|
Люди, история, времена
|
|
| Viktor | Дата: Четвер, 04.09.2008, 13:11 | Повідомлення # 1 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1935
« 12 »
Країна: 
Статус:  | Исторические факты об известных людях, которые родились, жили, были проездом в Ставищенском районе или внесли свою лепту в развитие и благополучие района.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Середа, 08.05.2013, 11:24 | Повідомлення # 121 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1935
« 12 »
Країна:
Статус: | Андрей Подгурский (1905-1945)
Родился 30 июня 1905 года в Ставищах Таращанского уезда Киевской губернии.
1905 года июля 9 дня в Ставищском приходском костёле окрещено дитя по имени Андрей, настоятелем того костела Николаем Троцким с совершением обрядов Таинства.
Мщан Звенигородского общества Степана-Богдана и Марии, урождённой Козловской, Подгурских, законных супругов сын, родившейся того же года июня 30 дня в местечке Ставищах, Ставищского прихода.
Восприемниками были: Оттон Станислав Подгурский с Яниной Малевскою девицею.
Uczył się w Korpusie Kadetów Nr 1 we Lwowie, gdzie w 1924 otrzymał świadectwo dojrzałości. W latach 1924-1926 w Oficerskiej Szkole Podchorążych Artylerii w Toruniu. Promowany na stopień ppor. sł. st. art. 15 VIII 1926 z przydziałem do 2 pac w Chełmie na stanowisko d-cy plutonu. Do stopnia por. awansowany 15 VIII 1928. W 1929 przeniesiony z 2 pac do 2 Dywizjonu Pociągów Pancernych w Niepołomicach. Jednocześnie przeniesiony z Korpusu Oficerów Artylerii do Korpusu Oficerów Broni Pancernej. Do stopnia kpt. awansowany 19 III 1937. w latach 1937-1939 był d-cą kompanii drezyn pancernych. W kampanii wrześniowej 10939 bierze udział na stanowisku d-cy pociągu pancernego nr 55., który prowadził od Częstochowy przez Warszawę, Siedlce na Brześć, potem do Kowla i Lwowa. Pociąg wspierał działania oddziałów polskich. We Lwowie ostrzeliwał przez kilka dni Wysoki Zamek zajęty przez Niemców. Po uszkodzeniu przez Niemców parowozu wysadził skład pociągu w powietrze. Unika niewoli i przedostaje się po zakończeniu kampanii wrześniowej 1939 do Warszawy, gdzie podejmuje działalność konspiracyjną w ZWZ/AK. Bliższy przydział nieznany.
Aresztowany prze Niemców 10 III 1943 uwięziony na Pawiaku, skąd został wywieziony 13 V 1943 do KL Oświęcim. Obóz przeżył, ale z otwartą gruźlicą. Zmarł w 1945 w Busku, gdzie został pochowany na miejscowym cmentarzu.
Источники: Метрическая книга Ставищской римско-католической приходской церкви о родившихся на 1905 год; Dz. Pers. Nr 32 z 15 VIII 1926; Dz. Pers. Nr 20 z 23 XII 1929; J. Łukasiak. Szkoła Podchorążych Artylerii w Toruniu 1923-1939. Pruszków 2000; Roczniki oficerskie 1928,1932;R. Rybka – K. Stepan. Rocznik oficerski 1939. Kraków 2006; Księga Pamięci Kadetów II RP. W-wa 2001
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Четвер, 09.05.2013, 15:18 | Повідомлення # 122 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1935
« 12 »
Країна:
Статус: | Цитата (Viktor) Так что можно предположить, что в Ставище он был в середине мая 1787 года.
Путешествие короля Станислава Августа до Канева
 
 
 
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Четвер, 09.05.2013, 16:05 | Повідомлення # 123 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1935
« 12 »
Країна:
Статус: | Пани В. Р. в Ставищах. Жеребьевка 2 Января, самый крупный выигрыш в 50 000 крон. Пока не востребован.
 
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: П`ятниця, 10.05.2013, 10:50 | Повідомлення # 124 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1935
« 12 »
Країна:
Статус: | Антонио Феликс Микульский (родился 6 января 1872 года в Ставищах, умер 14 апреля 1925 года в Вильнюсе, Литва) - польский психолог и психиатр, профессор психиатрии в Университете Вильнюса. Сын Карола Микульского (1837-1911), врача, социального и образовательного активиста и владельца аптеки и Зофии Микульской (1841 г.р.), урождённой Мурашко. Имел двух братьев – Эразм (1863 г.р.), Франтишек (1869 г.р.) и трёх сестер – Елеонора (1865 г.р.), Зофия (1867 г.р.), Мария (1873 г.р.).
По окончании II Государственной гимназии в Киеве (с отличием), он изучал математику в Киевском университете, намереваясь посвятить себя астрономии. После двух лет, сменил направление исследования на медицину, окончив в 1899 году. Затем он работал в психоневрологической клинике Ивана Сикорского. С 1902 по 1905 врач колонии медицинских лагерей для душевнобольных в Одинковке под Екатеринославлем (нынче микрорайон Днепропетровска). В году 1906/1907 он продолжил учебу в Мюнхенской психиатрической клинике Эмиля Крепелина. В Мюнхене он также был учеником Теодора Липпса. В 1907 году он стал помощником, а затем начальником больницы в Кульпаркове. С 1913 года директор Больницы Кочановка недалеко от города Лодзь. В 1919-1920 годах он был главным врачом в звании майора в польской армии. В 1923 году назначен на кафедру психиатрии Университета Стефана Батория в Вильнюсе. Умер в 1925 году, похоронен на Кладбище Росса. Он был одним из основателей Польской психиатрической ассоциации.
Был женат на пианисте Марии Гродецкой (1880-1949), у них была дочь и сын Кароль Микульский (1901-1940), который также был психиатром.
Его научные достижения включают около 40 работ в области психиатрии и психологии.
Источник: http://www.kokos.hostowo.eu/chapter/Antoni_Feliks_Mikulski
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Субота, 11.05.2013, 10:49 | Повідомлення # 125 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1935
« 12 »
Країна:
Статус: | 
Антон Андржеиовский, отличный ботаник, профессор, автор научных журналов и беллетристики, бывший член Общества Друзей Науки в Варшаве и Исследователей Природы в Москве, 10 декабря прошедшего года ушёл в вечность в местечке Ставищах Киевской губернии Таращанского уезда.
Urodzony w r. 1784 w dzisiejszej gub. Wołyńskiéj, kształciłsię w Krzemieńcu, a następnie był w tameczném liceum adjunktem zoologii i botaniki; po zamknięciu liceum wołyńskiego, przeniesiony był na tęż samą posadę do uniwersytetu kijowskiego, a od r. 1839 pełnił obowiązki profesora nauk przyrodzonych w liceum nieźyńskiém. Po otrzymaniu omerytury, całkiem się życiu prywatnemu, naukom i literaturze puświęcił. Z rzeczy polskich przyrodniczych mamy jego: Naulcę wyrazów botanicznych dla łatwości determinowania roślin (Krzemieniec 1826); Rys botaniczny krain zwiedzanych w podróżach pomiędzy Bohem a Dniestrem od Zbrucza aż do morza Czarnego (Wilno, 1823); oraz kilka obszerniejszych artykułów, w pismach czasowych zamieszczanych. Z prac pisanych po francuzku wydał: Czacktja, genre déłermtné, opis rośliny Naczyniec, z któréj osobny rodzaj utworzył i nazwał imieniem Czackiego; prócz tego wiele rozpraw pisanych po francuzku w przedmiocie nauk przyrodzonych, zamieszczał w Rocznikach Badaczów Natury w Moskwie. W języku łacińskim zostawił w rękopiśmie: Uwagi nad Horą i fauną kijowską, przeznaczone do dzieła sławnego botanika De Candolla. Ten ostatni, na dowód uznania zasług naukowych i przyjaźni osobistej Andrzejowskiego, jeden z rodzajów roślin Krzyżowych w swym nowym układzie nazwał jego imieniem, Andrzejowskiją. W ostatnich latach, sędziwy starzec nie mogąc się już oddawać pracom przyrodniczym, zagłębił się w księgach historycznych i rozpamiętywaniu własnych wspomnień. Owocem tego zwrotu były Ramoty starego Detiuka (po małorusku kawalera, gdyż wiek przepędził w bezżeństwie); praca tó osnową, żywością pamięci, wyobraźni i pięknoćcią słowa uderzająca w tak sędziwym już wieku. Pierwsza serya tych Ramot, zawierająca własne wspomnienia autora z początkowych lat bieżącego stulecia, była cząstkowo drukowana w Tece Wileńskiej, a następnie całkowicie wyszła w osobném wydaniu w 4-ch tomach (Wilno, 1860). Serya druga w 2-ch tomach zawiera dwie powieści historyczne z XII wieku p. t. Synowie Władysława Hermana i Dobiesław (Kraków, 1866). Ostatnią tę pracę przypisał dziedziczce Slawiszcz Annie hr. Brantckiéj, pod któréj „dobroczynną strzechą (jak powiada) sierota prace swoje wykonał," a obecnie złożył do grobu osiwiałą i skołataną głowę. Nie wątpimy, że po ś. p. Andrzęjowskim musiały pozostać rękopisma, a może i szacowne pamiętniki; człowiek, który całe życie w pracy pieustannéj przepędził, nie mógł próżnując zmierzać do grobu. Na dziedziczących po nim puściznę spada obowiązek poznajomienia z nią publiczności.
Источник: Gazeta Warszawska. 1869, № 27
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Неділя, 12.05.2013, 10:55 | Повідомлення # 126 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1935
« 12 »
Країна:
Статус: |  
Осуществляются продажи лошадей
Отмечено в году текущем 1893 на день 29 и 30 сентября (11 и 12 октября нового стиля). Выставлено на продажу около 100 лошадей различных пород и возрастов, соответствующих до разведения, под седло и до упряжи. Эти лошади из стад Графов Браницких и г-на А. Раковского. Далее информацию обеспечивают Центральный офис графини Марии Браницкой в Белойцеркви (st. dr. żel.. Фастовский) и W-ny А. Закржевский в Ставищах, губ. Киевской, почта и телеграф на месте.
 
Источник: Gazeta Warszawska. 1893, № 256
 
В Янишевском стаде
В связи с сокращением стада продаются кони взрослые и молодые трёхлетние и двухлетние обоих полов арабские и полукровки. Подробности у управляющего складом А. Закржевского. Ставище Таращанское губ. Киевская.
Источник: газета Kurjer Litewski, 1907, № 75
 
Промышленные и сельскохозяйственные выставки.
Серебряные медали получили:
Aleksander hr. Skarbek z Wierzchlasu w Wieluńskiém za klacz anglo-arabską „Zuzula;" książę Mcheidze z Nieświeża za ogiera „Pazia;" Ludwik hr. Krasiński za ogiera „Tęgiego," suffolka, i drugi srebrny za ogiera „Nortona," roadstera; p. Stanisław Ludwik Trębicki z Kurowic, pod Sterdynią w Siedleckićm, za ogiera normandzko-styryjskiego „Ardahana" (medal od Towarzystwa Wolno-Ekonomicznego w Petersburgu za najlepszego konia roboczego), i drugi srebrny za tćjżo rassy ogiera „Adena;" p. Konrad Wodziński z Warszawy za wszechstronny wzorowy porządek stajenny; p. Ludwik Grabowski z Sernik za ogiera pół-krwi angielskiego „Barabasza," Владислав гр. Браницкий за кобылу английскую «Carównę».
Источник: Gazeta Warszawska. 1885, № 130
 
Vasco De Gama и Wan Dick
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Понеділок, 13.05.2013, 11:22 | Повідомлення # 127 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1935
« 12 »
Країна:
Статус: | Выезд из Кракова и пребывание в Ставищах
Wyjazd z Krakowa i Pobyt w Stawiszczach.
Po wyjeździe z Krakowa życie Ludwika Janowskiego potoczyło się w zgoła nieoczekiwanym kierunku. Przedewszystkienl zapragnął po bardzo pracowitym roku akademickim wytchnqć w gronie rodzinnem w Stawiszczach, skqd pod datq 10 sierpnia 1913 r. pisze: "Bawi w tych stronach u moich znajomych Felix Jasieński (Mangha), którego nieco znałem w Krakowie. Obecnie widuję się z nim bardzo często, poznałem go bardzo dobrze i wiele doznaję przyjemności w jego towarzystwie. Jest to wysoce kulturalny i wysoce ideowy człowiek. Do innych mych znajomych przybył Tadeusz Miciński, którego wcale nie znałem. Ceniłem go nadzwyczaj nie jako poetę za pierwsze jego utwory (W mroku gwiazd. Do źródeł duszy polskiej). Jako człowiek niezmiernie mi się podobał - pełen prostoty, serdeczności i szczerego zapału. Pisze on powieść, gdzie i Ukraina ma być reprezentowana i bada przeto terytorjum i przyrodę. Przyjeżdżał tu i do mnie. Miłe wyniosłem wrażenie. Przykro mi tylko, że tak zboczył ze swej drogi w ostatnich utworach i w chaotycznych halucynacjach marnuje swój ogromny talent".
Całe wakacje letnie spędził w Stawiszczach. Wakacje te nie tylko nie poprawiły jego zdrowia, ale przeciwnie zaszkodziły mu i przyczyniły się znacznie do dalszego f ozwoju choroby serca, która dawała mu się we znaki dobrze już w Krakowie. Niezwykle żywy, ruchliwy, lubiqcy się bawić, nigdy na siebie nie uważał i nie umiał się szanować. Na nic nie zdały się przestrogi i prośby najbliższych; nieustanna troskliwość o zdrowie, unikanie wszystkiego, co mogłoby mu zaszkodzić, były to rzeczy zupełnie sprzeczne z jego żywym temperamentem, i niepodobna było nagiqć go do tego. To też i w czasie tych wakacyj razem z Micińskim i Jasieńskim odbywał liczne wycieczki, używał sportów i kqpieli rzecznych, a nadto w Lubczy, w domu pisarki Janiny Przecławskiej; oddawał się rozrywkom towarzyskiego życia i rozlicznym zabawom. Wszystkiem tern mocno sobie zaszkodził. Przeszedł wówczas zapalenie osierdzia. Schorowany udał się do Kijowa, aby poddać się tam leczeniu, a zarazem zabrać się do badań naukowych. W Kijowie żył blisko z zastępcami profesorów Witoldem Klingerem i Henrykiem Jakubanisem, z którym razem mieszkał. O swojem życiu wStawiszczach podczas wakacyj i w Kijowie dość szczegółowo rozpisuje się w liście z Kijowa z dnia 29 grudnia 1913 roku: "Na wakacje (sic) jeździłem konno, wiosłowałem, kilka razy tańczyłem, czyniłem dalekie wycieczki - i w rezultacie zapadłem na serce i to tak uporczywie, że dwa miesiqce bez przerwy cierpiałem. Obecnie jest mi daleko. lepiej, ale lekarze nie tylko zabronili mi wszystkiego, lecz nawet dłuższego chodzenia, absolutnie nie mogę np. iść na wyższe piętra - możecie więc sobię wyobrazić, jak to mię skuwa w mieście, gdzie mam studja, które do pięter się nie stosujq. Ponieważ prof. Strażesko (specjalista od serca) nie d wuznacznie mi wyjaśnił, że stan mój jest bardzo poważny, zachowuję przepisy. jeszcze w Kijowie można to robić doskonale, atoli nie wiem, co to będzie w Petersburgu. Za parę dni na święta jadę do rodziny, na wieś, a wnet po Nowym Roku do stolicy północnej. Do zajęć przystqpiłem bardzo późno, następnie Kijów nie jest tak zasobny, zrobiłem więc nader mało. Ciqgle się z tej racji zagryzałem, co pogorszało stan mego serca. Mam nadzieję, że nad Newq powetuję powstałe bez mej winy straty, intensywnościq pracy. Wyznam Wam otwarcie: bardzo mi tęskno do Krakowa - czegoś nie chciałem tego stypendjum, jakoś przesqdnie się bałem. W Krakowie tak się spokojnie pracuje - ciqgle o nim myślę i wielce będę zadowolony, kiedy do niego powrócę. Ale czy powrócę'? Z tokiem zdrowiem niepodobna układać planów. Urlop dano mi na cały rok, więc naturalnie będę to wyzyskiwać. Więc jeżeli żyć będę, dopiero w październiku 1914 się zjawię w Krakowie. Żyję tu w kółku Klingera. Nie zaniedbuję naturalnie stosunków i z Rosjanami: dlo mnie to niezbędne, a nawet biorqc ogólnie, psychologja tej czeredy ciekawa. Klingera większością wybrano na aktualnego, mniejszość zaś wyprawiła protest do Ministra, pełen fałszu, potwarczych niegodziwości: czego tam niema, Klinger wedle tej tłuszczy skupia w sobie fanatyzm wszechpolaka, agitatorskq naturę bojowca, pogardę dla Rosji etc. Klingerowi proponuj q we Lwowie, ale niechciałby tracić placówki w Kijowie... jest tu drugi Polak jakubanis, również zastępca profesora (historji filozofji), młody człowiek wielkich zdolności, nadzwyczajnego daru wymowy, bardzo szlachetny i sympatyczny..."
Источник: Ludwik Janowski «W promieniach Wilna i Krzemienca», Wilno, 1923
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Середа, 15.05.2013, 08:52 | Повідомлення # 128 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1935
« 12 »
Країна:
Статус: | 
Книжный магазин
Пжигодзкий Джулиан.
Пособие по бухгалтерскому учету в хозяйствах практикующих на некоторых землях губ. Киевской. и Каменец-Подольской, а в частности в землях Ставище.
Источник: Gazeta Warszawska. 1876, № 3
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Середа, 19.06.2013, 09:42 | Повідомлення # 129 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1935
« 12 »
Країна:
Статус: | 
Платон Городецкий (в миру Николай Иванович) — митрополит Киевский и Галицкий.
Родился 2 мая 1803 года в посаде Погорелое Городище Ржевского уезда Тверской губернии в семье священника.
Получил образование в Санкт-Петербургской духовной академии. 17 мая 1830 года пострижен в монашество. С 27 июня 1849 года по 15 апреля 1856 года управлял Псковской епархией. С конца 1860 года — присутствующий в Святейшем Синоде (почти в течение четырех лет). В 1876 году избран почетным членом Санкт-Петербургской духовной академии. С 4 февраля 1882 года — митрополит Киевский и Галицкий, член Святейшего Синода и священноархимандрит Киево-Печерской Успенской лавры.
Скончался 1 октября 1891 года в Киеве.
_____________________________________________________________________________________________________________________________
Доброчинна діяльність Київського Митрополита Платона Городецького щодо покращення становища православних церков та монастирів
Переслідуючи мету за допомогою особистого спілкування з паствою пояснити важливість спорудження храмів і привернути останню до посильних внесків на впорядкування церков, митрополит Платон під час своєї подорожі по єпархії часто промовляв відповідні повчання. Так, наприклад, під час відвідин містечка Таращі 18 червня 1883 р. він після літургії звернувся до народу з повчанням, темою якого був собор, що будується …
19 серпня, під час своїх відвідин селища Ставищ, митрополит Платон звернувся до прихожан з промовою, в якій говорив про обов'язок їх "піклуватися про благочестя святого храму свого, що дуже легко і скоро можна досягти, якщо утримуватися від зайвих витрат на шкідливий напій – вино, якщо менше витрачати грошей на розкішні наряди і взагалі на предмети зайві і непотрібні в житті".
Источник: Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 20 (183), 2009
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: П`ятниця, 28.06.2013, 12:49 | Повідомлення # 130 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1935
« 12 »
Країна:
Статус: | Храм святых Царственных страстотерпцев
Протоиерей Константин Остренко - настоятель храма
Остренко Константин Григорьевич родился 12 апреля 1968 года в городе Вольнянск Запорожской области.
Был крещен в 1970 году в городе Ставище Киевской области.
С 1975 по 1985 год обучался в Вольнянской средней школе №4 Запорожской области.
По окончании средней школы, в 1985 году поступил на учебу в Пермское военное авиационно-техническое училище, которое закончил в звании «лейтенант» в 1988 году, и продолжил прохождение военной службы в должности командира взвода курсантов. В феврале 1994 года, в воинском звании «капитан», уволился в запас.
В 1995 году на территории Перми была создана общественная организация казаков Прикамья. Являясь одним из учредителей этого движения, возглавлял сектор по взаимодействию с Пермским Епархиальным управлением.
С февраля 1997 года, по благословению Архиепископа Пермского и Соликамского Афанасия, нес клиросное послушание в храме Успения Пресвятой Богородицы города Перми.
9 ноября 1997 года Архиепископом Пермским и Соликамским Афанасием был рукоположен в сан иерея с назначением служить настоятелем Свято-Георгиевского прихода города Перми Прикамского казачества Пермской области.
В связи с завершением строительства храма святых Царственных страстотерпцев в микрорайоне «Нагорный» г. Перми, осуществляемой Свято-Георгиевским приходом, был назначен настоятелем храма святых Царственных страстотерпцев.
С 2003 года проходил обучение в Екатеринбургской Духовной семинарии, на заочном секторе, которую окончил в 2008 году.
22 апреля 2010 года назначен благочинным Петропавловского округа Пермской и Соликамской епархии.
Итого: http://www.zarst.ru/e....toyatel
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Субота, 29.06.2013, 20:09 | Повідомлення # 131 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1935
« 12 »
Країна:
Статус: | Антоний Яковлевич Ильяшевич (1867 - 1937), священник, священномученик.
Родился в 1867 году в селе Зелёной Диброве Ольшанского уезда Киевской губернии.
В конце 1880-х годов окончил Киевскую духовную семинарию.
Был женат. Жена - Лидия Григорьевна.
В 1895 году был рукоположен в сан священника. Служил в селе Ставище.
В 1927 году был арестован за антисоветскую агитацию и выступления против коллективизации, но за отсутствием вины выпущен через сутки после допроса.
В 1929 году арестован вторично.
Последним местом службы был храм святого Архистратига Михаила в селе Хлипновке - вплоть до его закрытия в 1935 году.
Отказавшись сложить с себя священный сан и принести публичное покаяние, вынужден был переехать с женой в город Звенигородка, где проживал под надзором НКВД. После опубликования конституции открыто выступили с религиозной антисоветской агитацией".
14 октября 1937 года был арестован и отправлен в тюрьму. 1 декабря того года было предъявлено обвинение.В тот же день решением "тройки" был приговорен к расстрелу. Был расстрелян 27 декабря 1937 года.
Реабилитирован 15 июня 1989 года.
Решением Священного Синода Украинской Православной Церкви от 28 октября 1997 года в числе 103-х новомучеников Черкасских был причислен к лику местночтимых святых в составе Собора святых новомучеников Черкасских.
На Архиерейском Соборе Русской Православной Церкви в августе 2000 года причислен к лику новомучеников и исповедников Российских для общецерковного почитания в числе 103-х новомучеников Черкасских.
Источник: http://drevo-info.ru/articles/24633.html
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Понеділок, 01.07.2013, 15:55 | Повідомлення # 132 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1935
« 12 »
Країна:
Статус: | Встановлені ж факти блуду осіб шляхетного стану могли бути причиною для покарання обох сторін. Так, лакей могутніх магнатів графів Браницьких Яків Лащевський з м. Ставищ Таращанського повіту Київської губернії в 1870 р. «завел любовные связи без всяких насилий и по добровольному согласию» з місцевою молодою жінкою Гликерією Б.1.
Як водиться, однодворець обіцяв з нею одружитися, якщо вона буде себе гідно поводити. Проте, Гликерія «занималась непотребством» з рядом дворових слуг графа Браницького (у справі фігурує цілий список), а тому Яків підшукав собі іншу пару. Ображена Глікерія не знайшла нічого іншого, як поскаржитися становому приставу. Після розбору справи обом було призначено 4_річну єпітимію «за блудную жизнь», а колишньому шляхтичу Якову Лащевському – ще й за «обольщение»2.
1. ЦДІАУ в м. Києві – Ф. 127. – Оп. 759. – Спр. 543. – Арк. 1
2. Там само. – Арк. 2
Источник: В.С. Перерва «Шляхта Правобережної України в церковних покараннях (єпитиміях) ХІХ століття»
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: П`ятниця, 05.07.2013, 09:01 | Повідомлення # 133 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1935
« 12 »
Країна:
Статус: | О.В. Скус «Римо-католицьке духовенство Уманщини в контексті європейських впливів ХІХ ст.»
У квітні 1844 р. Київський архідеканат надав рапорт до Міністерства внутрішніх справ Департамента духовних справ іноземних віросповідань про кількість римо-католицьких священиків у Київській губернії на 1836 р. У складі Київського архідеканату було на службі 105 римо-католицьких священиків, а саме: Києво-Васильківський деканат –19 священослужителів, Сквирський деканат – 9, Липовецько-Махновський деканат – 13, Радомишльський деканат – 12, Черкасько-Чигиринсько-Звенигородський деканат – 18, Богуславсько-Умансько-Таращанський деканат – 14, Монастир Брусилівський Ордена Капуцинського – 8, ієромонахи в монастирі Ходорковському Ордена Капуцинського – 11 [10, арк. 1–37].
У Богуславсько-Умансько-Таращанському деканаті священиками були:
- декан, настоятель Уманський, священик Людвіг Брінка;
- виконуючий обов’язки на посаді Київського архідекана, настоятель Ставищенський Іоанн Йосиф Оссолінський;
- вікарний священик Йосиф Пліпіум;
…
На печатці Богуславсько-Умансько-Таращанського деканату (1835) знаходиться зображення двоглавого орла, що могло свідчити як про існування західнохристиянської церкви в Росії виключно з дозволу "Його Величності", так і про державну підзвітність римо-католицьких інституцій.
…
31 березня 1850 р. на пропозицію єпископа Каспара Боровського Луцько-Житомирська консисторія затвердила новий розподіл Київської губернії на 6 деканатів а саме: Києво-Васильківський, Радомишльський, Сквирський, Умансько-Таращанський, Звенигородсько-Черкаський, Липовецько-Махновський [12, с. 82].
В Умансько-Таращанському деканаті на цей момент функціонувало усього 6 парафій (Умань, Богуслав, Кошовата, П’ятигори, Ставище, Тетіїв).
Источник: Література та культура Полісся: збірник наукових праць, вип. 57, Ніжин, 2010
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Середа, 10.07.2013, 17:07 | Повідомлення # 134 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1935
« 12 »
Країна:
Статус: |  
С приходом штаба Примакова в Умань и в Таращу, штаба Котовского, который в декабре 1920 года со своей бригадой влился в 17-ю червонно-казачыо дивизию и возглавил ее, банды несколько присмирели. Но, тем не менее, все сахарные заводы и ссыпные пункты Киевщины охранялись кавалеристами нашего корпуса.
А тут появились еще части Махно. Вскоре стало известно, что у Тального к ним намеревается присоединиться петлюровская банда Черного Ворона. По приказу командира корпуса 17-я дивизия во главе с Котовским из Таращи перешла в Ставищи, а 8-я дивизия Демичева двинулась к Монастырищу навстречу махновцам.
Безвестный гайдамак Сидорянский, присвоивший себе историческое имя Палия, «полковника Фастовского и Белоцерковского», бежал, а Подольский «специальный» отряд диверсантов перестал существовать. «Правда» 22 ноября 1921 года писала, что банда петлюровского полковника Палия была застигнута красной конницей и наголову разбита к северу от Хмельника.
Источник: Дубинский И.В. Трубачи трубят тревогу, 1961
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- ------------------------------------
 
Котовский Григорий Иванович (1881-1925)
Советский военный и политический деятель, участник Гражданской войны. Член Союзного, Украинского и Молдавского ЦИКа. Член Реввоенсовета СССР.
Родился в селе Ганчешты (ныне город Хынчешты в Молдавии).
После окончания сельскохозяйственного училища в 1900 году работал помощником управляющего и управляющим имением. В ноябре 1917 года примкнул к левым эсерам и избран членом солдатского комитета 6-й армии. В январе 1918 года Котовский возглавлял отряд, прикрывавший отход большевиков из Кишинёва. В январе—марте 1918 года командовал кавалерийской группой в Тираспольском отряде. В марте 1918 года Одесская Советская Республика была ликвидирована австро-германскими войсками, вошедшими на Украину в рамках заключенного киевской Украинской Центральной Радой и московскими большевиками Брестского мира. Отряд Котовского был распущен. Сам Котовский перешёл на нелегальное положение. С уходом австро-германских интервентов, 19 апреля 1919 года Котовский получает от Одесского комиссариата назначение на пост главы военного комиссариата в Овидиополе. В июле 1919 года назначен командиром 2-й бригады 45-й стрелковой дивизии (бригада была создана на основе Приднестровского полка). В ноябре 1919 года Котовский слёг с воспалением лёгких. С января 1920 года командовал кавалерийской бригадой 45-й стрелковой дивизии, воюя на Украине и на советско-польском фронте. В апреле 1920 года вступил в РКП(б). С декабря 1920 года Котовский — начальник 17-й кавалерийской дивизии. В 1921 году командовал кавалерийскими частями, в том числе подавляя восстания махновцев, антоновцев и петлюровцев. В сентябре 1921 года Котовского назначают начальником 9-й кавалерийской дивизии, в октябре 1922 — командиром 2-го кавалерийского корпуса. Летом 1925 года нарком Фрунзе назначает Котовского своим заместителем. Вступить в должность Григорий Иванович не успел.
1922 год в Украине — год молниеносного утверждения новой экономической политики. В районе Умани, где находилось ядро корпуса, комкор взял в аренду сахарные заводы, обещая снабжать сахаром Красную Армию. Он пытался контролировать торговлю мясом и снабжение мясом армии на юго-западе УССР. Все это начало приносить огромные деньги, особенно после введения золотого рубля. При корпусе было создано военно-потребительское общество с подсобными хозяйствами и цехами: шили сапоги, костюмы, одеяла. О размахе коммерции говорит тот факт, что Котовский создал и контролировал мельницы в 23 селах. Он организовал переработку старого солдатского обмундирования в шерстяное сырье. Были подписаны выгодные договора с льняной и хлопчатобумажной фабриками. При дивизиях имелись совхозы, пивоварни, мясные магазины. Хмель, который выращивался на полях Котовского в совхозе, покупали купцы из Чехословакии на 1,5 млн. золотых рублей в год.
6 августа 1925 года Котовский был застрелен во время отдыха в совхозе Чебанка (на черноморском побережье в 30 км от Одессы) Мейером Зайдером по кличке Майорик.
Источник: http://besage.ru/jzl/kotovskij-grigorij-ivanovich.html
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Понеділок, 15.07.2013, 20:11 | Повідомлення # 135 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1935
« 12 »
Країна:
Статус: | Лишевский Василий Зиновьевич
Родился 12 апреля 1894 года в с. Кривец Киевской губ., где проживал, работал в колхозе «Новая жизнь» в с. Винаровка. В 1932 — арестован за «превышение власти при исполнении служебных обязанностей». В 1933 — приговорен к 8 годам лишения свободы, но через 6 месяцев осво божден из тюрьмы. Поддерживал отношения с о. Андроником Руденко, был в его приходе. 27 сентября 1937 — арестован по групповому делу католиков и отправлен для дальнейшего следствия в тюрьму Белой Церкви (дело «Басинский и др.»). 10 октября 1937 — приговорен по ст.ст. 54—6, 19-54-9 и 54-11 УК УССР к ВМН (ПП УНКВД УССР по Киевской области). Расстрелян (точная дата смерти неизвестна).
Яновский Сильвестр Францевич
Родился 31 декабря 1890 года в с. Янишевка Киевской губ. Проживал на хут. Ратуш Володарского района и был прихожанином местного храма. С 1914 по 1918 — находился в австрийском плену. Вернувшись на родину, работал в своем хозяйстве, вступил в ряды РКП(б). В 1930 или 1931 — к нему обратился за помощью Братковский, проходивший по документам следственного дела как «ликвидированный кулак и староста храма», и он ему помог. В 1933 — был исключен из партии «за утрату классовой бдительности», но возможно, позднее был восстановлен. 25 сентября 1937 — арестован по групповому делу католиков и для дальнейшего следствия отправлен в тюрьму Белой Церкви (дело «Басинский и др.»).
24 ноября 1937 — исключен из партии как подследственный. 10 октября 1937 — приговорен к ВМН (ПП ОТ при УНКВД УССР по Киевской области). 15 октября 1937 — расстрелян.
Источник: http://www.catholic.ru
Санкт-Петербург
|
| |
| |
Нові повідомлення
· 
Особисті повідомлення()
· 
Учасники
· 
Правила форуму
· 
Пошук
· 
