Субота, 03.12.2022, 19:02
Нове на сайті Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Оновити Нові повідомлення · Особисті повідомлення Особисті повідомлення() · Відомості про учасників форумуУчасники · Читаємо правила форумуПравила форуму · Знайти на форуміПошук · Підписатися на отримання новинRSS · Тільки для VIP-користувачівПриватний форум ]
  • Сторінка 30 з 30
  • «
  • 1
  • 2
  • 28
  • 29
  • 30
Модератор форуму: Viktor, Оксана  
Форум » Історія Ставищенщини » Історичні факти » Люди, история, времена (Известные имена)
Люди, история, времена
ViktorДата: Четвер, 04.09.2008, 13:11 | Повідомлення # 1
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1981
« 11 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Исторические факты об известных людях, которые родились, жили, были проездом в Ставищенском районе или внесли свою лепту в развитие и благополучие района.

Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Субота, 22.10.2022, 22:07 | Повідомлення # 436
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1981
« 11 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Курсанты 7-й группы Ставищанской школы шоферов. 1939

Прикріплення: 9093162.jpg(136.6 Kb)


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Понеділок, 24.10.2022, 13:53 | Повідомлення # 437
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1981
« 11 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Уродженець Янишівки побудував школу у Федюківці.



Яневський Іван Данилович (1868-1913) – дідич, предводитель дворянства, земський діяч на Київщині, меценат українських видавництв.
Джерело: Вікіпедія (uk.wikipedia.org)

Далекий 1902 рік... Федюківські землі в графині Браницької купляє пан Іван Данилович Яневський. Через два роки він тяжко захворів на туберкульоз і вирішує побудувати в селі об’єкт, щоб люди про нього пам’ятали, так він заявив на сходці села. Всі просили, щоб побудував на місці розібраної дерев’яної церкви нову. Він сказав: "Я подумаю". На другій сходці оголосив, що будує школу. За розпорядженням пана Яневського дванадцять навколишніх сіл розпочали будівництво школи на панській землі. Всі витрати, пов’язані з будівництвом, взяв на себе пан Яневський. Цеглу виготовляли з місцевої федюківської глини.
В цей час у земстві, в Києві, постановили побудувати за одним проектом дві двокласові Алексєєвські технічні школи в Київській губернії. В цих школах потрібно було вчитись 6 років (6 класів), потім ще 3 роки навчатись у технічних класах.
У вересні 1907 року у Федюківці було відкрито двокласну школу, в якій було 8 учителів і отець Лев Павловський, що був законоучителем і наставником.
Яневський Іван Данилович, хоча і був предводителем дворянства, школу в Федюківці побудував за свої кошти. Цікавим є такий епізод. Коли школа була побудована і уже два роки проводилось навчання, з земства повідомили, що виїхала комісія для приймання приміщення. Пан вислав до Ставища два фаетони, запряжені по четверо коней. Коли комісія приїхала, він запросив усіх до покоїв, де вони відпочили і помилися з дороги, а потім пішли приймати приміщення школи. Оглянули достеменно все: саме приміщення, де стояли верстати, квартири для вчителів, криницю і т.д., тоді прийшли до пана із заявою, що фундамент під школою складений з поганого каменю і його слід замінити. (До речі, школа стоїть 100 років на тому фундаменті, який так не сподобався київським перевіряючим.)
За свідченням панського прикажчика, Іван Данилович розсердився і вигнав їх з двору зі словами: "Геть, п’янюги! Щоб я вас не бачив! Земля моя і школа моя! Я побудував її і хай діти учаться на здоров’я." Членам комісії не було чого іншого робити, як тікати. Вони найняли підводу у місцевого жителя і поїхали назад в Ставище.
У школі навчалися діти заможних батьків з навколишніх сіл: з Винограду, Ріпок, Станіславчика, Гейсихи, Чапаївки. Перший урок розпочинався з молитви. В 1909 році випустилися перші 73 учні. Лише одиниці продовжували навчання, більшість ішла працювати в економію до пана Яневського. Той, хто гарно навчався, а це були одиниці, продовжували навчання, яке оплачував сам Іван Данилович. Ці учні потім стали учителями, агрономами.
Школу закінчили багато відомих нині людей. Серед них – письменник Савчук Олексій Іванович. Є в школі рояль, який пам’ятає руки українського композитора, етнографа Порфирія Демуцького, який часто бував у пана та в школі, де з жителів села організував фольклорний колектив, що славився своїм виконанням українських народних пісень. З 1916 по 1923 рік в школі навчався уродженець села Федюківка, відомий вчений в галузі електрохімії, доктор технічних наук, професор, педагог, громадський діяч Андрущенко Федір Кузьмович.
Джерело: Історія школи (sites.google.com/site/fedukivskaskola/istoria-skoli)

Іван Яневський (Некролог).
Де тонко – там і рветься... каже наше народне прислівья. Мимоволі приходиться його згадувати, мало не що дня занотовуючи все нові та нові потері, яких зазнає українство з смертю кращих своїх людей...
Тепер перед нами ще одна, свіжа могила; Помер в с. Федюківці на Київщині (таращ. повіту) Іван Данилович Яневський.
Покійний народився 1868 року в простій селянській семьї в селі Янишівці.
Батько Івана Даниловича був людиною надзвичайно енергійною, працьовитою, чесною і з добрим практичним розумом. Не зважаючи на те, що йому ввесь час доводилося бути серед польського оточення (Данило Яневський служив у графів Браницких), він не спольщився і не зрікся свого стихійного українства до самої смерти. Добробут семьї, дякуючи дуже щасливим сільсько-господарським операціям Данила Яневського, дуже скоро піднімався і наприкінці свого життя Д. Яневський мав уже скілька коштовних маєтків, прекрасно оборудованих. Сам був неписьменний, але дітям освіту дав найкращу.
Іван Данилович разом з своїми братами зростав серед сільського українського оточення, вчився в київській другій гімназії, а після неї, скінчив київський університет по юридичному факультету.
Скромний, надзвичайно лагідної вдачі, Іван Данилович любив село і присвятив йому все своє життя. Спочатку помогав він у господарстві своєму батькові, а потім, набувши маєток Федюківку, почав хазяйнувати самостійно. Багато уваги присвячував земським справам (ввесь час був земським гласним), впорядив у себе прекрасну земську школу; за його допомогою тут часто улаштовувано вистави, концерти знаменитого Охматівського селянського хору, ширилась книжка на рідній мові.
Взагалі це був дуже рідкий у нас тип справжнього ідейного культурного робітника на селі.
Спочуваючи розвиткові рідної літератури й преси, не раз допомогав він українським виданням і матеріяльно.
Тяжка недуга – сухоти – вже давно мучила Івана Даниловича. Останні роки трохи не весь час доводилось йому жити то в Італії, то в Єгипті... Наука й чарівна природа не змогли полекшити його страждань.
З смертію Івана Даниловича українство втеряло щирого й корисного свого прихильника, а всі, кому особисто доводилося зустрічатися з ним, не забудуть цеї лагідної надзвичайно сімпатичної людини.
М. Лісовицький.
Джерело: Газета "Рада" №114 від 18.05.1913

Яневські значилися в Янишівці як мінімум із 1824 року – Яневські (пол. Janiewski, рос. Яневскій), 1824 Янишівка Т [П. К.].
Джерело: Євген Чернецький, Правобережний гербiвник, том 1, Шляхта Василькiвского, Таращанського та Звенигородсского повiтiв, Бiла Церква, 2006

У 1900 році його батько господарював у двох селах:
Село Ясинівка
Село належить графу Владиславу Олександровичу Браницькому. Господарство у маєтку веде керуючий Данило Іванович Яневський. Господарство ведеться за трипільною системою.
Село Юрківка
Село належить графу Владиславу Олександровичу Браницькому. Господарство у маєтку веде орендар Данило Іванович Яневський. Господарство ведеться за трипільною системою.
Джерело: Список населених місць Київської губернії, Київ, 1900

Будівля школи використовується і досі – Федюківська філія Комунального опорного закладу "Виноградський навчально - виховний комплекс "Дошкільний навчальний заклад – загальноосвітня школа І - ІІІ ступенів" Виноградської сільської ради Черкаської області" (І ступеня)
Джерело: ck.isuo.org

Школа у 2007 році, була серед претендентів проекту 7 чудес Черкащини.
Джерело: Вікіпедія (uk.wikipedia.org)
Прикріплення: 5072963.jpg(91.8 Kb)


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Четвер, 03.11.2022, 08:26 | Повідомлення # 438
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1981
« 11 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(


Газета "Прапор Леніна" №2 від 5 січня 1982
Прикріплення: 6609401.jpg(459.3 Kb)


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: П`ятниця, 04.11.2022, 14:35 | Повідомлення # 439
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1981
« 11 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(


Газета "Рада" №161 від 18.07.1909



Газета "Рада" №164 від 22.07.1909
Прикріплення: 1767120.jpg(328.2 Kb) · 0592263.jpg(109.7 Kb)


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Субота, 12.11.2022, 19:03 | Повідомлення # 440
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1981
« 11 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(


ПЕТРОВ СЕРГЕЙ ЯКОВЛЕВИЧ (Автобиография)

Родился в 1903 году 22 марта в Ставище, Киевской области. Отец был учителем русского языка, умер от туберкулеза в 1905 году. Мать была домохозяйкой. В 1914 году мы переехали в Варваровку Николаевской области. В семье нас было два брата. Я до 1916 года учился в церковно-приходской школе. С 1916 по 1920 год я был отдан на учение – учеником токаря в Мех.Токарную Мастерскую (Гольштейна), где я и жил. В феврале 1920 года вступил в комсомол и в апреле этого же года уехал добровольно, с группой коммунистов и комсомольцев на польский фронт. В РККА я был с 1920 по 1923 года. В августе 1920 года в 50 кавполку 9 кавдивизии я вступил в партию. Окончил Окр.Совпартшколу в Николаеве в 1924 году. Я работал на советской и партийной работе до 1929 г. В 1929 году был мобилизован и как Двадцатипятитысячник направлен во вновь созданный Зерно Совхоз с. Нечаянное, Николаевской области. В 1931 году я уехал в Ленинград, где работал Зав План. Отд. Рай Треста Общепита. Ленинградским Обкомом ВКП(б) был направлен на особый сбор политсовета при Военно-Политической Академии. Окончив сбор в 1932 году, я был зачислен в кадры РККА, где работал политработником до 1938 года. В 1938 г. был оклеветан врагами народа, меня арестовали и исключили из партии. Был под следствием 2 с лишним года, дело было прекращено и меня освободили. Прибыв в конце 1940 года в Николаев, я работал плановиком Коммун Сан Треста до 1941 года, вместе с частью коллектива к/треста я эвакуировался. В 1941 году ушел на фронт, до 1946 года был в 1-м артдивизионе, 852 артполка, 276 «Темрюкской» стрелковой дивизии. Сперва был командиром взвода, там же был принят в партию, как отличившийся в боях с 3-х месячным стажем и с августа 1943 года я был в этом же артдивизионе парторгом дивизиона. После окончания войны был назначен заместителем командира артдивизиона.. С этой должности я и демобилизовался, прибыв в г. Иркутск, где моя семья жила после эвакуации. Там проработал до марта 1947 года начальником финансовым плановиков сектора управления местными торгами, после чего я уехал на работу в Тайшет строе. До 1951 года работал инженером КЭО (плановая группа). После четырехлетнего пребывания на строительстве был выдвинут на выборную работу – Председатель Пострайкома Комбината 505, где проработал до марта 1952 года. После чего я выехал по месту рождения моей семьи – Николаев.

10 мая 1952 года
Прикріплення: 6394791.jpg(236.5 Kb)


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Четвер, 17.11.2022, 07:51 | Повідомлення # 441
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1981
« 11 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(


АВТОБІОГРАФІЯ П. Д. Демуцького

Ми подаємо тут дві редакції автобіографії П. Д. Демуцького. Перша на жаль шановний небіжчик не докінчив її має особливий інтерес, бо П. Д. Демуцький спиняється там на часах свого дитинства, коли формувалася його вдача й зароджувався нахил до тої діяльности, що згодом стала справою цілого життя його. Цей фрагмент публікується з ласки У. Д. Демуцької, вдови небіжчика. Друга автобіографія з реєстром друкованих та готових до друку праць досить стисле curriculum vitae, написане пізніш од першого фрагмента для урядової потреби.
Редакція, публікуючи ці матеріяли, як цінні дані до біографії шановного і відданого своїй праці діяча української музичної етнографії, додержала всіх особливостів стилю небіжчика і змінила тільки правопис оригіналу на академічний.


I.

Родився я 1860 року, 26 лютого в с. Янишівці, Таращанського повіту в сем’ї сільського священика. Ріс і первоначальне учився дома і в своїй сільській церковній школі, котра тоді була на високому по тодішньому стані. Мій отець, котрий сам був наблюдателем церковних шкіл і любив дуже шкільне діло, добирав в своїй школі і додатніх учителів. Опріч грамоти в школі учили і співів і навіть із школярів був заснований хор, котрий виїздив співати і до других сіл співати служби Божі, а часами і на примітивні концерти, де співались і (світські?) пісні. Особливо хор розцвів був, коли на чолі його стали учителі та дячки Радзієвський, Крижановський, Шпаковський. Цікава подробиця: в ту пору в Янишівці пробував Микола Віталієвич Лисенко, котрий був мировим посредником в Кривицькій волості (батько його на ту пору займав посаду предводителя дворянства в Таращі).
На хорові виїзди з великою охотою приставав і я, хотя ж сам не співав. Мало пам’ятаю я з того репертуару. Пригадую тільки, що мій отець, що мав чудового баса, брав участь в виконанню trio: „Гуде вітер вельми в полі“ і в піснях (sic) „А вже ж третій вечір, як дівчину бачив“.
Особливо любив я церковні співи і завжде ходив на вечерню, де мою жажду співу задоволювало виконання мого батька на стихирях на Господи воззвах на гласи. Я тепер страшенно жалію, що я тоді не заучив і не позаписував, але я думав, що то мотиви єсть обще достояніє; тимчасом тепер я уже нігде не можу здобути їх. Сам я не мав ні голосу, ні слуху і участи в співах не приймав, аж поки не поступив в науку в подольську бурсу. Тут у мене показався був і голосок (дискант невисокий) і мене обрано було до братського академічного хору. Я страшенно хтів співати, але боявсь жити помеж школярами в общежитті, да і старший брат мій був проти того, бо знав, що там школярі не дуже усердно учили свою шкільну науку.
Жив я, коли поступив в подольську бурсу, в Київі на квартирі у Левіцької на Почаївській вулиці, що була братським „подворьем“, а рядом був корпус, де жили академічні півчі, і я часто бував на співках. Нотній грамоті я разом зо всіми учився по обіходу і, по правді сказать, нічого не розумів, – но так по слуху потроху научивсь гласам і другим церковним напівам. В „висшому отдѣленіи“ я попав в „училіщну“ церкву дячком, де неукоснітельно і вів своє діло два роки з охотою і любов’ю. На обязанності дяка було звонити і в три звоники, котрі були в домовій церкві при бурсі. Я і досі пам’ятаю ритм, якого там держались в звичайні празники і в черезвичайні, в чому я проявляв своє усердіє.
Минулося, – а колись то було, як найлучший оркестр для нашого нетребовательного музичного нахилу.
В 1876 році я перейшов в Київську семінарію, куди прийшлось держать екзамен. То було перший раз, бо до того часу в семінарію переходили з бурси без екзаменів.
Мої скудні знання і уміння співати на гласи дуже мені помогли на екзамені, де в тому году предсідателем був Харисим (sic) Михайлович Орда – преподаватель священного писанія, і дуже, а дуже перебирав поступавших в семінарію. Я пам’ятаю деякі вопроси, котрі задавались оторопілим учням, наприклад: „яка кровать була в Ога – царя вассанського?“ „Хто перший пустив стрілу при осаді Єрусалима“. „Які богослуженія починаються возгласом „благословенно царство“. „Який хрест був на пишному і багатому храмі Соломона?“ і т. и. Бідні бурсачки ловились в ті хитрі тенета і не один так заплутувався, що мусів приходити в другий раз на іспит. А на його голову знов сипались нові вопроси: яка літургія служиться в велику (страсну) п’ятницю? Коли воскресеніє буває в суботу? На мою долю опріч того випало ще показати, чи я умію співать на гласи.
Профільтровані через такий фільтр, ми вступили в Київську семінарію, де нас застала реформа: отдѣленія низшее, среднее и высшее були перейменовані в перший, другий і т. д. класи. Я пробув тільки чотири класи. За той час я трохи научивсь сольфеджіо, котре нам преподавав учитель Сингаєвський по циферній системі. Його усердіє, охота заохочували і нас, семінарів. Він приносив нам і книжечки, де на нотам (sic) цифрами були написані усілякі хори, пісні, і ми з любов’ю заучували по партитурі різні хорові нумері і volens-nolens призвичаювались до гармонізації. Само собою, що наш надзвичайний учитель приучав нас записувати і мелодію; для того він диктував голос, а ми повинні були цифрами записувати.
Мені здавалось, що я за два-три годи такої гуртової роботи набив ухо і руку до запису мелодій.
Уже в ту пору приїжджаючи додому на канікули, н пробував запісувати пісні, які чув на селі, та особливо мене приваблювали лірницькі мелодії. Правда, давалось то з великим трудом: одно через те, що я не мав пам’яти – уловлювати мелодію, а друге, що сами лірники неохотно допускали запис од них репертуару, котрий вони охраняли ревниво од чужої влади.
Перша, яку мені удалось записать, була мелодія канта Марії Магдаліні. Для чого (sic) мені прийшлось хитрувати і робити запись не на бумазі, а на землі, дряпаючи паличкою цифри, ловлючи мелодію по частинам. Признаюсь, що всі мої записи страдають схематизмом, бо мені не удавалось уловлювати ті неясні проходящі мелізми, котрі не піддавались ні уху, ні записі. Годи мого семінарського життя совпали з тією порою, коли в Київі начало пробуджуватись національне почуття, особливо в звязку з хоровою діяльністю Миколи Віталієвича Лисенка. В його хорі негласно приймали участь кілька півчих семінаристів з чудовими голосами. Виучані (sic) там пісні вони співали в класах на перемінках... Чудові мелодії народніх пісень, і особливо „Туман хвилями лягає“ будив в наших серцях священний трепет і розжеврював огонь святого почуття рідного співу... Правда, то все було прикрито заслоною тодішнього загального запрету української пісні, українського слова. Через ту таємність воно було ще дорожчим.
4 роки семінарського життя промайнули, як їден рік. В ту пору видвинулися Кожаліни, Кошиць, Трехзинський, Секачинський і др., котрі потім попали в Москву в хор Рукавішнікова, а там і в оперу. В самій семінарії позостались безголосі, але щирі співаки, а меж ними і Стриженський Іван, котрий потім за протекцією арт.(истки) Лубковської учив салдат чудовим маршовим пісням. Той самий Стриж.(енський) записав і оддав Лисенку чудові матеріяли, меж иншими: „Чоловіче мій, дружино моя!“ „Тепер моя головонька в горі“, „Гей, як поїхав а пан Лебеденко“, „Ідуть корови та і з дуброви“, котрі він записав в Свидівку і Кам’янці Чигиринського повіту від Бінецької. Записував він дуже легко і я йому заздростив, що він так споро ловив мелодію.
Одночасно я став на вакаційних виїздах додому прислухуватись в селі і занотовувати пісні, котрі мені удавалось слухати на роботах од солісток. Характерні дуети в ту пору я не міг ніяк уловити: то мені далось не скоро, аж тоді, коли я став учитись сам від хора в Охматові. В Янишівці мені пощастило зразу напасти на таку солістку Варку Морозову, від котрої я і записав: „Кувала зузуля“. „Коли-б же я знала, як буду вмирати“, „Ой, не ходи, Барабашу“.
Но найбільше в ту пору мені удалось добувати записей у лірників, меж котрими дуже здатним був сліпець Радько Слюсар із с. Богатирки – сусідньої з Янишівкою.
Неослабна любов до пісні находила піддержку із тих надзвичайних вечірніх вражіннях, які можна було що-вечора пережити, вслухуючись в співи дівчат. Признаюсь, що парубочі гурти і їх співи здавались мені, по своєму пошибу, фабрично-салдатсько-городському жанру і особій оздобі їх зовсім немузичними і неестетичними уханнями, присвистом, вигукуванням... Може через те я і старавсь зібрати і добувати мелодії од жіночого гуртка. Тільки далеко пізніше після переїзду мого на життя в Охматів, коли у мене зорганізувався хор, я став добувати і пісні репертуару хлоп’ячого і мішаного. В ту пору мені удалось записати: „На городі верба рясна“, „По цей бік гора“, „Синє море засинилося“ і др.
Одночасно з записями пісень я розшукував і таких співаків, котрі знали церковні старинні мелодії. Признаюсь, що їх було багато, але трудно було до них добитись і випросити запись; бо на то треба було тратити не один час, а вони усі були люди заняті; окрім того я сам не міг уділяти багато часу, бо завше був звязаний своєю практикою. В самому селі Охматові був дячком Радоліцький Іван, котрий багато знав таких старинних мелодій, але трудно було погодитись з його недружелюбною натурою і можна було записати тільки не тоді, коли він бачив, що од нього записувалось.
Прикріплення: 2504745.jpg(80.8 Kb) · 3935066.jpg(434.0 Kb)


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Четвер, 17.11.2022, 07:56 | Повідомлення # 442
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1981
« 11 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
АВТОБІОГРАФІЯ П. Д. Демуцького (продовження)

В організації записів церковних дуже багато поміг мені Григорій Семенович Бережницький, котрий не тільки умів указати на цікавіші №№ але і сам постачав мені чудові мелодії частю записані, а то і своєї композиції.
При його помощі ми зорганізували(сь?) були в trio (sic), котре і виступало в Янишівській церкві на службі Божій, де ми співали часами і концерти самого таки Бережницького. Думаю, що це то й було зародком того живого діла, котре в Охматові розвилось до великого хорового організму.
З початку моєї праці з своїм народнім півчим гуртком я розучував мелодійні херувімські, дуже півуче св. Боже, різні Господи помилуй, котрі були построєні в терцію проти основного голосу (альта), котрий вів мелодії – путь. Це мені давалось далеко легше ніж звичайне общезнане придворне Господи помилуй в широкім тоні, де терція од совопутнього голосу одстояла далеко і не йшла поруч, т. є. паралельно вверх або вниз. Такий гармонічний уклад, де альт піднімав(ся?) …

II.
ПОРФИР ДАНИЛОВИЧ ДЕМУЦЬКИЙ

Мені уже 66-й рік. Час, коли думка мимохіть зазирає не тільки вперед, а ще більше і частіше назад. Там червоною ниткою через все життя проточується „труд, труд і труд“. Все моє життя труд давав мені рівновагу і всі мої бурхливі потенції втілилися в роботу, котру я находив скрізь, де життя вимагало послужити ближньому – меншому брату... Отож я коротко пригадаю свій вік, не хвалючись, але і не принижуючи себе.
Родився я в 1860-му році 26 лютого в с. Янишівці Таращанського повіту на Київщині. Учився і виховувався в трудящій сем'ї у своїх батьків меж братами і сестрами, котрі взаємне шліфували одно - одного. Було нас чотири брати і чотири сестри. Повиростали, то й пішли всі до Київських шкіл, де ми всі учились з успіхом і, закінчивши середні школи, добрались і до вищих.
Ще будучи студентом, я став брати участь навіть й активну в хоровій праці М. В. Лисенка. Тоді-ж на кошти „Старої Громади“ їздив я до Галичини знайомитись з українським рухом серед тамошніх студентів. Звідтіль, з Карпат, я привіз перші записи коломийок, а туди завіз I-й Quod libet М. Лисенка.
В 1889 році я закінчив університет і поселився на Таращанщині в Охматові, де і одружився з своєю землячкою У. Д. Янєвською. Там я розпочав свою лікарську і науково-художню працю. Заснував лікарський пункт, де находили поміч селяни, почав збирати народні пісні, орнаменти, вишивки, а також організував селянський хор, котрий мені допомагав і збирати пісні, і демонструвати їх на концертах.
Концерти Охматовського хору, котрі одбувались що-року в садибі, де я жив, а також і в других місцях, набирали з кожним годом все більшої популярности. На тих концертах репертуар складався з пісень у примітивній народній гармонізації, а хорова техніка була доведена до органного звучання. Весь матеріял заучувався і виучувався на слух без нот, репродукувався, як бездоганна декламація. Асонанс співаків і авдиторії був надзвичайний, а через те такі концерти, що єднали всіх селянських мешканців, набували з кожним годом все більшої популярности і ціни. Ті концерти розбудили всі наочні сили і скрізь в сусідніх селах стали виникати такі-ж хори і деякі з них дойшли до великого розвитку (так хор в Новій Греблі, Хижні, Красносгавці, подібний в Крачківці, Янишівці), доведені були їхніми диригентами до такої перфекції, що виступали і на концертах прилюдних.
Хор Охматівський існує й тепер: то доказ його життєздатности і музично-соціяльної здібности. Йому уже 33 годи.
В 1917-му році я переїхав до Київа, де і почав приймати участь в хорових працях, то подаючи свої записи пісень, а то приймаючи на себе роботу студіювання своїх пісень з різними хорами, меж иншим хор залізничників, хор студентів Київського Університету (потім ВІНО). З цими хорами я виступав і на концертах, яко диригент. Коли заснувалося Т-во ім. Леонтовича, а при ньому студія імені Стеценка, то я тут уже приймав гарячу участь, подаючи етнографічний матеріял не тільки із своїх записів, але і з записів других авторів: К. В. Квітки, Конощенка, Федоровича, Остапчука і др.
В 23-му році на прикінці, а також в 24, коли хор студії Стеценка готувався під орудою Верховинця до етнографічних концертів, я допомагав організувати і розучити кілька пісень по селянськи. Ті пісні були продемонстровані на концерті в Кооперативному Технікумові в Академії Наук (двічі) і в залях Робітосу. З того часу пісні народнього примітиву набрали в авдиторії надзвичайної пошани, і тепер залюбки слухаються ледве не на кожному концерті.
Такий успіх моєї невпинної і невтомної роботи над примітивом дуже мене задовольняє і я з радістю кажу: feci quid potui.
Дальшу мою роботу я накреслюю в бік гармонізації народніх пісень так, щоб од них віяло селом з його садками, з його ставками, полями, його народніми жартами, танцями, його горем, його радощами.
З 1921-го року я працюю як науковий співробітник У. А. Н.
Коли в Київі стали організовуватись робітничі хори, я став приймати в тій роботі діяльну участь. Ще в 1918 році по моїй ініціятиві і під моїм руководством при типографії бувш. Чоколова, де я був лікарем-куратором робочих, заснувався хоровий гурток, де я і виучував пісні і старався привити ідею масового співу. В 20-му році в 7 типографії я інспірірував робочих до складення (sic) хору і на практиці показував можливість художнього співу хором робочих.
Але найбільше мого вліянія сказалось на репертуарі Агіт-хора, при клубі рабкомхоз, котрому я давав і свої ноти, і свої пояснення, приймаючи участь в їх співанках.
З момента організації хора при студії Робітосу (студія Стеценка), я увесь час допомагав хорові своєю роботою на співанках.
П. Демуцький.

м. Київ.
Паньківська 10, пом. 14.
1925 XI/24.




Джерело: Етнографічний вісник, кн.6, Київ, 1928
Прикріплення: 2576135.jpg(443.3 Kb)


Санкт-Петербург
 
Форум » Історія Ставищенщини » Історичні факти » Люди, история, времена (Известные имена)
  • Сторінка 30 з 30
  • «
  • 1
  • 2
  • 28
  • 29
  • 30
Пошук:


Ставище © 2022