Середа, 20.06.2018, 03:35
Ставище і Ставищенщина
Нове на сайті Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Оновити Нові повідомлення · Особисті повідомлення Особисті повідомлення() · Відомості про учасників форумуУчасники · Читаємо правила форумуПравила форуму · Знайти на форуміПошук · Підписатися на отримання новинRSS · Тільки для VIP-користувачівПриватний форум ]
  • Сторінка 19 з 19
  • «
  • 1
  • 2
  • 17
  • 18
  • 19
Модератор форуму: Viktor, Оксана  
Форум » Історія Ставищенщини » Історичні факти » Люди, история, времена (Известные имена)
Люди, история, времена
ViktorДата: Четвер, 04.09.2008, 13:11 | Повідомлення # 1
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1597
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Исторические факты об известных людях, которые родились, жили, были проездом в Ставищенском районе или внесли свою лепту в развитие и благополучие района.

Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Понеділок, 19.03.2018, 16:19 | Повідомлення # 271
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1597
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Петро Петрович Галич народився 1975 р. в селі Розкішне наКиївщині закінчив Київський суднобудівний технікум. Після служби в армії працював робітником на заводі. Навчався на факультеті журналістики Київського державного університету ім. Т. Шевченка.
Вірші друкувались в альманасі "Вітрила", журналах "Дніпро", "Радуга", "Україна". "Ставище" - перше книга автора. У першій збірці відверту розмову про духовні корені людини, про кровний зв'язок його з рідною землею. У ній він намагається знайти свою поетичну мову, свою інтонацію.

Ставище : поезії / Петро Петрович Галич – Київ : Молодь, 1987. – 40 с.



“ХАТА СКРАЮ”

Ближче неба-небокраю,
на біду,
я поставлю хату скраю.
Толоку із вітром вкупі,
до дощу,
замішаю й чорта в ступі
потовчу,
щоб почути кінський тупіт.
Щоб розчуть…

________________

“ПІСЛЯ ТЕБЕ НІКОГО В РОДУ”

Після тебе нікого в роду,
ти останній, найменший.
Ти вузлик на кінчику нитки тонкої,
якою не вишивати,
якою не пришивати вирвані з живим
гудзики... А латати-залатувати розірвані на грудях
сорочки —
ТАК ХОТІЛОСЬ НАДИХАТИСЬ ВВОЛЮ!

А латати: накладати соті латки на колінах —
ніхто й не здогадувавсь, що все життя
виселений і стражденний його дух
коліньми по землі
здоганяє, йде слідом.
Оглянешся-дивуєшся, що за блискучі смуги
поверх трави летять аж д о асфальту,
летять — як сліди від полоззя...
(Якою з двох себе наздоганяти, якою втікати?!)

А латати-перелатувати батькову одеж
у на своїх плечах,
батьківські сорочки рвати в себе на грудях
і думати — це нові, ще не ношені.
Колись здогадаєшся,
а може, просто почуєш запах поту —
легка ця ноша, що не кажи!
— Не дай бог забудеш! Зарубай на носії
Вузлик на згадку візьми й зав'яжи!

Ниточка тоненька,
а полотно ріденьке світиться на обидва боки.

Простіше слово "ДОЛЯ" зав'язати
на мертвий вузол,
простіше слово "МАТИ" розв'язати
на губах немовляти,
простіш е слово "МИЛА" зав'язати
одним поглядом...

А як бути, коли ти останній на ниточці свого роду?

Якими пальцями її тримати, щоб не випорснула?
Якими губами на неї дихати,
якими словами її вмовляти?
Бо перед ким же ти будеш виправдовуватись,
якщо ти останній на ниточці свого роду.

________________

“ГОВОРИТЬ В СТЕПУ НАЛЯКАНИЙ ТАБУН...”

Говорить в степу наляканий табун,
Завис коршак, на нитці свого зору
він джерело, мов краплю голубу,
несе в очах, не сколихнувшись, вгору.

Кладе на обрій сонце свій малюнок,
неначе у олиску малюка
стелилась жінки лагідна рука
й тривожна, ніби перший поцілунок.

«Життя прожить — не поле перейти».
Прожить життя, хоч день, як той Месія.
Хоч перейти… Це поле перед тим,
як нам іти, вже хтось орав і сіяв.

Орав, і сіяв, і творив той шлях,
і голови летіли в косовиці,
і гасло сонце на щаблях,
омите щиро краплями кровиці.

Відплакали свічки коров’яку
пелюстками, прозорішими воску,
оплакуючи долю, ту, яку
без голосу лишали й відголоску.

Де береги тих жнив?
Всіх час веде
від пуповини і до домовини.
Життя прожити, кожен божий день,
дарований безповоротним плином.

________________

Я плакав уночі – приснилась мати,
приснилась мати і маленький я,
веселий хлопчик з носиком кирпатим…
Я плакав, бо забув її ім’я.

Вона мою куйовдила голівку
і щось казала – не запам’ятав ані словечка.
Тільки… тільки… тільки
густій туман їй плечі огортав.

Він був старий, як вицвіла хустина,
сухим дощем звисали торочки;
просіявшись, світилась намистина
і краплею тягнулась до руки.

Чи промінь морок розсукав на стелі –
поворухнулось світло, потекло…
Розплющив очі – на щоці метелик,
одне крило…
Прикріплення: 9625652.jpg(133.1 Kb)


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Середа, 28.03.2018, 09:45 | Повідомлення # 272
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1597
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(


75 лет назад, 28 марта 1943 года, в селе Розумница Ставищенского района родилась Мария Алексеевна Мальчук (в замужестве Розенблит).
Образование – неоконченное высшее. Основная профессия – культработник. С 1969 года проживает в Таллине.
Литературой увлекалась с юных лет. Ее очерки иногда печатались в районных газетах. До переезда в Таллин работала культработником в Доме творчества писателей «Коктебель», пос. Планерское в Крыму.
С 1992 года её творчество связано с литературным объединением при Организации Русских литераторов в Эстонии. Печатала стихи в коллективных сборниках города Таллин: «Всполохи», «Тропы», «Блики», «Свидание», «Соцветие», а также в журнале «Радуга».
Автор книг «От весны до весны», «Колыбелька из ивовых прутьев», «Срибни росы» (на украинском языке), «Живет девочка Надюшка». Книга «Письма без ответа» напечатана в альманахе «Литературные знакомства» (Москва, 2012). Печаталась в журналах «Молодая гвардия», «Москва», «Северная Аврора», «Радуга», «Балтика», «Венский литератор», «Брега Тавриды», «Новый Журнал» (Нью-Йорк), «Вышгород» (Таллинн).
В 2008 г. получила 2-ю премию в интернет-конкурсе русской поэзии, проводимом Целевым капиталом поддержки «Русская культура» (Санкт-Петербург) для стран Прибалтики и Северной Европы.
Лауреат конкурса «Под небом Балтики» (2008), международного литературного конкурса в Вене (2011), финалист конкурсов «Русский стиль» (Германия, 2012), «Славянские традиции» (Щелково, 2012), победитель Каверинского литературного конкурса (2013), лауреат премии Марка Алданова (Нью-Йорк, 2013, 2014).

Прикріплення: 1857804.jpg(23.3 Kb)


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Четвер, 10.05.2018, 20:44 | Повідомлення # 273
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1597
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Цитата RuslanKolo ()
Проекту нужны волонтеры - люди, которые могут сфотографировать захоронения и прислать их для добавления в Каталог. Просим отозваться по контактам в заголовке сайта mitzvatemet.com.




https://mitzvatemet.com/ru/burials46314
Прикріплення: 7269888.jpg(224.5 Kb)


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Четвер, 17.05.2018, 11:33 | Повідомлення # 274
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1597
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
На этой фотографии изображена моя бабушка Лея. Этафотография была сделана в городе Ставище в 1940 году. В это время она работала поваром в колхозной столовой. Фотография была сделана дядей Шахна, который пришёл к родителям с визитом.
 
Подробнее: http://www.centropa.org/photo/emilia-kotliars-grandmother-leya-vaisman
 
Leya Vaisman
Прикріплення: 9788856.jpg(424.4 Kb)


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Вівторок, 05.06.2018, 14:20 | Повідомлення # 275
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1597
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
К 250-летию Колиивщины



Селяне Ставища принимали участие в народных восстаниях. Так, в 1750 году в районе Ставища действовал отряд гайдамаков главаря Мартина Тесле, помощником и соратником которого был местный житель Степан Безрукава.
В 1768 г. „Колиивщина" подошла к местному замку, губернатора убили, а его дочь окрестили и выдали за „винника". Но поляки перекрыли со стороны Белой Церкви подъезд, шайку „гайдамаков" рассеяли, губернаторшу из их рук освободили, а „винника" приговорили, а затем в Белой Церкви казнили. Люди издавна напевали песню в отношении этого: "У Білоцерківському повіті і Ставищенському замку, вихрестилі гайдамаки Терезу коханку".
В Колиивщине принимали участие жители многих сёл Ставищенщины, под руководством Максима Зализняка, Ивана Гонты и Якова Швачки.
Есть много преданий о временах Колиивщины.
Если ехать со Ставище на Стрижавку через мостик что в Сухом Яру, то шоссе под прямым углом поворачивает направо, к колодцу. Говорят, что Иван Гонта со своими казаками, идя на Умань, именно у этого колодца сделал привал. В то время в семье крестьянина, который жил на холме, родился мальчик. Его родители позвали на крестины самого Ивана Гонта и просили его стать крестным отцом. Гонта не отказался от приглашения и во время крестин велел местному священнику записать до церковной книги новорожденному ребенку фамилию Гонта. Также Ивану Гонте приписывают идею о строительстве старой трёх купольной церкви в Сухом Яру, как символа христианской веры. Церковь, была освящена в день Покрова Пресвятой Богородицы, которую очень уважали казаки, считая своей заступницей.
Во времена Колиивщины вблизи села Гейсиха был большой дубовый лес, в котором повстанцы часто останавливались и в примечательных местах, "в оврагах", закапывали в землю полученные от панов и евреев сокровища.

Кому интересно, можно почитать 3-й том АЮЗР с описанием В.Антоновича "Исследование о гайдамачестве" (1876), в который содержит акты о гайдамаках 1700–1768 гг.
Прикріплення: 2771714.jpg(251.4 Kb)


Санкт-Петербург
 
Форум » Історія Ставищенщини » Історичні факти » Люди, история, времена (Известные имена)
  • Сторінка 19 з 19
  • «
  • 1
  • 2
  • 17
  • 18
  • 19
Пошук:


Ставище © 2018