухого Яру XIX ст. була церковнопарафіяльна. Вона майже шість десятиліть діяла при місцевій Свято-Покровській церкві. (Цей храм зберігся і донині. Проте, перебуває він не в селі, а в музеї під відкритим небом в м. Переяславі-Хмельницькому, як видатний зразок тогочасної архітектури).
Приходську школу в даному селі було засновано в 1861 р. настоятелем Покровської парафії священиком о. Олександром Іоанновичем Бариловичем – представником однієї з відомих духовних династій Київщини. Засновник сухоярської школи був авторитетним пастирем – в усякому разі саме йому церковна влада довірила виконання функцій духовного депутата. Він служив при місцевій Покровській церкві кілька десятиліть – такий же термін він завідував і церковнопарафіяльною школою. За старанну пастирську та освітню діяльність в парафії Сухого Яру о. Олександр Барилович у різний час був нагороджений набедреником та скуфією від імені київського митрополита Арсенія (Москвіна) .Священику в забезпеченні навчально-виховного процесу допомагав місцевий дяк Михайло Степанович Бутовський.
Школа, відкрита місцевим духовенством, досить швидко обзавелася власним приміщенням. Миряни під керівництвом священика скликали громадські збори і стали щороку асигнувати певну суму на утримання сільського навчального закладу.
Кількість учнів сухоярської школи була нестабільною – вона то зростала, то спадала. Постійним була лише перевага хлопчиків над дівчатками – останніх в місцевій школі було зовсім мало, або й зовсім не було. Станом на 1878 р. в школі налічувалося 20 першокласників та 2 першокласниці.
В 1902 р. до шкли Сухого Яру було призначено наступного наставника – священика о. Володимира Ілліча Самборського. За його наставництва добробут школи помітно зростав. Миряни щомісяця жертвували на потреби школи по 10 крб. Крім того, по 120 крб. на рік надавала і Київська єпархіальна училищна рада. Щоправда, школа цього часу нерідко була суто хлоп'ячою. Наприклад, станом на той- таки 1902 р. в ній навчався 31 хлопчик і не було жодної дівчинки.
Останнім дореволюційним наставником місцевої школи був священик о. Іоанн Микитович Клявзов. Пастир мав досвід педагогічної діяльності, оскільки до прийняття сану він п'ять років працював вчителем сільської школи на Черкащині. До Сухого Яру він прибув у 1913 р. вже досвідченим пастирем – до цього він уже був священиком і на Черкащині, і в с. Тростинській Новоселиці Васильківського повіту. Йому в організації навчально-виховного процесу допомагав псаломщик Артем Галюк.
В цей час – напередодні І світової війни – школу утримували вже не лише миряни, але й державний бюджет, котрий щороку надсилав на задоволення поточних потреб школи по 390 крб. Станом на 1914 р. в церковнопарафіяльній школі Сухого Яру, не зважаючи на початок військових дій, навчалося 35 хлопчиків та 3 дівчинки – всі вони були першокласниками.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Середа, 26.09.2012, 09:18 | Повідомлення # 28 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1988
« 11 »
Країна:
Статус: | Торчиця, Плютинці
У Торчиці, як і в багатьох інших населених пунктах Київщини XIX ст., єдино школою була церковнопарафіяльна. Вона виникла в 1860 р. стараннями настоятеля місцевої Свято-Миколаївської церкви священика о. Михаїла Мартиновича Юшкевича. Засновник школи був досвідченим настоятелем — він служив у торчицькій парафії понад десятиліття. Чималим був і його родинний досвід у вихованні та навчанні підростаючого покоління – він був батьком семи дітей.
Проте, вже в 1861 р. до Миколаївської парафії с. Торчиці було призначено нового наставника – молодого священика о.Димитрія Михайловича Юшкевича – сина засновника торчицької школи. Молодому наставнику довелося трудитися в складних умовах – у школи не було ні окремого приміщення, ні стабільного матеріального забезпечення. Проте, не зважаючи на такі обставини, в школі вже в 1863 р. навчалося 35 першокласників та 8 першокласниць.
Довгий час школа розташовувалася у власній оселі священика. Непристосованість приміщення спричинила те, що після спаду першого ентузіазму кількість школярів стала зменшуватися. Оскільки у пастиря було чимало турбот по парафії (Торчиця – досить велике село), то він став використовувати педагогічні послуги своєї сестри – 18-літньої Уляни Холодкевич. Вона навчала дітей не лише премудростям каліграфії та арифметики, але й привчала дівчаток до рукоділля.
З 1865 р. школою став завідувати священик о. Миколай Карпович Терравський. Він керував навчальним закладом с.Торчиці довгих 35років – понад третину століття. За довгочасного наставництва о. Миколая торчицька школа зазнала багатьох вагомих перетворень в кращу сторону. Насамперед, школа перестала тіснитися в оселі священика – місцеві селяни спорудили для неї окремий будинок і наділили школу трьома десятинами землі (близько 3 га). Далі було вирішено проблему матеріального забезпечення школи – миряни на сільських зборах уклали угоду про щорічне асигнування на користь школи 120 крб. Постанова не завжди виконувалася в повному обсязі, проте стала підставою для певних стабільних надходжень до шкільного бюджету.
Помітно зросла кількість школярів. Якщо в 1870 р. в школі с. Торчиці навчалося 34 хлопчики та 6 дівчаток, то в 1900 р. їх було вже відповідно 88 та 9 осіб обох статей. їх могло б бути значно більше, проте священик відкрив ще одну школу в приселку Плютинцях, які належали до торчицької парафії. Вприселковій школі навчалося кілька десятків учнів, проте проіснувала вона недовго, виконуючи завдання хоча б тимчасового розвантаження школи с. Торчиці.
Наставник обох шкіл – о. Миколай Терравський – "за старание об образовании народном" отримав подяку від київського митрополита Арсенія (Москвіна) та набедреник.
Справу поширення освіти в парафії с. Торчиці продовжив син о. Миколая – також священик о. Іустин Терравський. Він був настоятелем місцевого храму протягом 1900-1914 років. Цей наставник мав певний педагогічний досвід – після отримання атестату Київської духовної семінарії він починав свій трудовий шлях вчителем у с. Сухому Яру Таращанського повіту. Ставши священиком у Торчиці, він вельми енергійно працював у школі. Навчальний заклад за його настоятельства став утримуватися не тільки мирянами, але й держбюджетом, від імені якого для торчицької школи щороку асигнувалося по 390 крб. Кількість школярів у цей неспокійний час була нестабільною і деколи навіть скорочувалася. Наприклад, в 1910 р. в школі нараховувалося 65 першокласників та 14 першокласниць — менше,.ніж раніше. Проте, очевидно, кількість переросла в якість. Наставника школи о. Іустина було призначено членом Таращанського повітового відділення Київської єпархіальної училищної ради – органу, котрий управляв сотнею шкіл величезного Таращанського повіту, до якого належала і сама Торчиця.
У1907 р. священик і педагога було нагороджено набедреником.
З 1914 р., в часи і світової війни, в храмі св. Миколая настоятельствував священик о. Михаїл Васильович Ганкевич. Він мав значний педагогічний досвід, оскільки до прийняття сану він півтора десятиліття працював вчителем на Черкащині та викладачем Уманського духовного училища. Мав пастир і навички "домашньої педагогіки", оскільки був батьком 5 дітей. Проте, реалізовувати свій досвід у Торчиці йому довелося недовго – незабаром було встановлено більшовицьку атеїстичну владу. Тим не менше, навіть в роки війни він встиг привабити до школи чимало нових школярів. В 1915 р., коли вже точилися воєнні дії, в парафіяльній школі, очолюваній священиком, навчалося 110 першокласників та 47 першокласниць.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Четвер, 27.09.2012, 08:35 | Повідомлення # 29 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1988
« 11 »
Країна:
Статус: | Юрківка, Торчицький Степок
Юрківська церковнопарафіяльна школа була заснована в даному селі у 1859 р. настоятелем місцевого Свято-Михайлівського храму священиком о. Мефодієм Іоанновичем Боримським. Фундатор юрківської школи походив зі стародавньої священицької династії – його батько о. Іоанн Євстафійович Боримський служив при місцевій парафії 51 рік! Отець Мефодій був місцевим настоятелем значно менший термін, проте також чимало – 26 літ (з 1849 по 1875 роки). Протягом свого довгочасного служіння священик і педагог понад півтора десятиліття був керівником місцевої церковнопарафіяльної школи.
Засновник школи, як і чимало священиків його покоління, мав лише домашню освіту і навіть не закінчував духовної семінарії. Проте, до відкритої ним школи пастир ставився вельми дбайливо і все робив для того, щоб діти його мирян отримувала хоча б початкові знання. Оскільки парафіяльний навчальний заклад не мав приміщення для проведення занять, то священик подарував школі будинок, який належав йому особисто. (Такі дарунки на Київщині були великою рідкістю). Це не пройшло повз увагу органів церковної влади – про вагому пожертву священика було повідомлено не тільки до Києва, але й до Санкт-Петербурга. І вже в 1861 р. о. Мефодій Боримський "за особенную ревность в обучении детей сельских прихожан и за пожертвование сверх того собственного дома для помещения училища награжден от Киевского Митрополита Арсения набедреником. Того же года за выше упомянутую ревность удостоен благословения Святейшего Правительствующего Синода". Для священика 60-х років благословіння Священного Синоду – вищого органу влади Російської Православної Церкви – було річчю просто унікальною – про такого провінційного священика знали далеко за межами повіту. (Щоправда, в подальшому такі відзнаки стали більш звичайними – на початку XX ст. їх мали сотні священиків).
Спочатку школа, заснована священиком о. Мефодієм Боримським, була суто "хлоп'ячою" – згідно тогочасних патріархальних традицій в цьому не було нічого дивного. Наприклад, в 1864 р. у єдиному першому класі одночасної школи навчалися лише 20 хлопчиків і жодної дівчинки. З часом стали з'являтися в школі й дівчатка. Станом на 1872 р. тут навчалося 18 першокласників та 7 першокласниць.
Саме цього 1872 р. в Юрківці за допомогою прохальної книги було споруджено нову церкву і при ній також продовжувала функціонувати церковнопарафіяльна школа. З 1875 по 1889 роки нею завідував вже інший священик – о. Єразм Іоаннович Жолудь. Спочатку він був священиком у Києві, але згодом чомусь перевівся до провінційної Юрківки. Власне, відомо, що новий настоятель мав досить крутий характер і зв'язані з цим проблеми з церковним начальством. Втім, за його настоятельства школа не занепадала і в ній навчалися десятки дітей.
Продовжувала вона існувати і за наступного настоятеля – священика о. Михаїла Іоанновича Ромоданова. Цей пастир мав певний досвід педагогічної діяльності, оскільки до прийняття священного сану він певний час працював вчителем на Черкащині. У 1889 р. молодий вчитель став священиком і отримав призначення до юрківської парафії. Тут він служив до радянського часу – тобто, щонайменше 28 років. Проте, завідувати школою йому довго не довелося, виною чому виявилася проблема з приміщенням. Спочатку все йшло як належить. Миряни жертвували для свого навчального закладу по 45 крб. на рік. В школі станом на 1900 р. навчалося 46 першокласників – 31 хлопчик та 15 дівчаток. А оскільки шкільна хата, подарована ще о. Мефодієм Боримським, вже давно стала тісною, то настоятель о. Михаїл Ромоданов відкрив в межах парафії ще одну школу – в Торчицькому Степку. Це була школа грамоти – нижчий тип приходської школи, котрий давав лише елементарні знання. Проте, станом на поч. ХХст. стара шкільна хата стала на очах розвалюватися. Відповідно, єпархіальне начальство вирішило її закрити. Клірові відомості свідчать:
"Бывшая церковноприходская школа в селе Юрковке по постановлению уездного отдела Киевского епархиального училищного совета в августе 1903 г. закрыта по ветхости здания; школа грамоты в селе Торчицком Степке по постановлению того же отделения от 24 сентября 1912 г. закрыта за отсутствием средств на содержание учителя, хотя здание имеется приличное".
В такій невеселій ситуації місцеве шкільництво зустріло і радянську владу.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: П`ятниця, 28.09.2012, 09:12 | Повідомлення # 30 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1988
« 11 »
Країна:
Статус: | Ясенівка
У XIXст. в Ясенівці функціонувала лише церковнопарафіяльна школа – державних навчальних закладів в селі не існувало. Приходська школа була заснована в 1861 р. настоятелем місцевої Свято-Миколаївської церкви священиком о. Іоанном Войнаровським. фундатор сільської школи був вельми досвідченим священиком і служив у Ясенівці довгих 38 років – з 1832 по 1870 рр. І хоча на час появи в селі школи священику вже було за 60, він досить енергійно займався організацією навчально-виховного процесу у селі. З його ініціативи миряни прийняли громадську постанову щодо щорічного обов'язкового асигнування для потреб школи по 80 крб. Проте, для того часу це була явно завищена сума (не кожна міська школа мала таке матеріальне забезпечення) і тому реально в 60-х роках прихожани збирали для навчання своїх дітей по 30 крб. на рік. Станом на 1864 р. в школі навчалося ЗО хлопчиків та 2 дівчинки. Крім того, школа обзавелася і "домом школьным, построенным прихожанами" – також явище, котре в ті часи можна було побачити далеко не в кожному сільському приході.
Після смерті о. Іоанна школа дещо занепала – в 1871 р. в ній навчалося менше учнів, ніж раніше – 25 хлопчиків та 4 дівчинки. В цей час до ясенівської парафії та школи було призначено нового наставника - священика о. Стефана Стефановича Новицького. Цей священик мав чималий досвід "домашньої педагогіки", оскільки ще в молодості став батьком чотирьох дітей. Школа стала одним зі стратегічних напрямків діяльності наставника і стала стрімко розвиватися. Це не пройшло повз увагу єпархіального начальства. Вже в 1874 р. молодий настоятель ясенівської парафії був "удостоен от Его Высокопреосвященства Арсения, митрополита Киевского и Галицкого благословения за ревностное обучение крестьянских детей грамоте". В цей школа чомусь відмовилася від окремого шкільного приміщення (очевидно, воно було споруджено нашвидкоруч і стало занепадати) – школярі стали збиратися на навчання в оселі дячка.
З 1889 р. парафією та школою с. Ясенівки став завідувати священик о. Яків Петрович Шпаковськии. Він до прийняття священного сану деякий час працював вчителем на Черкащині і тому мав досвід педагогічної діяльності. Вельми помітним був і його родинний досвід у вихованні підростаючого покоління – він був батьком семи дітей. Ця обставина не могла не відобразитися на шкільному житті Ясенівки. Новий священик перевів школу до споруди сільського правління, де став наймати кімнату, а згодом для школи було споруджено окремий будинок, котрий не одне десятиліття виконував сбое призначення. В школі різко зросла чисельність дітей. В цей час до ясенівської парафії став належати ще й Полковничий Хутір – діти з цього приселку також стали відвідувати школу Ясенівки. В останній скоро стало тісно від школярів з двох шкіл і пастир відкрив в межах парафії ще одну школу – в Полковничому Хуторі. В індустріальне XX ст. парафія вступила з двома школами. Станом на 1900 р. в школі с. Ясенівки навчалося 47 першокласників та 11 першокласниць, а в школі Полковничого Хутора – їх було відповідно 25 та 3. Проблематичним залишалося матеріальне забезпечення школи – на її утримання прихожани щороку виділяли майже символічну суму в 30 крб.
За успішну і майже безкоштовну освітню діяльність в ясенівській парафії о. Яків Шпаковський був нагороджений набедреником.
Останнім дореволюційним священиком Ясенівки і наставником приходської школи був о. Георгій Олександрович Колежинський. У свій час він також починав свій трудовий шлях вчителем на Черкащині.
В 1907 р. епископ Алеутський і Північноамериканський рукопоклав його в священний сан і о. Георгій отримав призначення до Ясенівки. За його наставництва, яке випало на неспокійні революційні та воєнні роки, кількість школярів була нестабільною – то зростала, то зменшувалася. Наприклад, станом на 1910 р. в школі навчалося 36 першокласників та 18 першокласниць. Наставник школи за плідну діяльність також був нагороджений набедреником.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
Нові повідомлення
· 
Особисті повідомлення()
· 
Учасники
· 
Правила форуму
· 
Пошук
· 
