|
Люди, история, времена
|
|
| Viktor | Дата: Четвер, 04.09.2008, 13:11 | Повідомлення # 1 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1992
« 11 »
Країна: 
Статус:  | Исторические факты об известных людях, которые родились, жили, были проездом в Ставищенском районе или внесли свою лепту в развитие и благополучие района.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Субота, 17.04.2021, 19:55 | Повідомлення # 406 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1992
« 11 »
Країна:
Статус: | На перехресті сільських доріг
Вітряк – візитна картка Гейсихи
У краєвиди українських сіл споконвіку колоритно вписувались млини, котрі невтомно працювали від дармових сил природи. На пагорбах височіли, ловлячи вітер широкими крилами, дерев'яні вітряки. А там, де протікали річки, чи бодай біля гребель, в оточенні верб з пониклими довгими галузками, крутились від течії річки дерев'яні колеса водяних млинів.
Громадянська війна із загонами непримиренних озброєних супротивників, колективізація, Велика Вітчизняна вихорами прокотились територією України, спопелили вітряні та зруйнували водяні млини. А в тих, що уціліли, остаточно зупинили жорна після суцільної електрифікації сіл. Сьогодні кілька таких вітряків стали цінними експонатами музеїв народної архітектури і побуту в Києві та Переяславі-Хмельницькому. Подекуди далекоглядні, дбайливі господарі зуміли зберегти для нащадків ці крилаті символи минувшини нашого села. Дерев'яні споруди ретельно реставрували, і тепер вони стали своєрідними візитними картками цих населених пунктів.
Саме такий вітряк височить на околиці села Гейсиха Ставищенського району, якщо їхати в цей населений пункт з боку райцентру. Дерев'яна крилата споруда пофарбована у білий колір, гарно вписується у зелень садів, стиглого пшеничного лану.
– В історичних документах наше село вперше згадується у 1768 році, коли жителі Гейсихи брали активну участь у Коліївщині, – розповідає про понад сторічну історію вітряка сільський голова Іван Васильович Поліщук. – Ніхто із старожилів не пригадує, якому конкретно господарю колись належав вітряний млин. Відомо лише те, що він вже працював наприкінці XIX століття. Причому до початку революційних подій він був несамотній. Довкола Гейсихи на пагорбах височіло 12 вітряків. Усі вони справно мололи зерно на борошно. Будували їх окремі господарі та кілька сімей у складщину.
У громадянську війну та в роки колективізації, на жаль, майже всі вітряки були спалені. А перед початком фашистської навали зберігся лише цей вітряк, що знаходиться на узвишші поруч з автошляхом. Та й його лихоліття не шкодувало. Місцеві жителі поступово розбирали вітряк на паливо. У селянських грубках згоріли дощаті стіни, крила, дерев'яні механізми. Сиротливо залишився лише стояти «король» – центральний дубовий стовп зі сволоком, на якому утримувався «скелет» – залишок вітряка із чотирьох тесаних колод.
Доля могла зіграти злий жарт і над цими рештками. Коли 4 січня 1944-го року радянські війська вигнали гітлерівців із Гейсихи, після бою неподалік вітряка залишився зіпсований радянський танк. Фронт після завершення Корсунь-Шевченківської битви покотився на Захід, а бойова машина кілька місяців стояла тут, посеред поля. Її охороняв із гвинтівкою солдат на ім’я Іван. Якось захмелілий вартовий хвалькувато запевняв селян, що він справжній танкіст і зможе запросто з далекої відстані поцілити у залишки вітряка.
Солдат заліз у танк, розвернув башту та й випалив з гармати. На щастя, снаряд влучив у товстелезну осику, що росла поруч із «скелетом» вітряка. На висоті близько двох метрів від землі вибухом, мов билинку, зрізало стовбур. Повторно Іван вже не стріляв. Може, тому, що хміль пройшов чи не було у танку більше снарядів.
У тяжкий повоєнний 1947 рік правління колгоспу вирішило відбудувати вітряний млин, щоб для господарства і людей молоти зерно на борошно. У сусідньому селі Красилівка знайшли майстра – старого діда Максима без однієї ноги. Прізвища літнього чоловіка ніхто з односельчан уже не пам’ятає. Дідусь погодився керувати відбудовою вітряка. Кожного ранку їздовий забирав його підводою з домівки, а увечері після роботи привозив назад. Дід Максим вже не міг працювати, а тому лише показував і консультував сільських теслярів, столярів, як потрібно все робити. А сокирами, рубанками, свердлами всі деталі робили і з'єднували в єдине ціле жителі села Гейсиха: Іван Семенюк, Михайло Розуменко, Данило Пастушенко. Велике і важке колесо робочого механізму вітряка допоміг поставити своїм стареньким трактором ХТЗ НАТІ Гаврило Платяний.
На маківці даху вітряка встановили флюгер, котрий показував, звідки дме вітер. Виготовили його із жерсті із зображенням тікаючої корови, а за нею біжить чоловік – тримаючи однією рукою бідон, а іншою – вхопивши тварину за хвіст. В ті тяжкі повоєнні роки Гейсиха славилась найбільшими надоями молока.
До середини 60-х років вітряк справно служив людям, молов збіжжя на борошно і дерть. Беззмінними мірошниками були Іван Семенюк та Герасим Мезлюк, доки колгосп не побудував іншого млина, жорна якого приводив у рух електродвигун.
Вітряк став безробітним. Знову селяни почали його тихцем розбирати на паливо та свої потреби. Можливо, повторилася б доля вітряка, як у тяжкі воєнні роки. Але тодішній голова колгоспу «Авангард» Ілля Біденко у 1975 році на правлінні господарства запропонував знову відбудувати вітряк вже як пам'ятку старовини місцевого значення. Створили бригаду, якою керував Іван Семенюк, котрий вже мав досвід роботи у відбудові цього вітряка у повоєнному 1947 році. Особисто він та столяри і теслярі Василь Малій, Микола Антонюк, Петро Деревуш зробили капітальний ремонт вітряка, дещо вкоротили йому крила, а дах покрили оцинкованою жерстю, пофарбували зовні стіни у білий колір. Практично і сьогодні вітряний млин після незначної профілактики спроможний перемелювати зерно своїми жорнами.
Із усіх майстрів, що останній раз капітально відновлювали вітряний млин, у живих лишився лише Василь Малій. У нього і ключ від цього млина зберігається. Отож сільський голова І.В. Поліщук та столяр В.М. Малій запропонували мені поїхати до вітряка і на місці провели своєрідну екскурсію.
Милує зір на фоні блакиті неба та стиглого лану чотиригранна дерев'яна споруда з витонченими пропорціями та широкими крилами. Довкола вітряка на певній відстані знаходяться закопані в землю дубові стовпчики, на яких колись ставили так званий баран із дишлем та тросом. Цим механізмом пересувалось верло – жорстко з'єднана із млином довга і товста колода.
Залежно від напрямку вітру верлом повертали вітряк, щоб крила приймали на себе оптимальну силу вітру. Самі крила млина зроблені із дерев'яних брусків і лише наполовину зашиті дошками. На цих лопатях закріплювались смуги брезентного полотна. Коли дув сильний вітер, то брезент, мов вітрила на щоглах корабля, згортався у рулон. Таким чином регулювались оберти жорн млина.
Всередині вітряка знаходиться робочий механізм, – виготовлене із дерева без жодного цвяха велике колесо. На ньому з точним розрахунком по краю зроблені квадратні дірки, в які вставлялись коротенькі дубові відрізки, так звані молоточки. Вони входили своїми зубцями в аналогічне вертикальної конфігурації невеличке колесо, з'єднане із металевим валом. Така дерев'яна велика шестерня і приводила в рух кам'яні жорна вітряного млина. Зверху – дощатий ківш, куди засипали зерно, а внизу, крізь отвір висівалось тепле, духмяне борошно. Залежно від помолу зерна на дерть чи борошно кам'яні жорна регулювались мірошником.
Велике робоче колесо по верхній частині кола має спеціальне дерев'яне гальмо з довгим держаком. Ним мірошник міг при будь-якій силі вітру зупинити рух крил та жорна.
Вся будівля вітряка спирається не на фундамент, а на «король». Товстелезну дубову колоду, точно виставлену по вертикалі. Один її кінець закопано в землю на глибину понад чотири метри. На маківці короля – заокруглення котре утримує на собі сволок із товстої тесаної дубової колоди, що має круглу дірку. На такому своєрідному «підшипнику» тримається увесь каркас із чотирьох вертикальних стовпів, до яких кріпляться стіни приміщення млина. Всю споруду, як уже зазначалось, за допомогою верла можна повертати на всі боки, в залежності від напрямку вітру. Як бачимо, споруда ця досить складна і довершена.
Гарно вписується в панораму села красивий вітряний млин Гейсихи. Нерухомо застигли його широкі крила. Справжні ентузіасти і майстри подбали про цю пам'ятку старовини. Сільський голова І.В. Поліщук, якого односельці вже двічі обирають на цю посаду, наприкінці екскурсії повідомив мені, що вже багато років, коли в районній газеті публікується якийсь матеріал про село, то журналісти обов'язково ставлять заставку із зображенням вітряка. Він став візитною карткою Гейсихи. Цікаво, що місцева поетеса – вчителька Ганна Костенко вже написала гімн села, який покладено на музику. Незабаром на конкурсній основі буде створено геральдичний герб старовинного села, і в основі його обов'язково буде вітряк, який тепер дбайливо оберігають люди.
М. КРАВЧЕНКО.
Джерело: Газета "Київська правда", 27 липня, 2004 року
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: П`ятниця, 23.04.2021, 18:59 | Повідомлення # 407 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1992
« 11 »
Країна:
Статус: | Список лиц украинской национальности отбывавших наказание в спецлагере «Степлаг» в период 1920-1950-х годов.
Бадер Иван Никифорович, 1912 г.р., уроженец с. Ставище Киевской обл.
Билак Иван Федорович, 1896 г.р., уроженец с. Гейсиха Ставищанского р-на Киевской обл.
Гейко Петр Иванович, 1912 г.р., уроженец с. Попружна Ставищанского р-на Киевской обл.
Степлаг (Степной лагерь), Особлаг (Особый лагерь) № 4 – лагерь для политических заключённых в системе ГУЛАГ, управление которого располагалось в пос. Кенгир (ныне в черте г. Жезказган) Карагандинской области Казахстана. Создан на основе Джезказганского лагеря военнопленных № 39.
Силами заключённых Степлага после войны было начато строительство обогатительной фабрики, ТЭЦ, плотины Кенгирского водохранилища и самого города Джезказгана.
Заключённые работали на угольных шахтах, в строительстве различных объектов, занимались разработкой залежей марганца. Собственные объекты лагеря включали каменные карьеры, кирпичный завод, стройки и ряд других промышленных и сельскохозяйственных производств.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Понеділок, 14.06.2021, 17:52 | Повідомлення # 408 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1992
« 11 »
Країна:
Статус: | 
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Четвер, 08.07.2021, 09:51 | Повідомлення # 409 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1992
« 11 »
Країна:
Статус: | Кириллова Светлана Кирилловна, родилась в Ставище 12 декабря 1924 года.
Украинский советский партийный и комсомольский деятель.
В 1943-1945 годах служила в Красной армии, воевала на Прибалтийском и Белорусском фронтах.
Член ВКП (б) с 1945 года.
В 1945-1954 годах – на комсомольской и партийной работе в Тернопольской области: секретарь Тернопольского областного комитета ЛКСМУ; 2-й секретарь Тернопольского городского комитета КПУ. Окончила Кременецкий педагогический институт Тернопольской области.
С февраля 1954 по 1961 год – секретарь ЦК ЛКСМ Украины.
Окончила Высшую партийную школу при ЦК КПУ.
В 1961-1973 годах – заместитель министра культуры Украинской ССР. Была представителем Украинской ССР в 3-м Комитете Генеральной Ассамблеи ООН в октябре 1962 года.
В 1973 – в конце 1980-х годов – директор Киевского филиала Центрального музея Ленина. Заместитель председателя Украинского республиканского комитета защиты мира.
Автор работы: Комсомол Украины-верный помощник партии, Киев, 1960
Награждена орденом Отечественной войны II степени.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Себастян | Дата: Четвер, 22.07.2021, 16:36 | Повідомлення # 410 |
|
Сержант
Група: Модератор
Повідомлень: 29
« 5 »
Країна: 
Статус: | Ставищенський друкар Павло Коваленко (1915-1970)
"На 56-му році життя після тяжкої тривалої хвороби помер одинз найстаріших працівників Ставищенської районної друкарні Павло Романович Коваленко.
Павло Романович Коваленко народився 1 квітня 1915 року в сім’ї робітника залізничника в місті Кизил-Арват Закаспійського краю. 1921 року сім’я переїхала в селище.
Закінчивши чотири класи початкової школи, в 1933 році П. Р. Коваленко почав працювати різноробочим в друкарні райгазети "Червоний колективіст". Потім був учнем-складачем, оволодів спеціальністю метранпажа (або верстальника). На цій посаді він працював до 1941 року.
Після звільнення території від німецько-фашистських окупантів Павло Романович знову повернувся в друкарню, де працював усі роки.
За багаторічну сумлінну працю в друкарні П. Р. Коваленко удостоєний урядової нагороди — ювілейної медалі "За доблесну працю. На відзначення 100-річчя з дня народження В. І. Леніна".
Всі, хто працював з П. Р. Коваленком, збережуть добру пам’ять про нього як добросовісного трудівника і товариша.
Колектив друкарні."
Опубліковано в газеті "Прапор Леніна" від 15 жовтня 1970 року. Інформацію надали рідні друкаря.
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Вівторок, 07.09.2021, 12:13 | Повідомлення # 411 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1992
« 11 »
Країна:
Статус: | Бордычевский Андрей Афанасьевич, псаломщик
Дата рождения: 1885
Место рождения: Киевская губ., Таращанский уезд, мест. Ставище
24.11.1906-27.01.1907 – Ставропольская и Екатеринодарская епархия, г. Екатеринодар, войсковой собор, псаломщик. По прошению отчислен от должности.
26.07.1907-22.12.1908 – Ставропольская и Екатеринодарская епархия, Кубанская обл., Лабинский отдел, станица Новотроицкая, Свято-Троицкая церковь, псаломщик, С 17.09.1907 – законоучитель Новотроицкаго второго народного училища.
14.03.1909 – Ставропольская и Екатеринодарская епархия, Кубанская обл., Екатеринодарский отдел, станица Северская, псаломщик.
Источники:
Клировая ведомость Свято-Троицкой Церкви станицы Новотроицкой, Кубанской области, Лабинского отдела за 1907 г. // ГА Ставропольского края Ф. 135. Оп. 65. Д. 542
Ставропольские епархиальные ведомости. 1906. № 23. С. 1224
Ставропольские епархиальные ведомости. 1907. № 3. С. 121 ; № 13. С. 678 ; № 20. С. 1041
Ставропольские епархиальные ведомости. 1909. № 2, отд. офиц. С. 36 ; № 11, отд. офиц. С. 338
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Понеділок, 13.09.2021, 08:41 | Повідомлення # 412 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1992
« 11 »
Країна:
Статус: | Літо другого народження
Будови дружби і взаємовиручки
Відбуяв біло-рожевим цвітом сад, якось непомітно весна перейшла в літо. Те літо, що стане для Винарівки ніби другим народженням.
…Із самісінького ранку до пізнього вечора не спадає напруження на будівельному майданчику. У чітко вивіреному ритмі трудяться люди. З траси Київ – Одеса, що в кількох сотнях метрів звідси, весь час звертають сюди потужні ЗІЛи, КамАЗи, які привозять цеглу, пісок, залізобетонні плити, щебінь, вікна, двері… Представники будівельних колективів Кіровограда, Олександрії, Знам’янки, Світловодська споруджують тут житло для людей, переселених із 30-кілометрової зони Чорнобильської АЕС.
Була обідня пора. До просторої їдальні сходилися люди. Пообідавши, зупинялися на кілька хвилин біля вітрини із свіжими газетами. Особливо довго читали свою – «Кіровоградську правду». І не дивно: всіх їх хвилює, як там, вдома.
І знову до роботи. У 400 посланців Кіровоградської області важливе і термінове завдання: в короткий строк звести в селі Винарівка Ставищенського району 50 впорядкованих будинків садибного типу.
Неприємні корективи внесла в їх роботу цьогорічна зима. Однак вони швидко надолужили прогаяне, а нині перевиконують плани. Їх девіз: темпи і якість.
– Можна щиро позаздрити майбутнім господарям, – говорять маляри-штукатури з Олександрійського ремонтно-будівельного управління № 2. – Житлова площа будинків 40-50 квадратних метрів, простора кухня, передпокій, підсобні приміщення. Для майбутніх мешканців Винарівки вже зведено двоповерховий магазин-їдальню, нині на черзі спорудження ще одного магазину, лазні.
Високопродуктивно трудяться муляр А.М. Катеринський, монтажник В.Я. Лелека, газоелектрозварник Г.В. Яворський, маляр М.Г. Капітанова, муляри М.А. Васькін та О.П. Новиков. Вміло налагодили виробництво робітники комплексних бригад РБУ-3 Кіровоградського облрембудтресту І.І. Щукіна і В.М. Федорова.
Народжується в селі Винарівка вулиця Кіровоградська.
Источник: Київська правда, 1987 р., 3.06, № 128 (18913), Н. Марущак, громадський кореспондент "Київської правди"
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Вівторок, 21.09.2021, 21:15 | Повідомлення # 413 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1992
« 11 »
Країна:
Статус: | Делегаты районных сборов представителей колхозов, 1969
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Четвер, 30.09.2021, 21:52 | Повідомлення # 414 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1992
« 11 »
Країна:
Статус: | 1768 р., серпня 8. - Свідчення гайдамаки Степана Якововича
1768 году августа 8 дня, по силе присланного въ Киевскую губернскую канцелярию изъ Государственной коллегіи иностранных дѣлъ отъ 24 іюля сего году указа, поиманной въ Полской Украинѣ гайдамакъ въ присудствіи въ оной Киевской губернской канцеляріи допрашиванъ и показалъ.
Степаном ево зовутъ, Яковлевъ сынъ Якововичь, отъ роду ему тритцать два года, родился онъ въ Малой Россіи, а въ котором городе, селѣ или деревнѣ не знаетъ, потому что отцомъ ево въ малолѣтствѣ заведенъ былъ въ Полшу въ село Ковалевку, где оной отецъ ево умре, а онъ, оставшись послѣ отца своего, находился в Полше въ разных местах по найму въ работниках.
И назад тому недель семь какъ приехали въ состоящее въ полском Белоцерковском староствѣ село Попружню запорожские казаки до дватцати человекъ и обявили ему, что они посланы по указу для защищения отъ поляков, состоящих в Полше благочестивых монастырей и церквей, то и онъ, Якововичь, опасаяс, чтоб ево не взяли полские конфедераты въ собираемое ими войско пристал къ оньм запорожским казакам и, приехав съ оными казаками въ полское ж мѣстечко Ставище, поляков и жидов там никого не застали, а нашли толко одну брюхатую жидовку съ двумя малолетными дѣтьми, которую жидовку и детей бывшей при оных казаках атаманъ Павел Таранъ приказал тамошнему священнику окрестит в христіанскую веру и окрещены и оставлены въ живых.
А после того приехали они въ местечко Лукашевку, токмо и там никого изъ поляков и жидов не застали, куда приехав Войска Донского полковникъ, а какъ ево зват и прозванія не знаетъ, съ командою, какъ ево, Якововича, такъ и протчих бывших при том запорожских казаков забралъ под караулъ и отвелъ къ полскому городу Умани, а оттуда присланъ онъ съ протчими в Кіевъ.
А грабителства и убивства нигде онъ, Якововичь, не чинил и къ татарскои слободѣ Балтѣ, онъ, Якововичь, никем не посыланъ и там не былъ, и в семъ допросе показал онъ сущую правду. А грамоте не умѣетъ, а по чьему заговору собиралис въ Полше запорожские и полские казаки, и с каким намерением, и кем имянно учинено нападение на татарскую слободу Балту не знаетъ.
ЦДІАК України. Ф. 59. Оп. 1. Спр. 5520. Арк. 23. Оригінал.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Середа, 27.10.2021, 15:26 | Повідомлення # 415 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1992
« 11 »
Країна:
Статус: | 
Его Превосходительству
Господину Управляющему Киевскою Казённою Палатою
Октября 16 дня 1914 г. №1544
Во исполнение поручения от 4 февраля сего года за №165918, имею честь донести Вашему Превосходительству, что избранные по м. Ставищам в торговые депутаты Шулим Аронов Трипольский и Ейлин Аронов Альпер удовлетворяют требованиям ст.39 Положения о государственном промысловом налоге и местных препятствий к удовлетворению их в означенных должностях не встречаются. Что же касается избранных в торговые депутаты Вольки Срулева Марьяновского и в кандидаты к торговым депутатам Янкеля Ицкова Листенгурта, то утверждение их в указанных должностях не желательно, в виду их малограмотности.
Так как к началу 1915 года выбывает по м. Ставищам лишь один торговый депутат Шулим Аронов Трипольский, должности же второго торгового депутата и кандидата остаются замещёнными, то на место выбывающего по старшинству избрания рипольского, по моему мнению, было бы желательно утверждение одного из избранных лиц – Ейлина Ароновича Альпера.
Податный Инспектор Люльковский.
Источник: ГАКО, фонд 280, опись 17, дело 49
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Середа, 27.10.2021, 15:30 | Повідомлення # 416 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1992
« 11 »
Країна:
Статус: | 
В Киевскую казённую палату
3 августа 1862
В следствии предложения Г. Товарища Министра Финансов, от 28 минувшего июля за №5206, и на основании Высочайше утверждённого, 7 Февраля 1861 г., положения Комитета Г.г. Министров, Департамент Государственного Казначейства поручает Киевской Городской Палате отпустить в ведение Начальника тамошней губернии пять тысяч семьсот девяносто шесть руб. девяносто шесть коп., для выдачи из них мещанам м. Ставище, Киевской губернии, пострадавшим от пожара: 39 семействам в безвозвратное пособие 1597 руб. и 6-ти семействам в ссуду 4199 руб. 96 коп., с возвращением по истечении трёх льготных, в последующие двенадцать лет, по равной части ежегодно, с 5% и за льготное время и с обеспечением всем имуществом как движимым, так и недвижимым, и круговым поручительством погорельцев, записав расходом: 1597 руб. по Департаменту Государственного Казначейства, а 4199 руб. 96 коп. по Особенной Канцелярии по Кредитной части.
Директор А. Ключарев
Источник: ГАКО, фонд 280, опись 166, дело 9714
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Четвер, 11.11.2021, 08:00 | Повідомлення # 417 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1992
« 11 »
Країна:
Статус: | Ліжевський Казимир Станіславович (1940-2020)
Ліжевський Казимир Станіславович народився 5 березня 1940 року в селищі Ставище Київської області. Його рід має польське коріння, тому з дитинства обидві мови, польська та українська, були для хлопчика рідні.
Трагічними стали для цієї родини, як і для багатьох поляків, які проживали в Україні в 30-ті роки – роки Сталінських репресій. У 1938 році було страчено дідуся Станіслава Юзефовича Ліжевського, двох синів та зятів. Довгий час Казимир Станіславович відчував страх, коли його запитували про національність, але ніколи не цурався польського коріння.
Хлопчик провів дитинство на окупованій німцями території, в Ставищі, а в школу пішов у Львові в 1947 році.
В кишені Казимира завжди лежав олівець та блокнот. Найбільше дитяче бажання – малювати – з часом стало покликанням Казимира Станіславовича.
Школу Казимир закінчив у Ставищі в 1957 році. Потім служив в армії, отримав спеціальність електрозварювальника, але захоплення стало ще міцнішим.
У 1962 році юнак за комсомольською путівкою вирушає будувати Братську ГЕС. А через рік зарахований на навчання в Московський народний університет мистецтв імені Крупської, на заочне відділення за спеціальністю малюнок та живопис.
Живопис і робота на будівництві поєднувались у житті Казимира Станіславовича. В усьому він був успішним, тому що дотримувався принципу: в основі успіху – 1% таланту і 99% працелюбності.
Ким би не працював Казимир Станіславович, він ніколи не розлучався з олівцем та пензлем. Під час роботи на Ставищенському приладобудівному заводі всі відрядження до Ленінграду та Москви ставали для нього нагодою, щоб відвідати художні музеї. Картини, які він там бачив, надихали, спонукали до роздумів.
Картини, намальовані Казимиром Ліжевським, - скромний внесок у мистецтво, проте його талант, вірність і відданість своєму покликанню викликають глибоку повагу.
29 вересня 2020 року не стало великого майстра пензля.
 
Джерело: https://stav-gromada.gov.ua/news/1618918619/
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Середа, 24.11.2021, 13:36 | Повідомлення # 418 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1992
« 11 »
Країна:
Статус: | Раздѣлъ имущества между дѣдомъ, внукомъ, родителями и сыновьями
Источник: Гражданские решения волостных судов, часть третья
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Неділя, 28.11.2021, 21:29 | Повідомлення # 419 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1992
« 11 »
Країна:
Статус: | В Таращанском уезде: в районе Ставищанской волости орудует петлюровец Барчук. В деревнях вырезываются телеграфные провода целыми саженями.
17 сентября 1920 г.
Источник: Сводка сведений Киевского управления внутренних дел в НКВД УССР о бандитизме на Украине летом 1920 г.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Понеділок, 29.11.2021, 08:30 | Повідомлення # 420 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1992
« 11 »
Країна:
Статус: | 
Нам пишут:
Из м. Ставищ: Во все время свирепствования антиеврейских беспорядков, у нас было тихо, благодаря с одной стороны энергичным мерам, принятым г. таращанским уездным исправником и ставищским становым приставом г. Петровским, а с другой стороны тому, что наши соседи, по безграмотству своему, лишены возможности читать творения гг. Пихно, Озмидова и др. Есть, впрочем, теперь основание думать, что грамотность стала проникать в среду наших простолюдинов, а вместе с нею и проповеди наших врагов, 17-го мая, жена нашего мирового судьи отправилась в лес, чтобы насладиться благоростворением воздухов. Но дороге она встречает партию "коренных", состоявшую из 15 — 20 человек, которые толковали на тему "як бьют жидов". Завидя издали г-жу О. (фамилия мирового судьи), "коренные" со словами "бачешь, як жидивка иде, чиста паня, треба ии трохи облупыты боки", задержали лошадей и, несмотря на отчаянные крики детей и на уверения г-жи О. и ее возницы, что она не "жидовка" и что она жена мирового судьи, начали ей "боки лупыты", хотели повалить ее на землю, изорвали на ней платья и изрядно избили. С большим трудом удалось извозчику вырвать несчастную из рук злоумышленников. Бедная г-жа О. с трепещущим голосом и со слезами на глазах передала приставу о случившемся. Немедленно были арестованы злоумышленники. На вопрос пристава, что их заставило совершить такое преступление, они отвечали "мы думали, що це жидивка"... — "А разве еврейку можно трогать?" — "Эге... ге!...", был ответ.
Пишущий эти строки говорил с крестьянином, живущим по соседству с одним из преступников; он мне рассказал, что: "воны вчера читалы киевскую казету, що жидив бьют за те, що воны мошенники"... — "А разве это справедливо?" спрашиваю я — "Я не знаю! мыне кажется, ще никто необманув; но як киевские газеты пишут, то певно недурно"...
Источник: Газета "Русский еврей", №23, 9 июня 1882
Санкт-Петербург
|
| |
| |
Нові повідомлення
· 
Особисті повідомлення()
· 
Учасники
· 
Правила форуму
· 
Пошук
· 
