|
Історія шкільництва в містах і селах Київщини XIX – початку
|
|
| Viktor | Дата: П`ятниця, 27.11.2009, 13:16 | Повідомлення # 1 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1992
« 11 »
Країна: 
Статус:  | В книге украинского историка Владимира Перервы «Історія шкільництва в містах і селах Київщини XIX – початку XX ст.», почти по всем селам Киевской губернии, указываются имена священников-основателей и преподавателей местных церковно-приходских школ (примерно с 1860 по 1917 гг.). Практически все священники-основатели этих школ являлись местными приходскими священниками. Есть ссылки на все архивные документы, которые были использованы при написании книги.
«В монографии на основе почти около четырех тысяч документальных актов из архивохранилищ Киева и Санкт-Петербурга рассматривается исторический путь церковно-парафияльного и государственного школьного дела на территории нынешней Правобережной Киевщины XIX – начала XX ст. …».
Книга издана в 2008 г. издательством Александра Пшонкивского (г. Белая Церковь Киевской обл.) на украинском языке. В книге 672 стр., есть иллюстрации. Тираж – 3000 экз. Бумага и печать офсетные.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: П`ятниця, 27.11.2009, 13:17 | Повідомлення # 2 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1992
« 11 »
Країна:
Статус: | Из содержания с постраничной нумерацией:
Ставищенський район 468
Ставище (історично — Ставища), Розкішна 468
Парафіяльна освіта 468
Покровська парафія 468
Успенська парафія 469
Державні школи 470
Антонівка 475
Бесідка 475
Багатирка 476
Брилівка 477
Василиха 478
Винарівка (історично — Войнарівка) 479
Гейсиха 480
Журавлиха 481
Іванівка (історично — Янишівка), 482
Красилівка 484
Кривець 486
Любча, Гостра Могила, Ожегівка 487
Полковниче (історично — Полковничий Хутір) 489
Попружна 490
Розумниця 491
Сніжки 492
Станіславчик (Братчикова Гребля) 493
Стрижавка 494
Сухий Яр 495
Торчиця, Плютинці 495
Юрківка, Торчицький Степок 497
Ясенівка 498
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: П`ятниця, 27.11.2009, 14:44 | Повідомлення # 3 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1992
« 11 »
Країна:
Статус: | Кроме содержания по населенным пунктам района, я нашёл по-фамильный список с привязками к страницам и объединил два списка. Получилось то, что получилось:
Ставищенський район 468
Ставище (історично — Ставища), Розкішна 468
Парафіяльна освіта 468
Покровська парафія 468
Войдецький Костянтин, свящ. 468
Ільяшевич Антоній, свящ. 468
Успенська парафія 469
Боримський Антоній, свящ. 469
Похилевич Лаврентій Іванович 469
Державні школи 470
Франковський Петро Федорович, свящ. 470
Яроцький Павло, свящ. 470
Гукович Андрій, свящ. 470
Ніцкевич Іоанн, свящ. 470
Руденков Димитрій, свящ. 470
Фіньковський Харлампій, свящ. 470
Франковський Антоній Флорович, свящ. 470
Вітте Ф. Ф. 471
Румбович Генріх 472
Борщенко Прокіп 473
Кінгем Степан 473
Костецький Антон 473
Озеровський Лейба 473
Лубенець Т. Г. 474
Антонівка, Бесідка 475
Артимович Іоанн Симеонович, свящ. 475
Артимович Стефан Іоаннович, свящ. 475
Крижановська Олімпіада Іванівна 475
Фаворов Афанасій Антонійович, свящ. 475
Багатирка 476
Жолудь Єразм Іоаннович, свящ. 476, 497
Забродський Стефан Симеонович, свящ. 476
Правосудович Димитрій Павлович, свящ. 476
Ясінський Михаїл Павлович, свящ. 476
Брилівка 477
Заградський Миколай Павлович, свящ. 477
Франковський Миколай Федорович, свящ. 477
Василиха 478
Бегановський Василій Семенович, свящ. 478
Колтоновський Василій Федорович, свящ. 478
Похилевич Василій Стефанович, свящ. 478
Тарасевич Ксенофонт Петрович, свящ. 478
Винарівка (історично — Войнарівка) 479
Бажановський Іларіон Іоаннович, свящ. 479
Гдєшинський Костянтин Васильович, свящ. 479
Пленецький Іоанн Олександрович, свящ. 479
Руткевич Павло Тимофійович, свящ. 479
Сергєєв Павло Миколайович, свящ. 479
Силин Миколай Сергійович, свящ. 479
Гейсиха 480
Андрієвський Прохор Іоаннович, свящ. 480 (С 1862 по 1903 гг. руководил сельской церковно-приходской школой.)
Базилевич Андрій Захарович, свящ. 480
Бердяга Ємельян Якович, свящ. 480
Демидовський Іоанн, свящ. 480
Журавлиха 481
Леонтович Іоанн Григорович, свящ. 481
Лишенко Фавст 481
Лук’янчук Петро 481
Олтаржевський Стефан, свящ. 481
Плахтєєв Володимир Феофілович, свящ. 481
Іванівка (історично — Янишівка), 482
Демуцький Даниїл Васильович, свящ. 482, 489
Демуцький П. Д. 482, 489
Вироцький Іларіон Савович, свящ. 483
Красилівка 484
Гаджа Маріан 484
Лисинський Григорій, свящ. 484
Олтаржевський Іоанн Георгійович, свящ. 484
Антонович Платон Олександрович 485
Стенбок Юлій Іванович 485
Кривець 486
Бойко Марко 486
Руткевич Фома Григорович, свящ. 486
Любча, Гостра Могила, Ожегівка 487
Броярковський Іоанн Кирилович, свящ. 487
Сікорський Георгій Зосимович, свящ. 487
Сікорський Григорій Олексійович, свящ. 487
Ільяшевич Іоанн Діонісійович, свящ. 488
Мелешко Давид Васильович, свящ. 488
Полковниче (історично — Полковничий Хутір) 489
Демуцький Даниїл Васильович, свящ. 482, 489
Демуцький П. Д. 482, 489
Попружна 490
Кизима Йосип 490
Лебедович Петро Павлович, свящ. 490
Пахалович Яків Стефанович, свящ. 490
Стрілецький Федір Маркович, свящ. 490
Розумниця 491
Жолудь Віктор Іоаннович, свящ. 491
Кміта Костянтин Августинович, свящ. 491
Радолицький Олександр Михайлович, свящ. 491
Слуцький Іоанн Кузьмич, свящ. 491
Соколовський Єлеазар, свящ. 491
Солуха Федір Дмитрович, свящ. 491
Чернявський Олександр Федорович, свящ. 491
Сніжки 492
Бернацький Іродіон Володимирович, свящ. 492
Демченко Антоній Львович, свящ. 492
Франковський Флор Маркович, свящ. 492
Станіславчик (Братчикова Гребля) 493
Воронович Іоанн Мефодійович, свящ. 493
Гуртовенко Яків 493
Задорожній Онисим 493
Корчинський Іоанн Петрович, свящ. 493
Масюкевич Димитрій, свящ. 493
Олійник Костянтин 493
Руденко Дмитро 493
Стрілецький Фома, свящ. 493
Холодкевич Михаїл Всеволодович, свящ. 493
Стрижавка 494
Заржецький Олександр Григорович, свящ. 494
Ляшкевич Даниїл Стефанович, свящ. 494
Станіславський Василій Филиппович, свящ. 494
Стеткевич Симеон Федорович, свящ. 494
Юркевич Володимир Мартинович, свящ. 494
Сухий Яр,Торчиця, Плютинці 495
Бутовський Михайло Степанович 495
Галюк Артем 495
Дисковський Феодот Феодотович, свящ. 495
Клявзов Іоанн Микитович, свящ. 495
Самборський Володимир Ілліч, свящ. 495
Терравський Іустин Миколайович, свящ. 496
Терравський Миколай Карпович, свящ. 496
Холодкевич Уляна 496
Юшкевич Димитрій Михайлович, свящ. 496
Юшкевич Михаїл Мартинович, свящ. 496
Юрківка, Торчицький Степок 497
Боримський Іоанн Євстафійович, свящ. 497
Боримський Мефодій Іоаннович, свящ. 497
Жолудь Єразм Іоаннович, свящ. 476, 497
Ясенівка 498
Войнаровський Іоанн, свящ. 498
Колежинський Георгій Олександрович, свящ. 498
Новицький Стефан Стефанович, свящ. 498
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Середа, 05.09.2012, 09:13 | Повідомлення # 4 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1992
« 11 »
Країна:
Статус: | Ставище (історично – Ставища), Розкішна
Парафіяльна освіта. На сучасній карті Київської області Ставище та Розкішна є двома окремими населеними пунктами. Проте, історично Розкішна – це передмістя містечка Ставищ. Відповідно, до 1917 р. освітнє та церковне життя Ставищ і Розкішної було спільним.
Першими школами в Ставищі досліджуваного періоду були церковнопарафіяльні. У тогочасному містечку Ставищах існувало дві церкви і, відповідно, дві парафії. Одну з парафій утворювала Свято- Покровська церква і до неї ходили виключно ставищанські мешканці. Успенський же храм утворював парафію, до якої належали переважно мешканці тогочасного передмістя Розкішної і лише частково – самого містечка Ставищ.
Покровська парафія. Першу відому з джерел школу в приході було відкрито в 1859 р. стараннями настоятеля храму о. Костянтина Войдецького. Засновник школи надовго запам'ятався ставищанцям, оскільки служив тут найдовше з поміж священиків XIX ст. (довгих 45 років) і мав чимало церковних нагород – набедреник, "архипастырские благодарности", а за "усердное прохождение благочиннической должности Всемилостивейше награжден бархатною фиолетовою скуфиею". З часом слава про заслуженого ставищанського пастиря і педагога докотилася і до Санкт-Петербурга. У 1869 р. о. Костянтин був "Всемилостивейше награждён орденом святой Анны III степени и грамотою Императорских и Царских орденов", а в 1884 р. йому було вручено нагородний хрест від імені Священного Синоду РПЦ. Вже наприкінці свого земного шляху пастир і шкільний наставник отримав протоієрейський сан.
Школа стараннями її засновника та прихожан містилася "в доме церковном, нарочито построенном". Під керівництвом о.Костянтина мешканці Ставищ в 1862 р. зібралися на громадські збори і постановили щороку асигновувати на потреби школи по 100 крб. Дана постанова не завжди виконувалася в повному обсязі, проте надання громадою хоча б частини запланованих коштів давала можливість підтримувати навчально-виховний процес в належному стані. Спочатку парафіяльна школа була суто "хлоп'ячою". Станом на 1870 р., коли в сотнях шкіл Київщини навчалися вже й дівчатка, у школі при ставищанській Покровській церкві навчалося 40 хлопчиків.
Навчанням підростаючого покоління займався не лише настоятель Покровського храму, який здійснював переважно загальне керівництво навчально-виховним процесом та викладав Закон Божий. Допомагали о. Костянтину, який 36 років був директором школи, і інші священно- та церковнослужителі. Відомо, наприклад, що диякон Покровського храму о. Іпатій Федорович Крижановський "по поручению местного благочинного с согласия прихожан обучал прихожанских детей", за що отримав від єпархіальної влади грошову нагороду в 10 крб. А далі "за труды в обучении прихожанских детей изъявлена ему архипастырская признательность и благословение Божие". Документи відзначають ораторські та співацькі здібності молодого диякона.
В подальшому наставником церковнопарафіяльної школи при Покровському храмі став священик о. Антоній Ільяшевич, призначений сюди в 1895 р. Пастир мав досвід практичної педагогічної діяльності, оскільки до прийняття священного сану він певний час працював учителем на Черкащині. У Ставищах цей пастир розгорнув енергійну діяльність і, як наслідок отримав від церковного начальства призначення на цілий ряд посад – він був і духовним слідчим, і помічником благочинного, і викладачем Закону Божого у ставищанській державній школі, і членом повітової училищної ради тощо. За виконання всіх цих обов'язків священик і педагог отримав чимало нагород, серед яких були набедреник, скуфія, камілавка, архієрейські подяки та благословіння Священного Синоду РПЦ.
Вагомою заслугою пастиря була поява у містечку Ставищах нової шкільної споруди. Трапилася ця знаменна подія в 1903 р. і мала настільки значний резонанс, що про неї писала тогочасна преса. Зокрема, єпархіальний пресовий орган висвітлив для нас історичний шлях приходської школи, про плин якого не завжди достатньо подробиць у архівних документах. У одній зі статей в єпархіальному часописі йшлося про наступне:
"Церковноприходская школа Свято-Покровского прихода местечка Ставищ основана в 1859 г. В 1866 г. в память чудесного избавления 4 апреля того же года в Бозе почившего Государя Императора Александра Второго от злодейского покушения Каракозова, местный помещик граф А. В. Браницкий построил для этой школы здание и обеспечил её существование 550 квадратных сажень усадебной земли, 10 десятин пахотной и 40 руб. ежегодной субсидии, а служащие в главном управлении имениям графа Браницкого соорудили в память того же события икону в честь св. Александра Невского, которая должна считаться школьной иконой.
Обветшавшее с течением времени старое школьное здания стараниями заведывающего школой священника Антония Ильяшевича было заменено новым светлым просторным зданием, законченным постройкой к 20 числу октября сего года. Здание это служит ясным показателем того, что церковно-школьное дело является особенно близким сердцу народному во всех слоях общества: от простого народа до высшего сословия, ибо и те, и другие щедро жертвовали своими материальными средствами на постройку новой церковноприходской школы.
Так, местное общество крестьян ассигновало для этой цели 1000 руб., от Учебного Совета получено пособие в 400 руб., а теперешний помещик граф В. А. Браницкий поддержал это доброе дело пожертвованием 300 руб. деньгами и строительного материала на 400 руб.
Таким образом, с Божьей помощью и благодаря усердию любителей религиозно-нравственного просвещения народа, устроилось, как уже сказано, просторное и светлое помещение для школы.
Освящение новопостроенного здания с возможной торжественностью было произведено 26 октября сего года. Божественную литургию в этот день совершал протоиерей с. Лобачева Таращанского уезда, бывший наблюдатель церковноприходских школ о. Г. Серговский в сослужении с местным заведующим школой...
На торжестве освящения присутствовали, кроме огромного множества народа, и граф В. Браницкий, мировые посредники таращанский и тетиевский, таращанский уездный исправник, таращанский воинский начальник, заведующий двухклассным министерским училищем, весь состав членов наборной рекрутской комиссии и много лиц из служащих в управлении имениями графов Браницких.
Школьный хор, певший под управлением местного отца диакона на литургии и во время освящения здания произвел весьма приятное впечатление на всех присутствующих и вызвал много лестных отзывов, надо сказать, вполне заслуженных".
Граф Браницький не лише допоміг возвести нову шкільну споруду, але й в подальшому фінансував школу – його контора щороку відпускала на потреби навчального закладу по 40 крб. Ще 100 крб. кожного року надавали мешканці Ставищ. Нова споруда школи була збудована вельми вчасно – вже в 1905 р. в ній навчалося 78 першокласників та 30 першокласниць. Станом на 1915 р. число учнів зросло – хлопчиків у цій школі навчалося 79, а дівчаток – 59.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Середа, 05.09.2012, 09:15 | Повідомлення # 5 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1992
« 11 »
Країна:
Статус: | Ставище (історично – Ставища), Розкішна
Успенська парафія. Тут історія навчальних закладів має значно глибше коріння. В 1836 р. вийшов відомий указ Священного Синоду, котрий наполегливо пропонував священикам відкривати парафіяльні школи при храмах. Цей указ майже не виконувався на Київщині, проте містечко Ставище стало рідкісним винятком з цього правила. Того ж таки 1836 р. до стародавнього Успенського храму прибув новий священик – о. Антоній Боримський. Він відгукнувся на пропозицію Синоду і, не зважаючи на гальма кріпацького ладу, відкрив приходську школу в своїй парафії. Про існування цієї школи свідчить відомий краєзнавець Л. Похилевич. Однак, про подальшу долю цього навчального закладу майже нічого невідомо. Очевидно, його спіткала доля кількох йому подібних – залишившись без будь-якої фінансової підтримки, він припинив своє існування.
Тому в десятках історичних документів значиться, що першу церковнопарафіяльну школу при Свято-Успенському храмі м. Ставищ було відкрито у 1860 р. – напередодні скасування кріпацтва, коли для запровадження масової освіти з'явилися хоча б мінімальні умови. Засновником школи, спільної для мирян Ставищ та Розкішної був священик о. Павло Яроцький. Не зважаючи на неоднозначні характеристики, він був досить досвідченим священиком, оскільки служив у Ставищах кілька десятиліть. Проте, він завідував відкритою ним школою лише 1 рік. В подальшому керівники цієї школи (вони ж і настоятелі Успенської парафії) регулярно змінювалися.
Далі в Успенській парафії з 1862 по 1865 р. служив молодий священик о. Харлампій Фіньковський , з 1865 по 1879 р. – о. Андрій Гукович, за настоятельства якого в Ставищах постав новий Успенський храм. Документи, крім того, відзначають блискучі проповідницькі здібності о. Андрія. А красномовство завади було важливою умовою якісної постановки навчально-виховного процесу.
В 1879 р. до Успенського храму та місцевої школи було призначено священика о. Петра Франковського, який до прибуття у Ставища служив у кількох парафіях Київщини, зокрема, і в самому Києві. До Ставищ пастир привіз цілий ряд нагород. Запам'ятався ставищанцям о. Петро ще й гарним голосом – у свій час він викладав церковний спів у київському духовному училищі. Здобутий педагогічний досвід о. Петро цілий десяток років реалізовував у Ставищах.
У 1888 р. до Успенської парафії та школи прибув інший наставник – о. Іоанн Ніцкевич, котрий також уже мав багатий досвід служіння – пастирствував у Києві, Радомишлі тощо. Він мав чималий досвід у галузі "домашньої педагогіки", оскільки виховав 5 дітей. Священик був директором цієї ставищанської школи 17 років і за старанну пастирську та вчительську діяльність мав чимало нагород, серед яких найвищою відзнакою було благословіння Священного Синоду Російської Православної Церкви.
Останнім дореволюційним священиком Успенського храму став о. Димитрій Руденков, призначений сюди вже в XX ст. – у 1905 р. У Ставищах він став благочинним, завідувачем місцевої церковнопарафі¬яльної школи і викладав Закон Божий у ставищанському державному училищі. Серед нагород пастир і педагог мав набедреник, скуфію, камілавку, золотий нагрудний хрест від імені Священного Синоду Російської Православної Церкви.
Довгий час школа не мала окремого шкільного будинку і поміщалася в одній зі споруд, що належала парафії. Матеріальне забезпечення школи в перші десятиліття її існування також бажало кращого. Наприклад, у 70-х роках XIX ст. для школи асигнувалося "от крестьян малое пособие, так как в приходе производятся другие церковные работы, требующие капитальных издержек". Втім, матеріальні негаразди не могли зупинити прагнення вчорашніх кріпаків Ставищ та Розкішної вирватися з темряви неуцтва. В 1870 р. в церковнопарафіяльній школі містечка Ставищ навчалося 30 першокласників та 15 першокласниць.
В подальшому шкільна справа розвивалася. В 1901 р. для школи було споруджено нове приміщення, котре краще відповідало вимогам індустріального XX ст. Утримували школу вже не тільки місцеві миряни, але й Київська єпархіальна училищна рада. Але оскільки на території Успенської парафії вже існувало велике державне училище, то кількість дітей в церковнопарафіяльному не особливо зростала – перебувала на рівні 35-40 школярів. Наприклад, у революційному 1905 р. в приходській школі при Успенському храмі навчалося 32 хлопчики та 6 дівчаток.
Напередодні І світової війни щорічний бюджет парафіяльного навчального закладу поповнювався Київською єпархіальною училищною радою в розмірі 390 крб. Але в містечку вже було кілька державних шкіл, в яких навчалися сотні школярів, а тому станом на 1915 р. в церковнопарафіяльній школі нараховувалося 30 хлопчиків та 3 дівчинки. Приходська освіта остаточно поступалася місцем державній.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Середа, 05.09.2012, 09:19 | Повідомлення # 6 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1992
« 11 »
Країна:
Статус: | Ставище (історично – Ставища), Розкішна
Державні школи. Спроби відкрити в Ставищах школи, підпорядковані міністерству освіти, місцевим училищним начальством здійснювалися відразу ж в роки масового поширення шкільництва. Вже в 1861 р., коли в містечку щойно з'явилися церковнопарафіяльні навчальні заклади, дворянин польського походження Антоній Модушевський звернувся до інспектора державних шкіл Київської губернії з проханням дозволити йому відкриття приватного навчального закладу, підконтрольного попечителеві Київського навчального округу. Офіційно заклад мав іменуватися "частной школой на степени приходского училища для первоначального обучения детей мужского пола с местечке Ставищах в имении графа Александра Браницкого".
В ті часи панувало ліберальне ставлення до навчальних закладів різних типів і дворянин отримав дозвіл на відкриття школи. Київський губернатор особисто засвідчив, що Антон Модушевський "поведения хорошего и образа мыслей в политическом отношении благонадёжного". Але коли вона почала діяти, то місцевій владі не подобалося те, що цей заклад перетворився на закритий і корпоративний – там навчалися діти католицької шляхти, а дітям православного віросповідання в школу дорога була закрита. Навчальний заклад став школою при місцевому костелі, на що звернув увагу сам генерал-губернатор Ф. Ф. Вітте. Але поки інспектор народних училищ зібрався перевірити дану інформацію, спалахнуло польське повстання, в якому Антон Модушевський (в деяких документах – Міодушевський) приймав саму активну участь і ним зайнявся військово-польовий суд. Школу було закрито.
Після такого скандалу єдиним типом шкіл в Ставищах на два десятиліття стали церковнопарафіяльні. Лише на початку 80-х років XIX ст. знову було піднято питання про необхідність відкриття в Ставищах державної школи. Це було пов'язано з тим, що на рівні київського губернатора розглядалася проблема використання коштів, які графиня О. В. Браницька заповіла на покращення побуту селян в своїх колишніх маєтках, до яких належали й Ставища. Влада мала намір частину відсотків з цього капіталу використати на заснування і спорудження нової державної школи в містечку. Школа проектувалася як однокласна з перспективою перетворення на двокласну.
26 червня 1885 р. інспектор народних училищ Київської губернії повідомив попечителя Київського навчального округу, що власник містечка граф В. Браницький мав намір допомогти відкриттю такого закладу. В листі чиновника йшлося:
"22 сего же июня я лично имел объяснение с графом Владиславом Александровичем Браницким по делу данного мне поручения относительно отвода земли под усадьбу проектируемого к открытию в м. Ставищах двухклассного сельского училища на счет процентов с капитала, завещанного графиней А. Браницкой. При чем граф изъявил желание пожертвовать под это училище усадьбу и находящийся при ней дом со службами около мельниц вблизи части м. Ставищ, носящей название Роскошной и довольно значительной по населению.
Усадьба эта и дом мною и архитектором осмотрены и хотя находятся не в центре местечка, но как по заявлению графа другого лучшего места под училище он не имеет и дать не может, то я полагал бы возможным открыть училище с настоящего года в жертвуемом графом доме".
Попечитель Київського навчального округу, не покладаючись на інспектора, відрядив до Ставищ одного з підлеглих чиновників для вивчення ситуації на місці. Чиновник доповів:
"Вчера я был в Ставищах и виделся с графом Браницким. Он вчера же выехал за границу и вернется обратно из Берлина около 30 мая (едет на свадьбу, кажется, брата). По возвращении своем он явится с визитами к Сергею Платоновичу и Ивану Яковлевичу (керівництво державних шкіл Київщини – П. В.).
Дом, который граф дарит училищу, весьма удовлетворителен... Кроме дома, имеется сарай под соломенной крышей. Дом окружен садом; сад фруктовый.
При мне граф приглашал своего архитектора с планом приспособления дома и пристройки к нему. По предположению графа, в доме могут поместиться две квартиры учителей с отдельными входами и один класс. С таким предположением, кажется, можно согласиться.
Граф предложил приспособить под ремесленный класс сарай. Я не советовал этого делать; сарай слишком велик, лучше просто воспользоваться им как материалом для постройки.
К дому граф предложил сделать пристройку кирпичную для второго класса, передней и комнаты для классных пособий. Ему, видимо, хочется пристроить что-нибудь покрасивее, включительно с вышкой для сторожа, откуда этот цербер мог бы наблюдать не только за мальчишками, но и за всей округою.
В заключении суть. Строительные работы, как видно, граф полагает всецело на капитал. Со своей же стороны выразил готовность уступить строительный материал по своим экономическим ценам, как-то кирпич, дубовый лес. Сосновый лес придется привезти из Белой Церкви". Проект було реалізовано і в Розкішній у 1885 р. з'явилася державна школа, котра була спільною для мешканців Ставищ, Розкішної та найближчої округи. В ній навчалося до сотні дітей. Але дана школа була однокласною і учбове начальство не залишало наміру спорудити більш простору шкільну будівлю і відкрити в "другій столиці імперії Браницьких" двокласну школу – адже містечко було вельми значним населеним пунктом. Крім того, на початку 90-х років XIX ст. колишній дім графів Браницьких став занадто тісним для великої кількості бажаючих отримати освіту.
Попечитель Київського навчального округу В. Вельямінов-Зернов на межі 80-90-х років XIX ст. писав наступне:
"1 октября 1885 г. открыто училище в м. Ставищах, которое до постройки здания помещается частью в доме графа Браницкого, а частью – в наемном здании. Несмотря на неудобство помещения, число учащихся в этом училище выросло настолько, что училищное начальство поставлено было в необходимость отказывать желающим в приеме за нестатком помещения.
Вследствие этого владелец ставищанского имения граф Владислав Браницкий обратился ко мне с ходатайством о постройке для вышеозначенного училища двухэтажного каменного здания, причем изъявил готовность принять на себя и ближайший надзор за предстоящей постройкой.
Принимая во внимание, что увеличение размеров здания ... вызывается действительной необходимостью и находя, что было бы весьма желательно воспользоваться предложением графа Браницкого, я поручил окружному архитектору составить на постройку каменного двухэтажного здания смету, которая и составлена им в сумме 33885 руб. 49 коп.".
В Ставищах було створено особливий комітет, котрий мав вирішити питання побудови нового корпусу для навчання місцевих дітей. Зрозуміло, що ставищанським та розкішнянським мешканцям така справа була не під силу у фінансовому плані. А граф Браницький роками мешкав за кордоном і лише 20 лютого 1892 р. спромігся звернути увагу на необхідність у Розкішній нової школи з більш широкою програмою та новим корпусом. Саме цього дня він написав до Києва наступного листа:
"Милостивый Государь граф Александр Алексеевич!
Мои частые и продолжительные отлучки из края лишили меня возможности ответить на письмо господина попечителя Киевского учебного округа, которым он меня почтил еще 31 марта прошлого года.
Вполне сочувствуя устройству здания для ставищанского двухклассного училища, я, к крайнему сожалению, и теперь не могу принять личного участия в трудах комиссии, учрежденной с этой целью: мне снова предстоит поездка за границу, где я оставил больную жену мою.
В следствие этого, заступно за меня активное участие за меня в заседаниях комиссии примет живущий в м. Ставищах мой уполномоченный Степан Тибурциевич Ледоховский, которого я об этом уже просил.
Примите уверения в совершенном почтении и преданности, с которыми имею честь быть
Вашего Сиятельства покорнейшим слугой
Граф Владислав Браницкий".
Управляючий дійсно приймав участь в роботі комісії. Після його смерті працював його наступник – Генріх Румбович.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Середа, 05.09.2012, 09:21 | Повідомлення # 7 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1992
« 11 »
Країна:
Статус: | Ставище (історично – Ставища), Розкішна
Оскільки побудова великої школи на території нинішньої Розкішної була справою для того часу незвичайною – абсолютна більшість шкіл являли собою убогі дерев'яні хатини – то справою побудови такого училища займалися два міністри (освіти і внутрішніх справ), а згодом кошторис витрат на ставищансько-розкішнянську школу затверджував особисто російський імператор Александр III. Саме монарх власноручно підписав складений міністром внутрішніх справ Дурново і схвалений Державною Радою імперії документ, котрий визначив асигнувати 9370 крб. на побудову тієї школи, котра ще й нині є окрасою Розкішної та 1794 крб. на поточні витрати двох шкіл – в передмісті Ставищ Розкішній та Кожанці (сучасний Фастівський р-н). На тогочасній Київщині можна назвати лише одиниці шкіл, котрі б удостоювалися уваги самого імператора. У подальшому подібні постанови приймалися ще не раз – школа значною мірою була споруджена на кошти з щорічних відсотків капіталу, котрий заповіла графиня О. Браницька. А останнім розпоряджалася держава.
Допомагала будівництву і ставищанська економія графів Браницьких, котра виділяла матеріали, організовувала робочу силу тощо. Станом на 1896 р. школу було вже споруджено. Влітку цього року інспектор народних училищ повідомляв, що він закупив для школи кілька ікон, портрет нового імператора Ніколая II та ін.
Комісія з побудови школи згідно тогочасних обов'язкових формальностей оглянула нову школу, якій в Київській губернії XIX ст. були аналоги лише в Києві і склала наступного акта:
"Акт
Октября 16 дня 1896 г. Мы, нижеподписавшиеся, на основании распоряжения Господина попечителя Киевского учебного округа освидетельствовали оконченное постройкой каменное здание Ставищанского двухклассного сельского училища, причем оказалось, что здание возведено во всем согласно составленной и утвержденной Строительным отделением Киевского губернского правления на сей предмет смете на сумму 34342 руб. 93 коп.
Все работы по постройке произведены весьма правильно и прочно и из материалов отличного качества, почему положили:
Вышеозначенное училище принять в ведение казны и произвести расчеты, уплатив господину Румбовичу все деньги полностью".
Школа почала діяти. У1905 р. в школі налічувалося понад дві сотні школярів, а в 1915 р. в ній навчалося 150 хлопчиків та 40 дівчаток – це чимало, якщо врахувати, що мова йде лише про перші два класи. Іменувалася вона Ставищанською двокласною школою – адже тоді ще ніхто не знав, що Розкішна в радянський час стане окремим населеним пунктом. Школу на кошти давно померлої графині спорудили на віки – вона ще й зараз виконує своє призначення.
Населення дбайливо доглядало навчальний заклад і регулярно його ремонтувало. В цих роботах приймали участь мешканці Ставищ різних національностей та віросповідань. Наприклад, вже в 1897 р. – на другий рік діяльності школи – для ремонту школи було запрошено столяра Прокопа Борщенка, переплетника Нухима Пострилька, маляра Степана Кінгема, слюсаря Антона Костецького, віконних справ майстра Лейбу Озеровського та ін. На утримання школи бюджет виділяв чималі кошти. В 1900р. директор школи отримував платню в 600крб. на рік, вчитель – також 600, а вчителька – лише 300. Законовчителям щорічно платили по 150 крб., старшим класним службовцям по 120 крб., а молодшим – по 98 крб. Існували й інші витрати. Того ж таки 1900 р. 72 крб. було потрачено на послуги сажотруса, 72 крб. – на доставку до школи води, майже 40 крб. – на освітлювальні матеріали, 15 крб. – на канцтовари, 12 крб. – на винагороду кращим учням, 200 крб. – на опалення, 216 крб. – на ремонт тощо. При цьому існував режим суворої економії державних коштів. Того року із Санкт-Петербурга до Ставищ надійшло 2735 крб., а потрачено було 2640 крб. 99 коп.
Дітям із самих Ставищ було не дуже зручно добиратися до школи в передмістя Розкішну і в 1908 р. вже безпосередньо в Ставищах було відкрито однокласну державну школу, котра мала значно вужчу програму, ніж двокласна розкішнянська. В ній навчалося близько сотні дітей, проте в містечку все нагальніше заявляла про себе потреба у відкритті школи вищого типу. А оскільки двокласна школа вже існувала в сусідній Розкішній, то в Ставищі вирішили заснувати чотирьохкласне училище.
Воно було відкрито в 1910 р. і мало досить широку програму навчання. Поряд з традиційними предметами двокласних шкіл (Закон Божий, читання та письмо, арифметика, історія тощо) в чотирьохкласних навчальних закладах вивчали геометрію, фізику, природознавчі дисципліни, іноземні мови та інші предмети. Саме на це й була спрямована діяльність адміністрації навчального закладу, яка чимало потрудилася для закупівлі різноманітного наочного приладдя. Наприклад, в лютому 1911 р. директор народних училищ Київської губернії Т. Лубенець просив дозволу попечителя Київського начального округу використати Ставищанському чотирьохкласному училищу 125 крб. для закупівлі портрету імператора Александра II та великих російських прапорів для прикраси залу в день святкування 50-літнього ювілею скасування кріпацтва.
А влітку 1911 р. було придбано цілий список різноманітних наочних приладь з різних предметів – тут був і геометричний транспортир, і модель шлунку людини, і модельовані частини тіла бджоли, і камертон, і мікроскоп, і колекція з 50 мікроскопічних препаратів, і багато чого іншого. Деякі з цих речей спеціально завозилися із-за кордону і інспектор училищ Київської губернії особисто подбав про те, щоб на митниці з цих товарів не знімали мито – речі, призначені для школи, мали на це повне право. В липні того ж року ставищанське училище придбало 2 шафи вартістю по 30 крб. кожна. Тоді ж, посеред літа, було в актовій залі училища влаштовано перегородку – в поділеній залі мали розташовуватися класи, яким бракувало класних кімнат. На виготовлення такої перегородки з дозволу київського начальства було витрачено 125 крб.
У вересні того ж року було облаштовано окремий кабінет фізики із закупівлею необхідного приладдя – в тому числі із замовленням його з інших країн. В жовтні місяці до ставищанського училища перевели досвідченого вчителя із 25-літнім стажем і, відповідно, за кошт училища здійснили капітальний ремонт вчительської оселі. Ремонт обійшовся училищу майже в 100 крб. – чималу на той час суму.
Тобто, школа розвивалася вельми енергійними темпами. Вагомою вадою навчально-виховного процесу було те, що такі училища вищого типу приймали тільки хлопчиків. Ставищанські ж дівчатка залишалися без освіти. Виникла вагома потреба у заснуванні вищого початкового училища – нового типу школи, в якій давали досить хорошу освіту учням обох статей.
31 травня 1913 р. мешканці м. Ставищ звернулися до директора народних училищ Київської губернії з прохання про перетворення Ставищанського чотирьохкласного училища в вище початкове і при цьому організувати в ньому спільне навчання хлопчиків та дівчаток. В листі батьків йшлося про наступне:
"Из частных, но достоверных источников нам, нижеподписавшимся родителям известно, что в июле месяце сего года Ставищанское четырехклассное городское училище – переименовывается в высшее начальное училище.
В виду того, что мы, родители, в настоящее время сильно озабочены образованием не только сыновей, но и дочерей, и при наших ограниченных средствах мы лишены возможности дать образование детям, так как средние учебные заведения находятся только в больших городах, жизнь и содержание в которых для нас недоступны. И, принимая во внимание, что по слухам, в Ставищанском городском училище имеется достаточно вакансий, мы имеем честь просить Ваше Превосходительство при переименовании Ставищанского четырехклассного училища в высшее начальное – образовать таковое в смешанное, т. е. открыть прием для детей как мужского, так и женского пола. В настоящее время смешанное двухклассное сельское училище является последней и весьма недостаточною ступенью для девочек, родители которых имеют ограниченные средства и прием их в высшее начальное учебное заведение при новых расширенных правах дал бы нам, родителям, полную возможность довести образование дочерей до желаемого конца".
Директор Т. Лубенець у своєму відгуку на цей лист повідомив попечителя Київського навчального округу, що відкриття такого навчального закладу в Ставищах було би вельми доцільно, оскільки "девочки нуждаются в образовании не менее мальчиков и затворять перед ними двери школы высшего типа нет достаточных оснований, тем более, что постройка собственного здания для училища – вопрос недалекого будущего". Т. Лубенець ще не знав, що зовсім скоро розпочнеться І світова війна, за нею – відбудеться більшовицький переворот і нової споруди для вищого початкового училища в Ставищах так і не збудують.
Такий вигляд мав розвиток місцевого шкільництва напередодні радянської доби.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Середа, 05.09.2012, 11:28 | Повідомлення # 8 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1992
« 11 »
Країна:
Статус: | Антонівка
У дореволюційній Антонівці була лише одна школа – церковнопарафіяльна. Вона функціонувала з 1862 р. до радянських часів – тобто, майже шість десятиліть. її було засновано настоятелем місцевого православного храму Різдва Богородиці священиком о. Стефаном Іоанновичем Артимовичем – представником стародавньої духовної династії. (Його батько – о. Іоанн Симеонович Артимович – служив при місцевій парафії довгих 52 роки). Фундатор церковнопарафіяльної школи в Антонівці виявився дбайливим педагогом. Про його пастирську та педагогічну діяльність писала навіть тогочасна єпархіальна преса. Школа спочатку розташовувалася в оселі свого засновника і утримувалася пожертвами настоятеля та приходського активу. Згодом миряни під керівництвом священика зібралися на громадські збори і вирішили щороку асигнувати на потреби навчання своїх дітей по 30-50 крб., що виконувалося не одне десятиліття. За наставництва о. Іоанна в школі навчалися або переважно хлопчики, або ж виключно хлопчики. Наприклад, у 1872 р. в школі налічувалося 36 першокласників та З першокласниці. А в 1880 р. навчалося лише 40 хлопчиків.
Всього о. Іоанн був керівником школи довгих 28 років. Протягом цих майже трьох десятиліть його неодноразово нагороджували – при цьому частина нагород вручалася саме за успіхи на педагогічній ниві. Наприклад, у 1862 р. пастир отримав набедреник з формулюванням "за усердное обучение прихожанских детей и пожертвование учебников".
У подальшому священику і педагогу було оголошено ще й подяку київського митрополита, а згодом – нагороджено скуфією. Пастир досить рано залишився самотнім і всі свої старання спрямовував на розвиток приходського та шкільного життя в приході. Крім того, до його заслуг слід віднести і появу при антонівській церкві чудового хору, в якому співало чимало учнів церковнопарафіяльної школи.
З 1890 по 1893 роки парафією та школою завідував священик о. Афанасій Антонович Фаворов. Він за короткий термін встиг подбати про добробут храму, проте про його освітню діяльність документи нам нічого не сповіщають.
В 1893 р. до місцевої парафії та школи було призначено нового наставника – представника ще однієї відомої на Київщині духовної династії о. Володимира Олександровича Бариловича. Цей пастир мав досвід практичної педагогічної діяльності, оскільки він до прийняття священного сану працював шкільним вчителем у с. Росішках. Ставши священиком, о. Володимир не забував і про школу. За його наставництва в школі різко зростає кількість школярів, причому все більше стає і дівчаток. Наприклад, у 1900 р. в школі навчалося 57 першокласників та 8 першокласниць, а в 1910 р. їх було відповідно 47 та 26. Продовжував діяти хор з учнів школи.
Кращим стало матеріальне забезпечення школи – тепер її утримували не тільки миряни, але й Київська єпархіальна училищна рада. Для якіснішого забезпечення навчально-виховного процесу наставник школи став залучати професійних педагогів. Серед останніх відома Крижанівська Олімпіада Іванівна. – випускниця жіночого духовного училища.
Наставник школи с. Антонівки о. Володимир Барилович за плідну пастирську та педагогічну діяльність був нагороджений набедреником, скуфією та камілавкою. Далі про старанного пастиря повідомили до столиці Росії і священика відзначили ще й письмовою подякою Священного Синоду Російської Православної Церкви. Цей священик був останнім наставником місцевої церковнопарафіяльної школи в дорадянську добу.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Середа, 05.09.2012, 12:34 | Повідомлення # 9 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1992
« 11 »
Країна:
Статус: | Бесідка
У Бесідці дорадянського періоду існувала лише церковнопарафіяльна школа. Вона була заснована в 1860 р. настоятелем місцевого Свято-Михайлівського храму священиком о. Лукою Феодосійовичем Тучапським. Засновник школи був досвідченим наставником – служив у с. Бесідці понад 40 років (з 1848 по 1890 р.) і з цих чотирьох десятиліть 30 літ він керував місцевою церковнопарафіяльною школою. Протягом довгочасного завідування приходським навчальним закладом засновник школи мав чимало відзнак від імені київської єпархіальної влади – зокрема, набедреник, скуфію та камілавку. Серед них набедреник священику та педагогу було вручено "за ревностную заботливость об образовании детей своих прихожан". Не дивно, що саме вчителями стали і кілька його дітей, яких у священика було восьмеро. Остання обставина говорить про те, що в о. Луки було чимало досвіду в галузі "родинної педагогіки". Наставник парафії та школи при такій великій родині так ніколи і не мав власної оселі – десятиліттями він мешкав у "службовому" будинку, котрий належав церкві.
Спочатку керована о. Лукою школа перебувала в одній з громадських будівель. Згодом, наприкінці XIX ст. миряни під керівництвом священика спорудили окремий будинок для шкільних занять. Крім того, миряни зібралися на гомінкий сільський схід і постановили щороку надавати школі фінансову підтримку, котра коливалася від 70 до 100 крб.
Число учнів в школі було нестабільним. Наприклад, станом на 1863 р. в однокласній школі с. Бесідки навчалося 35 першокласників та 5 першокласниць. У 1872 р. їх було вже відповідно 40 та 15. Щоправда, траплялися в історії школи і спади, коли число учнів скорочувалося. Це особливо стосується тієї епохи, коли о. Лука постарів і вже не мав можливості приділяти школі достатньо уваги.
У 1890 р. о. Луки, за якого школа становилася як установа, не стало і на його місце було призначено нового священика – о. Стефана Симеоновича Забродського. Він був кращим студентом Київської духовної семінарії випуску 1890 р. За його наставництва школа сягнула вершини свого розвитку. Статистичні дані свідчать, що станом на 1900 р. в церковнопарафіяльній школі с. Бесідки навчалося 150 хлопчики та 25 дівчаток. Це при тому, що в школі був лише один клас – перший. В школи з'явилася нова споруда, стало стабільним матеріальне утримання. Зрозуміло, що така плідна діяльність колишнього кращого випускника звернула на себе увагу єпархіального начальства. Отця Стефана було призначено ревізором церковнопарафіяльних шкіл благочинного округу, а згодом священик с. Бесідки став ще й членом Таращанського повітового відділення Київської єпархіальної ради. Так було відзначено успіхи священика в педагогічній та організаторській діяльності. А в 1897 р. о. Стефана було нагороджено ще й набедреником.
З 1905 р. парафією та приходською школою став завідувати наступний священик – о. Єразм Іоаннович Жолудь. Він керував школою лише 5 років і, очевидно, не встиг відзначитись на ниві освіти помітними успіхами.
Останнім дореволюційним наставником школи був о. Димитрій Павлович Правосудович, котрий прибув до села в 1910 р. і служив у Михайлівській церкві с. Бесідки до радянських часів. Новий пастир мав досвід педагогічної діяльності, оскільки до прийняття сану він певний час працював вчителем на Черкащині.
За його наставництва школу утримувала вже не лише громада, але й державний бюджет, з котрого щороку надавалося школі с. Бесідки по 780 крб. Станом на 1915 р. в школі навчалося 122 хлопчики та 38 дівчаток.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Четвер, 06.09.2012, 08:39 | Повідомлення # 10 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1992
« 11 »
Країна:
Статус: | Багатирка
В Багатирці протягом досліджуваного періоду єдиною школою була церковнопарафіяльна. Вона була заснована в 1860 р. настоятелем місцевого Михайлівського храму священиком о. Михаїлом Павловичем Ясінським. Засновник школи в Багатирці був вельми досвідченим священиком – він служив при місцевому храмі з 1848 по 1900 р. – довгих 52 роки. З них він 40 літ завідував місцевою школою. Чимало було в нього і домашнього педагогічного досвіду – священик був батьком дев'яти дітей. Клірові відомості залишили нам наступний запис про цього пастиря: "Отличной благочестивой жизнью и добрым поведением во всем служит примером своим прихожанам и духовенству". Зрозуміло, що єпархіальна влада не обходила заслуженого пастиря своїми відзнаками. Від київських митрополитів різного часу священик отримав у якості нагороди набедреник, скуфію та камілавку. А коли київські архієреї вже не мали вищих нагород, то про священика з с. Багатирки повідомили до столиці і о. Михаїл був нагороджений золотим нагрудним хрестом від імені Священного Синоду Російської Православної Церкви.
Протягом довгочасного настоятельства о. Михаїла школа пережила чимало змін і подій. Спочатку вона містилася в одному з церковних будівель на погості Михайлівського храму. Згодом миряни під керівництвом о. Михаїла спорудили для школи окремий будинок.
Вже в перші роки функціонування школи було вирішено питання її матеріального забезпечення. Станом на 1864 р. кожен домогосподар села мав щороку здавати на потреби школи по 15 коп. Згодом до цієї норми додалася й ще одна – від кожної "сповідної душі" до шкільного бюджету мало надходити по 3 коп. на рік— школа ставала загальногромадською справою. Паралельно зі зростанням добробуту зростала і кількість учнів. У 1864 р. в єдиному першому класі школи навчалися 21 хлопчик та 4 дівчинки, а в 1870 р. їх було відповідно 30 та 5.
Зі смертю о. Михаїла, з якою в Багатирці завершилася ціла епоха, місцевою школою став завідувати новий священик – о. Миколай Павлович Заградський. Цей священик мав певний педагогічний досвід, оскільки до прийняття сану він кілька років працював вчителем у одній зі шкіл Київщини. За його наставництва, котре тривало з 1900 р. до радянського часу, школа продовжувала розвиватися. Станом на 1915 р. в ній налічувалося 48 першокласників та 22 першокласниці. Священик за ефективну наставницьку діяльність був у різний час нагороджений набедреником та скуфією. В цей час парафіяльний навчальний заклад утримувався вже не тільки мирянами, але й державним бюджетом, котрий щороку виділяв на її потреби по 390 крб.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: П`ятниця, 07.09.2012, 10:58 | Повідомлення # 11 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1992
« 11 »
Країна:
Статус: | Брилівка
В Брилівці дорадянського часу не існувало державних шкіл – діяли тільки церковнопарафіяльні. У досліджуваний період школа в місцевій парафії з'явилася протягом 1859-1860 рр. Її засновником був настоятель брилівської церкви святого апостола іоанна Богослова священик о. Миколай Федорович Франковський, котрий був духовним наставником мешканців села протягом 1851-1892 років – тобто, понад чотири десятиліття.
Пастирський досвід допомагав священик у і в навчальній діяльності. Брилівська школа під його керівництвом стала однією з кращих в благочинному окрузі. Миряни за настоятельства о. Миколая збудували для школи окрему будівлю, котра перебувала на церковній садибі. У1880 р. прихожани спорудили нове шкільне приміщення, оскільки в старому учні вже не поміщалися.
Було вирішено і питання матеріального забезпечення школи. Спочатку (в 60-х роках XIX ст. прихожани щороку збирали для потреб школи "по 5 копеек в год от всякой исповедной души, а от родителей учащихся по пол-корца зернового хлеба". Згодом, у 80-х роках ця сума стала становити по "по 5 копеек в год от всякого мужского и женского лица".
Старання брилівського священика були помічені в Києві. Отця Миколая було обрано депутатом єпархіального училищного з'їзду. А в 1862 р. за свідченням клірових відомостей священик "за попечение о благоустройстве своей приходской церкви и за примерную старательность о благоустройстве своего церковноприходского училища с доведением оного до возможно цветущего состояния" був нагороджений набедреником від імені київського митрополита. У подальшому за успішну пастирську та педагогічну діяльність священик був нагороджений скуфією (1867 р.) та камілавкою (1885 р.) Настоятельство о. Миколая в Брилівці стало вельми яскравою сторінкою в історії місцевого шкільництва.
У 1892 р. наставником брилівської парафії та церковнопарафіяльної школи став священик о. Ксенофонт Петрович Тарасевич. Він прибув до Брилівки вже досвідченим пастирем зрілого віку і мав чимало нагород та відзнак. Деякі з них він отримав саме за успіхи в поширенні освіти. Наприклад, коли до призначення в брилівську парафію він служив у с. Баштечках, то його було нагороджено набедреником за "усердие в образовании своих прихожан". Далі пастир був нагороджений ще й скуфією та камілавкою.
Здобутий досвід роботи на освітній ниві о. Ксенофонт став реалізовувати і в Брилівці. Школа за його настоятельства продовжувала розвиватися. Станом на 1895 р. в ній навчалося 50 першокласників та 4 першокласників.
З 1896 р. школою став завідувати останній дореволюційний наставник місцевої парафії священик о. Василій Стефанович Похилевич. Він був керівником приходської школи майже два десятиліття – до часів радянської влади. За його наставництва школа сягнула зеніту в своєму розвитку. Брилівську школу стали утримувати не тільки миряни місцевого храму, але й Київська єпархіальна училищна рада, котра щороку надсилала до сільської школи по 150 крб. Відповідно, число школярів стало ще більше зростати. У1900 р. в однокласній школі с. Брилівки навчалося 72 хлопчики та 10 дівчаток.
Далі число першокласників стало більше сотні – у 1906 р. в школі налічувалося 97 хлопчиків та 25 дівчаток. У наступні роки траплялися я і спади в кількості школярів.
На початку XX ст. казна стала щороку виділяти для потреб брилівської школи по 390 крб. Для кращого забезпечення навчально-виховного процесу до школи стали запрошувати світських вчителів з відповідною освітою. Останнім дореволюційним вчителем брилівської школи був Мельниченко Костянтин.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: П`ятниця, 07.09.2012, 11:00 | Повідомлення # 12 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1992
« 11 »
Країна:
Статус: | Василиха
У с. Василисі досліджуваного періоду функціонувала лише одна церковнопарафіяльна школа. Вона з'явилася в селі в 1860 р. завдяки старанням настоятеля місцевої Свято-Стефанівської церкви священика о. Василія Семеновича Бегановського. Фундатор приходської освіти села Василихи був досить досвідченим священиком – він служив у даному селі понад три десятиліття. Заснована ним школа перший час розташовувалася "в домах священно- и церковнослужителей".
Втім, о. Василій недовго керував церковнопарафіяльною школою – в 1863 р. до неї було призначено нового наставника – священика о. Василія Федоровича Колтоновського. І він був її наставником довгих 42 роки– до революційного 1905р. (Це один з найбільших термінів на території нинішньої Ставищенщини). За його керівництва школа продовжувала розвиватися, проте до великих шкіл вона не належала.
В 1863 р. у школі с. Василихи навчалося 12 хлопчиків та 2 дівчинки. Школа досить довго не мала чітко визначених джерел матеріального утримання – в середині 60-х років для її потреб надавалося "от крестьян учителю посильное пожертвование". Втім, вже станом на 1870 р. школа вже не тіснилася в оселі священика та дяка, а перебувала в окремому будинку, збудованому місцевими селянами для навчання своїх дітей. Цього року в навчальному закладі навчалося 22 першокласники та 3 першокласниці. У подальшому кількість школярів в єдиному в школі першому класі то зменшувалася, то зростала. Священик за довгочасне і порівняно успішне наставництво в парафії та школі був відзначений набедреником та скуфією. Згодом про наставника школи с. Василихи було повідомлено до Санкт-Петербурга і о. Василій отримав письмове благословіння Священного Синоду Російської Православної Церкви. Станом на 1900 р. в школі налічувалося 36 першокласників та 2 першокласниці.
З 1905 р. і до часів радянської влади місцевою парафією та школою завідував священик о. Миколай Сергійович Силин. Цей священик мав певний досвід практичної роботи в школі, оскільки до призначення у Василиху працював у одній з сільських шкіл. За його наставництва школа сягнула вершини свого розвитку. Вона стала утримуватися не тільки прихожанами місцевого храму, але й Київською єпархіальною училищною радою, від імені якої школі щороку перераховувалося по 390 крб. У школі стало тісно від школярів – станом на 1915 р. в однокласній школі с. Василихи навчалося 83 першокласники та 24 першокласниці. Саме в такому стані школа зустріла і прихід до влади більшовиків.
Отець Миколай Силин був останнім дореволюційним наставником школи. І хоча він чимало зробив для процвітання школи, протягом свого недовгочасного служіння був нагороджений лише набедреником.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: П`ятниця, 07.09.2012, 11:01 | Повідомлення # 13 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1992
« 11 »
Країна:
Статус: | Винарівка (історично – Войнарівка)
Осередком духовного та освітнього життя села довгий час була церква св. апостола Іоанна Богослова. Саме при ній протягом майже шести десятиліть досліджуваного періоду діяла церковнопарафіяльна школа, котра вирвала з пітьми неуцтва сотні місцевих дітей.
Приходський навчальний заклад при місцевому храмі було засновано в 1860 р. настоятелем парафії о. Іоанном Олександровичем Пленецьким. Школа в перші роки свого існування перебувала у власній оселі свого засновника і в ній навчалося до двох десятків школярів – наприклад, у 1863 р. в ній налічувалося 10 хлопчиків та 7 дівчаток. В цей час школа лише становилася як установа.
Оскільки фундатор шкільної справи був людиною хворобливою, то вже в 1867 р. його єпархіальна влада відправила поправляти здоров'я, а до войнарівської парафії та школи було призначено наступного наставника – священика о. Павла Тимофійовича Руткевича. За його наставництва, котре тривало майже півтора десятиліття (з 1867 по 1880 роки) шкільна справа в селі пішла значно краще. Школа стала перебувати в будинку одного з причетників. Станом на 1872 р. в ній навчалося 38 першокласників та 6 першокласниць. Крім того, священик був непогано знайомий з "домашньою педагогікою", оскільки був батьком 5 дітей.
Після його переведення до іншої парафії школа с. Винарівки помітно занепала – в ній різко скоротилося число школярів. З 1880 р. навчальним закладом став керувати священик о. Іларіон Іоаннович Бажановський. Він відав школою 9 років і за його наставництва у 1884 р. в школі стало навчатися лише 15 хлопчиків та 6 дівчаток.
Серед інших наставників парафії та школи тогочасної Войнарівки слід відзначити священика о. Костянтина Васильовича Гдєшинського. Він прибув до села в 1892 р. вже досвідченим пастирем у вельми поважному віці і був директором школи рівно 15 років. За його наставництва в розвитку освіти в селі відбулися позитивні зрушення. Насамперед, школа стала утримуватися не лише місцевими прихожанами, але й Київською єпархіальною училищною радою, що позитивно вплинуло на кількість школярів. Станом на 1906 р. в школі нараховувалося 35 першокласників та 13 першокласниць.
З 1907 р. школою с. Войнарівки опікувався вже інший настоятель – о. Павло Миколайович Сергеев. В період його наставництва школа стала перебувати в споруді сільської управи. Очевидно, приміщення було досить просторим – школа стала двокомплектною (тобто, в ній з'явилися паралельні класи). У 1910 р. в навчальному закладі налічувалося 69 учнів та 14 учениць – школа була в апогеї свого розвитку.
Останнім дореволюційним наставником войнарівської школи став о. іоанн Демидовський, котрий прибув сюди в 1915 р. ще зовсім молодим. В цей час вже йшла І світова війна і школа знову дещо занепала – того ж таки 1915 р. в ній навчалося 60 хлопчиків та 10 дівчаток. При цьому відзначалися і позитивні зрушення – в школи перед самою війною з'явилося окреме приміщення для шкільних занять. Продовжував існувати поділ школи на два паралельні класи.
В такому стані зустріла єдина в селі школа радянську добу.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Понеділок, 10.09.2012, 10:43 | Повідомлення # 14 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1992
« 11 »
Країна:
Статус: | Гейсиха
В Гейсисі XIX ст. діяла єдина церковнопарафіяльна школа при місцевій церкві св. Димитрія Солунського. Навчальний заклад було засновано в 1861 р. настоятелем парафії священиком о. Андрієм Захаровичем Базилевичем – представником однієї з найвідоміших на Київщині духовних династій. Він був вельми заслуженим пастирем – служив при Свято-Димитрівській церкві з 1825 по 1862 р. – майже чотири десятиліття. На час появи в Гейсисі школи він був уже у вельми поважному віці і йому в організації навчально-виховного процесу допомагав волосний писар із с. Гейсихи Висоцький Іван.
Хоча на початку 60-х років XIX ст. школа лише становилася як установа, інтерес до здобуття освіти був великим – адже вчорашні кріпаки за допомогою знань тепер могли змінити своє життя. Вже в 1863 р. в парафіяльній школі с. Гейсихи навчалося 24 першокласники та 15 першокласниць.
З часом школа стала розвиватися. Зокрема, покращилося її матеріальне забезпечення. Якщо в 1863 р. миряни зібрали для потреб школи 50 крб., то в вже наступного року – вдвічі більше. Щоправда, такий збір коштів, хоча й був затверджений громадськими зборами селян, не завжди виконувався в повному обсязі. Траплялися і спади в кількості школярів – були навіть роки, коли школа перетворювалася на суто "хлоп'ячу" – дівчаток в ній не було. Наприклад, станом на 1880 р. в школі с. Гейсихи навчалося тільки 20 першокласників і жодної першокласниці.
З 1862 по 1903 роки – тобто, 41 рік – школою керував священик о. Прохор Іоаннович Андрієвський. Він дбайливо ставився до школи, що неодноразово відзначали документи. В одній з клірових відомостей значиться наступна характеристика о. Прохора: "Примерно добрый пастырь, пасомых поучает усердно".
Свої здібності священик активно реалізовував у місцевій школі. Відповідно, вже в 1866 р. о. Прохор Андрієвський "за особое усердие к делу народного образования" був нагороджений набедреником та отримав архієрейську подяку. Згодом київський митрополит нагородив священика і педагога ще й скуфією та камілавкою. Коли ж у владик із Києва вичерпався арсенал нагород, то про старанного пастиря з Гейсихи було повідомлено до Санкт-Петербурга і наставнику школи було вручено золотий нагрудний хрест від імені Священного Синоду Російської Православної Церкви.
У 1878 р. миряни збудували для школи окреме приміщення. Відповідно, на зламі ХІХ-ХХст. в школі помітно зросла чисельність учнів. У 1900 р. в єдиному першому класі однокласної школи навчалося 80 першокласників та 25 першокласниць. Протягом чотирьох десятиліть служіння в парафії свящёник не мав окремого житла і мешкав у церковному, "службовому".
З 1903 по 1915 роки місцевою парафією та парафіяльною школою керував священик о.Омелян Іонович Бердега. Цей священик мав досвід педагогічної роботи, оскільки до прийняття сану він близько 5 років викладав у Богуславському духовному училищі. Цей досвід пастир збагачував ще й домашнім, оскільки був батьком чотирьох нащадків. В Гейсисі настоятель розгорну досить помітну приходську та громадську діяльність. Зокрема, важливими стратегічними напрямками його роботи стали місіонерство, боротьба з пияцтвом. В Гейсисі існував осередок церковного товариства тверезості. Крім того, священик був активістом руху тверезості і на повітовому рівні, за що отримував грамоти з Таращі. При такій багатогранній діяльності священик чимало уваги приділяв і школі. Станом на 1910 р. в ній нараховувалося 79 хлопчиків та 39 дівчаток. За плідну роботу пастир і педагог був нагороджений скуфією та камілавкою, а згодом – "Біблією" від імені Священного Синоду РПЦ. В 1909 р. о. Омелян "за свои труды по школе получил грамоту от Киевского епархиального учебного совета".
Останнім дореволюційним наставником школи був о. Володимир Феофілович Плахтєєв. Він прибув сюди в 1915 р. молодим священиком. За його наставництва у селі з'явилася земська школа, котра проіснувала тут зовсім недовго – в цей час вже відбувалися події І світової війни.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Вівторок, 11.09.2012, 08:32 | Повідомлення # 15 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1992
« 11 »
Країна:
Статус: | Журавлиха
В Журавлисі XIX – початку XX ст. існувала лише єдина церковнопарафіяльна школа при місцевій церкві Різдва Богородиці. Дану школу було відкрито в 1860 р. настоятелем храму молодим священиком о. Стефаном Олтаржевським. Фундатор парафіяльної освіти в Журавлисі служив у місцевій парафії близько двох десятиліть і з них 17 років був керівником заснованої ним школи.
Перші роки існування школи були непростими. Населення ще не звикло до регулярного навчання і тому школа поповнювалася учнями досить повільно. Станом на 1871 р. в першому класі однокласної церковнопарафіяльної школи навчалося 23 першокласники та 3 першокласниці. Школа перебувала в одній з громадських споруд і мала чималі проблеми з матеріальним забезпеченням. Миряни забезпечували навчальний заклад опалювальними матеріалами, проте кошти виділялися в мінімальному обсязі. Населення Журавлихи уклало громадську угоду про щорічне надання школі 80 крб., проте надавалося лише по 3 крб. на місяць. Втім, в ці часи школа лише становилася як установа і подібні проблеми існували в більшості таких шкіл. Засновник школи за реалізацію початкового етапу шкільної справи був нагороджений набедреником.
У подальшому шкільні справи в селі покращилися. З 1877 р. школою став завідувати представник однієї з найвідоміших духовних династій Київщини – протоієрей о. Іоанн Григорович Леонтович. Він поставив у Журавлисі своєрідний хронологічний рекорд – був наставником парафії та парафіяльної школи довгих чотири десятиліття. За його наставництва школа стала стрімко розвиватися. Однією з перших вагомих справ стала побудова для школи окремого приміщення, спорудженого з церковного лісоматеріалу. Протоієрей для кращого забезпечення навчально-виховного процесу став використовувати послуги світських вчителів, залишивши за собою загальне керівництво та викладання Закону Божого. Одним з перших світських вчителів у школі с. Журавлихи став Петро Лук'янчук.
Залишалося проблематичним фінансове забезпечення школи – навіть у 80-х роках XIX ст. воно деколи обмежувалося 20 крб. на рік. Це спричиняло і довгий час невелику кількість школярів – причому навчалися переважно хлопчики. Станом на 1880 р. в школі налічувалося 20 першокласників і всі вони були чоловічої статі.
Наприкінці XIX ст. до школи, якою продовжував завідувати о. Іоанн, прийшов новий вчитель – Фавст Лишенко. Він був непогано для того часу підготовлений – закінчив двокласну школу в містечку Кошеватій (нині – с. Ківшовата). Вчитель вельми серйозно ставився до своїх обов'язків і школа с. Журавлихи стала наповнюватися школярами. Вже в 1900 р. в ній навчалося 50 хлопчиків та 5 дівчаток. Далі дітей ставало все більше – в основному за рахунок дівчаток, котрі раніше залишалися неписьменними.
На початку XX ст. школу стали утримувати не тільки місцеві прихожани, але й держбюджет, котрий щороку виділяв на шкільні потреби парафіяльної школи с. Журавлихи 390 крб. При цьому самі миряни додавали ще й своїх 65 крб. Станом на 1915 р. у парафіяльній школі с. Журавлихи навчалося 53 першокласники та 9 першокласниць.
Наставник школи – протоієрей о. Іоанн Леонтович – за старанне виконання обов'язків пастиря і наставника школи мав чимало нагород та відзнак. Від імені київських митрополитів різного часу йому було вручено набедреник, скуфію та камілавку. Згодом про заслуженого наставника школи с. Журавлихи було повідомлено до столиці і о. Іоанн отримав у якості нагороди золотого нагрудного хреста від імені Священного Синоду Російської Православної Церкви, а в 1904 р. – ще й рідкісний для сільського священика протоієрейський сан. Згодом відзначила заслуги священика і держава – у 1907 р. о. Іоанна Леонтовича було нагороджено орденом св. Володимира IV ступеня – найвищою нагородою, доступною священику Російської імперії. Таку високу оцінку було дано діяльності провінційного протоієрея.
На час встановлення радянської влади керована ним школа була єдиною в селі.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
Нові повідомлення
· 
Особисті повідомлення()
· 
Учасники
· 
Правила форуму
· 
Пошук
· 
