Понеділок, 18.10.2021, 06:54
Нове на сайті Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Оновити Нові повідомлення · Особисті повідомлення Особисті повідомлення() · Відомості про учасників форумуУчасники · Читаємо правила форумуПравила форуму · Знайти на форуміПошук · Підписатися на отримання новинRSS · Тільки для VIP-користувачівПриватний форум ]
  • Сторінка 28 з 28
  • «
  • 1
  • 2
  • 26
  • 27
  • 28
Модератор форуму: Viktor, Оксана  
Форум » Історія Ставищенщини » Історичні факти » Люди, история, времена (Известные имена)
Люди, история, времена
ViktorДата: Четвер, 04.09.2008, 13:11 | Повідомлення # 1
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1964
« 11 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Исторические факты об известных людях, которые родились, жили, были проездом в Ставищенском районе или внесли свою лепту в развитие и благополучие района.

Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Вівторок, 12.01.2021, 08:54 | Повідомлення # 406
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1964
« 11 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Навчальний середній педагогічний заклад – Білоцерківську педшколу – було відкрито постановою Ради народних комісаріатів УРСР 4 жовтня 1920 року для підготовки вчителів початкової школи.
1923 року навчальний заклад було реорганізовано в Білоцерківські Вищі трирічні педагогічні курси імені Бориса Грінченка. У жовтні 1923 року Білоцерківський педагогічний заклад освіти поповнився слухачами Ставищенських і Тетіївських трирічних педагогічних курсів. Стратегічним завданням педагогічного закладу була термінова підготовка вчителів початкових класів для сільської місцевості. Навчання бути платним, і оплата за цей період від усіх студентів складала 1 250 пудів хліба, іноді грошима від 10 до 100 крб., виключення становили відмінники й діти-сироти.
За документами архівного фонду в цей період на педагогічних курсах навчалося 270 студентів, яких готували 18 викладачів. На базі семирічки термін навчання тривав 3 роки.


На фотографії слухачі педагогічних курсів. 1923 рік

Джерело: Київщина: історія рідного краю, Біла Церква, 2020
Прикріплення: 6052614.jpg(154.1 Kb)


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Середа, 27.01.2021, 08:30 | Повідомлення # 407
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1964
« 11 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(


Уведомление № 4634 командира 7-го Финляндского стрелкового полка в адрес Таращанского уездного исправника, что стрелок, происходящий из местечка Ставищ, Мейлах Иосиф Черкасский, 18 июня сего года убит в бою на реке Гнилой Липе, с объявлением о смерти родственникам покойного.
31.12.1915
Прикріплення: 3399503.jpg(132.2 Kb)


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: П`ятниця, 29.01.2021, 09:00 | Повідомлення # 408
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1964
« 11 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
25 січня 2021 року виповнилося 90 років нашому земляку, поету, річковику Миколі Трохимовичу Касяну.



Народився Микола Трохимович 25 січня 1931 року в Торчиці. З мамою і братом дуже тяжко пережили голодомор 1932-1933 рр. У 1937 році пішов у школу. Навчання поєднував з роботою в колгоспі. Один день ходив до школи, а десять – на роботу. Після закінчення семирічки з 1951 р. по 1955 р. служив у морській авіації Балтійського флоту.
Повернувшись додому, закінчив курси шкіперів. Працював у Дніпровському пароплавстві. Без відриву від виробництва закінчив чотирирічну школу командного складу та два відділення Київського річкового технікуму за спеціальністю судноводія і судномеханіка. Понад три десятиліття працював капітаном і судномеханіком на Дніпрі та його притоках.
Водночас займався літературною творчістю. Перші вірші були надруковані в газеті "Водник", пізніше друкувався в районних та обласних газетах. Неодноразово його вірші звучали по республіканському радіо.
В фонді Торчицької бібліотеки є п'ять збірок поезій Касяна Миколи Трохимовича – "Сонячні стріли", "Тобою, земле, я горджусь", "Треба всім порозумітися", "Щастя ще всміхнеться" та "Біда у тім, що йдуть літа".



Нажаль, подальша доля нашого земляка не відома.

Як зросло моє село!
Як зросло моє село!
Сіл таких немало.
Вже й маленьке джерело
Штучним морем стало.
Мов гриби доми ростуть,
Фабрики, заводи ...
Українці тут живуть –
Нація свободи.
Народила аж трійнят
Галя Опанащо!
Теща каже:
– Справний зять!
Видно, не ледащо.
Молодь наша як один –
В трудовій колоні.
В майбуття йде селянин
В нашому районі.

Джерело: Бібліотекар бібліотеки-філії села Торчиця Ломачинська Оксана Миколаївна.
Прикріплення: 3317795.jpg(111.8 Kb) · 4260129.jpg(130.2 Kb) · 7603258.jpg(123.7 Kb)


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Середа, 31.03.2021, 16:19 | Повідомлення # 409
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1964
« 11 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Эразм Микульский (1863, Ставище – 1918, Киев).



Посмертное воспоминание.

2 июня 1918 года, польское общество в России понесло новую тяжелую утрату из-за смерти Эразма Микульского. Родился на Украине в м. Ставище, где его отец владел аптекой, которая с 1835 года не выходила из рук семьи Микульских. Э. Микульский, после окончания реального училища в Белой Церкви поступил в технологический институт в Петрограде. Принимая там активное участие в движении за свободу, он был вынужден прервать учебу и поселиться в Ставище, где он посвятил себя фармацевтической профессии. После окончания фармацевтических курсов в Варшаве Э. Микульский поселился в Киеве и, работая по профессии, все свободное время посвящал социальной службе. Избранный президентом Киевского Фармацевтического Общества Взаимной Помощи, в течение нескольких лет он бескорыстно выполнял свои обязанности, приведя Общество к значительному развитию. Вынужденный в результате смерти отца, взять на себя управление аптекой, он вернулся в Ставище, где также продолжил свои общественные работы. В целом уважаемый за свой разум и праведность характера, он завоевал всеобщее доверие и большую популярность среди всего населения, включая крестьян.
Полностью преданный национальному делу, Э. Микульский посвятил себя делу распространения образования и повышения осведомленности поляков в Украине. Он принимал активное и горячее участие во всех общественных организациях, возникающих в России. Во времена упадка духа и уныния, он всегда мог ободрить и воодушевить своих товарищей. Погромы в России стали для него страшным ударом, когда он увидел, что все наше культурное наследие, накопленное веками трудом, разрушают руки варваров. Это был такой удар, который он не смог пережить. Попав на больничную постель, после нескольких месяцев мучений, он умер в Киеве в возрасте 55 лет.

Источник: Фармацевтические новости, № 17-22, Варшава, июль-август, 1918

Про брата Эразма Микульского – Антонио Феликса Микульского, можно прочитать здесь.
Прикріплення: 2437850.png(356.2 Kb)


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Неділя, 04.04.2021, 13:03 | Повідомлення # 410
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1964
« 11 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(


В местечке Ставищах, Киевской губернии, Таращанского уезда, 25 сентября (6 октября) 1887 г., будет проходить ПРОДАЖА ЛОШАДЕЙ НА ТОРГАХ.

На торгах будут представлены жеребцы и кобылы пород: арабские и английские, пригодные для стада и для верховой езды, а также жеребцы, кобылы и мерины, пород: Першеронские, Нормандские и иные, пригодных для стада и упряжи, всего около 40 штук со стада графов Владислава Михаила Браницкого и 9 штук чистокровных со стада Александра Раковского. Последняя станция Фастовской железной дороги местечко Белая Церковь. Подробности можно узнать у управляющего стадами графа Браницкого, П. Закшевского, почта Белая Церковь, телеграф Ставище.
Торги будут за наличные с добавлением 3% от суммы ставки в пользу услуг конюшни.
На следующий день после окончания торгов лошадьми, то есть 26 сентября, на фольварке Вышковском графа Владислава Браницкого, примерно в 3 верстах от Ставищ, также будет проведена продажа коров путем торгов, пород (Симментальской и Голландской), чистокровных баранов Саутдаун и свиней чистых племенных английских пород: Беркшир и Йоркшир.

Газета Kurjer Warszawski, №234, 25 августа 1887
Прикріплення: 7458216.jpg(297.6 Kb)


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Субота, 10.04.2021, 17:56 | Повідомлення # 411
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1964
« 11 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(


Официальные дела.

Его Величество соизволил одобрить предложение экономического департамента Государственного совета о расходах из капитала, дарованного графиней Александрой Браницкой. Вывод гласит следующее:
I. Из капитала, причисленного к особым фондам Министерства внутренних дел, и дарованного гр. Александрой Браницкой, потратить безвозвратно:
1) 50 000 рублей серебром на пополнение уставного капитала сельского банка в Белой Церкви;
2) 20 000 рублей серебром на устройство трех кредитных касс при муниципальных управлениях в бывших имениях гр. Александры Браницкой;
3) 9 730 рублей серебром на строительство дома для ремесленной школы в Ставищах;
4) 17 094 рублей серебром на содержание в 1892 г. школ в Ставищах и Кожанке и на расходы церковно-приходских школ в имениях, которые принадлежали гр. Браницкой.
II. Капитал, который останется после выдачи вышеуказанных сумм в соответствии со счетом, который останется на 1 января 1893 года, станет неприкосновенным капиталом, имени графини Александры Браницкой.
III. Проценты от этого неприкосновенного капитала ежегодно причисляются к депозитам киевского, подольского и волынского генерал-губернатора, делящиеся следующим образом:
1) 5 000 рублей серебром на содержание школы в Ставищах;
2) 1 625 рублей серебром на содержание школы в Кожанке;
3) 2 000 рублей серебром на благотворительность и пожарные инструменты;
4) оставшуюся сумму использовать на церковно-приходские школы и на начальные школы в имениях, которые принадлежали гр. Александры Браницкой.
IV. Министр финансов, по согласованию с министром внутренних дел, внесет изменения, вызванные вышеизложенными постановлениями (I-III) в закон о сельском банке в Белой Церкви, дополнив соответствующий закон положениями об устройстве кредитных касс при муниципальных управлениях.

Газета Słowo, №170, 2 августа 1892
Прикріплення: 9674053.jpg(139.7 Kb)


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Субота, 17.04.2021, 19:55 | Повідомлення # 412
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1964
« 11 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
На перехресті сільських доріг
Вітряк – візитна картка Гейсихи




У краєвиди українських сіл споконвіку колоритно вписувались млини, котрі невтомно працювали від дармових сил природи. На пагорбах височіли, ловлячи вітер широкими крилами, дерев'яні вітряки. А там, де протікали річки, чи бодай біля гребель, в оточенні верб з пониклими довгими галузками, крутились від течії річки дерев'яні колеса водяних млинів.
Громадянська війна із загонами непримиренних озброєних супротивників, колективізація, Велика Вітчизняна вихорами прокотились територією України, спопелили вітряні та зруйнували водяні млини. А в тих, що уціліли, остаточно зупинили жорна після суцільної електрифікації сіл. Сьогодні кілька таких вітряків стали цінними експонатами музеїв народної архітектури і побуту в Києві та Переяславі-Хмельницькому. Подекуди далекоглядні, дбайливі господарі зуміли зберегти для нащадків ці крилаті символи минувшини нашого села. Дерев'яні споруди ретельно реставрували, і тепер вони стали своєрідними візитними картками цих населених пунктів.
Саме такий вітряк височить на околиці села Гейсиха Ставищенського району, якщо їхати в цей населений пункт з боку райцентру. Дерев'яна крилата споруда пофарбована у білий колір, гарно вписується у зелень садів, стиглого пшеничного лану.
– В історичних документах наше село вперше згадується у 1768 році, коли жителі Гейсихи брали активну участь у Коліївщині, – розповідає про понад сторічну історію вітряка сільський голова Іван Васильович Поліщук. – Ніхто із старожилів не пригадує, якому конкретно господарю колись належав вітряний млин. Відомо лише те, що він вже працював наприкінці XIX століття. Причому до початку революційних подій він був несамотній. Довкола Гейсихи на пагорбах височіло 12 вітряків. Усі вони справно мололи зерно на борошно. Будували їх окремі господарі та кілька сімей у складщину.
У громадянську війну та в роки колективізації, на жаль, майже всі вітряки були спалені. А перед початком фашистської навали зберігся лише цей вітряк, що знаходиться на узвишші поруч з автошляхом. Та й його лихоліття не шкодувало. Місцеві жителі поступово розбирали вітряк на паливо. У селянських грубках згоріли дощаті стіни, крила, дерев'яні механізми. Сиротливо залишився лише стояти «король» – центральний дубовий стовп зі сволоком, на якому утримувався «скелет» – залишок вітряка із чотирьох тесаних колод.
Доля могла зіграти злий жарт і над цими рештками. Коли 4 січня 1944-го року радянські війська вигнали гітлерівців із Гейсихи, після бою неподалік вітряка залишився зіпсований радянський танк. Фронт після завершення Корсунь-Шевченківської битви покотився на Захід, а бойова машина кілька місяців стояла тут, посеред поля. Її охороняв із гвинтівкою солдат на ім’я Іван. Якось захмелілий вартовий хвалькувато запевняв селян, що він справжній танкіст і зможе запросто з далекої відстані поцілити у залишки вітряка.
Солдат заліз у танк, розвернув башту та й випалив з гармати. На щастя, снаряд влучив у товстелезну осику, що росла поруч із «скелетом» вітряка. На висоті близько двох метрів від землі вибухом, мов билинку, зрізало стовбур. Повторно Іван вже не стріляв. Може, тому, що хміль пройшов чи не було у танку більше снарядів.
У тяжкий повоєнний 1947 рік правління колгоспу вирішило відбудувати вітряний млин, щоб для господарства і людей молоти зерно на борошно. У сусідньому селі Красилівка знайшли майстра – старого діда Максима без однієї ноги. Прізвища літнього чоловіка ніхто з односельчан уже не пам’ятає. Дідусь погодився керувати відбудовою вітряка. Кожного ранку їздовий забирав його підводою з домівки, а увечері після роботи привозив назад. Дід Максим вже не міг працювати, а тому лише показував і консультував сільських теслярів, столярів, як потрібно все робити. А сокирами, рубанками, свердлами всі деталі робили і з'єднували в єдине ціле жителі села Гейсиха: Іван Семенюк, Михайло Розуменко, Данило Пастушенко. Велике і важке колесо робочого механізму вітряка допоміг поставити своїм стареньким трактором ХТЗ НАТІ Гаврило Платяний.
На маківці даху вітряка встановили флюгер, котрий показував, звідки дме вітер. Виготовили його із жерсті із зображенням тікаючої корови, а за нею біжить чоловік – тримаючи однією рукою бідон, а іншою – вхопивши тварину за хвіст. В ті тяжкі повоєнні роки Гейсиха славилась найбільшими надоями молока.
До середини 60-х років вітряк справно служив людям, молов збіжжя на борошно і дерть. Беззмінними мірошниками були Іван Семенюк та Герасим Мезлюк, доки колгосп не побудував іншого млина, жорна якого приводив у рух електродвигун.
Вітряк став безробітним. Знову селяни почали його тихцем розбирати на паливо та свої потреби. Можливо, повторилася б доля вітряка, як у тяжкі воєнні роки. Але тодішній голова колгоспу «Авангард» Ілля Біденко у 1975 році на правлінні господарства запропонував знову відбудувати вітряк вже як пам'ятку старовини місцевого значення. Створили бригаду, якою керував Іван Семенюк, котрий вже мав досвід роботи у відбудові цього вітряка у повоєнному 1947 році. Особисто він та столяри і теслярі Василь Малій, Микола Антонюк, Петро Деревуш зробили капітальний ремонт вітряка, дещо вкоротили йому крила, а дах покрили оцинкованою жерстю, пофарбували зовні стіни у білий колір. Практично і сьогодні вітряний млин після незначної профілактики спроможний перемелювати зерно своїми жорнами.
Із усіх майстрів, що останній раз капітально відновлювали вітряний млин, у живих лишився лише Василь Малій. У нього і ключ від цього млина зберігається. Отож сільський голова І.В. Поліщук та столяр В.М. Малій запропонували мені поїхати до вітряка і на місці провели своєрідну екскурсію.
Милує зір на фоні блакиті неба та стиглого лану чотиригранна дерев'яна споруда з витонченими пропорціями та широкими крилами. Довкола вітряка на певній відстані знаходяться закопані в землю дубові стовпчики, на яких колись ставили так званий баран із дишлем та тросом. Цим механізмом пересувалось верло – жорстко з'єднана із млином довга і товста колода.
Залежно від напрямку вітру верлом повертали вітряк, щоб крила приймали на себе оптимальну силу вітру. Самі крила млина зроблені із дерев'яних брусків і лише наполовину зашиті дошками. На цих лопатях закріплювались смуги брезентного полотна. Коли дув сильний вітер, то брезент, мов вітрила на щоглах корабля, згортався у рулон. Таким чином регулювались оберти жорн млина.
Всередині вітряка знаходиться робочий механізм, – виготовлене із дерева без жодного цвяха велике колесо. На ньому з точним розрахунком по краю зроблені квадратні дірки, в які вставлялись коротенькі дубові відрізки, так звані молоточки. Вони входили своїми зубцями в аналогічне вертикальної конфігурації невеличке колесо, з'єднане із металевим валом. Така дерев'яна велика шестерня і приводила в рух кам'яні жорна вітряного млина. Зверху – дощатий ківш, куди засипали зерно, а внизу, крізь отвір висівалось тепле, духмяне борошно. Залежно від помолу зерна на дерть чи борошно кам'яні жорна регулювались мірошником.
Велике робоче колесо по верхній частині кола має спеціальне дерев'яне гальмо з довгим держаком. Ним мірошник міг при будь-якій силі вітру зупинити рух крил та жорна.
Вся будівля вітряка спирається не на фундамент, а на «король». Товстелезну дубову колоду, точно виставлену по вертикалі. Один її кінець закопано в землю на глибину понад чотири метри. На маківці короля – заокруглення котре утримує на собі сволок із товстої тесаної дубової колоди, що має круглу дірку. На такому своєрідному «підшипнику» тримається увесь каркас із чотирьох вертикальних стовпів, до яких кріпляться стіни приміщення млина. Всю споруду, як уже зазначалось, за допомогою верла можна повертати на всі боки, в залежності від напрямку вітру. Як бачимо, споруда ця досить складна і довершена.
Гарно вписується в панораму села красивий вітряний млин Гейсихи. Нерухомо застигли його широкі крила. Справжні ентузіасти і майстри подбали про цю пам'ятку старовини. Сільський голова І.В. Поліщук, якого односельці вже двічі обирають на цю посаду, наприкінці екскурсії повідомив мені, що вже багато років, коли в районній газеті публікується якийсь матеріал про село, то журналісти обов'язково ставлять заставку із зображенням вітряка. Він став візитною карткою Гейсихи. Цікаво, що місцева поетеса – вчителька Ганна Костенко вже написала гімн села, який покладено на музику. Незабаром на конкурсній основі буде створено геральдичний герб старовинного села, і в основі його обов'язково буде вітряк, який тепер дбайливо оберігають люди.
М. КРАВЧЕНКО.


Джерело: Газета "Київська правда", 27 липня, 2004 року
Прикріплення: 6601267.jpg(134.0 Kb) · 0490695.jpg(144.4 Kb)


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: П`ятниця, 23.04.2021, 18:59 | Повідомлення # 413
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1964
« 11 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Список лиц украинской национальности отбывавших наказание в спецлагере «Степлаг» в период 1920-1950-х годов.
Бадер Иван Никифорович, 1912 г.р., уроженец с. Ставище Киевской обл.
Билак Иван Федорович, 1896 г.р., уроженец с. Гейсиха Ставищанского р-на Киевской обл.
Гейко Петр Иванович, 1912 г.р., уроженец с. Попружна Ставищанского р-на Киевской обл.



Степлаг (Степной лагерь), Особлаг (Особый лагерь) № 4 – лагерь для политических заключённых в системе ГУЛАГ, управление которого располагалось в пос. Кенгир (ныне в черте г. Жезказган) Карагандинской области Казахстана. Создан на основе Джезказганского лагеря военнопленных № 39.
Силами заключённых Степлага после войны было начато строительство обогатительной фабрики, ТЭЦ, плотины Кенгирского водохранилища и самого города Джезказгана.
Заключённые работали на угольных шахтах, в строительстве различных объектов, занимались разработкой залежей марганца. Собственные объекты лагеря включали каменные карьеры, кирпичный завод, стройки и ряд других промышленных и сельскохозяйственных производств.
Прикріплення: 0314991.jpg(106.0 Kb)


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Понеділок, 14.06.2021, 17:52 | Повідомлення # 414
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1964
« 11 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Прикріплення: 8865994.png(201.9 Kb)


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Четвер, 08.07.2021, 09:51 | Повідомлення # 415
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1964
« 11 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Кириллова Светлана Кирилловна, родилась в Ставище 12 декабря 1924 года.



Украинский советский партийный и комсомольский деятель.
В 1943-1945 годах служила в Красной армии, воевала на Прибалтийском и Белорусском фронтах.
Член ВКП (б) с 1945 года.
В 1945-1954 годах – на комсомольской и партийной работе в Тернопольской области: секретарь Тернопольского областного комитета ЛКСМУ; 2-й секретарь Тернопольского городского комитета КПУ. Окончила Кременецкий педагогический институт Тернопольской области.
С февраля 1954 по 1961 год – секретарь ЦК ЛКСМ Украины.
Окончила Высшую партийную школу при ЦК КПУ.
В 1961-1973 годах – заместитель министра культуры Украинской ССР. Была представителем Украинской ССР в 3-м Комитете Генеральной Ассамблеи ООН в октябре 1962 года.
В 1973 – в конце 1980-х годов – директор Киевского филиала Центрального музея Ленина. Заместитель председателя Украинского республиканского комитета защиты мира.
Автор работы: Комсомол Украины-верный помощник партии, Киев, 1960
Награждена орденом Отечественной войны II степени.
Прикріплення: 8370232.jpg(48.9 Kb)


Санкт-Петербург
 
СебастянДата: Четвер, 22.07.2021, 16:36 | Повідомлення # 416
Сержант
Група: Модератор
Повідомлень: 13
« 1 »
Країна: Україна
Статус: :-(
Ставищенський друкар Павло Коваленко (1915-1970)



"На 56-му році життя після тяжкої тривалої хвороби помер одинз найстаріших працівників Ставищенської районної друкарні Павло Романович Коваленко.
Павло Романович Коваленко народився 1 квітня 1915 року в сім’ї робітника залізничника в місті Кизил-Арват Закаспійського краю. 1921 року сім’я переїхала в селище.
Закінчивши чотири класи початкової школи, в 1933 році П. Р. Коваленко почав працювати різноробочим в друкарні райгазети "Червоний колективіст". Потім був учнем-складачем, оволодів спеціальністю метранпажа (або верстальника). На цій посаді він працював до 1941 року.
Після звільнення території від німецько-фашистських окупантів Павло Романович знову повернувся в друкарню, де працював усі роки.
За багаторічну сумлінну працю в друкарні П. Р. Коваленко удостоєний урядової нагороди — ювілейної медалі "За доблесну працю. На відзначення 100-річчя з дня народження В. І. Леніна".
Всі, хто працював з П. Р. Коваленком, збережуть добру пам’ять про нього як добросовісного трудівника і товариша.
Колектив друкарні."

Опубліковано в газеті "Прапор Леніна" від 15 жовтня 1970 року. Інформацію надали рідні друкаря.





Прикріплення: 4766585.jpg(224.9 Kb) · 9822892.jpg(281.8 Kb) · 8831486.jpg(258.9 Kb) · 1264496.jpg(267.5 Kb)
 
ViktorДата: Вівторок, 07.09.2021, 12:13 | Повідомлення # 417
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1964
« 11 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Бордычевский Андрей Афанасьевич, псаломщик
Дата рождения: 1885
Место рождения: Киевская губ., Таращанский уезд, мест. Ставище
24.11.1906-27.01.1907 – Ставропольская и Екатеринодарская епархия, г. Екатеринодар, войсковой собор, псаломщик. По прошению отчислен от должности.
26.07.1907-22.12.1908 – Ставропольская и Екатеринодарская епархия, Кубанская обл., Лабинский отдел, станица Новотроицкая, Свято-Троицкая церковь, псаломщик, С 17.09.1907 – законоучитель Новотроицкаго второго народного училища.
14.03.1909 – Ставропольская и Екатеринодарская епархия, Кубанская обл., Екатеринодарский отдел, станица Северская, псаломщик.

Источники:
Клировая ведомость Свято-Троицкой Церкви станицы Новотроицкой, Кубанской области, Лабинского отдела за 1907 г. // ГА Ставропольского края Ф. 135. Оп. 65. Д. 542
Ставропольские епархиальные ведомости. 1906. № 23. С. 1224
Ставропольские епархиальные ведомости. 1907. № 3. С. 121 ; № 13. С. 678 ; № 20. С. 1041
Ставропольские епархиальные ведомости. 1909. № 2, отд. офиц. С. 36 ; № 11, отд. офиц. С. 338


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Понеділок, 13.09.2021, 08:41 | Повідомлення # 418
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1964
« 11 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Літо другого народження

Будови дружби і взаємовиручки
Відбуяв біло-рожевим цвітом сад, якось непомітно весна перейшла в літо. Те літо, що стане для Винарівки ніби другим народженням.
…Із самісінького ранку до пізнього вечора не спадає напруження на будівельному майданчику. У чітко вивіреному ритмі трудяться люди. З траси Київ – Одеса, що в кількох сотнях метрів звідси, весь час звертають сюди потужні ЗІЛи, КамАЗи, які привозять цеглу, пісок, залізобетонні плити, щебінь, вікна, двері… Представники будівельних колективів Кіровограда, Олександрії, Знам’янки, Світловодська споруджують тут житло для людей, переселених із 30-кілометрової зони Чорнобильської АЕС.
Була обідня пора. До просторої їдальні сходилися люди. Пообідавши, зупинялися на кілька хвилин біля вітрини із свіжими газетами. Особливо довго читали свою – «Кіровоградську правду». І не дивно: всіх їх хвилює, як там, вдома.
І знову до роботи. У 400 посланців Кіровоградської області важливе і термінове завдання: в короткий строк звести в селі Винарівка Ставищенського району 50 впорядкованих будинків садибного типу.
Неприємні корективи внесла в їх роботу цьогорічна зима. Однак вони швидко надолужили прогаяне, а нині перевиконують плани. Їх девіз: темпи і якість.
– Можна щиро позаздрити майбутнім господарям, – говорять маляри-штукатури з Олександрійського ремонтно-будівельного управління № 2. – Житлова площа будинків 40-50 квадратних метрів, простора кухня, передпокій, підсобні приміщення. Для майбутніх мешканців Винарівки вже зведено двоповерховий магазин-їдальню, нині на черзі спорудження ще одного магазину, лазні.
Високопродуктивно трудяться муляр А.М. Катеринський, монтажник В.Я. Лелека, газоелектрозварник Г.В. Яворський, маляр М.Г. Капітанова, муляри М.А. Васькін та О.П. Новиков. Вміло налагодили виробництво робітники комплексних бригад РБУ-3 Кіровоградського облрембудтресту І.І. Щукіна і В.М. Федорова.
Народжується в селі Винарівка вулиця Кіровоградська.

Источник: Київська правда, 1987 р., 3.06, № 128 (18913), Н. Марущак, громадський кореспондент "Київської правди"


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Вівторок, 21.09.2021, 21:15 | Повідомлення # 419
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1964
« 11 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Делегаты районных сборов представителей колхозов, 1969

Прикріплення: 6107536.jpg(126.5 Kb)


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Четвер, 30.09.2021, 21:52 | Повідомлення # 420
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1964
« 11 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
1768 р., серпня 8. - Свідчення гайдамаки Степана Якововича

1768 году августа 8 дня, по силе присланного въ Киевскую губернскую канцелярию изъ Государственной коллегіи иностранных дѣлъ отъ 24 іюля сего году указа, поиманной въ Полской Украинѣ гайдамакъ въ присудствіи въ оной Киевской губернской канцеляріи допрашиванъ и показалъ.
Степаном ево зовутъ, Яковлевъ сынъ Якововичь, отъ роду ему тритцать два года, родился онъ въ Малой Россіи, а въ котором городе, селѣ или деревнѣ не знаетъ, потому что отцомъ ево въ малолѣтствѣ заведенъ былъ въ Полшу въ село Ковалевку, где оной отецъ ево умре, а онъ, оставшись послѣ отца своего, находился в Полше въ разных местах по найму въ работниках.
И назад тому недель семь какъ приехали въ состоящее въ полском Белоцерковском староствѣ село Попружню запорожские казаки до дватцати человекъ и обявили ему, что они посланы по указу для защищения отъ поляков, состоящих в Полше благочестивых монастырей и церквей, то и онъ, Якововичь, опасаяс, чтоб ево не взяли полские конфедераты въ собираемое ими войско пристал къ оньм запорожским казакам и, приехав съ оными казаками въ полское ж мѣстечко Ставище, поляков и жидов там никого не застали, а нашли толко одну брюхатую жидовку съ двумя малолетными дѣтьми, которую жидовку и детей бывшей при оных казаках атаманъ Павел Таранъ приказал тамошнему священнику окрестит в христіанскую веру и окрещены и оставлены въ живых.
А после того приехали они въ местечко Лукашевку, токмо и там никого изъ поляков и жидов не застали, куда приехав Войска Донского полковникъ, а какъ ево зват и прозванія не знаетъ, съ командою, какъ ево, Якововича, такъ и протчих бывших при том запорожских казаков забралъ под караулъ и отвелъ къ полскому городу Умани, а оттуда присланъ онъ съ протчими в Кіевъ.
А грабителства и убивства нигде онъ, Якововичь, не чинил и къ татарскои слободѣ Балтѣ, онъ, Якововичь, никем не посыланъ и там не былъ, и в семъ допросе показал онъ сущую правду. А грамоте не умѣетъ, а по чьему заговору собиралис въ Полше запорожские и полские казаки, и с каким намерением, и кем имянно учинено нападение на татарскую слободу Балту не знаетъ.

ЦДІАК України. Ф. 59. Оп. 1. Спр. 5520. Арк. 23. Оригінал.


Санкт-Петербург
 
Форум » Історія Ставищенщини » Історичні факти » Люди, история, времена (Известные имена)
  • Сторінка 28 з 28
  • «
  • 1
  • 2
  • 26
  • 27
  • 28
Пошук:


Ставище © 2021