село Сухий Яр

[

Нові повідомлення ·

Особисті повідомлення() · Відомості про учасників форуму

Учасники · Читаємо правила форуму

Правила форуму · Знайти на форумі

Пошук ·

RSS ·

Приватний форум ]

Сторінка 1 з 1 1
Модератор форуму: Viktor, Оксана

Форум » Історія Ставищенщини » Історичні факти » село Сухий Яр (історія, розповіді та оповідки)

село Сухий Яр

Avesta

Дата: Понеділок, 05.11.2018, 22:11 | Повідомлення # 1

Рядовий

Група: Початківець

Повідомлень: 4

« 0 »
Країна:

Статус:

автор Варава Ірина Павлівна

Сухий Яр вперше згадується в історичній літературі в ХIII столітті, коли розповідається як разом із Стрижавкою він був спалений і зруйнований під час татаро-монгольської навали. У 1768 році село відвідують учасники Коліївщини – сам І. Гонта з козаками. Пам’ять про Гонту залишилась в багатьох місцевих назвах та прізвищах. Пізніше, уже за часів панування Речі Посполитої, цей населений пункт входив до володінь магната Браницького. За Похілевичем (“Сказание о населенных местностях Киевской губернии”, издание 1864 года), містечко Ставище, нинішній районний центр, користувалось Магдебурзьким правом, пізніше було головним містом Ставищенського староства, власністю графа Олександра Браницького. Населення становило 5 805 чоловік (1864 року)ю. У 1765 році нараховувалось 354 будинки. Цей же автор пояснює, що предок міста – Любомир, був розорений татарами ще до приходу поляків. Граф Браницький мав 9500 десятин землі. Йому належало 11 сіл, 7 сіл – поміщикам. Ці 7 поміщиків володіли 4800 десятинами землі, або в середньому на одного припадало 680 десятин. 28 попів володіли 1460 десятинами землі, або в середньому на одного попа припадало 52 десятини землі. 9360 селянських дворів мали 33 937 десятин землі, або на один двір припадало 3,4 десятини. Сухий Яр був удільним володінням. У 1900 році нараховувалось 117 дворів, 917 жителі, з них чоловіків – 468, жінок – 448. Всього землі було 1474 десятин. 695 належало прикажчику Коляновському (на тому місці сьогодні двір Міщенка Макара Павловича), 0, 43 десятини – церкві, 738 – кріпосним. Існувала одна церква (на місці нині діючої), при ній – церковно-приходська школа, один вітряк (за церквою на горбі), три кузні (одна – за розвалинами магазину, що знаходяться край шосе, інші дві – на бригаді та фермі).
В 1905 році в селі розповсюджувались листівки революційного характеру про несплату податків та поділ панської землі. В червні 1918 року в сусідньому селі Стрижавка розпочалось повстання проти німецьких окупантів, яке охопило весь Таращанський повіт. Був створений партизанський загін, що діяв на території повіту і в якому приймали участь жителі села. В 1918 році створено ревком, а радянську владу остаточно встановлено в 1920 році, партійну організацію – в 1929 році, а комсомольську – в 1924 році, комітет незаможних селян – в 1922 році.
В 1929 році під тиском радянської влади всупереч бажанням людей було організовано колгосп “Ленінський промінь”- нікому незрозуміле явище. Чорним вороном пронісся над Сухим Яром 1933 рік. Штучний голодомор, який поширювався протягом 1932 року, набув найстрашнішої сили на початку 1933 року. Підраховано, що на початку року середня селянська сім’я з п’яти чоловік мала близько 80 кілограмів зерна, щоб проіснувати до наступного врожаю. Кожен її член мав близько 17 кілограмів на місяць. Залишившись без хліба, селяни їли котів, собак, щурів, кору, листя. Мали місце численні випадки канібалізму. Сталін та його поплічники дивились на все інакше. У 1933 році помічник Сталіна на Україні Мендель Хатаєвич заявив: “Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Цей рік став випробуванням нашої сили. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли війну!” Але якою ціною? За підрахунками, що спираються на методи демографічної екстраполяції число жертв на Україні коливається в межах 3 – 6 мільйони чоловік. В результаті штучного голодомору на Україні за неповними даними померло: в селі Стрижака – 750 чоловік, в Сухому Яру – 251 чоловік, на хуторі Григорівська Слобода – 69 чоловік.
І продовжувались роки випробувань...Тим, хто пережив страшний голод, судилося тепер виборювати право на життя у війні.
Мирна праця мешканців села була перервана варварським вторгненням німецьких фашистів. Німці зайняли село в червні 1941 року. Почалися чорні дні окупації. На місці, де сьогодні розташований дитячий садок села Стрижака, в тому самому будинку, розмістилася німецька комендатура, своєрідний окупаційний центр, що контролював села Стрижавського “куща” сіл. В серпні 1942 року вчитель села Станіславчик Кудельний Борис Дмитрович і Богдашевський Валерій з міста Біла Церква в селі Плоске Таращанського району організували Таращанський партизанський загін, якому в жовтні 1942 року присвоєно звання “імені Чкалова”. В 1943 році загін вже нараховував 15 чоловік і сіяв паніку серед німців. В складі цього загону діяла як зв’язкова – Гайдайчук Мокрина Федорівна, жителька села Сухий Яр. Взагалі, у Великій Вітчизняній війні брали участь всі, здатні тримати зброю, жителі села. З них не повернулися -37 чоловік.
Після вигнання німців жителі села, переважно жінки та діти, а також скалічені фронтом чоловіки, взялися за відбудову господарства. Гарні показники розвитку господарства з’явились уже в 1953 році . Стомлені двома голодоморами і війною, виконували п’ятирічні партійні плани і... співали!

Прикріплення: 0729878.jpg (135.2 Kb)

Повідомлення відредагував Avesta - Понеділок, 05.11.2018, 22:21