Четвер, 18.10.2018, 05:18
Ставище і Ставищенщина
Нове на сайті Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Оновити Нові повідомлення · Особисті повідомлення Особисті повідомлення() · Відомості про учасників форумуУчасники · Читаємо правила форумуПравила форуму · Знайти на форуміПошук · Підписатися на отримання новинRSS · Тільки для VIP-користувачівПриватний форум ]
  • Сторінка 19 з 19
  • «
  • 1
  • 2
  • 17
  • 18
  • 19
Модератор форуму: Viktor, Оксана  
Форум » Історія Ставищенщини » Історичні факти » Люди, история, времена (Известные имена)
Люди, история, времена
ViktorДата: Четвер, 04.09.2008, 13:11 | Повідомлення # 1
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1628
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Исторические факты об известных людях, которые родились, жили, были проездом в Ставищенском районе или внесли свою лепту в развитие и благополучие района.

Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Понеділок, 19.03.2018, 16:19 | Повідомлення # 271
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1628
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Петро Петрович Галич народився 1975 р. в селі Розкішне на Київщині закінчив Київський суднобудівний технікум. Після служби в армії працював робітником на заводі. Навчався на факультеті журналістики Київського державного університету ім. Т. Шевченка.
Вірші друкувались в альманасі "Вітрила", журналах "Дніпро", "Радуга", "Україна". "Ставище" - перше книга автора. У першій збірці відверту розмову про духовні корені людини, про кровний зв'язок його з рідною землею. У ній він намагається знайти свою поетичну мову, свою інтонацію.

Ставище : поезії / Петро Петрович Галич – Київ : Молодь, 1987. – 40 с.



“ХАТА СКРАЮ”

Ближче неба-небокраю,
на біду,
я поставлю хату скраю.
Толоку із вітром вкупі,
до дощу,
замішаю й чорта в ступі
потовчу,
щоб почути кінський тупіт.
Щоб розчуть…

________________

“ПІСЛЯ ТЕБЕ НІКОГО В РОДУ”

Після тебе нікого в роду,
ти останній, найменший.
Ти вузлик на кінчику нитки тонкої,
якою не вишивати,
якою не пришивати вирвані з живим
гудзики... А латати-залатувати розірвані на грудях
сорочки —
ТАК ХОТІЛОСЬ НАДИХАТИСЬ ВВОЛЮ!

А латати: накладати соті латки на колінах —
ніхто й не здогадувавсь, що все життя
виселений і стражденний його дух
коліньми по землі
здоганяє, йде слідом.
Оглянешся-дивуєшся, що за блискучі смуги
поверх трави летять аж д о асфальту,
летять — як сліди від полоззя...
(Якою з двох себе наздоганяти, якою втікати?!)

А латати-перелатувати батькову одеж
у на своїх плечах,
батьківські сорочки рвати в себе на грудях
і думати — це нові, ще не ношені.
Колись здогадаєшся,
а може, просто почуєш запах поту —
легка ця ноша, що не кажи!
— Не дай бог забудеш! Зарубай на носії
Вузлик на згадку візьми й зав'яжи!

Ниточка тоненька,
а полотно ріденьке світиться на обидва боки.

Простіше слово "ДОЛЯ" зав'язати
на мертвий вузол,
простіше слово "МАТИ" розв'язати
на губах немовляти,
простіш е слово "МИЛА" зав'язати
одним поглядом...

А як бути, коли ти останній на ниточці свого роду?

Якими пальцями її тримати, щоб не випорснула?
Якими губами на неї дихати,
якими словами її вмовляти?
Бо перед ким же ти будеш виправдовуватись,
якщо ти останній на ниточці свого роду.

________________

“ГОВОРИТЬ В СТЕПУ НАЛЯКАНИЙ ТАБУН...”

Говорить в степу наляканий табун,
Завис коршак, на нитці свого зору
він джерело, мов краплю голубу,
несе в очах, не сколихнувшись, вгору.

Кладе на обрій сонце свій малюнок,
неначе у олиску малюка
стелилась жінки лагідна рука
й тривожна, ніби перший поцілунок.

«Життя прожить — не поле перейти».
Прожить життя, хоч день, як той Месія.
Хоч перейти… Це поле перед тим,
як нам іти, вже хтось орав і сіяв.

Орав, і сіяв, і творив той шлях,
і голови летіли в косовиці,
і гасло сонце на щаблях,
омите щиро краплями кровиці.

Відплакали свічки коров’яку
пелюстками, прозорішими воску,
оплакуючи долю, ту, яку
без голосу лишали й відголоску.

Де береги тих жнив?
Всіх час веде
від пуповини і до домовини.
Життя прожити, кожен божий день,
дарований безповоротним плином.

________________

Я плакав уночі – приснилась мати,
приснилась мати і маленький я,
веселий хлопчик з носиком кирпатим…
Я плакав, бо забув її ім’я.

Вона мою куйовдила голівку
і щось казала – не запам’ятав ані словечка.
Тільки… тільки… тільки
густій туман їй плечі огортав.

Він був старий, як вицвіла хустина,
сухим дощем звисали торочки;
просіявшись, світилась намистина
і краплею тягнулась до руки.

Чи промінь морок розсукав на стелі –
поворухнулось світло, потекло…
Розплющив очі – на щоці метелик,
одне крило…
Прикріплення: 9625652.jpg(133.1 Kb)


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Середа, 28.03.2018, 09:45 | Повідомлення # 272
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1628
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(


75 лет назад, 28 марта 1943 года, в селе Розумница Ставищенского района родилась Мария Алексеевна Мальчук (в замужестве Розенблит).
Образование – неоконченное высшее. Основная профессия – культработник. С 1969 года проживает в Таллине.
Литературой увлекалась с юных лет. Ее очерки иногда печатались в районных газетах. До переезда в Таллин работала культработником в Доме творчества писателей «Коктебель», пос. Планерское в Крыму.
С 1992 года её творчество связано с литературным объединением при Организации Русских литераторов в Эстонии. Печатала стихи в коллективных сборниках города Таллин: «Всполохи», «Тропы», «Блики», «Свидание», «Соцветие», а также в журнале «Радуга».
Автор книг «От весны до весны», «Колыбелька из ивовых прутьев», «Срибни росы» (на украинском языке), «Живет девочка Надюшка». Книга «Письма без ответа» напечатана в альманахе «Литературные знакомства» (Москва, 2012). Печаталась в журналах «Молодая гвардия», «Москва», «Северная Аврора», «Радуга», «Балтика», «Венский литератор», «Брега Тавриды», «Новый Журнал» (Нью-Йорк), «Вышгород» (Таллинн).
В 2008 г. получила 2-ю премию в интернет-конкурсе русской поэзии, проводимом Целевым капиталом поддержки «Русская культура» (Санкт-Петербург) для стран Прибалтики и Северной Европы.
Лауреат конкурса «Под небом Балтики» (2008), международного литературного конкурса в Вене (2011), финалист конкурсов «Русский стиль» (Германия, 2012), «Славянские традиции» (Щелково, 2012), победитель Каверинского литературного конкурса (2013), лауреат премии Марка Алданова (Нью-Йорк, 2013, 2014).

Прикріплення: 1857804.jpg(23.3 Kb)


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Четвер, 10.05.2018, 20:44 | Повідомлення # 273
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1628
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Цитата RuslanKolo ()
Проекту нужны волонтеры - люди, которые могут сфотографировать захоронения и прислать их для добавления в Каталог. Просим отозваться по контактам в заголовке сайта mitzvatemet.com.




https://mitzvatemet.com/ru/burials46314
Прикріплення: 7269888.jpg(224.5 Kb)


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Четвер, 17.05.2018, 11:33 | Повідомлення # 274
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1628
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
На этой фотографии изображена моя бабушка Лея. Этафотография была сделана в городе Ставище в 1940 году. В это время она работала поваром в колхозной столовой. Фотография была сделана дядей Шахна, который пришёл к родителям с визитом.
 
Подробнее: http://www.centropa.org/photo/emilia-kotliars-grandmother-leya-vaisman
 
Leya Vaisman
Прикріплення: 9788856.jpg(424.4 Kb)


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Вівторок, 05.06.2018, 14:20 | Повідомлення # 275
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1628
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
К 250-летию Колиивщины



Селяне Ставища принимали участие в народных восстаниях. Так, в 1750 году в районе Ставища действовал отряд гайдамаков главаря Мартина Тесле, помощником и соратником которого был местный житель Степан Безрукава.
В 1768 г. „Колиивщина" подошла к местному замку, губернатора убили, а его дочь окрестили и выдали за „винника". Но поляки перекрыли со стороны Белой Церкви подъезд, шайку „гайдамаков" рассеяли, губернаторшу из их рук освободили, а „винника" приговорили, а затем в Белой Церкви казнили. Люди издавна напевали песню в отношении этого: "У Білоцерківському повіті і Ставищенському замку, вихрестилі гайдамаки Терезу коханку".
В Колиивщине принимали участие жители многих сёл Ставищенщины, под руководством Максима Зализняка, Ивана Гонты и Якова Швачки.
Есть много преданий о временах Колиивщины.
Если ехать со Ставище на Стрижавку через мостик что в Сухом Яру, то шоссе под прямым углом поворачивает направо, к колодцу. Говорят, что Иван Гонта со своими казаками, идя на Умань, именно у этого колодца сделал привал. В то время в семье крестьянина, который жил на холме, родился мальчик. Его родители позвали на крестины самого Ивана Гонта и просили его стать крестным отцом. Гонта не отказался от приглашения и во время крестин велел местному священнику записать до церковной книги новорожденному ребенку фамилию Гонта. Также Ивану Гонте приписывают идею о строительстве старой трёх купольной церкви в Сухом Яру, как символа христианской веры. Церковь, была освящена в день Покрова Пресвятой Богородицы, которую очень уважали казаки, считая своей заступницей.
Во времена Колиивщины вблизи села Гейсиха был большой дубовый лес, в котором повстанцы часто останавливались и в примечательных местах, "в оврагах", закапывали в землю полученные от панов и евреев сокровища.

Кому интересно, можно почитать 3-й том АЮЗР с описанием В.Антоновича "Исследование о гайдамачестве" (1876), в который содержит акты о гайдамаках 1700–1768 гг.
Прикріплення: 2771714.jpg(251.4 Kb)


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: П`ятниця, 27.07.2018, 12:07 | Повідомлення # 276
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1628
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Вот небольшой пример жизни, образования поляков на далеких Кресах.
Мария Дунин-Козицка пишет:
«Дети польских дворян, офицеров и чиновников в разных частях Приграничья жившие в сёлах, обучались по дворам. В 1900 году Янина Пржецлавска из Любчи основала первую польскую школу для девочек в Ставищах Браницких под названием швейная мастерская, а через несколько лет школу для мальчиков под плотницкой компанией. На поддержание этих двух школ шли добровольные налоги от гражданства окружающего.
Г-жа Янина Пржецлавская, как уполномоченный Кривецкой волости, работала над организацией школ в Янишовке, Лихачише и Ожоговке. Кроме того, в Любче была школа Комитета Гражданского для детей переселенцев из Конгрессовой Польши, к которым относились одинаково хорошо. В Ставище Браницкие организовали детсад для сирот, привезенных из Пясечно во время отступления российских войск под натиском триумфальных немцев, взявших Варшаву штурмом».



В начале 20-го века, село Любча принадлежало Казимиру Пржецлавскому и Марии Смоленской. Усадьба Пржецлавских была разгромлена в конце января 1918 года.
Янина Пржецлавска была за мужем за Эдмундом Березовским, уроженцем Ставища (инженер, подполковник железнодорожных войск Армии Российской Империи и титулярный бригадный генерал Войска Польского). У них были две дочери и сын: Станислав (1888-1920), Элеонора (1890) и Мария «Мадж» (1898-1978) - польская художница, график, карикатурист и сценограф.
Янина Пржецлавская умерла 3 марта 1936 года.
Прикріплення: 3266848.jpg(210.0 Kb)


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Четвер, 02.08.2018, 11:33 | Повідомлення # 277
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1628
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
АВРААМ ПОСТРЕЛКО ИЗ СТАВИЩА, СТАВШИЙ ХАРЦФЕЛЬДОМ





Газета «Надежда», №7, июль 2018


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Вівторок, 11.09.2018, 08:52 | Повідомлення # 278
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1628
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Стрельников Сергей Александрович – украинский киноактёр.



Родился в 1979 году (13 ноября) в поселке Дмитриевка Тамбовской области. Мальчик рос в семье врачей. В двухлетнем возрасте он вместе с родителями переселился в город Сквира, а через шесть месяцев перебрался в пгт. Ставище Киевской области. Спустя четыре года папу Сергея назначили на пост главного врача наркологического диспансера в селе Журавлиха (на местном кирпичном заводе), и Стрельниковы вновь поменяли место жительства. Первые несколько лет школьной жизни Сергей учился в сельской школе, но после аварии на атомной электростанции в Чернобыле его семья переехала в село Роскошное, где выделяли квартиры пострадавшим от аварии. Именно здесь будущий актер получил аттестат о среднем образовании.
В 1996 году, после окончания школы, Сергей поступил в Киевское училище культуры на факультет «режиссёр массовых действий», которое окончил с отличием. После поступил в Киевский национальный университет театра, кино и телевидения имени И. К. Карпенко-Карого на курс Н. Н. Рушковского. По окончании университета, в 2003 году работал в ТЮЗе, а затем в организованном на базе студентов курса молодёжном театре «Ателье 16».
В кино Стрельников начал сниматься в начале 2000-х годов. Любовь широкой зрительской аудитории актер обрел в 2012 году, когда сыграл в очередном сериале. Главная роль в многосерийном историческом фильме «Страсти по Чапаю» сделала Стрельникова знаменитым.



Стрельникова Ева Александровна – режиссёр, продюсер.



Родилась в 1984 году (29 июня) в Киеве.
Официальная группа Евы Стрельниковой - https://vk.com/club82512461
Кадры со съёмочной площадки:



Могила отца Сергея и Евы в Ставище – Стрельникова Александра Николаевича.

Прикріплення: 4936141.jpg(48.3 Kb) · 4923088.jpg(153.9 Kb) · 4392070.jpg(411.4 Kb) · 4702983.jpg(30.9 Kb)


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Понеділок, 17.09.2018, 11:30 | Повідомлення # 279
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1628
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Во многих документах по Ставищенщине 18-го века, фигурирует староста Белоцерковский – Мнишек.
Род Мнишек достаточно известный и многие его представители оставили яркий след как вообще, так и в истории Украины. Но нас интересует именно староста Белоцерковский, который разрешил в середине 18-го века Антонию Стефаньскому осадить село Антоновка. Именно по инструкции этого Белоцерковского старосты, данной в 1754 году, удостоверялось, что местечко Ставища прежде было вольным.
Найти старосту белоцерковского из рода Мнишек труда не составило. Это Ежи Август Вандалин Мнишек (1715 – 15 октября 1778) – государственный деятель Речи Посполитой, ловчий великий коронный (1732-1736), подкоморий великий Литовский (1736-1742), маршалок надворный Коронный (1742-1767), генеральный староста Великопольский (1757-1778), каштелян краковский (1773-1778), староста Саноцкий, Белоцерковский, Грудзёндзский, Любачувский и Кричевский.



Представитель польского магнатского рода Мнишеков герба «Мнишеки». Старший сын каштеляна краковского Юзефа Мнишека (1670-1747) и Констанции Тарло (ум. 1740).
Боролся при дворе с влиянием партии Чарторыйских и был противником избрания Станислава Августа Понятовского. В 1768 году Ежи Август Мнишек был одним из основателей Барской конфедерации. Он был одним из первым масонов в Речи Посполитой. Основал масонскую ложу в своей резиденции в Дукле. Был кавалером Ордена Белого Орла с 1735, а также российских орденов св. Андрея и св. Александра.
После первого раздела Речи Посполитой Ежи Мнишек отказался присягать Екатерине II.
Прикріплення: 5452790.jpg(333.8 Kb)


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Вівторок, 16.10.2018, 14:31 | Повідомлення # 280
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1628
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Джужик Леонід Петрович



Засновник та президент ФК ЛЮБОМИР
Депутат Київської обласної ради
Перший заступник Голови Київської обласної федерації футболу
Керівник Комітету дитячо-юнацького футболу Київської області
В 2004 році, Леонід Джужик, став ініціатором створення футбольного клубу та спортивної школи «ЛЮБОМИР» в смт. Ставище.
У 2010 році присвоєно звання "Почесний громадянин Ставище".

Народився Леонід Джужик 1970 року в Розкішній, в роботящій родині, де глава сімейства Петро Семенович усе життя працював у міжколгоспбуді, а мама Надія – у райспоживспілці. Малий Леонід пішов до школи, коли йому ще й шести років не було, хоч до першого класу тоді брали тільки семиліток. Але як міг малий, але дуже цілеспрямований Льоня залишатися малюком, коли дізнався, що його двоюрідний брат іде до школи? «Я теж хочу в школу» - було повторено батькам сотні разів і ті здалися. Перший клас хлопчак закінчив з похвальною грамотою – це була перша сходинка в становленні особистості і перша перемога його дуже позитивної амбітності. Вчився Леонід добре і легко, і швидко виконуючи обов’язковий мінімум домашньої роботи, увесь вільний час проводив на сільському стадіоні, граючи з друзями в футбол.
П’ятнадцятирічний випускник свою подальшу долю вирішував винятково самостійно. Коли йому на очі потрапило оголошення про набір абітурієнтів у Ржищівський будівельний технікум, без вагань віддав туди документи (певне батьківський будівельний фах дався взнаки і у тогочасних синових уподобаннях). Дипломованим будівельником Леонід прийшов працювати на посаду бригадира будівельної бригади у колишній попружанський колгосп імені Чкалова. За тим -служба в армії в складі будівельного батальйону на спорудження очисних Ленінградської атомної станції. А після дембеля Леонід стає майстром-будівельником на Ставищенській птахофабриці, але не покидане наміру здобути вищу освіту і поступає в Національний аграрний університет, обравши бухгалтерсько-економічний факультет.
Через багато років, коли власна справа набула розвитку, а сам підприємець Джужик міцно стояв на ногах, нарешті дозволив собі повезти родину на відпочинок до Туреччини. А там, залишивши дружину і доньку біля моря, подався до міста Демре, потягло до Церкви Святого Миколая Чудотворця. Там, розмовляючи з Всевишнім і Святим Миколаєм про найсокровенніше, і отримав від Небес благословення здійснити заповітну мрію всього життя. Додому Леонід повертався окрилений твердим наміром віддати благодійну данину малій Батьківщині, здобувши від того капітал світла, добра і любові. З непохитною вірою в правильність свого задуму став відроджувати на Ставищенщині згаслу славу футбольної столиці Київської губернії.
З 2004 року пишеться історія футбольного клубу «Хілд-Любомир», президентом якого став Леонід Петрович Джужик. Розпочиналося все з малого. Своєму другу дитинства Олександру Котику запропонував тренувати невеличку групу дітей в селі Розкішна. Виділив кошти на інвентар, зарплату. І почалося навчання футболу. А згодом перейшли займатися в Ставище. А оскільки для результативних занять потрібен був відповідний майданчик, Леонід Джужик замахнувся на реалізацію фантастичного на той час проекту реконструкції футбольного поля на райцентрівському стадіоні колос. Вже в 2005-му на газоні «Колоса» з’явилися трактори, поле було розоране, закультивоване, засіяне спеціальною газонною травою, ущільнене котками. І як на лихо, формування газонного покриття прийшлося на надзвичайно спекотне літо. Довелося поливати траву з пожежних авто, що давало зовсім неочікуваний ефект. Леонід приймає рішення спорудити під полем систему поливу. Два роки тривала реконструкція поля, неймовірні зусилля і кошти були вкладені. А в 2007 році за величезну працю і спонсорство Леонід Джужик отримав право першого удару по м’ячу на церемонії відкриття футбольного поля. Відтоді, коли в прямому і переносному смислі президент клубу забезпечив підґрунтя для вправ з м’ячем маленьких ніжок у бутсах, створив футбольну школу, перший футбольний клас.
Президент клубу забезпечив підвезення сільських діток до райцентрівської школи, харчування, виділив кошти на повне екіпірування маленьких гравців. А коли юним футболістам доводилося виїздити на турніри чи на відпочинок до інших міст, усі витрати лягали на плечі керівника клубу.
Прийшов момент, коли президент відчув, що хлопчакам для розвитку здібностей не вистачає перед очима стимулу у вигляді старших гравців, до рівня яких вони б прагнули, і Леонід Петрович створює команду майстрів «Хілд-Любомир», куди запрошує легіонерів з відомих в Україні клубів, орендує кращі футбольні поля в Києві. Дороговартісний прийом спрацьовує, маленькі хілдівці з подвоєною силою тренуються, натхненні перемогами старших товаришів, у хлопчаків з’являється бажання потрапити до команди дорослих. Вже в 2009 році його вихованці вперше в історії Ставищенщини вийшли на всеукраїнський рівень дитячих футбольних команд першої ліги, взяли участь і у міжнародному турнірі в Німеччині.
Сьогодні футбольний клуб – це футбольні класи, сім різновікових дитячих команд, чисельний штат тренерів, вихователів і обслуговуючого персоналу. Це щільний графік участі у найрізноманітніших турнірах обласного, міжобласного і всеукраїнського рівнів. Бренд «Хілд-Любомир» відомий в усій Україні, а суперники наших команд з повагою налаштовуються на серйозну боротьбу з хілдівцями. Без перебільшення, для дітей, які хочуть про себе заявити світові, Леонід Джужик дав усе, створив найсприятливіші умови, про які сам у дитинстві не міг і мріяти.
Вкладаючи неймовірні зусилля, шалені кошти, Леонід Петрович вважає своє футбольне дітище соціальним проектом, який приносить винятково моральні дивіденди, а зиск вимірює силою любові до дітей.

Джерела: http://fclubomir.org.ua/managment/, https://vk.com – Владик Кобзар

Прикріплення: 8381958.png(361.5 Kb) · 4618893.jpg(164.3 Kb)


Санкт-Петербург
 
Форум » Історія Ставищенщини » Історичні факти » Люди, история, времена (Известные имена)
  • Сторінка 19 з 19
  • «
  • 1
  • 2
  • 17
  • 18
  • 19
Пошук:


Ставище © 2018