|
Люди, история, времена
|
|
| Viktor | Дата: Четвер, 04.09.2008, 13:11 | Повідомлення # 1 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1992
« 11 »
Країна: 
Статус:  | Исторические факты об известных людях, которые родились, жили, были проездом в Ставищенском районе или внесли свою лепту в развитие и благополучие района.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| RuslanKolo | Дата: Понеділок, 20.02.2012, 23:29 | Повідомлення # 91 |
|
Сержант
Група: VIP-користувач
Повідомлень: 22
« 1 »
Країна: 
Статус: | Вот еще одна истина восторжествовала. Фаддей Рыльский нашел свою родину. Земля приняла блудного сына 
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Вівторок, 21.02.2012, 14:45 | Повідомлення # 92 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1992
« 11 »
Країна:
Статус: |   
Коган Наум Яковлевич (1908 - ?) – стратиграф, палеонтолог, уроженец г. Ставище Киевской губ.
В 30-е годы изучал третичные отложения Сахалина, работал в НГРИ.
Участник XVII МГК (июль 1937).
Перед арестом - главный инженер Красноярской геологоразведочной партии треста "Востсибугольразведка".
Арестован 14 мая 1949 "за участие в антисоветской группе" - по "красноярскому делу" (при обыске дома была обнаружен отчет уже арестованного Б.Ф. Сперанского).
Осужден ОСО при МГБ СССР 28 октября 1950 на 15 лет лагерей.
До освобождения и реабилитации в 1954 осужденных по "красноярскому делу" не дожил: умер, когда шел в строю заключенных на работу.
Реабилитирован посмертно 10 апреля 1954. 1
С 29 марта 1949 года идут аресты по совершенно секретному "Красноярскому делу" (дело Н.Е. Мартьянова и нескольких других специалистов было выведено в отдельное судопроизводство). "За халатность и участие в антисоветской группе" было арестовано около 200 геологов в разных городах СССР. Но только 27 из них были проведены в судопроизводстве по одному "Красноярскому делу". Аресты были почти синхронные – механизм системы политических наказаний работал уже очень четко, без сбоев. Несколько месяцев велись допросы с физическим и психологическим давлением на подследственных. К октябрю 1950 почти все уже подписали самооговоры. 28 ноября 1950 года ученым объявили, что месяц назад заочным судом их осудили ОСО МГБ СССР "за неправильную оценку и заведомое сокрытие месторождение полезных ископаемых, вредительство, шпионаж, контрреволюционную агитацию" и что они приговорены к различным срокам заключения в ИТЛ (от 10 до 35 лет) с конфискацией имущества и поражением в правах на 5 лет. Для шестерых профессоров-геологов этот арест стал смертельным. Григорьев И.С., Гурвич М.И., Шаманский Л.И не дожили до суда. Сразу после вынесения приговора в тюремной больнице в Ленинграде умер Эдельштейн Я.С. На этапе в Норильск скончался Котульский В.К. В лагере не стало Когана Н.Я. 2
Жена и дети:
Источники:
1. http://www.g-to-g.com
2. Репрессированные геологи. Биографические материалы, изд. второе. – М. – СПб., 1995
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| RuslanKolo | Дата: Четвер, 01.03.2012, 00:12 | Повідомлення # 93 |
|
Сержант
Група: VIP-користувач
Повідомлень: 22
« 1 »
Країна:
Статус: | 
Анато́лій Макси́мович Зле́нко (2 червня 1938, Ставище) — перший Міністр закордонних справ України (1990—1994, 2000—2003).
Народився 2 червня 1938 року у смт Ставище Київської області. 1959 року закінчив Київський гірничий технікум. 1959 року — гірничий майстер шахти «Максимівка-Полога» тресту «Кадіїввугілля», місто Кадіївка (Стаханов).
1967 року закінчив Київський університет.
У 1967—1973 рр. — аташе, 2-й секретар відділу міжнародних організацій МЗС УРСР.
З 03.1973 р. — співробітник Секретаріату ЮНЕСКО в Парижі.
З 1979 р. — радник відділу міжнародних організацій у справах ЮНЕСКО МЗС УРСР.
З 10.1983 р. по 03.1987 р. — Постійний Представник УРСР при ЮНЕСКО.
З 04.1987 р. — заступник міністра, з 07.1989 р. по 07.1990 р. — перший заступник міністра закордонних справ УРСР.
З 07.1990 р. по 25.08.1994 р. — міністр закордонних справ України.
З 09.1994 р. по 09.1997 р. — Постійний Представник України при ООН.
З 19.09.1997 р. по 02.10.2000 р. — Посол України у Французькій Республіці,
з 19.09.1997 р. по 17.10.2000 р. — Постійний Представник України при ЮНЕСКО, Представник України у Виконавчій раді ЮНЕСКО з 23.11.1998 р.,
Надзвичайний і Повноважний Посол України в Португальській Республіці з 14.04.1998 р. по 17.10.2000 р. (за сумісництвом).
З 10.2000 р. по 09.2003 р. — Міністр закордонних справ України.
З жовтня 2003 р. — радник Президента України з міжнародних питань.
З 12.2003 р. — представник України в Комісії ООН з прав людини.
Автор 100 праць на міжнародну тематику.
Володіє англійською, іспанською, португальською, французькою мовами.
(С) wikipedia.org
Хоч, здається, це розкішнянський хлопець.
|
| |
| |
| Viktor | Дата: П`ятниця, 27.04.2012, 09:35 | Повідомлення # 94 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1992
« 11 »
Країна:
Статус: | Майкл Журовский: Библиография Украины на основе журналов на польском языке 1859 -1918 гг.
   
На основе журналов:
Kłosy – 1865-1890
Kłosy Ukraińskie – 1914-1917
Kraj – 1882-1909
Kresy – 1905-1906
Nasza Przyszłość – 1908
Tygodnik Ilustrowany – 1859-1918
Wieś i Dwór – 1914-1918
Wieś Ilustrowana – 1911-1914
Украина под властью царя
Часть первая: A - Ł
Branicki, Władysław hr. z Stawiszcz -dary na kościół św. Mikołaja w Kijowie: "Kurjer Kijowski", art., Kraj, 5.6, 1908, str. 4
Branicki, Władysław hr. z Stawiszcz -lokata kapitałów w W. Ks. Poznańskim: "Kor. z Kijowa", art., Kraj, nr.15, 1883, str. 12
Branicki, Władysław hr. z Stawiszcz -ofiarodawca na instytut politechniczny w Kijowie: "Oświata i szkoły", art., Kraj, nr.3, 1899, str. 38
Branicki, Władysław hr. z Stawiszcz -ofiarodawca na kościół św. Mikołaja w Kijowie: "Ofiary na kościół św. Mikołaja w Kijowie", art., Kraj, nr.25, 1898, str. 31
Branicki, Władysław hr. z Stawiszcz -ofiarodawca na progimnazjum w Humaniu: "Humań", art., Kraj, nr.12, 1885, str. 16
Branicki, Władysław hr. z Stawiszcz -ofiarodawca na progimnazjum w Humaniu: "Humań", art., Kraj, nr.26,27, 1885, str. 21,16
Branicki, Władysław hr. z Stawiszcz -pawilion na wystawie rolniczym w r. 1897, opis: Mikołaj Trzaska, "Z Wystawy Kijowskiej", art., Kraj, nr.35, 1897, str. 23-24
Branicki, Władysław hr. z Stawiszcz -pomoc dla biednych i głodnych: "Humań", art., Kraj, nr.21, 1887, str. 13
Branicki, Władysław hr. z Stawiszcz -rola w bank wiejski: "Bank wiejski w Białej-Cerkwi", art., Kraj, nr.29, 1893, str. 23
Branicki, Władysław hr. z Stawiszcz -rola w tow. asekuracyjnym w Kijowie: Mikołaj Trzaska, "Jedno z Kijowskich towarzystw wzajemnego ubezpieczenia", art., Kraj, nr.20, 1891, str. 9-10
Branicki, Władysław hr. z Stawiszcz -sprawa sądowa z czynszownikami: "Kor. z Kijowa, 6 kwietnia", art., Kłosy, nr.1085, t.42, 1886, str. 228-9
Branicki, Władysław hr. z Stawiszcz -sprawa sądowa z czynszownikami: "Humań", art., Kraj, nr.31, 1884, str. 17
Branicki, Władysław hr. z Stawiszcz -sprawa sądowa z czynszownikami: "Humań", art., Kraj, nr.31, 1884, str. 17
Branicki, Władysław hr. z Stawiszcz -sprawa sądowa z Tow. Jednodworców: "Kor. z Kijowa", art., Kraj, nr.46, 1883, str. 17
Branicki, Władysław hr. z Stawiszcz -stosunek do projektu Kazimierza Ledóchowskiego w sprawie komitetu pomocy dla oficjalistów poszukających pracy: "Kor. z Kijowa", art., Kraj, nr.17, 1887, str. 11
Branicki, Władysław hr. z Stawiszcz -stosunek do projektu Kazimierza Ledóchowskiego w sprawie komitetu pomocy dla oficjalistów poszukających pracy: "Kor. z Kijowa", art., Kraj, nr.12,14, 1887, str. 15-6,14
Branicki, Władysław hr. z Stawiszcz -stosunek do przyniesienia seminarium prawosławnego czteroklasowego z Szarogrodu (hr. Branickich) do Winnicy: "Winnica", art., Kraj, nr.34, 1885, str. 19
Branicki, Władysław hr. z Stawiszcz -stosunek do sprawy czynszowników z wsi zw. Płoskie: "Kijów", art., Kraj, nr.17, 1886, str. 13
Branicki, Władysław hr. z Stawiszcz -stosunek do sprawy komitetu pomocy dla oficjalistów poszukających pracy: Władyslaw Branicki z Stawiszcz, "List do Redakcji", art., Kraj, nr.20, 1887, str. 2
Branicki, Władysław hr. z Stawiszcz -stosunki z włościanami: Antoni J. Rolle, "Kor. z Kam-Pod w kwietniu, 1887", art., Kłosy, nr.1140, t.44, 1887, str. 289-90
Branicki, Władysław hr. z Stawiszcz: "Śp. Władysław Branicki", fot., Wieś Ilustrowana, nr.5, 1914, str. 58
Branicki, Władysław hr. z Stawiszcz: "Śp. Władysław Branicki", fot., Tygodnik Ilustrowany, nr.17, 1914(I), str. 333
Branicki, Władysław hr. z Stawiszcz: "Śp. Władysław hr. Branicki", nekrolog, Wieś i Dwór, nr.9, 1914, str. 28
Branicki, Władysław hr. z Stawiszcz: "Wł.B....Jego duszy", Klepsydra, Kłosy Ukraińskie, 3-4, 1, 1914, str. bez cyfry
Branicki, Władysław hr. z Stawiszcz: "Wł.B.", nekrolog, Kłosy Ukraińskie, 3-4, 1, 1914, str. 20
Braniccy, hr., majątki -st. ogólny: "Kor. z nad Dniestru", art., Kraj, nr.30, 1883, str. 11
Gospodarka finansowa, Stawiszcze -lokata pieniędzy w W.Ks.Poznańskim przez Władysława hr. Branickiego z: "Kor. z Kijowa", art., Kraj, nr.15, 1883, str. 12
Konie, Stawiszcze (hr. Branickich) -wysprzedaż stadnin hr. Władysława Branickiego i jego głównego rządcy, p. Rakowskiego: "Kor. z Kijowa", art., Kraj, nr.19, 1882, str. 13
Konie, Stawiszcze (hr. Branickich) -wysprzedaż stadnin hr. Władysława Branickiego i jego głównego rządcy, pana Rakowskiego: "Kor. z Stawiszcz", art., Kraj, nr.20, 1882, str. 15
Filantropia, Humań -tow. pomocy dla biednej młodzieży (uczającej), Władysław hr. Branicki z Stawiszcz, ofiarodawca: "Humań", art., Kraj, nr.12, 1885, str. 16
Humań, filantropia -Władysław hr. Branicki z Stawiszcz, ofiarodawca na progimnazjum miejskie: "Humań", art., Kraj, nr.12, 1885, str. 16
Humań, oświata -gimnazjum, opis aktu publicznego, statystyka wyzanań uczniów, spis ofiarodawców, np. hr. Wł. Branicki z Stawiszcz i cukrownia cybulowska: "Humań", art., Kraj, nr.26,27, 1885, str. 21,16
Humańszczyzna, filantropia -pomoc Wł. hr. Branickiego z Stawiszcz dla biednych i dla głodnych: "Humań", art., Kraj, nr.21, 1887, str. 13
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: П`ятниця, 27.04.2012, 09:37 | Повідомлення # 95 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1992
« 11 »
Країна:
Статус: | Майкл Журовский: Библиография Украины на основе журналов на польском языке 1859 -1918 гг.
Украина под властью царя
Часть вторая: M - Z
Miciński, Tadeusz, "W Stawiszczach (hr. Branickich) bez Dna: List X. Józefa Poniatowskiego do X. Karola de Ligne", art., Wieś Ilustrowana, nr.7, 1914, str. 22
Opieka społeczna, rolnictwo -komitet pomocy dla bezrobotnych oficjalistów. Projekt Kazimierza Ledóchowskiego i Władysława hr. Branickiego z Stawiszcz: "Kor. z Kijowa", art., Kraj, nr.12,14,17, 1887, str. 15-16,14,11
Oświata, Humań -progimnazjum klasyczne nowe, opis aktu publicznego, statystyka wyznań studentów, spis ofiarodawców, n.p. Władysław hr. Branicki z Stawiszcz i cukrownia cybulowiecka: "Humań", art., Kraj, nr.26,27, 1885, str. 21,16
Płoskie (hr. Branickich), sądownictwo -sprawa Władysława hr. Branickiego z Stawiszcz z czynszownikami a: "Humań", art., Kraj, nr.31, 1884, str. 17
Rakowski, Florian -sprzedaż stadniny: "Kor. z Stawiszcz", art., Kraj, nr.20, 1882, str. 15
Rolnictwo, oficjaliści -komitet pomocy dla oficjalistów poszukających pracy. Projekt Władysława hr. Branickiego z Stawiszcz i Kazimierza Ledóchowskiego: Jan Iłgowski, "Kijów", art., Kraj, nr.22, 1887, str. 14
Rolnictwo, oficjaliści -komitet pomocy dla oficjalistów poszukających pracy. Projekt Władyslawa hr. Branickiego z Stawiszcz i Kazimierza Ledóchowskiego: "Kor. z Kijowa", art., Kraj, nr.12,14,17, 1887, str. 15-6,14,11
Rolnictwo, oficjaliści -komitet pomocy dla oficjalistów poszukających pracy: Listy w sprawie: Władysław hr. Branicki z Stawiszcz, "Władysław Branicki do redacji w sprawie oficjalistów", art., Kraj, nr.20, 1887, str. 2
Rolnictwo, sądownictwo -tow. jednodworców przeciwko Władysława hr. Branickiemu z Stawiszcz: "Kor. z Kijowa", art., Kraj, nr.46, 1883, str. 17
Sądownictwo, rolnictwo -czynsze: sprawa Władysława hr. Branickiego z Stawiszcz z Towarzystwem Jednodworców: "Kor. z Kijowa", art., Kraj, nr.46, 1883, str. 17
Stawiszcze (hr. Branickich), dzieje: Tadeusz Miciński, "W Stawiszczach bez Dna: List X. Józefa Poniatowskiego do X. Karola de Ligne", art., Wieś Ilustrowana , nr.7, 1914, str. 17-22
Stawiszcze (hr. Branickich), opisy: "Stawiszcze", art., Tygodnik Ilustrowany, t.12, 1881, str. 293-4
Stawiszcze (hr. Branickich), opisy: Edward Chłopicki, "Wędrówka po gubernii kijowskiej (o Stawiszczach)", art., Tygodnik Ilustrowany, nr.306, t.12, 1881, str. 293-95
Stawiszcze (hr. Branickich), widoki: "Palac w Stawiszczach", szt., Tygodnik Ilustrowany, t.12, 1881, str. 285
Szarogród (hr. Branickich, ongiś ks. Lubomirskich) -stosunek Władysława hr. Branickiego z Stawiszcz i rady miejskiej w Winnicy do przyszłości seminarium prawosławnego czteroklasowego w S.: "Winnica", art., Kraj, nr.34, 1885, str. 19
Полная библиография Украины на основе журналов на польском языке 1859 -1918 гг.: http://www.biblioteka.info/ukraina/
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Понеділок, 25.06.2012, 16:35 | Повідомлення # 96 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1992
« 11 »
Країна:
Статус: | Король Станислав в 1787 г., возвращаясь из каневской поездки, ночевал в Ставище.
Источник: Географический словарь Царства Польского и других славянских стран
Как известно, король Станислав-Август встречался в Каневе с Екатериной II 6 мая 1787 года.
9 мая польский двор перебирается в Корсунь, для встречи с императором Иосифом II.
10 мая король Станислав-Август направился в Варшаву, куда и прибыл 11 июля 1787 года
Так что можно предположить, что в Ставище он был в середине мая 1787 года.
Станислав II Август Понятовский (1732-1798), последний король Речи Посполитой в 1764-1795 гг.
 
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Субота, 06.10.2012, 17:32 | Повідомлення # 97 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1992
« 11 »
Країна:
Статус: | Пузицький Антон Олексійович (13.01.1877–1945?) — генерал-хорунжий Армії УНР.
Походив з селян м Ставище Таращанського повіту Київської губернії. Закінчив Одеське піхотне юнкерське училище (1902 р.), служив у 5-му піхотному Калузькому полку (м. Біла). Брав участь у Російсько-японській війні. Закінчив Офіцерську стрілецьку школу (1912 р.), офіцерські кулеметні курси у м Оранієнбаум На фронт Першої світової війни вирушив штабс-капітаном, командиром кулеметної роти. Був одним із десяти офіцерів, що вцілили після цілковитого розгрому 5-го Калузького полку під час загибелі 2-ї російської армії генерала Самсонова у Східній Прусії. У 1915 р. – командир батальйону відновленого 5-го Калузького полку. З 1916 р. – помічник командира полку. У листопаді 1916 р. через поганий стан здоров'я (мав на той час 5 поранень та 2 контузії) перевівся командиром батальйону до 1-го Кулеметного запасного полку. З січня 1917 р. – помічник командира цього полку. У вересні 1917 р. був призначений командиром 2-го пішого прикордонного полку. З 25.10.1917 р. – полковник. За Першу світову війну був нагороджений всіма орденами до Святої Анни II ступеня з мечами, Георгіївською зброєю.
У серпні 1917 р. зголосився до розпорядження Українського генерального військового секретаріату. У жовтні 1917 р. був призначений уповноваженим з українізації 6-го армійського корпусу (незабаром перетворений на 2-й Січовий Запорізький). З вояків-українців 16-ї піхотної дивізії 6-го армійського корпусу створив 4-ту Січову дивізію та 4-ту Січову артилерійську бригаду. Був начальником штабу 4-ї Січової дивізії військ Центральної Ради. З січня 1918 р. – начальник 4-ї Січової дивізії. У березні 1918 р. у зв'язку з загальною демобілізацією, оголошеною Центральною Радою, розформував рештки дивізії у Києві. З 12.04.1918 р. – помічник губернського комісара Таврії. З 22.06.1918 р. командир 43-го пішого Грайворонського полку Армії Української Держави. З серпня 1918 р. – командир 1-го Сірожупанного полку Армії Української Держави. З грудня 1918 р. – командир 1-ї бригади 1-ї Сірожупанної дивізії. З 27.02.1919 р. – начальник 17-ї пішої дивізії Дієвої армії УНР. 06.05.1919 р. (фактично – раніше) був усунутий з посади начальника дивізії за співчуття Оскілківському заколоту. 26.05.1919 р. потрапив до польського полону у Дубно. 02.10.1919 р. повернувся з полону, перебував у розпорядженні штабу Дієвої армії УНР. З жовтня 1919 р. – начальник 1-ї дивізії Залізничної охорони Дієвої армії УНР (перебувала у стадії формування).
З кінця липня 1920 р. – помічник командира 2-ї збірної запасової бригади (згодом – 2-ї бригади 1-ї Кулеметної дивізії). З 01.08.1920 р. — начальник штабу 7-ї запасової бригади Армії УНР. З кінця вересня 1920 р. – командир окремого загону 1-ї Кулеметної дивізії Армії УНР. З 04.11.1920 р. – заступник начальника 1-ї Кулеметної дивізії Армії УНР. З червня 1921 р. – начальник 5-ї Херсонської стрілецької дивізії Армії УНР. З 02.08.1921 р. – генерал-хорунжий.
З 1923 р. жив на еміграції у Польщі.
У 1944 р. виїхав до Німеччини. Зник безвісті вночі з 30 на 31 липня 1945 р. – відстав від потягу з українськими біженцями між ст. Герсфельд та Фульда.
Источник: http://lib.rus.ec/
Пузицький А. Бої Сірих за Коростень // За Державність. Матеріали до Історії Війська Українського. – Каліш: Українське воєнно-історичне товариство, 1930. – Зб. 2.
Пузицький А. Боротьба за доступи до Києва // За Державність. Матеріяли до Історії Війська Українського. – Каліш: Українське воєнно-історичне товариство, 1935. – Зб. 5.
Пузицький А. Боротьба за доступи до Києва. Частина 2 // За Державність. Матеріяли до Історії Війська Українського. – Каліш, 1936. – Зб. 6.
Пузицький А. Боротьба за доступи до Києва (докінчення) // За Державність. Матеріяли до Історії Війська Українського. – Каліш, 1937. – Зб. 7.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Четвер, 11.10.2012, 11:34 | Повідомлення # 98 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1992
« 11 »
Країна:
Статус: | Эдмунд Березовский (род. 25 ноября 1861 г. в г. Ставище на Киевщине, умер. 30 июля 1924 года в Варшаве) - инженер, подполковник железнодорожных войск Армии Российской Империи и титулярный бригадный генерал Войска Польского.
Служба в русской армии
Он учился и сдал выпускные экзамены в школе в Белой Церкви. 1 декабря 1879 году он поступил во 2-е военное Константиновское училище в Санкт-Петербурге. 1 августа 1881 году начал профессиональную службу в армии. 1 сентября 1884 году начал учиться в Николаевской Инженерной Академии в Санкт-Петербурге. До 31 декабря 1917 года служил в железнодорожных войсках. Участвовал в строительстве Транссибирской магистрали. В период с 20 мая 1918 по 20 апреля 1920 года, он работал на строительстве железной дороги в юго-западной России. Потом был гражданским чиновником в Волынской Дирекции Окружной Железной дороги.
Служба в польской армии
Указом № 2678 Верховного Главнокомандующего от 1 марта 1921 года он был назначен офицером VIII ранга и призван на действительную службу в польской армии. Получил назначение в VIII Департамент Строительства в Министерстве Военных Дел в Варшаве. Приказом министра военных дел № 1759 от 27 июня 1921 года был направлен в Генеральный Округ „Белосток” на должность начальника строительства и расквартирования.
В октябре 1921 года указом Главнокомандующего № 3324, был переименован из звания офицера VIII ранга, в звание полковника в Корпус Офицеров Инженеров и Саппёров. В ноябре 1922 года был утвержден в должности начальника Инженеров и Сапёров Штаба Округа Корпуса № IV в Лодзе. Перед выходом в отставку, оставался на учете 3 Полка Сапёров Вильнюсских в Вильнюсе.
Указом Президента Республики от 12 августа 1923 года был отправлен в отставку с 31 октября 1923 года, в титуле бригадного генерала, в связи с превышением возраста. Он умер 30 июля 1924 году в Варшаве. Похоронен на Военном кладбище Повонзки.
Его дочь, Майя (Мария) Березовская (1898 - 1978 гг.), известная польская художница, график, карикатуристка и сценограф.
Источник: https://pl.wikipedia.org
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Четвер, 08.11.2012, 14:44 | Повідомлення # 99 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1992
« 11 »
Країна:
Статус: | Дяченко П. Г. «Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР». Київ, 2010
Зимовий похід
13 грудня полк рушив у напрямку Таращі. По дорозі наші патрулі вимонлювали денікінську "государственну стражу" та ліквідовували її. Дійшовши до с. Юрківки, що за 6 км від Ставища Таращанського повіту, полк став на відпочинок, бо коні й козаки вибились із сил. Більше місяця, майже без відпочинку, місимо болото, а пронизливий дощ як через сито лив на по-літньому одягнутих козаків.
[Сотник Борис Монкевич писав: "Селяни незадоволені владою добровольців. "Та як його витримати, - оповідає селянин, - лазить по скринях, бере, що хоче: коні, воли, корови, хліб, - та ще нічого не платить"].
На Київщині почалося повстання. Повстанці били, роззброювали та ин ганяли зі своїх повітів здеморалізованих Москалів, а тут ще ми почали господарювати в їхньому запіллі як у себе вдома. В таких умовах Добрармін почала свій відступ.
17 грудня одержали ми відомості від наших патрулів та селян, що від Ставища вже другий день тягнуться військові відділи і табори денікінців.
Наказавши виділити із сотень по 15 козаків на кращих конях та взяти 4 легких кулемети, я попровадив їх на Ставище. У містечку був ярмарок.
Ворог не сподівався наскоку і зустрів кінноту тільки кулеметним вогнем, але за пару хвилин ми вже вдерлися в кінному шику до містечка.
Першими пострілами з кулемета був убитий один з найкращих наших козаків, бунчужний Іван Дубина, Лохвицького повіту на Полтавщині. Розлючені козаки перерубали кулеметників, дісталось і добровольцям, які підскочили під шаблю. Здобуто 3 важкі кулемети, 30 возів з різним майном, до 40 офіцерів, частина з них із жінками, та зо два десятки солдатів. Полонених наказав я відвести до штабу полку в Юрківці.
Невдовзі на майдан, де господарювали наші козаки, в'їхало авто з денікінським генералом [Миколою Бредовим], яке, не затримуючись, рушило повним ходом до виходу. Пустив і я свого коня з півдесятком козаків услід. Вже до авта лишилось яких 50 метрів, ще трохи - і, певно, весь магазинок пістоля піде в переляканих пасажирів. Не судилось - увірвалась підкова - і я зі своєю улюбленою кобилою посунувся по воді.
Весь мокрий, почав підносити "шаблюку". Переконавшись, що не куля, а тільки підкова виною всього, а моя улюблениця ціла і здорова, почав перевіряти й себе.
Над'їхали й козаки, які на своїх конях далеко відстали від моєї англодончанки, яка на ста метрах переганяла зайця. Козаки ствердили, що не все в порядку, бо я розвалив собі голову, а кров змішалась із болотом. На скору руку перев'язали якоюсь шматою - бинтів в Українській армії не було...
Уже темніло, як ми вернулися до Ставища. Полювання скінчилося, треба було поспішати до Юрківки. Пересівши на другого коня, з парою козаків погалопував я до штабу полку, щоб нагрітись та найскоріше висушити мокре вбрання.
Біля свого штабу побачив зо дві сотні козаків, котрі добрались до хати, в якій були полонені денікінці. Хорунжий Гаєвський з десятком козаків, що припровадили полонених, з рушницями, готовими до стрільби, боронили вхід. Пустив у рух нагайку, яка швидко привела хлопців до тями, - доступ до хати був вільний. Легше відітхнули конвоїри, бо не доведеться стріляти в побратимів. Виявляється, козачата хотіли помститися за смерть бунчужного Дубини, зробивши самосуд над полоненими. Наступного дня денікінців разом з їхніми жінками я відіслав до штабу армії.
За час постою в Юрківці полк ще кілька разів робив наскоки на Ставище, а також роз'їздами турбував частини добровольців, що проходили. Так ми простояли вісім днів. Козаки і коні відпочили, незважаючи на щоденні наскоки та розвідчу службу. Козаки на рахунок Москалів трохи одягнулись. У той час майже ціле Правобережжя залишилося без влади. Добровольчі відділи спішно відходили на південь. На Таращанщині, Звенигородщині, Уманщині й далі у глиб України - повстанські організації. Відступ білих Москалів набував катастрофічного характеру.
Уривок з доповіді політичного референта уряду УНР Василя Совенка від 4 червня 1920 р.
Доклад Головному отаману Військ Української Народньої Республіки Симону Петлюра та Голові Ради Народніх Міністрів
Цікаво було відмітити боі у м. Ставище Полку Чорних Запоріжців з добровольцями. В с. Ставище виступила одна сотня для освітлення місцевости. З цею сотнею відправився і я разом з Полковником Дьяченко і на власні очі наблюдав, як билися славні Чорні Запоріжці з переважаючим кількосте) ворогом.
У м. Ставище був розташований Штаб генерала [Миколи] Бредова і сам Бредов. Несподіваний і смілий наскок сотні Чорних Запоріжців під непосредственним керуванням самого Командіра полку Полковника Дьяченко, ворог за які небудь десять филин був на половину перерубаний, на половину обезброєний і захоплений в полон. В полон чуть не попався сам генерал Бредов, спася тілько дякуючи погоді туманній і через те, що був розташований на ісході села по дорозі на Умань, йому удалося утикти на автомобілі. Захоплено було: вся стража Київського повіту на чолі з Начальником стражі і часть Стражі Сквирського повіту, багато ріжного майна, кулемети і набоі.
Настілько добровольці не сподівалися такого швидкого наскоку на Ставище, що коли приходилося брати в полон, то не знали, як нас називати: чи то ми є комуністи, чи махновці, чи хто другі, і трудно було упевнити іх в тім, що ми є частина арміі У.Н.Р.
Тілько коли доставили іх в Штаб арміі, там вони упевнилися, що мають діло з армією У.Н.Р. Откровенно говорили, що у них уже офіційно було об'явлено, що арміі У.Н.Р. нема, вона розбита і що сам Головний Отаман забитий.
 
Грудень 1919 р. Перед Різдвом. Гордієнківці по дорозі в околиці м. Умані після здобуття Ставища Запорозькою групою від денікінців.
Олійна картина хорунжого Теодора Грінченка". Копія.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Понеділок, 19.11.2012, 17:05 | Повідомлення # 100 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1992
« 11 »
Країна:
Статус: | Паспорта рекрута, экспонирующегося в Прилуцком краеведческом музее в витрине об участниках войны с Наполеоном:
"По Указу Его Величества Государя Императора Николая Павловича Самодержца Всероссийского и прочая, и прочая, и прочая.
Объявитель сего служивший в Харьковском Драгунском полку рядовым Радион Степанов сын Тищенко имеющий знак отличия Св. Анны за выслугу 20-ти лет под № 107, 735-м медали в память 1812-го года и вступления российских войск в Париж 19-го марта 1814 года и знак отличия Высочайше установленный за безпорочную службу на левом рукаве из тесьмы три нашивки. От роду ему ныне 42 года. Приметами 2 арш. 6 1/2 вершков, лицом кругл, смугловат, волосы на голове и бровях черные, нос умеренный. В службу вступил как по поверке в инспекторском департаменте Его Императорского Величества формулярного его списка найдено Полтавской губернии Прилуцкого повета села Малой Девицы из казенных поселян в сей полк 1803-го года апреля 11 дня был в походах 1805-го года сентября с 5-го в австрийских приделах до местечка Аустерлиц где того ж года ноября 20-го числа в генеральной с французами баталии был; 1806-го декабря с 30-го в Пруссии противу французских войск 1807-го года января 22-го при занятии города Острова и февраля 4-го под городом Остролинка в сражениях находился; 1812 года с начала открытия кампаний в российских приделах был в походе и в разных сражениях во время преследования неприятеля из наших пределов; 1813-го года января с 1-го в Герцогстве Варшавском февраля 1-го при занятии города Калиша, февраля 27-го числа в Шлезии блокады крепости Глогова, с 23-го марта в Королевстве Саксонском до местечка Цеиц, а оттоль с 19-го апреля при отступлении до Бауцина по 4 мая в безпрерывных сражениях, 8-го и 9-го в сражении при Бауцине, августа 7-го под Цоптеном, 14-го при реке Кацбах, 29-го в Саксонии под Готх-Кирхеном, 31-го Киргехсом, сентября 1-го и 3-го Нидер Пуцмау, 26-го Эйлембергом, 27-го Шильдою, октября 5-го, 6-го и7-го Лейбцегом, а оттоль во Францию до крепости Мец; 1814-го года января с 25-го при вылазке неприятеля из крепости в сражении был.
Холост. Ныне оной Тищенко по воспоследовавшему о доче отставки разрешению с предписания бригадного командира г. генерал майора и кавалера Нобеля от 7-го июня сего 1827 года за № 520-м за выслужением на основании Высочайшего Указа в 22-й день августа 1826-го года состоявшегося по то число 22-х лет от воинской службы отставлен и отпущен по его желанию на собственное его пропитание, где жить пожелает в России во всяком городе или уезде, и всякое законами позволенное ремесло или работу исполнять. Сей пашпорт надлежит ему объявлять в городах городничим или в полициях, а в уездах в нижних земских судах, как скоро где на жительство остаться похочет. Есть ли же он Тищенко для водворение себе изберет постоянное жительство и припишется в казенное селение, таковое с ведома своего начальства, приняв его в свое сословие на основании мнения Государственного Совета Высочайше утвержденного в 15-й день июня 1816 г., обязано отобрав сей пашпорт приписать его Тищенка к селению и иметь на щету точно так, как казенного крестьянина внеся его семейство, какое им при отставке прижитое будет в следующею первую ревизию, с наблюдением дабы он Тищенко как отставной солдат в ревизской сказке состоял только для щета без платежа податей, а дети его по отставке рожденные были бы записаны в подушной оклад. Буде же он Тищенко по отставке не изберет постоянного жительства и к казенному селению не припишется, а будет переходить из одного места в другое то хотя сие ему и дозволяется но дети мужеска пола, им при таковых переходах прижитые, наравне с рожденными в службе при достижении 10-ти летнего возраста, непременно должны быть высылаемы в военно сиротское отделение. Сам же он Тищенко жительствуя во всяком месте обязан вести себя честно и добропорядочно, одеватся благопристойно, бороду брить, по миру не ходить и от всяких законам противных поступков воздерживаться и как гражданскому так и местному правительству повиноваться и никому никаких озлоблений не делать под опасением наказания по силе государственных узаконений. – Напротив чего и ему Тищенке во уважение долговременной и беспорочной службы и добропорядочного по отставке жития всякое доброхотство и вспомошение оказываемо быть имеет; в случае есть ли от кого либо причинена ему будет какая обида или притиснение то должен он приносить жалобу в город гражданскому, а в уезде земскому правительству которые и обязаны оказать ему справедливую защиту и удовлетворение по законам, по смерти же его родственникам или местному начальству представить сей пашпорт куда надлежит для представления в инспекторский департамент Главного Штаба Его Императорского Величества.
Дан Киевской губернии Таращанского повета в лагере при м. Ставищах июня… дня 1827 года. Подлинной подписал полковник Анреп и полковой адъютант порутчик Грушецкий".
Источник: "Скарбниця", № 9, вересень 1996 року
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Четвер, 22.11.2012, 13:34 | Повідомлення # 101 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1992
« 11 »
Країна:
Статус: | Варынский Людвиг-Фаддей Северинович (польск. Ludwik Tadeusz Waryński; 24 сентября 1856 – 2 марта 1889) – польский революционер, публицист, основатель партии "Пролетариат"
 
Родился в с. Мартыновка Каневского уезда Киевской губернии (ныне село Каневского района Черкасской обл.) в семье шляхтича, впоследствии - участника польского восстания 1863-1864 гг. Северина Варынского. Окончил Белоцерковскую гимназию (1874), поступил в Петербургский Технологический институт. Стал вожаком студенческих волнений осенью 1875, за что был арестован и сослан в с. Кривец Таращанского уезда Киевской губернии (ныне село Ставищенского района Киевской обл.). Возглавил русско-украинско-польский социалистический кружок самообразования в Киеве. В 1876 году отбыл в Варшаву, оставаясь под полицейским надзором. Работал рабочим на фабрике. С 1877 года, учился в Новоалександрийском институте сельского хозяйства и лесоводства (Ново-Александрия Люблинской губернии, ныне г. Пулавы, Польша), организовал там тайную молодежную организацию. Следующего года, исключен из института, открыл в Варшаве слесарную мастерскую, под прикрытием которой развернул антиправительственную пропаганду. Осенью 1878 года эмигрировал. В 1879 году взят под стражу в Кракове. Обвинялся в создании конспирации для нарушения общественного покоя и подстрекательства к преступлению, на суде (февраль-апрель 1880) смело защищал свои взгляды. Все обвиняемые по делу были оправданы. Однако за подделку регистрационного документа, Варынский был выслан из Австро-Венгрии. Прибыл в Швейцарию, организовав общежитие-коммуну неподалеку Женевы, где, в частности, знакомил товарищей с теорией марксизма. Вернулся в Варшаву в декабре. 1881 года, стал одним из основателей партии «Пролетариат», приобщив к ней польские группы социалистов из Санкт-Петербурга, Москвы, Одессы и др. городов. Оборудовал тайную типографию, издавал подпольную газету «Proletariat». В сентябре. 1883 года, арестован полицией. Более двух лет содержался в Варшавской цитадели, тяжело заболел. На «процессе 29-ти» (ноябрь-декабрь. 1885) приговорен к 16-летней каторги. Тяжело больным, в январе 1886 года, заключен в одиночную камеру Шлиссельбургской крепости. Помер в заключении в возрасте 33 лет.
Источник: http://history.org.ua
Отец Людвига – Северин Варынский, поддержал польское восстание 1863 года и за это лишился своих земель, арендовал имения в Киевской губернии у польской знати – гр. Браницких, кн. Понятовских и богатой знати, в том числе Залеских и Подгорских. Около 10 лет Северин Варынский арендовал село Кривец, из которого уехал в 1877 году в связи с тем, что аренда оказалась убыточной.
Источник: Roczniknaukowo - dydaktyczny WSP w Krakowie, z. 32, Prace historyczne IV, 1968, str.235-251
Людвика, как и отца, тянуло к точным наукам, а я их ненавижу. Отец когда-то закончил математико-физическое отделение университета. На что оно ему теперь? Чтобы знать строение кристаллов сахара? В Кривце сахарный заводик, а сахар – главный продукт, дающий доход в казну графа Владислава Браницкого.
Людвик проучился в институте чуть больше месяца, и его выгнали. Сразу ввязался в какие-то студенческие протесты. Вею зиму пробавлялся репетиторством и еще какими-то, опять-таки тайными, занятиями. Как раз в то время я тоже бездельничал в Кривце. На следующий год Людвик поступил опять, но уже в ноябре был отчислен окончательно. Он мне объяснил – за что, но я мало понял. Вроде бы их курс отказался от репетиций – так назывались повторные экзамены через каждые шесть недель, которые надлежало сдавать. Устроили сходку, написали петицию... Как водится, зачинщиков выгнали. На этот раз по приказу петербургского обер-полицмейстера Трепова Людвика проводили в Кривец – по месту проживания родителей – под полицейский надзор.
Это было зрелище, когда под рождество прошлого года Людвик появился в полицейской кибитке в сопровождении двух жандармов и станового! Людвик пытался сделать удрученное лицо, но у пего ничего не выходило – вид был торжествующий. Еще бы! Толпа ребятишек сопровождала кибитку до самого дома. Селяне высыпали на улицу. Не часто увидишь, как молодого паныча, самого сына управляющего имением, привозят жандармы!
Источник: Александр Житинский "Предназначение. Повесть о Людвике Варыньском", Москва, 1987 (Серия: Пламенные революционеры)
Портрет Людвига Варынского на 100 польских злотых.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: П`ятниця, 11.01.2013, 15:36 | Повідомлення # 102 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1992
« 11 »
Країна:
Статус: | Завгородний Василий Никифорович
Родился 30.11.1911 г. на хуторе Веселая Долина, ныне село Артемовского р-на Донецкой обл. в семье крестьянина. Окончил 6 классов. Работал трактористом в МТС. В Советской Армии в 1933-1938 гг. В 1938 г. окончил курсы мл. лейтенантов. Вновь призван в армию в августе 1941 г. и направлен на фронт. Командир минометного взвода 185-го гвардейского стрелкового полка (60-я гвардейская стрелковая дивизия, 12-я армия, 3-й Украинский фронт). При форсировании Днепра и захвате плацдарма на острове Хортица в районе г. Запорожье 25-26.10.1943 г. огнем минометов уничтожил около роты солдат и офицеров противника. Четырежды водил своих бойцов в атаку и в рукопашной схватке лично уничтожил 12 вражеских солдат. При отходе с острова спас командира роты. 19.03.1944 г. присвоено звание Героя Советского. Союза. Член КПСС с 1944 г. С 1949 г. капитан Завгородний - в запасе. Жил и работал в с. Роскошная Ставищенского р-на Киевской обл. Награждён орденами Ленина и Красной Звезды, а так же медалями. Умер 31.08.1961 г. Похоронен в селе Роскошная. Именем Героя названы улица и пионерская дружина средней школы с. Роскошная.
Источник: http://rosgenea.ru/
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Понеділок, 14.01.2013, 10:03 | Повідомлення # 103 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1992
« 11 »
Країна:
Статус: | Л. Москвич «СЛУЖИТИ ПРАВДІ ТА ІСТИНІ»
В добу тоталітарного режиму до чорних списків було занесено чимало найактивніших і національно свідомих учителів Київщини, особливо тих, які в минулому були військовими.
…
2 листопада 1965 р. постанову трійки при Київському облуправлінні НКВС від 23.04.1938 р. стосовно засуджених, серед яких вчителі: Адаменко А. К., Бачинський Я. А., Кутовий І. Н., Лещенко О. Є., Свідзинський А. П., Хіврич Г. С. – скасувати, а справу припинити за відсутністю складу злочину.1)
Майже аналогічну справу було сфабриковано у лютому–квітні 1938 р. в Ставищенському районі. Їх виявилося 30 чоловік. Серед арештованих Були вчителі: Гуртовенко Микола Гаврилович, Вакулик Іван Антонович, Кузенний Дмитро Кирилович, Куницький Северин Андрійович, Сидорянський Микола Іванович, Терлецький Юрій Федорович.
Всі арештовані вчителі були досвідченими педагогами, гаряче любили свій народ, свою землю, були вірними синами своєї Батьківщини. Як зазначали свідки, школи, де вони працювали, були кращими в районі. Всі арештовані були добрими методистами, часто виступали на вчительських конференціях з новаторськими пропозиціями щодо покращення навчального процесу в школі, підняття успішності. Виступали ініціаторами побудови нових шкіл. Завдяки зусиллям І. А. Гуртовенка була побудована нова школа в с. Попружна. І. А. Вакуленко, С. А. Куницький були вимогливими директорами, здібними адміністраторами, серед вчителів і учнів користувались великим авторитетом, вимагали від вчителів чесного ставлення до праці і високої успішності учнів. Учні, які закінчували школу, мали добру підготовку.2)
Вчителі проводили велику агітаційну роботу під час колективізації. Гуртовенко брав активну участь в організації колгоспу і його зміцненні.3)
Під час слідства вчителі визнали себе винними. Так, Гуртовенко М. Г. на допиті 23 квітня нібито показав, що був готовий до збройного повстання проти радянської влади під час інтервенції, розповсюджував провокаційні чутки про війну капіталістичних держав проти СРСР, що в цій війні радянська влада буде розбита, займався ворожою діяльністю в школі.4)
Обвинувальний висновок у справі Гуртовенка М. Г. та інших звинувачених (всього 30 чоловік) було складено 24 квітня 1938 р. і направлено на розгляд особливої трійки при Управлінні НКВС Київської області. 25 квітня 1938 р. всі були засуджені до вищої міри покарання – розстрілу, за те, що були нібито учасниками контрреволюційної повстанської організації, яка діяла у ряді сіл Ставищенського району і ставила «за мету повалення радянської влади». Вирок було виконано 19 травня 1938 року.5)
Проведеною управлінням КДБ при РМ УРСР по Київській області у 1955 р. перевіркою було встановлено, «що всі вони були засуджені безпідставно. Вина засуджених за належність до повстанської організації абсолютно у справі не доведена, а їх зізнання були добуті тільки внаслідок незаконних методів ведення слідства і грубих порушень радянського кримінального і кримінальноBпроцесуального закону».6)
Слідчі, які вели слідство у 1938 р., при перевірці справи зізналися, що їм давали список заарештованих і казали, що вони є учасниками контрреволюційної повстанської організації, потрібно їх допитати і добитись від них зізнання. Слідчий, який допитував вчителів Гуртовенка М. Г., Терлецького Ю. Ф. та ін. арештованих свідчив: «Мені та співробітнику групи дали одних і тих же арештованих. Зроблено це було з тією метою, щоб ми могли замінити один одного, позбавити тим самим арештованих можливості відпочивати. Діяла система безперервних допитів, особливо тих осіб, які не хотіли визнавати себе учасниками контрреволюційної повстанської організації».7)
1) ЦДАГО України, спр. 37091, Т. 5, арк. 462–471.
2) Державний архів СБУ, спр. 39104BФП, Т. 2, арк. 13–14, 76.
3) Там же, арк. 46.
4) Там же, Т. 1, арк. 2, 8, 206–211.
5) Там же, арк. 406–458.
6) Там же, Т. 3, арк. 510–511.
7) Там же, арк. 587–590.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Середа, 16.01.2013, 16:13 | Повідомлення # 104 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1992
« 11 »
Країна:
Статус: | Л. Остроушко «Безвинні жертви із села Гостра Могила» (часть 1)
В 1938 році у Ставищенському районі на лаву підсудних потрапило 30 жителів району. Серед них – восьмеро із села Гостра Могила: Денис Гордійович Омельчук, Семен Климентійович Омельчук, Прокіп Костянтинович Хавринюк, Михайло Іванович Сидорянський, Северин Андрійович Куницький, Василь Степанович Ступницький, Іван Антонович Вакулик, Василь Антонович Кублій. Два вчителі, ветфельдшер і п’ятеро колгоспників.
Всі 30 осіб були заарештовані протягом лютого–березня 1938 року Ставищенським районним відділом НКВС Київської області. 25 квітня того ж року особливою трійкою при Управлінні НКВС Київської області всі вони засуджені до найвищої міри покарання по звинуваченню у тому, що були учасниками контрреволюційної повстанської організації, що начебто існувала в ряді сіл Ставищенського району. Розстріляні вночі 19 травня 1938 року, поповнили своїми тілами довгий час замовчувану безіменну могилу у Биківнянському лісі під Києвом.
В 1956 році всі 30 визнані безпідставно репресованими, реабілітовані. Схилимо голови перед їхньою пам’яттю.
Детальніше розповімо про одну родину із Гострої Могили, яка зазнала безпідставних політичних репресій.
На рубежі двох віків – ХІХ і ХХ у родині селянина-бідняка Дениса Швеця народився ще один син, якого назвали Кирилом. «Відчуваю серцем, що цей стане продовжувачем нашого незаможного роду і зуміє хоч своїм дітям дати достаток і людське життя», – так полюбляв батько пестити Кирилка, який з ранніх літ відзначався кмітливістю і працелюбністю.
Село Гостра Могила типове за умовами життя. Безземелля до революції, сподівання, віра, що врешті-решт хлібороб отримає вимріяну віками землю, віра у пропагандистське більшовицьке слово про те, що колгосп – то порятунок, процвітання і добробут. Брати Андрій та Кирило Швеці у 30-ті роки безвинно потрапили під колеса сталінського терору, своїми поневіряннями і стражданнями ще раз засвідчили істину, яку деякі засліплені, зашорені ідеологічними догмами «борці за комуністичні ідеали» не хочуть бачити і визнавати до цих пір. Тоталітарна система, прикриваючись багатообіцяючими і пустими гаслами, спираючись на антигуманну і безжалісну каральну машину, по своїй суті завжди проводила ворожу політику до селянина-трудівника.
Андрій Швець був старший за Кирила на 8 років. Та доля обох їх зрівняла багато в чому. Безжалісні сталінські катівні не дивилися на вік заарештованих. І якщо старший із братів ще застав громадянську війну, кілька місяців служив рядовим у петлюрівській армії, носив і червоноармійського кашкета, то молодший, крім недовгої служби рядовим в армії, нічого не знав і не бажав знати, окрім праці на землі.
Військовий прокурор військової частини 4392, військовий юрист 1-го рангу Любович, розглянувши меморандум Білоцерківської оперативно-слідчої групи на Швеця Кирила Денисовича, бригадира колгоспу «Червона Нива» у селі Гостра Могила, видав 11 липня 1938 року таку ухвалу: «Беручи до уваги, що із вказаного меморандума випливає наявність злочинів, передбачених статтями 54B8, 54B2, 54B11 КК УРСР, а це проявлялося у тому, що він є учасником контрреволюційної-повстанської організації, а тому, керуючись статтями 143, 145 і 156 КПК УРСР, постановив відправити К. Д. Швеця до Білоцерківської тюрми».1)
Сім’я Данила Швеця до революції складалася з 14 душ, з яких восьмеро дітей. Бідняк-бідняком. У власному господарстві його син Кирило мав усього 2 гектари землі, стару хату, корову і коня. На момент вступу до колгоспу володів 25 сотками городу. Та це не завадило слідчим написати до офіційного документу, що перед ними куркуль, а в минулому – петлюрівець. Гостромогильська сільська рада представила слідству довідку, з якої випливало, що Кирило Швець, батько трьох синів, доброзичливий і сумлінний колгоспник, працював три роки старшим конюхом, а потім бригадиром рільничої бригади. За отримання високих урожаїв цукрових буряків преміювався, приймав активну участь у політичних кампаніях, сумлінно виконував доручення.2)
Конюха Андрія Швеця було заарештовано 18 липня 1938 року. Звинувачення стандартне: «Контрреволюційна діяльність, член повстанської контрреволюційної організації». Спільний звинувачувальний висновок на обох братів було підписано у Білій Церкві 14 вересня 1938 року. У ньому читаємо: «Контрреволюційноповстанська організація ставила своїм завданням повалення існуючого радянського ладу і відокремлення України від СРСР шляхом підняття повстання у тилу Червоної Армії в період оголошення війни капіталістичних держав Радянському Союзу».
21 жовтня 1938 року Особлива нарада при НКВС СРСР засудила Андрія до 8 років виправно-трудових таборів, Кирила – до 5 років. До Гострої Могили вони так і не повернулися. Хліборобам були приготовані інші могили – безіменні, далекі. У звинувачувальному висновку про Андрія та Кирила Швеців йшлося про затятих підпільників, активних учасників контрреволюційної організації, які в селах Ставищенського району створили повстанські групи для підпільної антирадянської роботи, спрямованої на підрив радянської влади, трудової дисципліни в колгоспах, поширювали провокаційні чутки про поразку радянської влади в наступній війні, займались залученням до організації нових осіб і готували їх до збройного повстання.3)
Не можна без болю і співчуття читати звернення засуджених братів до найвищих органів влади з проханням розібратися, встановити істину. Ось що писав Кирило до Верховної Ради Союзу РСР із міста Солікамська Пермської області, де відбував «покарання» у 2-му загоні 4-го відділення Усольтабору:
«Мені пред’явлено звинувачення, наче б то я був повстанцем у 1921 році. Так я не винен. І вини своєї не визнав. Три дні мене протримали, весь час вимагаючи одного – визнати вину. На четверту добу мені пред’явили звинувачення, що я, наче б то, агітував колгоспників, щоб вони не працювали, бо вони отримують на трудодні гнилий хліб. Я від цього відмовився. Після цього вночі мене викликав слідчий, вимагав, щоб я підписав готовий протокол. Я знову відмовився. Тоді я зазнав лютих катувань, після яких довелось підписати всю брехню на себе».4)
У квітні 1939 року із Усольських таборів писав скаргу до Генерального прокурора СРСР і Андрій Швець: «...Я був активним учасником колективізації і боровся з куркульством, докладав усіх зусиль для створення з ядра бідняків нашого району міцного колгоспу. Протягом ряду років займав відповідальні пости голови і завідуючого хати-лабораторії, досяг того, що колгосп «Червона Нива» став одним з передових у районі, а тому мій арешт органами НКВС, а також пред’явлені звинувачення були для мене повною несподіванкою. Переконавшись, що законним шляхом провокаційних зізнань від мене не доб’ється, слідчий почав застосовувати заходи фізичного впливу: побої, голод, позбавлення сну, погрози та інші нелюдські знущання, що доводили мене до втрати свідомості і непритомного стану. Ось завдяки таким методам я змушений був підписати все, що вимагав від мене начальник НКВС. В довершення всього на очну ставку проти мене викликав двох громадян нашого села – Черкасенка Мусія і Поліщука Панаса. У час свого головування в колгоспі я першого викрив у підробці грошових документів, а другого за саботаж зняв з посади рахівника. Зрозуміло, що, маючи зі мною особисті рахунки, а також за вказівкою слідчого громадянина Лазарєва подібні свідки давали явно брехливі свідчення, прагнули звинуватити мене у контрреволюційній діяльності...
Не відчуваючи за собою ніякої вини, будучи відданим радянській владі і партії, прошу Вас, громадянин Верховний прокурор, владою Вашого нагляду справу мою переглянути, звільнити мене від незаслужено тяжкого покарання».5)
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Середа, 16.01.2013, 16:44 | Повідомлення # 105 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1992
« 11 »
Країна:
Статус: | Л. Остроушко «Безвинні жертви із села Гостра Могила» (часть 2)
Писав 11 червня 1939 року Андрій Денисович Швець і Всесоюзному старості М. І. Калініну: «...Я одним з перших поступив у колгосп. Ще до організації колгоспу брав активну участь у громадській роботі, в 1922 році був членом сільської ради і комнезаму, з 1930 по 1933 рік – головою колгоспу. В 1935 році мені вдалося організувати зразкову в усьому районі хату-лабораторію. А в 1936 році, знову будучи обраним головою колгоспу, я добився врожаю цукрових буряків 500 центнерів з гектара, за що колгоспниці були премійовані запрошенням на з’їзд ударників. Я все життя проводив у напруженій праці, твердо вірячи в силу і міць радянської влади, не був членом ніяких контрреволюційних організацій і антирадянських угрупувань. Та ось, будучи конюхом у колгоспі, 17 липня 1938 року мене заарештовують Ставищанським райвідділом НКВС і відправляють у Білоцерківську тюрму. Характерне те, що ордера на арешт мені не було пред’явлено і причини арешту не повідомлялись. Мені було пред’явлено звинувачення в організації банд в 1918 році, підтримці повстанкому в 1922 році, коли я був членом комнезаму. Я категорично відкинув ці звинувачення. Тоді слідчий почав застосовувати до мене так звані методи фізичного впливу, тобто, шляхом нанесення побоїв, голоду, конвеєра і інших витончених катувань, чим доводив мене до такого фізичного і повного больового стану, що переді мною поставало питання: дотримуватись правди і не підписувати тих дикоBбрехливих, сфабрикованих самим слідчим свідчень, і бути покаліченим від звірячих знущань ката-слідчого і його помічників, чи підписатись і уникати фізичних мук, а потім уже шукати захисту перед Вищими властями Союзу. Я вибрав останнє, підписав усе, чого вимагав слідчий.
Особлива нарада дала мені 8 років виправно-трудових таборів. Відбуваючи тепер тяжке, незаслужене і ганебне покарання, я звертаюсь до Вас, Михайле Івановичу, з великим проханням: не залиште це моє звернення без уваги, допоможіть скинути прокляте тавро 50-ї статті, реабілітувати перед трудовим суспільством, знову повернути мене в сім’ю трудового народу. Вірю, що я знайду у Вас правду, ту велику правду, яка повинна яскраво світити у Союзі Соціалістичних республік».6)
Хай автору розповіді про муки і поневіряння братів Швеців із Гострої Могили читачі пробачать нинішнє, на перший погляд, дещо наївне риторичнее звернення-докір до Всесоюзного старости Михайла Івановича Калініна, люб’язного дідуся, що привітно дивився на своїх сучасників із фотографії у шкільних підручниках та з плакатів під час урочистих парадів і демонстрацій. Давно ви, Михайле Івановичу, вічним сном спите біля кремлівської стіни у Москві. Мир, як кажуть, праху Вашому. Пригадуються рядки вірша, у якому говорилось про чуйність Калініна до скарг трудящих, про його виняткову привітність до людей. Особливо це, стверджував поет, проявилось у нелегкі години для нашої країни. У Калініна, у всесоюзного старости, люди знаходили розуміння і захист. Чому ж тоді, в 1939 році, Ви, Михайло Івановичу, не звернули уваги на цей крик невинної душі трудового українського селянина? Розумію, розумію, просто фізично не міг прочитати особисто бодай невелику частину листів, що надходили на ім’я голови найвищого законодавчого органу країни. Розуміємо й інше, знаючи, що, виявляється, навіть дружина самого Калініна була репресована і перебувала безвинно в таборах. Та все ж, Михайле Івановичу, прийміть докір за те, що не зуміли допомогти багатьом тисячам несправедливо скривдженим і засудженим. То ж служили ви, за великим рахунком, негідній справі, уособлюючи собою, хай навіть номінально, державну владу нелюдської, деспотичної системи.
Писала до Президії Верховної Ради СРСР і дружина Андрія Денисовича Горпина Дмитрівна, мати його тоді ще малолітніх дітей. Писала, як гірко живеться дружині і дітям «ворога народу» і яким сумлінним трудівником був її невинно засуджений Андрій, як його в тюрмі по-звірячому били і змусили підписати неправдиві показання. Били слідчий Ставищенського РВ НКВС Піскун і начальник Лазарєв. Але ніхто не поспішав реагувати на такі звернення, повні болю відчаю несправедливості.
2 червня 1940 року помічник прокурора Київської області із спеціальних справ Брагінський, розглянувши в порядку нагляду справу підсудних А. Д. Швеця та К. Д. Швеця, очевидно, це і було викликане згаданими вище листами-скаргами, знайшов: «Швець Андрій Денисович і Швець Кирило Денисович, у минулому активні учасники петлюрівської армії, учасники контрреволюційної організації «Просвіта», будучи незадоволеними існуючим ладом, проводили контрреволюційну підривну роботу у колгоспі, поширювали провокаційні плітки про близькість війни і загибель радянської влади в наступній війні, здійснювали антирадянську діяльність, спрямовану проти заходів партії і уряду». Постанова помічника прокурора області була короткою: «Скаргу Швеця А. Д. і Швеця К. Д. відхилити і нагальне виробництво зупинити».7) І ні слова по суті справи, ні найменшого реагування на грубее порушення законності, на факти фізичного знущання над арештованими в процесі слідства, над тим, як вибивались їх самозвинувачення. Додамо лише, що цього разу у прокурорському висновку «Просвіта» однозначно названа контрреволюційною організацією. Повідомлення про вибуття із Гулагу засудженого Швеця А. Д. датується 12 квітня 1942 року.8) Причина – смерть. Ще одна. Болюча, страшна.І тільки в період хрущовської «відлиги» настав час реабілітації невинно засуджених братів.
22 травня 1956 року до Президії Київського обласного суду надійшов прокурорський протест (в порядку нагляду), в якому прокурор вважав постанову Особливої наради при НКВС СРСР від 21 жовтня 1938 року стосовно Швеця А. Д. і Швеця К. Д. неправильною і такою, що повинна бути відміненою.
30 травня 1956 року постановою президії Київського обласного суду брати були реабілітовані. На жаль, ця звістка вже не застала їх у живих. Пошта принесла довідки рідним у Гостру Могилу на Андрія Денисовича Швеця 13 червня 1956 року, а на Кирила Денисовича Швеця в березні 1962 року.
1) Центральний державний архів громадських організацій України, ф. 263, оп. 1, спр. № 36668 ФП, арк. 11.
2) Там же, арк. 78, 79, 83.
3) Там же, арк. 66.
4) Там же, арк. 66, 68.
5) Там же, арк. 76–77.
6) Там же, арк. 76–77.
7) Там же, арк. 87–88.
8) Там же, арк. 88.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
Нові повідомлення
· 
Особисті повідомлення()
· 
Учасники
· 
Правила форуму
· 
Пошук
· 
