Исторические факты об известных людях, которые родились, жили, были проездом в Ставищенском районе или внесли свою лепту в развитие и благополучие района. Санкт-Петербург
Стрельников Сергей Александрович – украинский киноактёр.
Родился в 1979 году (13 ноября) в поселке Дмитриевка Тамбовской области. Мальчик рос в семье врачей. В двухлетнем возрасте он вместе с родителями переселился в город Сквира, а через шесть месяцев перебрался в пгт. Ставище Киевской области. Спустя четыре года папу Сергея назначили на пост главного врача наркологического диспансера в селе Журавлиха (на местном кирпичном заводе), и Стрельниковы вновь поменяли место жительства. Первые несколько лет школьной жизни Сергей учился в сельской школе, но после аварии на атомной электростанции в Чернобыле его семья переехала в село Роскошное, где выделяли квартиры пострадавшим от аварии. Именно здесь будущий актер получил аттестат о среднем образовании. В 1996 году, после окончания школы, Сергей поступил в Киевское училище культуры на факультет «режиссёр массовых действий», которое окончил с отличием. После поступил в Киевский национальный университет театра, кино и телевидения имени И. К. Карпенко-Карого на курс Н. Н. Рушковского. По окончании университета, в 2003 году работал в ТЮЗе, а затем в организованном на базе студентов курса молодёжном театре «Ателье 16». В кино Стрельников начал сниматься в начале 2000-х годов. Любовь широкой зрительской аудитории актер обрел в 2012 году, когда сыграл в очередном сериале. Главная роль в многосерийном историческом фильме «Страсти по Чапаю» сделала Стрельникова знаменитым.
Во многих документах по Ставищенщине 18-го века, фигурирует староста Белоцерковский – Мнишек. Род Мнишек достаточно известный и многие его представители оставили яркий след как вообще, так и в истории Украины. Но нас интересует именно староста Белоцерковский, который разрешил в середине 18-го века Антонию Стефаньскому осадить село Антоновка. Именно по инструкции этого Белоцерковского старосты, данной в 1754 году, удостоверялось, что местечко Ставища прежде было вольным. Найти старосту белоцерковского из рода Мнишек труда не составило. Это Ежи Август Вандалин Мнишек (1715 – 15 октября 1778) – государственный деятель Речи Посполитой, ловчий великий коронный (1732-1736), подкоморий великий Литовский (1736-1742), маршалок надворный Коронный (1742-1767), генеральный староста Великопольский (1757-1778), каштелян краковский (1773-1778), староста Саноцкий, Белоцерковский, Грудзёндзский, Любачувский и Кричевский.
Представитель польского магнатского рода Мнишеков герба «Мнишеки». Старший сын каштеляна краковского Юзефа Мнишека (1670-1747) и Констанции Тарло (ум. 1740). Боролся при дворе с влиянием партии Чарторыйских и был противником избрания Станислава Августа Понятовского. В 1768 году Ежи Август Мнишек был одним из основателей Барской конфедерации. Он был одним из первым масонов в Речи Посполитой. Основал масонскую ложу в своей резиденции в Дукле. Был кавалером Ордена Белого Орла с 1735, а также российских орденов св. Андрея и св. Александра. После первого раздела Речи Посполитой Ежи Мнишек отказался присягать Екатерине II.
Засновник та президент ФК ЛЮБОМИР Депутат Київської обласної ради Перший заступник Голови Київської обласної федерації футболу Керівник Комітету дитячо-юнацького футболу Київської області В 2004 році, Леонід Джужик, став ініціатором створення футбольного клубу та спортивної школи «ЛЮБОМИР» в смт. Ставище. У 2010 році присвоєно звання "Почесний громадянин Ставище".
Народився Леонід Джужик 1970 року в Розкішній, в роботящій родині, де глава сімейства Петро Семенович усе життя працював у міжколгоспбуді, а мама Надія – у райспоживспілці. Малий Леонід пішов до школи, коли йому ще й шести років не було, хоч до першого класу тоді брали тільки семиліток. Але як міг малий, але дуже цілеспрямований Льоня залишатися малюком, коли дізнався, що його двоюрідний брат іде до школи? «Я теж хочу в школу» - було повторено батькам сотні разів і ті здалися. Перший клас хлопчак закінчив з похвальною грамотою – це була перша сходинка в становленні особистості і перша перемога його дуже позитивної амбітності. Вчився Леонід добре і легко, і швидко виконуючи обов’язковий мінімум домашньої роботи, увесь вільний час проводив на сільському стадіоні, граючи з друзями в футбол. П’ятнадцятирічний випускник свою подальшу долю вирішував винятково самостійно. Коли йому на очі потрапило оголошення про набір абітурієнтів у Ржищівський будівельний технікум, без вагань віддав туди документи (певне батьківський будівельний фах дався взнаки і у тогочасних синових уподобаннях). Дипломованим будівельником Леонід прийшов працювати на посаду бригадира будівельної бригади у колишній попружанський колгосп імені Чкалова. За тим -служба в армії в складі будівельного батальйону на спорудження очисних Ленінградської атомної станції. А після дембеля Леонід стає майстром-будівельником на Ставищенській птахофабриці, але не покидане наміру здобути вищу освіту і поступає в Національний аграрний університет, обравши бухгалтерсько-економічний факультет. Через багато років, коли власна справа набула розвитку, а сам підприємець Джужик міцно стояв на ногах, нарешті дозволив собі повезти родину на відпочинок до Туреччини. А там, залишивши дружину і доньку біля моря, подався до міста Демре, потягло до Церкви Святого Миколая Чудотворця. Там, розмовляючи з Всевишнім і Святим Миколаєм про найсокровенніше, і отримав від Небес благословення здійснити заповітну мрію всього життя. Додому Леонід повертався окрилений твердим наміром віддати благодійну данину малій Батьківщині, здобувши від того капітал світла, добра і любові. З непохитною вірою в правильність свого задуму став відроджувати на Ставищенщині згаслу славу футбольної столиці Київської губернії. З 2004 року пишеться історія футбольного клубу «Хілд-Любомир», президентом якого став Леонід Петрович Джужик. Розпочиналося все з малого. Своєму другу дитинства Олександру Котику запропонував тренувати невеличку групу дітей в селі Розкішна. Виділив кошти на інвентар, зарплату. І почалося навчання футболу. А згодом перейшли займатися в Ставище. А оскільки для результативних занять потрібен був відповідний майданчик, Леонід Джужик замахнувся на реалізацію фантастичного на той час проекту реконструкції футбольного поля на райцентрівському стадіоні колос. Вже в 2005-му на газоні «Колоса» з’явилися трактори, поле було розоране, закультивоване, засіяне спеціальною газонною травою, ущільнене котками. І як на лихо, формування газонного покриття прийшлося на надзвичайно спекотне літо. Довелося поливати траву з пожежних авто, що давало зовсім неочікуваний ефект. Леонід приймає рішення спорудити під полем систему поливу. Два роки тривала реконструкція поля, неймовірні зусилля і кошти були вкладені. А в 2007 році за величезну працю і спонсорство Леонід Джужик отримав право першого удару по м’ячу на церемонії відкриття футбольного поля. Відтоді, коли в прямому і переносному смислі президент клубу забезпечив підґрунтя для вправ з м’ячем маленьких ніжок у бутсах, створив футбольну школу, перший футбольний клас. Президент клубу забезпечив підвезення сільських діток до райцентрівської школи, харчування, виділив кошти на повне екіпірування маленьких гравців. А коли юним футболістам доводилося виїздити на турніри чи на відпочинок до інших міст, усі витрати лягали на плечі керівника клубу. Прийшов момент, коли президент відчув, що хлопчакам для розвитку здібностей не вистачає перед очима стимулу у вигляді старших гравців, до рівня яких вони б прагнули, і Леонід Петрович створює команду майстрів «Хілд-Любомир», куди запрошує легіонерів з відомих в Україні клубів, орендує кращі футбольні поля в Києві. Дороговартісний прийом спрацьовує, маленькі хілдівці з подвоєною силою тренуються, натхненні перемогами старших товаришів, у хлопчаків з’являється бажання потрапити до команди дорослих. Вже в 2009 році його вихованці вперше в історії Ставищенщини вийшли на всеукраїнський рівень дитячих футбольних команд першої ліги, взяли участь і у міжнародному турнірі в Німеччині. Сьогодні футбольний клуб – це футбольні класи, сім різновікових дитячих команд, чисельний штат тренерів, вихователів і обслуговуючого персоналу. Це щільний графік участі у найрізноманітніших турнірах обласного, міжобласного і всеукраїнського рівнів. Бренд «Хілд-Любомир» відомий в усій Україні, а суперники наших команд з повагою налаштовуються на серйозну боротьбу з хілдівцями. Без перебільшення, для дітей, які хочуть про себе заявити світові, Леонід Джужик дав усе, створив найсприятливіші умови, про які сам у дитинстві не міг і мріяти. Вкладаючи неймовірні зусилля, шалені кошти, Леонід Петрович вважає своє футбольне дітище соціальним проектом, який приносить винятково моральні дивіденди, а зиск вимірює силою любові до дітей.
Из письма Людвига Яновского, написанного в Ставище 10 августа 1913 года: «Я знаком с этим на страницах моих друзей, Феликс Ясенский (Манггха). В настоящее время я встречаюсь с ним очень часто, я очень хорошо его встречал и испытываю удовольствие в его компании. Он очень культурный и высоко идеологический человек».
Феликс Ясенский из герба Дольга (родился 8 июля 1861 года в Гжегоржевице, умер 6 апреля 1929 года в Кракове) – польский критик и коллекционер произведений искусства. Один из его псевдонимов «Манггха». Его коллекции, в том числе графика и европейская керамика, коллекция тканей из Европы и Дальнего Востока, многочисленные предметы антиквариата и коллекции японского художника Кацусика Хокусая, вдохновили многих художников Молодой Польши. В 1920 году он решил пожертвовать свою коллекцию в Краков для Национального музея в Кракове. Он отдал около 15000 экспонатов, в том числе 6500 предметов японского искусства, при условии, что они будут доступны для общественности и станут неотъемлемым целым. С 1994 года в Кракове действует музей японского искусства и техники Манггха.
Из письма Людвига Яновского, написанного в Ставище 10 августа 1913 года: «К другим моим друзьям прибыл Тадеуш Мицинский, которого вовсе не знал. Я особенно ценил его как поэта за его первые работы (В темноте звезд. Источники польской души). Как человек, он мне очень понравился, полный простоты, тепла и искреннего энтузиазма. Он пишет роман, где и Украина должна быть представлена, а следовательно, рассмотрена территория и природа. Приезжал сюда до меня. Приятное я вынес впечатление. Жаль только, что он сбился с пути в последних произведениях, и в хаотических галлюцинациях растрачивает свой огромный талант».
Тадеуш Мицинский (родился 9 ноября 1873 года в Лодзи, умер в феврале 1918 года под Чериковом) – польский поэт, драматург, прозаик, публицист, переводчик. Изучал историю и философию в Краковском университете, увлекся сатанизмом, оккультными науками. Входил в группу «Молодая Польша». Дружил с Станиславом Виткевичем, который посвятил ему роман «Ненасытимость», и с Каролем Шимановским, который писал музыку на стихи и пьесы Мицинского. Участник Первой мировой войны. В этот период бывал в Москве и Петербурге, участвовал в работе Московского религиозно-философского общества. Развивал идеи панславизма, выступал с резких антигерманских позиций. Погиб при неясных обстоятельствах; по одной из версий, его убили взбунтовавшиеся крестьяне.
Николаев Владимир Николаевич (3 марта 1847, Царское Село – 24 ноября 1911, Киев) – архитектор,педагог, общественный деятель.
Родился в Царском Селе под Санкт-Петербургом. В 1871 году окончил Императорскую академию художеств в Санкт-Петербурге. Начиная с мая 1872 жил и работал в Киеве. За почти 40-летнюю жизнь в Киеве по его планам и проектам было построено 27 общественных зданий, 18 церквей, многочисленные приюты, учебные заведения, промышленные предприятия. Николаев считается характерным представителем архитектуры эпохи эклектики. Наибольшую художественную ценность в его творчестве представляют храмы (которых он возвел в Киеве и Киевской епархии более 80) и частные особняки. По его проекту возведены два храма на Ставищенщине: – Михайловская церковь в селе Богатырка (1894); – Церковь Иоанна Богослова в селе Винаровка (1895, руины). Владимир Николаев является архитектором Национальной филармонии Украины (1882), памятника Богдану Хмельницкому (1888), Киево-Печерской лавры (1893-1899).
Hop, hop, cwałem koniu wrony, Leć do póików, do mej żony, Dłużej chwilką, Jeszcze tylko Do Stawiszcz mi służ.
Od Piatyhor, Pawołoczy Bieży tłumnie lud ochoczy Nalewaj ki Lotne czajki Płyną Dnieprem już.
Wnet pospieszą rejestrowi Ko. odsieczy Czehrynowi Przy rozgłosie, Dum po rosie Przypuścimy szturm.
Zagra ciernia pod kopyty, Proch pomiecie shipem wzbity Urah, glosy Pod niebiosy Wzlecą z brzękiem surm.
Ho, ho, darmo — nigdy w stepie, Zdrad tatarskich nie prześlepię Jak się biją? Gdzie się kryją? Znam jak murza hord.
Umiem z naglą wpaść na karki Rąbać szablą, grzmieć z janczarki Wlewo, wprawo Szybko żwawo Nieść ogień i mord.
Widać, widać już Stawiszcze "W iatr w chorągiew miasta świszczę Daszka szyki Brzmią okrzyki Biją dzwony z wież.
Dniowa gwiazda, chmurna, blada Za Krzywiecki las zapada "Wrony koniu Po tćm błoniu Prędzej, prędzej bież.
Mi"» w dali dwór mój biały, Grają trąbki, grzmią wystrzały, "Widna moja Złota zbroja Sokół, chart i koń.
I ot stoi tam u drzewa Moja młoda czarnobrewa Piękne oczy lizami moczy Załamuje dłoń.
Łez i oczu lal się Boże Cóż łamanie rąk pomoże Kiedy wola Sejmu, króla Każe bić się nam.
Wolniej, wolniej, koniu chyży Niech się luba moja zbliży Stój, stój , chwilę Niech się schylę Pocałunek dam.
Nie płacz, nie bluźń moja droga, Śmierć i życie w mocy Boga, Proś go lepiej Niech pokrzepi, Natchnie męstwem nas.
Nie płacz, nie bluźń moja droga Wrócę zdrowy — w łasce Boga Przez las dołem Z psem , sokołem Wrócę w ranny czas.
A gdy śpiącą cię zastaniem Zbudzę glośnem całowaniem Kiaśnę, świsnę Zbroją bljsnę Z czoła otrzesz znój.
Nie płacz, nic bluźń, czas upływa, Bądź mi zdrowa i szczęśliwa, Próżne słowa! Bądź, bądź zdrowa! Dalej koniu mój.
В стихотворении «Мысль гетмана Косинского», главный герой, отправляющийся на битву в Ставище, прощается с молодой женой и демонстрирует презрение к спокойному счастью во время войны.
Источник: Literatura piękna Polski porozbiorowej (1794-1863), Lwów, 1924, s.130
29.10.2018 в Ставищенском районном краеведческом музее состоялось открытие капсулы с письмом комсомольцев Ставищенщины 1968 комсомольцам 2018 года. Письмо было напечатано типографским способом на бумаге формата примерно А3. После 50 лет хранения буквы расплылись, типографская краска отразилась на других страницах. В контексте современного запрета на коммунистическую идеологию, пропаганду и символику данный документ публикуется исключительно как исторический и музейный.
ЛИСТ комсомольцям Ставищенщини 2018 року Ми, комсомольці 60-х років – комсомольці Ставищенщини, внуки тих, хто штурмував Зимовий, хто заклав фундамент нового суспільства, діти тих, хто врятував людство від фашистської чуми і підняв прапор Перемоги над рейхстагом, звертаємось до вас – комсомольці 2018 року. Біля підніжжя обеліска Слави, де покоїться прах тих, хто відстояв мир, біля кумачевого прапора – прапора наших перемог, шлемо листа вам, наші нащадки. Червоний прапор символ революції. Пурпуровий колір – пролетарський: коли полосували робітників нагайками, коли різали зірки на спинах комсомольців, коли всаджували сім грамів свинцю в робітниче серце, червона кров зрошувала землю. Кров Волочаївки, Перекопу, Сталінграда, кров, яка виліковувала від фашистської чуми Європу, – в кольорі наших стягів. А ще в ньому – заграви електрозварок і жар плавки, відблиск кострів, біля яких грілись будівники голубих міст в тайзі, розкалений вихор ракет, на яких піднімалися в космос вихованці комсомолу – перші космонавти. Червоний колір – колір життя. Вручила нам ці знамена наша рідна Комуністична партія. З цими знаменами ми крокуємо вперед до світлого майбутнього, з цими знаменами ми будуємо комунізм. Великий вклад внесла і вносить в будівництво комуністичного суспільства 23-мільйонна комсомолія. 50-річчя ВЛКСМ комсомольці і молодь району зустрічають своїми трудовими звершеннями, беруть активну участь у соціалістичному змаганні. Молоді робітники, колгоспники, службовці, інженери і техніки втілюють в життя рішення XXIII з'їзду КПРС по створенню матеріально-технічної бази комунізму. Ми рапортуємо Вам - наші майбутні дорогі співвітчизники, що в 1968 році, в ювілей 50-річчя ВЛКСМ, районна комсомольська організація нараховує в своїх рядах 2,5 тисячі юнаків і дівчат, які об'єднані в 58 первинних комсомольських організаціях. Понад тисячу комсомольців працюють в колгоспному виробництві. За 10 місяців ювілейного 1968 року трудівники сільського господарства виробили понад 300 цнт. молока на 100 га сільськогосподарських угідь, надоїли понад 2180 кг молока на фуражну корову, виробили понад 70 цнт. м'яса на 100 га сільськогосподарських угідь. Серед цих скромних показників є невтомна праця 300 комсомольців, які працюють в тваринництві. На весь район прославилася своєю працею доярка Катерина Касян з колгоспу "Переможець", яка за 10 місяців надоїла 3818 кг молока на фуражну корову і вийшла переможцем серед молодих доярок району. До комсомольського ювілею свинарка Марія Рябокінь з колгоспу "Арсенал" виробила свинини 640 цнт., а телятниця Галина Кирилюк з колгоспу "Праця Леніна" добилася добового приросту телят по 948 грамів. Понад 600 юнаків і дівчат брали активну участь по вирощуванню високих врожаїв зернових і технічних культур. В кожному з 22,4 цнт. зернових та понад 310 цнт. цукрових буряків з гектара є значна частина праці молодих трудівників. Включившись в соціалістичне змагання по гідній зустрічі 50-річчя ВЛКСМ, механізатор Валерій Гаєр з колгоспу "Переможець" засіяв площу в 240 га ярих зернових. А комбайнер (...нерозбірливо...) з колгоспу "Ленінський шлях" зібрав зернових на площі 213,5 га і намолотив 4 тисячі 889,5 цнт. 30 комсомольсько-молодіжних колективів в ювілейному році виборювали звання називатися колективами ім. 50-річчя ВЛКСМ. З них 11 колектив молочнотоварної ферми Світлани Яроцької з колгоспу "Переможець", колектив молочнотоварної ферми Ольги Кравець з колгоспу "Ленінський шлях", виробнича ланка по вирощуванню цукрових буряків Наталії Камінської з колгоспу ім. 13-річчя Жовтня і ін. В 28 школах району навчається понад 8 тисяч учнів. Ядром учнівського колективу являється 25 первинних комсомольських організацій, в яких нараховується 1098 комсомольців. Найвища честь для кожного комсомольця стати членом партії. Тільки в ювілейному комсомольському році 30 кращих з кращих влились в ряди славної КОМУНІСТИЧНОЇ партії. Понад 900 юнаків і дівчат вступили в ряди Ленінської Комуністичної Спілки Молоді. Ми гордимося тим звершенням, які випали на долю нашого покоління. 250 юнаків і дівчат Ставищенщини освоювали цілинні землі Казахстану і Сибіру. Понад 50 чоловік будували комсомольські шахти в Донбасі. Понад 80 комсомольців поїхали на Всесоюзні новобудови, в тому числі на будівництво Білоцерківського шинного комбінату. На рахунку комсомольців і молоді району немало славних корисних справ. Ми свято виконували свій інтернаціональний обов'язок. Зароблені на комсомольських недільниках 1204 карбованці надіслані в фонд героїчного В'єтнаму, який відстоює свою незалежність. Молодими руками озелнено вулиці, дороги, посаджені алеї, парки, сквери. Лише в ювілейному комсомольському році посаджено біля 50 тисяч садженців. І зеленіють молоді деревця, радуючи зір подорожнього, віддаючи шану тим, хто посадив - комсомольцям 60-х років. Молодь нашого району виступає заспівувачем дальшого піднесення культури району. З кожним роком невпізнанно міняє своє обличчя наш район. На честь 50-річчя Жовтня при активній участі комсомольців та молоді в райцентрі побудовано: школа, кінотеатр, готель, універмаг, адміністративний будинок, банк, дитячий комбінат, ресторан, 6 жилих будинків на 76 квартир та гуртожиток на 100 чоловік. Наші дні ще не описані літописцями. Вони поки що не історія, а наші звичайні робочі будні. Про справи наші пока тільки складаються пісні, але історія вже вичеканила золотом "1968". Кожен з нас вбачає свій обов'язок у тому, щоб свято берегти завоювання Жовтня, бути відданим пильним бійцем армії, в будь-яку хвилину бути готовим на подвиг в ім'я соціалістичної Вітчизни. На підступність ворогів, на їхні атаки проти країн соціалізму ми відповідаємо: нас не зломити, ми разом з партією готові будь-якої миті виконати наказ Батьківщини. Ми звертаємося до Вас – наші нащадки, комсомольці 2018 року. Ми з честю несемо естафету наших батьків, в труді і натхненно примножуємо славу комсомолу, естафету, яку продовжите ви, переможці, закінчивши штурм останнього оплоту капіталізму і піднімете на висотах комунізму прославлене омите кров'ю, пробите кулями червоне знамено. Хто б ти не був, наш потомок-продовжувач великої справи, чи плавиш ти метал, чи вирощуєш хліб, схиляєшся над книгою, чи перериваючи солдатські сни піднімаєшся по тривозі, – пам'ятай ти продовжуєш справу розпочату В.І.Леніним, ти продовжуєш революцію. Юний друже, тобі випало велике щастя завершити ту велику справу, яку розпочали в буремному вісімнадцятому твої славні предки, зустрічати під червоним прапором знаменне свято – 100-літній ювілей Ленінського комсомолу. Партія комуністів – наш прапороносець. Хай живе славна Комуністична партія Радянського Союзу! Хай живе Всесоюзна Ленінська Комуністична Спілка Молоді – передовий загін радянської молоді, вірний помічник і резерв КПРС! Хай живе комунізм! Лист прийнятий на урочистому Пленумі Ставищенського райкому ЛКСМ України, присвяченому 50-річчю ВЛКСМ.
Помощь в распознании теста оказал Руслан Коломиец.
Открытка, 13.09.1916, пришедшая в Киевскую губернию, Таращанский уезд, почтовая станция Ставище, для Её Высокородной госпожи фр. Никульской (Микульской).
Ливский Эдмунд Иосифович (литературные псевдонимы: Agawa, Paryja, Maksymilian Zero) родился 16 ноября 1817 года в Ставище, умер 20 марта 1888 года в Корсуне – польский историк, энциклопедист, путешественник и педагог.
Родился в небольшой дворянской семье с патриотическими традициями. В возрасте трех лет он и его семья переехали в Боярку, а затем, в возрасте девяти лет, в Умань. В 1827 году он снова сменил место жительства и переехал в Винцентовку. Все эти поселения были связаны с имениями Браницкого, которому служил отец Эдмунда. Он учился в повятской школе, управляемой базилианцами в Умани. Учился в Киевском университете в 1834 году (философский факультет). Там он был членом тайного общества, которое впоследствии стало ассоциироваться с Польским народным союзом. В 1837 году он избежал ареста, но был отчислен из университета и подвергнут полицейскому надзору. Из-за ухудшения финансового положения (смерть матери и разрыв с отцом) он начал работать домашним учителем в дворянских владениях на Левобережной Украине. В 1845 году решил продолжить обучение. В 1851 году окончил историко-философский факультет Харьковского университета и приступил к преподавательской работе в Белой Церкви. В 1855 году он переехал в Харьков, где был назначен профессором истории гимназии. В 1860 году Харьковский университет назначил его преподавателем кафедры всеобщей истории, где проработал до 1862 года. В то же время он начал путешествовать по Украине и Западной Европе, в течении двадцати лет. В 1887 году ушел в отставку с должности статского советника и остался в Харькове. За несколько месяцев до смерти он переехал в Одессу, а затем в Корсунь, где и умер от астмы 20 марта 1888 года. Ливски не оставил ни одной крупной работы в печати. Тем не менее, он написал множество небольших статей, часто носящих полезный характер, которые он публиковал в варшавских и львовских журналах под разными псевдонимами. Он долгое время сотрудничал с Варшавским Ежедневником. Помимо исторических статей, он опубликовал актуальную информацию о жизни Украины. Он также написал краткий словарь монографий украинских городов, который он подготовил по поручению Географического словаря Царства Польского. В рукописи он оставил более десятка биографий, относящихся к Киевской и Харьковской научной среде, а также к географическому и историческому описанию Волыни и Путешествий по Украине. (произведения мемуарного характера).
Из рецензии на книжку Юрия Багрянцева «Як я став детективом», опубликованной в журнале «Культура і життя» от 16.06.2017 №24: «Найцікавішим і найбільш проникливим текстом мені видався «Старий млин». Тут дуже багато уваги до мистецтва, до української історії й, зокрема, до музейної справи. До якогось такого собі простенького провінційного музею в райцентрі Ставище, довкола котрого й розгортаються події європейського масштабу. Сам автор зізнається, що написав це оповідання на знак поваги і шани до живопису. Музей у Ставищі – реальний. Навіть у прізвищі його колишнього і, на жаль, уже давно покійного директора змінено лише дві літери».
Псалма СТРАСТЯМ ХРИСТОВЫМ записанная Порфирием Демуцким от лирника Редька села Янишовки (Іванівка) Таращанского повета.
Черезъ поле шырокее, А черезъ море глыбокее, Туды йишла Пречыстая, А Пречыстая Дива Марія. Зустричае вона тры Янголы, А тры Янголы—Архангелы. „Вы, Янголы—Архангелы, Чы не выдили вы Сына Мого? Чы не выдили вы Сына Мого, А Сына Мого—Бога свого?" —Одынъ каже: „я й не бачывъ"; А другый рече: я й не выдивъ"; (2) А третій рече: „я й самъ тамъ бувъ, Якъ евреи взялы, на крестъ роспялы, Гвоздямы ручкы прыбывалы, Терновый винець на главу склалы, Шыпшыною пидперезалы, А червыву ыву за нигти гналы, Копіемъ ребро пробождалы (2), Безнывынную кровь пролывалы"... Стоить Петро (?), стоить Павло (?) Ще й Маты Його. —„Ой, Сыну Мій, Спасытелю, А терпышъ мукы велыкіи, Терпышъ раны, прыйнявъ мукы А черезъ жыдивськіи рукы, Терпышъ мукы, прынявъ раны А за православии Хрыстыяне!" —„Не стій, Маты, не смутыся, А на мои раны не дывыся! Визьму, Маты, свои ключи, Одчыню, Маты, рай и пекло, Выпущу души праведніи, Праведни и гришніи; Тилькы теи не выпущу, Що въ пятныцю письню пила, У субботній день не вмывалась, У воскресный день рано йила, Отця свого й матку прогнивыла, О старшимъ брати наругалась, У велыкый пистъ прогуляла, Души своій пекло вготувала". Аллилуя, аллилуя, Славымо Тебе, Пречыстая, Славымо Тебе, Пречыстая, А Пречыстая Дива Маріе!
Нові повідомлення
· 
Особисті повідомлення()
· 
Учасники
· 
Правила форуму
· 
Пошук
· 
