Понеділок, 18.10.2021, 06:42
Нове на сайті Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Оновити Нові повідомлення · Особисті повідомлення Особисті повідомлення() · Відомості про учасників форумуУчасники · Читаємо правила форумуПравила форуму · Знайти на форуміПошук · Підписатися на отримання новинRSS · Тільки для VIP-користувачівПриватний форум ]
Модератор форуму: Viktor, Оксана  
Форум » Історія Ставищенщини » Історичні факти » Люди, история, времена (Известные имена)
Люди, история, времена
ViktorДата: Четвер, 04.09.2008, 13:11 | Повідомлення # 1
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1964
« 11 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Исторические факты об известных людях, которые родились, жили, были проездом в Ставищенском районе или внесли свою лепту в развитие и благополучие района.

Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Вівторок, 30.06.2020, 13:36 | Повідомлення # 391
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1964
« 11 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(


Хмиль Александр Яковлевич, родился в 1961 году в п.г.т. Ставище Киевской обл. Украинской ССР, полковник медицинской службы.
В 1984 г. По окончании военно-медицинского факультета при Куйбышевском медицинском институте и назначен на должность начальника медицинской службы 1912 ОСТБ.
Прошел путь от старшего ординатора до начальника Центрального военного госпиталя ФГМУ «Медицинский центр при Спецстрое России».
Награжден нагрудным знаком «Отличник Спецстроя России» и многими медалями.

Источник: http://www.np-moposs.ru
Прикріплення: 1159937.gif(23.6 Kb)


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Вівторок, 07.07.2020, 08:06 | Повідомлення # 392
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1964
« 11 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Есть ещё небольшая часть информации из газет, по проектированию железной дороги в Ставище, в начале 20 века.

Залізнича колія „Цвітково – Погребище“.
Ще торік в-осени під доглядом інженіра А. Голембіовського вироблено детальний план нової залізничої колії „Цвітково – Погребище“. Колія ця матиме всього протягу на 189,3 верети; починатиметься вона од ст. „Цвітково“ і прямісінько, тільки з невеличкими закорюками, йтиме до ст. „Погребище“. На цій новій колії намічено по проекту такі станції (од „Цвіткова"): 1) „Зелена-Дуброва“ – на 16,7 вер., з правого боку від села тої ж назви і за 7 вер. від нього; 2) „Будище“ – на 86,8 вер. з правого боку від села, за 3 вер. від нього; 3) „Лисянка“ – на 54,8 вер. з правого боку від села, за 4 вер.; 4) „Погибдяк“ – на 76,5 вер. з правого боку від села, за 1/2 вер.; 5) „Красилівка“ – на 96,) вер. з правого боку від села, за 4 вер.; 6) „Ставище“ – на 115,0 вер. з лівого боку від містечка, за 4 вер.; 7) „Пятигори“ – на 133,0 вер. з лівого боку від села, за 2 вер.; 8) „Тетіїв“ – на 152,1 вер. з правого боку від містечка, за 2 вер.; 9) „Вовчий-Яр“ – на 170,9 вер. з правого боку від села, за 10 вер. До ст. „Погребище“ колія підходить з лівого боку. Зараз уже підходять до краю всякі підрахунки що до техничної роботи та будови нової залізничої колії (гаток, мостів, тонелів і т. ин.) і можливо, що під кінець сього марта місяця або ж на початку апріля управління по збудуванню нових залізниць подасть про колію „Цвітково –Погребище“ уже доклад на розгляд департаментові залізничих справ. Приблизно вирахувано, що одна верста колії обійдеться 70 тисяч карб., вся колія – 12 милійонів карб.
Газета "Рада" №59 від 13.03.1909

г. Тараща (на Київщині). Залізниця. Років з десяток тому товариство підприємців, з д. Лубенським на чолі, прохало у міністерства дозволу на будування залізниці „Ржищев –Христинівка“. Вона мала проходити в 6–9 вер. од Таращі, а найближчі станції – Синява та Северинівка – були б в 16–18 вер.
Довідавшись про це, наша міська дума послала до Петербургу уповноваженого клопотати, щоб залізницю було проведено через Таращу. Для цього город давав 10 дес. лісу, пісок та землю і брав на свій кошт техничні розвідки. Міністерська комісія, що розглядала справу, взяла на увагу прохання нашого города й обовязала підприємців прокласти до Таращі вітку. Раділи таращане, сподіваючись залізниці. Чекали довгенько її, та даремно: підприємці чогось свій проект залишили.
В цьому році д. Лубенський з спільниками знову обернулись до міністерства за дозволом на акціонерне товариство для збудування залізниці „Київ – Балта“. Ця колія, як і попередня, має проходити через таращанеький повіт, але з 7 промислових пунктів його станція проектується тільки в Ставищах, а повітове місто Тараща зостається геть-геть в боці (в 6–9 вер.).
Звичайно, значно більшу увагу для людности повіту мала б залізниця тоді, коли б і в Таращі збудовано було станцію і ось через що. Уся кладь з східньої частини повіту тепер прямує через Таращу до ст. Ольшаниці, а коли б була станція в Таращі, то вона б наблизила до людности пункт збування сельсько-господарських продуктів. Про велике ж значіння залізничої станції для Таращі, як в економичнім, так і культурнім житті, що й казати. Од Таращі до залізниці аж 22 вер. і поки то доберешся до неї! Весною ж коли розливається р. Рось, то доводиться або переправлятися на човнах, або ж сидіти й не рипатись.
Прочувши про нові заходи д. Лубенського, наші „батьки" знову заворушились: збірались, міркували, і постановили й на цей раз клопотатись, щоб залізницю прокладали таки через Таращу і збудували тут станцію. За уповноваженого обібрали міського голову п. Крупського, асігнувавши і йому на подорож до Петербургу 500 карб.
Газета "Рада" №21 від 27.01.1910

Под‘їздні залізниці колії.
Управління південно-зах. зал. дороги признало за необхідне будувати в першу чергу под‘їздні колії; Фастов – Радомисль (60 верст); Ракитно – Ржищев (50 верст); Карапиші – Богуслав (12 в.); Елизаветград – Бобринець (20 в.); Фундуклеївка – Чигирин (26 в.); Кременець – Почаїв (20 в.); Вапнярка – Ямполь (45 в.); Вінниця – Літин (30 в.); Звенігородка – гор. Звенігородка (12 в.); Коростень – Овруч (45 в.) й Ракшино – Ставище (55 в.).
Шляхи ці на думку управління мають бути ширококолійні. Проекти їх вже складено. Щоб дороги ці дешевше стали, вирішено використувати на їх старі матеріали.
Газета "Рада" №157 від 13.07.1911

Нова залізниця.
25 октября почали ходити поїзди по новій ширококолійній залізниці Сквира – Попельня. Залізниця проходить через Великі Єрчики, Буки, Строков, Голубятин, Париси. Товарні поїзди почнуть ходити в ноябрі. Цю залізницю проведено буде далі на м-ко Володарку і Ставища.
Газета "Рада" №243 від 28.10.1911

Міністерство доріг сповістило управління п.-з. залізниць, що інженерові В. В. Максімову дозволено зробити техничні досліди залізнодорожніх ліній од Чигирина і Радомисля до п.-з. залізниці, і в районі між Ржищевим і Таращею з віткою Ставище.
Газета "Рада" №20 від 25.01.1912

Под'їздні зал.-дор. колії. Інженерові Максимову дано дозвіл зробити досліди зал.-дор. колії: Богуслав – Карапиші, Тараща – Рокитно – Ставище і Чигирин – Фундуклеївка.
Газета "Рада" №41 від 19.02.1912

Затверження проектів нових зал. доріг.
Позавчора одбулася нарада київського порайоннаго комітету, на якій затвержено проекти таких зал.-дор. віток.
На Київщині:
Від ст. Ракитно через Таращу до Ставищ (50 верст), від ст, Карапиш через м. Богуслав до м. Лисянки (50 верст); від ст. Фундуклеївки між селами Триліси і Стара Осота до Чигирина (32 верстви); від ст. Ракитно через Телешовку Лещинку, м. Кагарлик, с. Великі Прицьки до м. Ржищева (50 верст); від ст. Таганча чоі рез м. Степанці до г. Канева (31 верства); від Київа через Демієвку с. Хотів, м. Обухов до Германівки (44 версти); від ст. Звенігородка через г. Звенігородку до Лисянки (37 верств); від Умані до м. Торговиця (48 верст); від ст. Поташ через м. Іванки, с. Буки до с. Кислина (30 верст); від ст. Погребище через м. Дзюньків, м. Тетіев до м. Жашкова (67 верст); від ст. Погребище до м. Володарки (47 верст)» від ст. Липовець через г. Липовець до м. Зозова (23 верстви); від ст. Ирша до г. Радомисля (26 верст); від ст. Умань до міст. Терновки (31 верства).
Газета "Рада" №57 від 09.03.1912

Комісія в справі проведення нових залізниць признала бажаною лінію од Таращі до роз'їзду Рокитно з віткою до м-ка Ставища, од Ржищева до ст. Миронівки і од Боярки до села Германівки.
Газета "Рада" №60 від 13.03.1912

3 Київщини. Нові залізниці.
Петербурзька комісія одноголосно прийняла доклади про необхідність будування таких нових під'їздних залізниць: Рокитно – Ставище – Тараща; Обухів – Германівка – Жашків – Погребище, Миронівка – Ржищев – Київ через Жуляни.
Газета "Рада" №62 від 15.03.1912

Нові під'їздні зал. дор. колії. Вчора у Київі одержано повідомлення, що 2-й департамент Державної Ради у другий раз розглянув і затвердив шість нових під'їздних колій в районі п.-з. зал. доріг: 1) Київ – Германовка, 2) Мироновка – Ржищев, 3) Миронова – Богуслав, 4) Фундуклеївка – Чигирин, 5) Ракитно – Ставище, в віткою до Таращі, 6) Погребище – Заслав. Будівля колій має початися у цьому році.
Газета "Рада" №145 від 26.06.1912

Виділення землі під залізниці. У Київі офіціально опубліковано Височайший наказ сенатові про виділення землі на Київщині, Херсонщині, Харьківщині, Полтавщині, пензенській і вятсьвій губерніях для будови на їй залівничих ліній: а) від ст. Мироновки півд.-зах. зал. доріг, до м. Богуслава на Київщині; б) від перегона Київ – Боярка, до м. Германівки; в) від ст. Погребище, півд.-зах, зал. доріг, до м. Жашкова з вітками до сахарних заводів: Бугаївського, Денгофовсько-Дубровецького, Скоморошського, Кашперівського і Дзюнківського, на Київщині; г) від ст. Мироновки, чи ст. Рокитно, до м. Ржищева з віткою до м. Кагарлика, на Київщині; д) від ст. Рокитно, до м. Ставища з віткою на Таращу; е) від ст. Фундуклеївка, півд.-зах. зал. доріг, до г. Чигирина; ж) від ст. Гадяч, південних зал. дор. до ст. Охтирка; з) від перегону Бурти – Крюков, південних доріг, до г. Новогеоргіевська, на Херсонщені; і) від ст. Рубежная, катериненської зал., до г. Старобільська, на Харківщині; ї) від перегона Башмаково – Вигдядовка, сизрано-вяземсько ї зал. дор., до г. Чембара, пензенської губ.; к) від перегона Башмаково – Виглядовка, сизрано-вяземської зал.дор., до Нижне-Ломова, пензенської губ., і л) від ст. Загарье, пермської зал. дор., до г. Слободського, вятської губ. Виявилось, що під залізниці на Київщині, Херсонщині, Харьківщині, Полтавщині і пензенській губ. треба одвести коло 4.000 дес. землі.
Газета "Рада" №257 від 09.11.1912

Археологічний догляд при будівлі залізних доріг. П. київський губернатор сповістив начальника південно-західних залізних доріг, що Імператорська археологічна комісія доручила товариству охорони памьятників старовини і містецтва організувати догляд за земляними роботами при будівлі 7-ми залізнодорожних колій в межах Київщини: Боярка, Германівка, Миронівка – Кагарлик – Ржищев, Миронівка – Богуслав, Погребище – Жашків, Рокитно – Ставище, Фундуклеївка – Чигирин.
Газета "Рада" №70 від 24.03.1913


Санкт-Петербург
 
СебастянДата: Вівторок, 08.09.2020, 08:14 | Повідомлення # 393
Сержант
Група: Модератор
Повідомлень: 13
« 1 »
Країна: Україна
Статус: :-(
ІГНАТОВИЧ Віктор Володимирович з Плютенців
22 грудня 1917 року в УНР Київську контору Держбанку Російської імперії перетворили на Український державний банк. Проте перейменувати ще не означає банкувати: не було ані Статуту, ані основного, ані резервного фондів.

9 березня 1918 року Український державний банк очолив Віктор Ігнатович, такий status quo залишився і після встановлення наприкінці квітня Української Держави з гетьманом Скоропадським на чолі. Уряд очолював Федір Лизогуб, з яким співпрацював ще один наш земляк — Максим Славінський.

10 серпня 1918 року затверджено Статут УДБ. З Державної Скарбниці на утворення основного капіталу банку направлено 100 млн карбованців.
Банк надавав здебільшого кредити, завдяки чому до кінця року розвинулася кредитна кооперація.

Ігнатович організував евакуацію УДБ у січні 1919 року з Києва на захід України від наступу більшовиків. У 1920-х рр. працював в установах ВУАН у Києві.
22 грудня 2017 року в Україні на державному рівні відзначали 100 років утворення Українського державного банку, спадкоємцем якого є Національний банк України.

Директор УДБ Ігнатович Віктор Володимирович народився 1862 року в селі Плютенці нині у складі с. Торчиця. Був одружений з Олександрою Хоружинською, рідною сестрою дружини Івана Франка. Від 1901 працював у Київському відділенні Державного банку Російської імперії. Сигнував (підписав) шість банкнот незалежної України у гривневій вартості. У складі української делегації брав участь у мирних переговорах Української Держави з РСФРР та укладенні торгово-консулярського договору з урядом Кубані (1918). Прикметно, що Максим Славінський був тимчасовим представником Української держави на Дону, тож можна припустити, що ставищани були принаймні знайомі. 

Ігнатович помер 04.05.1933, його могила збереглася на Лук'янівському кладовищі (нині там Державний історико-меморіальний Лук'янівський заповідник).

Станом на 1900 рік село Плютенці належали Ігнатовичу Володимиру Ісааковичу, можливо, батькові першого банкіра УНР. У селі було 75 дворів, 444 особи населення, з будівель — каплиця, водяний млин і три кузні.

З 1908 будинок і садиба у Нестерівському провулку в Києві перейшли у власність Ігнатовича Віктора Володимировича (1862-1933) — громадського діяча, одного з керівників Київської контори Державного банку (з 1906 — касира Старої Громади, члена-засновника Української федеративно-демократичної партії (грудень 1917), члена фінансової комісії української мирової делегації на переговорах Української Держави з Росією (травень 1918).

Квартира В. Ігнатовича займала весь верхній поверх, складалася з шести кімнат, двох передпокоїв, кухні і ванної.

У квітні 1909 р. В. Ігнатовича відвідав Франко Іван Якович (1856-1916) — український письменник і громадський діяч, який перебував у Києві нелегально.
Їх об'єднували не тільки родинні стосунки (їхні дружини були сестрами), а й активна участь у громадському і культурному житті. В. Ігнатович був членом правління і скарбником «Українського клубу» (вул. Володимирська, 42), збори якого відвідав І. Франко. Віктор Ігнатович був свідком на весіллі Івана Франка з Ольгою Хоружинською, пізніше одружився на сестрі Ольги Олександрі. Брав активну участь у національному русі, був казначеєм Українського клубу.

Факт перебування Івана Франка у Києві увіковічили меморіальною дошкою з білого мармуру(відкрита 25 лютого 1955 року), яку 1971 замінено на гранітну дошку сірого кольору.

Будинок Ігнатовича, зведений близько 1900 року, станом на серпень 2011 року був закритий на реконструкцію з надбудовою.

   


Нішо, крім Ставища!
 
СебастянДата: Вівторок, 08.09.2020, 08:21 | Повідомлення # 394
Сержант
Група: Модератор
Повідомлень: 13
« 1 »
Країна: Україна
Статус: :-(
Колоризоване Ставище у світлинах з 1866 року



Презентаціядавніх фото Ставище з 1866 року до 1980-х років, колоризованих з допомогою
інструменту сайту MyHeritage. На світлинах Ставище та деякі довколишні села
(Розкішна та Вишківське).
Перше фото −родина графів Браницьких на подвір’ї свого ставищанського палацу, датована 1866
роком.
Наступніфото:
• ПалацБраницьких, збудований у Ставищі 1857 року (історія тут: https://youtu.be/jn6yoVnIhyA).
• КостелПресвятої Трійці, зведений у Ставищах 1778 року у стилі пізнього бароко.
• Паровийплуг, створений німецьким інженером Максом Айтом (Eduard Friedrich Maximilian
Eyth) 1885 року, село Вишківське Ставищанської волості 17.06.1917.
•Ставищенське Бюро (економія).
•Ставищенський бульвар.
• Кількасвітлин з базарної площі у центрі Ставища.
• Зруйнованеєврейське житло у Ставищі 1922 року.
• Дваклойзи, в яких оселилися єврейські сім’ї, що залишилися без житла, 1922 року.
• Мурованасинагога у Ставищі, 1922 року.
• Кількафото Ставищенської лікарні з 1925 року до 1960-х (історія лікарні тут: https://youtu.be/IQLQwpn6Qj0).
• Вид нарічку Гнилий Тікич та Інкубаторну станцію (колишній будинок управителя графових
маєтків) в селі Розкішна (нудна екскурсія довкола інкубатора тут: https://youtu.be/qulAN0rhaa0).
•Прикрашання кінотеатру у Ставищі (написи при вході «Хай живе великий радянський
народ − будівник комунізму!», «Хай живе комунізм − світле майбутнє для всього
людства!»).
• Будинокпіонерів у смт Ставище.
•Ставищенський районний будинок культури, збудований 1959 року (архівне відео: https://youtu.be/b4yZ58PjklU).
• Пожежнастанція.
• Будівля знаписом «Слава труду» на території Сільгосптехніки.
• Пам’ятникз основою «Серп і молот» першому трактору «Універсал» 1938 року випуску, на
якому працював житель села Полковниче Смолич Олександр Степанович.
• Магазинякихось товарі КООП з якоюсь прибудовою.
•Перепоховання останків воїнів Другої світової війни. • Меморіал Слави у смт
Ставище.
•Адміністративний корпус з написом «Слава КПРС» і пам’ятником Леніну, який
установили в Ставищі 1970 року, скульптор Макар Вронський (1910-1994),
архітектор-художник Василь Гнєзділов (1922-1999).
•Ставищенська середня школа № 1, збудована 1940 року.
• Побутовийкомбінат з висоти.
• Нові2-поверхові житлові будинки Ставища.
• Магазин«ДИТЯЧИЙ СВІТ».
• Магазин«ТЕХНІКА»
• Кафе«Ставищанка».
• Магазин«ТОВАРИ ЗА ЗНИЖЕНИМИ ЦІНАМИ» («комісійний») − з написом при вході «Хай живе
Радянська Конституція − Основний Закон першої в світі соціалістичної держави!».
• Магазин«КНИГИ» з написом «Х п’ятирічці − ударну працю!».
• Ресторан«ТІКИЧ» та кафе «СНІЖИНКА».
•Ставищенська філія Київського заводу «ТОЧЕЛЕКТРОПРИЛАД» з написом зверху «Х
п’ятирічку − виконаємо!» та внизу «З святом Перемоги!» і Леніним на фасаді.


Нішо, крім Ставища!
 
ViktorДата: Четвер, 17.09.2020, 20:38 | Повідомлення # 395
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1964
« 11 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(

Мотель Кренцель родился в 1847 году в Ставище, умер 13 февраля 1911 года в Жашкове, где он был торговцем зерном.


Хаявитта Кренцель родилась в 1878 году в Ставище. Эмигрировала в США в 1923 году вместе с мужем.
Прикріплення: 3989861.jpg(62.5 Kb) · 1234994.jpg(76.7 Kb)


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Середа, 07.10.2020, 09:37 | Повідомлення # 396
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1964
« 11 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Пам'ятаємо!

Прикріплення: 0136528.jpg(430.3 Kb)


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Понеділок, 19.10.2020, 10:47 | Повідомлення # 397
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1964
« 11 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Газета "Сільські обрії" від 23.08.2013
До рідних витоків



"Антонівка"
Імена людям зроду дають,
Їх ми носим усі до спочину.
Та с ймення, що потім живуть
В чім-небудь. переживши людину —
В назвах давнішніх сіл, селищ, міст.
Вулиць, гребель. ставка чи левади.
І топонім такий розповість
Про людину частиночку правди.
Жив на світі Стефанський Антін,
Орендар діловий і завзятий,
Що на залишках спалених стін
Забажав слободу заснувати.
Кажуть давні архівні книжки,
Що Антін був службовцем заможним,
Мав від старости до звіз такий.
За яким поселять було можна
Втікачів, просто вільних людей
В передмісті Ставищ, на узвишші,
Тут. де сонце зі сходу іде,
І в яру Тікич воду колише.
Де в десятім столітті казись
Давньоруське було городище...
Час пробіг — знов народ заселивсь
Серед поля побіля Ставища.
Більш, ніж двісті, відстукало літ,
То ж відхилим історії браму...
Піали, далекий долаючи світ.
І шляхами, й лугами-ярами
Всі, хто волі жадав у степу.
Не боявся розгульного вітру,
Потаємну шукали тропу,
Що під ноги стелилась привітно.
Поселенців сюди прибуло
З півдня, півночі, заходу й сходу,


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Середа, 04.11.2020, 21:57 | Повідомлення # 398
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1964
« 11 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(


Источник: Gazeta Cukrownicza №14 Warszawa, 31.12.1910
Прикріплення: 4321895.jpg(61.8 Kb)


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Середа, 11.11.2020, 07:53 | Повідомлення # 399
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1964
« 11 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Николай Иванович Чекмарёв (1849 – не ранее 1926) – военный инженер, архитектор.

Происходил из потомственных дворян Тамбовской губернии. Окончил Владимирскую военную гимназию (1865) в Киеве, Николаевское инженерное училище (1868) и Николаевскую инженерную академию (1874) в Петербурге. Некоторое время состоял при инженерном управлении Киевской крепости.
В 1877-1878 годах участвовал в русско-турецкой войне на Балканах в составе саперного батальона и 14-го армейского корпуса. Отличился в Добрудже при взятии укреплений Базарджика. Был удостоен боевых наград вплоть до ордена Св. Владимира 4-й степени с мечами и бантом. Полковник-инженер с 1891 года.
В 1880-м он по совместительству занял должность штатного архитектора Киевского учебного округа. На новом посту военный инженер осуществил множество построек в разных городах и местечках. Возводил школьные здания на Киевщине, некоторые из них до сих пор служат задачам образования, как школа в селе Роскишна (окружной архитектор учебного ведомства Н. И. Чекмарев присутствовал 16 октября 1896 года, при торжественном освещении школы).
В июне 1898 года Николай Чекмарёв сообщил попечителю Киевского округа Владимиру Вельяминову-Зернову о том, что хотел бы вернуться на действительную военную службу. Однако долго продолжать службу Николай Иванович не стал и вскоре вышел в отставку. Как раз в 1898 году были существенно повышены пенсии для офицеров. Выслуга лет у Чекмарева была немалая, к тому же он участвовал в боевых действиях. На прощание полковника, по обычаю тех лет, наградили следующим чином, так что он вышел в отставку в чине генерал-майора.
После отставки Чекмарев жил в местечке Гостомле (Гостомеле) под Киевом. Там его жене Анастасии – урожденной Красовской, дочери одного из крупнейших на Киевщине помещиков и землевладельцев – принадлежало имение, названное "Чекмаревка". Семья Чекмаревых получала доход от аренды пахотных земель и сенокосов. Но в 1917 году все пошло прахом.
В 1920 году, уже будучи стариком, овдовев и оставшись без средств к существованию, был принят в Гостомельское общество. Последние имеющиеся сведения об Н. И. Чекмарёве датированы 1926 годом.
В Киеве Николаем Ивановичем были возведены: здание Киево-Печерской (5-й) гимназии и Здание 4-й гимназии, пристройка к зданию Реального училища, доходный дом генерала Павлова.

Источники информации: В.С. Перерва, газета Киевлянин за 1896 год, Википедия, livejournal.com


Школа в Роскишне.


Здание Киево-Печерской (5-й) гимназии в Киеве. Проект был составлен в 1884 году, строительство велось в 1885-1886 годах.


Здание 4-й гимназии в Киеве, возведено в 1897-1898 годах.
Прикріплення: 4441310.jpg(241.7 Kb) · 7849017.jpg(173.3 Kb) · 3395521.jpg(142.1 Kb)


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: П`ятниця, 13.11.2020, 15:36 | Повідомлення # 400
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1964
« 11 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Кто ещё причастен строительству школы в Роскишне? Хотя, во многих источниках, школа значится в Ставище.
Строительство такой школы, ни в каком-то большом городе, а где-то в глубинке Киевской губернии, было делом не частым. 29 апреля 1895 года "На закладке двухклассного училища в Ставищах присутствовал попечитель учебного округа тайный советник Вельяминов-Зернов" 1. Он же присутствовал на открытии школы в 1896 году, построенную по тем временам за рекордные сроки. "Торжественное освящение здания 2-х классного народного училища с ремесленными отделениями для учеников и учениц в местечке Ставище Таращанского уезда состоялось 16-го октября. При торжестве этом присутствовали владелец имения егермейстер Двора Его Императорского Величества граф В.А. Браницкий, попечитель учебного округа В.В. Вельяминов-Зернов, … По случаю освящения отцом благочинным была сказана подобающая речь; попечитель Киевского учебного округа В. Вельяминов-Зернов указал на воспитательное значение училища в его воспитательном значении для народа; …" 2.



Владимир Владимирович Вельяминов-Зернов (1830-1904), родился в Санкт-Петербурге – историк-востоковед, почётный член Академии наук, попечитель Киевского учебного округа, тайный советник.
В 1850 году окончил Александровский лицей. Ещё в Лицее у него появился интерес к восточным языкам, и он стал брать уроки еврейского, арабского и персидского языка. Поступив на службу в Азиатский департамент Министерства иностранных дел, в 1851 году Зернов-Вельяминов отправился в Оренбургскую губернию, где занялся практическим изучением тюркских наречий, до тех пор почти не исследованных. Вернувшись в Петербург в 1856 году, Зернов-Вельяминов продолжил службу в азиатском департаменте.
В феврале 1859 года он был избран секретарем Восточного отделения Русского археологического общества, затем, с 1861 по 1872 год он являлся секретарем археологического общества. С 1858 года был адъюнктом Императорской академии наук по разряду лингвистики историко-филологического отделения (мусульманские языки); с 1861 г. по 1878 г. – экстраординарный академик, первый академик-востоковед из числа русских учёных. С 1888 года он был назначен на должность попечителя Киевского учебного округа, которую занимал до 1902 года. В 1889 году, он стал председателем комиссии по разбору древних документов в Киевской, Волынской и Подольской губерниях. Состоял почётным членом общества Нестора-летописца. Владимир Владимирович был действительным членом Русского географического общества, Московского археологического общества, Германского общества ориенталистов в Лейпциге, Французского археологического общества, иностранным членом Института провинций (Франция), членом-корреспондентом Бельгийской археологической экспедиции и др.
В тайные советники был произведён в 1891 году.
Начиная с 60-х годов XIX в. Владимир Владимирович напечатал 322 работы, посвященные современному положению Кокандского ханства, историческим известиям о киргиз-кайсаках (Казахстан) и отношениях России со Средней Азией, а также о Кокандском ханстве времени правления от Мухаммеда-Али до Худоярхана.
Скончался Владимир Владимирович в 1904 г. в Киеве.

Источники:
1. Газета «Киевлянин» № 132 от 14 мая 1895 г.
2. Газета «Киевлянин» № 290 от 20 октября 1896 г.
3. Википедия.
4. Исторический вестник № 3, Санкт-Петербург, 1904.
Прикріплення: 9415481.jpg(415.5 Kb)


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Вівторок, 17.11.2020, 16:30 | Повідомлення # 401
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1964
« 11 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Попробую идентифицировать некоторых других участников событий 29 апреля 1895 года в селе Роскишна.
"На закладке двухклассного училища в Ставищах (Роскишна) присутствовал попечитель учебного округа тайный советник Вельяминов-Зернов, представитель от администрации крестьянских учреждений действительный статский советник Ф. А. Троицкий, инспектор народных училищ Стороженко, чиновник особых поручений Извольский, окружной архитектор военный инженер Чекмарев, уездный предводитель дворянства Репойто-Дубяга, председатель съезда местных мировых советников Малама, мировые судьи Таращанского уезда, исправник, волостные старшины со старостами …" 1.
С Вельяминов-Зерновым и Чекмарёвым уже разобрались.


"Чиновник особых поручений Извольский".
Пётр Петрович Извольский (1863-1928) – российский государственный служащий. Происходил из русского дворянского рода.
С 1888 года – исполняющий должность чиновника особых поручений VII класса. С 1894 года, временно исполняющий должность инспектора Киевского учебного округа. С 1896 – инспектор Киевского учебного округа. Действительный статский советник (1905). Обер-прокурор Святейшего Синода (1906-1909). Был курским и екатеринославским губернатором.
В должности инспектора Киевского учебного округа присутствовал на открытии школы в Роскишне 16 октября 1896 года 2.

"Уездный предводитель дворянства Репойто-Дубяга".
Иван Иванович Репойто-Дубяго (1855-?). Окончил Николаевское кавалерийское училище в 1877 году. Таращанский предводитель дворянства 3. Позже, вице-губернатор Волынской губернии, жил в Житомире.
Был владельцем села Малая Березянка Таращанского уезда.


"Председатель съезда местных мировых советников Малама".
Захарий Фёдорович Малама (1928-?) – тарашанский уездный предводитель дворянства,
председатель Сквирско-Таращанского съезда мировых посредников.
Закончил историко-философский факультет Харьковского.
Малама – дворянский род, древний, до 1685 г., происходящий от Андриаша Дмитриевича Маламы, бывшего охочекомонным полковником.

Источники информации:
1. Газета "Киевлянин" № 132 от 14 мая 1895
2. Газета "Киевлянин" № 290 от 20 октября 1896
3. Дворянскій адресъ-календарь на 1897 годъ.
Прикріплення: 5560978.jpg(83.2 Kb) · 6336740.jpg(467.9 Kb)


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Четвер, 26.11.2020, 12:15 | Повідомлення # 402
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1964
« 11 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Какое покрытие для крыши использовали ставищане в 18 веке для ставищанского замка?

Из Люстрации 1765 года при описании Ставища сказано: «… ворота с амбразурами, покрыты гонтой; … замок покрыт гонтой, в нем покоев 2, с алькежем и гардеробом. …»

Что такое гонта и как она изготавливалась?



Сначала происходит очищение древесины от коры до тех пор, пока не останется ровный кругляк, диаметр которого будет находиться в пределах от 30 до 60 см. После этого древесина оставлялась на просушку. На следующем этапе кругляк разрезается на болванки. Их длина составляла примерно пол метра, +/- 10 см. в зависимости от длины и наклона ската. Затем молодая часть древесины полностью срезалась, чтоб данный слой под воздействием влаги не загнивал. Только после этого происходит разделение материала на плашки. Их толщина составляла около 1 см. Для закрепления гонта создавалась сплошная или частичная обрешетка. Закрепление происходило при помощи длинных гвоздей. Плашки должны перекрывать друг друга примерно на половину. Изготавливалась гонта только топором, пиленые дощечки из-за разлохмаченных волокон впитывали в себя много влаги и быстро разрушались. Колотые же дощечки «сглаживались» топором и спокойно выдерживали до 20…25 лет эксплуатации.
Прикріплення: 2836172.jpg(119.4 Kb)


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Понеділок, 30.11.2020, 12:30 | Повідомлення # 403
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1964
« 11 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Исторические события бывают разные. В 2020 году изменился административный статус Ставищенщины, а в месте с ним и система административного управления.
26 ноября 2020 года состоялась первая сессия Ставищенского поселкового совета Белоцерковского района Киевской области.



Ставищенський селищний голова – Джужик Леонід Петрович
Перший заступник селищного голови – Нечаєнко Ірина Вікторівна
Заступник селищного голови – Потієвський Сергій Олександрович
Секретар селищної ради – Борщ Раїса Григорівна
Обласний депутат – Даценко Тетяна Валеріївна
Депутатський загал складають: Бабушкін Павло Ігорович, Бандура Роман Вікторович, Берідзе Ека Емзарівна, Берідзе Олена Олексіївна, Волошкевич Віталій Андрійович, Гарликівський Віктор Іванович, Гринюк Володимир Васильович, Борщ Раїса Григорівна, Деркач Юрій Олексійович, Дерманець Анатолій Федорович, Стеценко Олександр Степанович, Звіряка Дмитро Петрович, Кашуба Інна Миколаївна, Книшовський Сергій Віталійович, Коновалюк Інна Степанівна, Котик Олександр Володимирович, Лимар Дмитро Павлович, Лук’янець Наталія Ігорівна, Марущак Олег Вікторович, Пацеля Василь Прохорович, Пацеля Олександр Васильович, Тертичний Олександр Вікторович, Ткач Борис Григорович, Ференець Сергій Борисович, Шалієвська Тетяна Сергіївна, Юхименко Ігор Миколайович.
Прикріплення: 0430879.jpg(152.6 Kb)


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Понеділок, 11.01.2021, 21:06 | Повідомлення # 404
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1964
« 11 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Олександр Володимирович Котик, учитель фізичної культури та захисту Вітчизни Ставищенського навчально-виховного комплексу «загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів – юридичний ліцей» № 2 ім. О. С. Паланського Ставищенської районної ради Київської області



Є на карті Київської області мальовничий куточок, що славиться своєю пишною красою довкілля, – село Розкішна на Ставищенщині. У ньому в чудовій родині Котиків 5 квітня 1969 року народився син Олександр.
Після закінчення школи Олександр вступив на навчання до Київського державного інституту фізичної культури та 1992 року отримав диплом за спеціальністю «Фізкультура і спорт».
На початку педагогічної діяльності Олександра Володимировича було все: радощі і прикрощі, досягнення й розчарування. Проте любов до педагогічної професії, наполегливість у роботі допомагали долати труднощі, а творчий підхід до організації уроків фізичної культури, вимогливість забезпечили авторитет і повагу учнів, батьків, колег.
О. В. Котик вважає, що по-справжньому виховати в учнів почуття патріотизму може тільки той педагог, який палко любить свою Батьківщину.
Тому, коли в серпні 2014 року прийшла повістка з військкомату, він без вагань відбув у зону АТО виконувати свій громадянський обов'язок, де у званні молодшого сержанта на посаді командира окремої танкової бригади з 6 вересня 2014 до 28 серпня 2015 року захищав рідну землю від агресора. Будучи командиром САУ – 2 С1 (Гвоздика), Олександр Володимирович воював біля міст Бахмута, Попасної, Дебальцевого, Золотого. Були жорстокі бої на Сході України, і вчитель із честю й достоїнством захищав рідну землю.
Педагог нагороджений медаллю «Учаснику АТО», відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції», почесними грамотами Київської обласної ради.
Кожного ранку, за будь-якої погоди, йде до школи Олександр Володимирович Котик. Люди зустрічають його поглядами, сповненими поваги й любові, яку він заслужив.

Джерело: Київщина: історія рідного краю, Біла Церква, 2020
Прикріплення: 1395174.jpg(63.4 Kb)


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Понеділок, 11.01.2021, 21:10 | Повідомлення # 405
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1964
« 11 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Михайло Миколайович Беліцин, учитель фізичної культури Ясенівської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів Ставищенської районної ради Київської області
Народився Михайло Миколайович 13 листопада 1965 року в мальовничому селі Яблунівка Білоцерківського району Київської області.




Після закінчення Яблунівської середньої школи в 1983-1985 роках служив у Збройних силах СРСР. Від 1985 року навчався в Чернігівському державному педагогічному інституті імені Т. Г. Шевченка за спеціальністю «Початкове військове навчання і фізична культура». Після закінчення навчання від 1991 року працював на різних посадах: у 1995-1997 роках – на посаді інспектора в справах неповнолітніх в органах МВС України, 2010 року призначений на посаду вчителя фізичної культури Ясенівської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів. Високий професіоналізм, відданість обраній справі, власний стиль вирізняють М. М. Беліцина з-поміж інших наставників дітей та учнівської молоді.
Але найпочесніший обов’язок, вважає педагог, – захищати Батьківщину. У 2016 році був призваний на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу. Від 28 вересня 2016 року до травня 2017 року Михайло Миколайович служив заступником командира з морально- психологічного забезпечення 3-ої танкової роти 72 ОМБр танкового батальйону в районі Авдіївки,у травні-жовтні 2017 року – заступником командира 4-ої роти 2 механізованого батальйону 27 ОМБр з морально-психологічного забезпечення в селі Верхньоторецьке в районі Авдіївки, а від травня 2018 року до січня 2019 року – заступником командира мінометної батареї 2 механізованого батальйону 72 ОМБр з МПЗ в селищі Троїцьке Луганської області.
У березні-липні 2019 року М. М. Беліцин був учасником Міжнародних навчань у смт. Стеричі Львівської області, у липні-серпні 2019 року пройшов підготовку та відбув у ООС у район м. Попасної Луганської області.
Із 9 вересня 2019 року за наказом ОК Північ був переведений у Ставищенський РВК для подальшого проходження військової служби за контрактом із ЗСУ.
Справжній чоловік – це сильна людина. У нього справа честі – понад усе. Саме таким є Михайло Миколайович Беліцин.

Джерело: Київщина: історія рідного краю, Біла Церква, 2020
Прикріплення: 1315106.jpg(282.1 Kb)


Санкт-Петербург
 
Форум » Історія Ставищенщини » Історичні факти » Люди, история, времена (Известные имена)
Пошук:


Ставище © 2021