Saturday, 28.05.2022, 01:03
Нове на сайті Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Оновити Нові повідомлення · Особисті повідомлення Особисті повідомлення() · Відомості про учасників форумуУчасники · Читаємо правила форумуПравила форуму · Знайти на форуміПошук · Підписатися на отримання новинRSS · Тільки для VIP-користувачівПриватний форум ]
Forum moderator: Viktor, Оксана  
Форум » Історія Ставищенщини » Історичні факти » Люди, история, времена (Известные имена)
Люди, история, времена
ViktorДата: Thursday, 04.09.2008, 13:11 | Повідомлення # 1
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1964
« 11 »
Країна: Russian Federation
Статус: :-(
Исторические факты об известных людях, которые родились, жили, были проездом в Ставищенском районе или внесли свою лепту в развитие и благополучие района.

Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Monday, 01.07.2013, 15:55 | Повідомлення # 136
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1964
« 11 »
Країна: Russian Federation
Статус: :-(
Встановлені ж факти блуду осіб шляхетного стану могли бути причиною для покарання обох сторін. Так, лакей могутніх магнатів графів Браницьких Яків Лащевський з м. Ставищ Таращанського повіту Київської губернії в 1870 р. «завел любовные связи без всяких насилий и по добровольному согласию» з місцевою молодою жінкою Гликерією Б.1.
Як водиться, однодворець обіцяв з нею одружитися, якщо вона буде себе гідно поводити. Проте, Гликерія «занималась непотребством» з рядом дворових слуг графа Браницького (у справі фігурує цілий список), а тому Яків підшукав собі іншу пару. Ображена Глікерія не знайшла нічого іншого, як поскаржитися становому приставу. Після розбору справи обом було призначено 4_річну єпітимію «за блудную жизнь», а колишньому шляхтичу Якову Лащевському – ще й за «обольщение»2.

1. ЦДІАУ в м. Києві – Ф. 127. – Оп. 759. – Спр. 543. – Арк. 1
2. Там само. – Арк. 2

Источник: В.С. Перерва «Шляхта Правобережної України в церковних покараннях (єпитиміях) ХІХ століття»


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Friday, 05.07.2013, 09:01 | Повідомлення # 137
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1964
« 11 »
Країна: Russian Federation
Статус: :-(
О.В. Скус «Римо-католицьке духовенство Уманщини в контексті європейських впливів ХІХ ст.»

У квітні 1844 р. Київський архідеканат надав рапорт до Міністерства внутрішніх справ Департамента духовних справ іноземних віросповідань про кількість римо-католицьких священиків у Київській губернії на 1836 р. У складі Київського архідеканату було на службі 105 римо-католицьких священиків, а саме: Києво-Васильківський деканат –19 священослужителів, Сквирський деканат – 9, Липовецько-Махновський деканат – 13, Радомишльський деканат – 12, Черкасько-Чигиринсько-Звенигородський деканат – 18, Богуславсько-Умансько-Таращанський деканат – 14, Монастир Брусилівський Ордена Капуцинського – 8, ієромонахи в монастирі Ходорковському Ордена Капуцинського – 11 [10, арк. 1–37].
У Богуславсько-Умансько-Таращанському деканаті священиками були:
- декан, настоятель Уманський, священик Людвіг Брінка;
- виконуючий обов’язки на посаді Київського архідекана, настоятель Ставищенський Іоанн Йосиф Оссолінський;
- вікарний священик Йосиф Пліпіум;

На печатці Богуславсько-Умансько-Таращанського деканату (1835) знаходиться зображення двоглавого орла, що могло свідчити як про існування західнохристиянської церкви в Росії виключно з дозволу "Його Величності", так і про державну підзвітність римо-католицьких інституцій.

31 березня 1850 р. на пропозицію єпископа Каспара Боровського Луцько-Житомирська консисторія затвердила новий розподіл Київської губернії на 6 деканатів а саме: Києво-Васильківський, Радомишльський, Сквирський, Умансько-Таращанський, Звенигородсько-Черкаський, Липовецько-Махновський [12, с. 82].
В Умансько-Таращанському деканаті на цей момент функціонувало усього 6 парафій (Умань, Богуслав, Кошовата, П’ятигори, Ставище, Тетіїв).

Источник: Література та культура Полісся: збірник наукових праць, вип. 57, Ніжин, 2010


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Wednesday, 10.07.2013, 17:07 | Повідомлення # 138
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1964
« 11 »
Країна: Russian Federation
Статус: :-(


С приходом штаба Примакова в Умань и в Таращу, штаба Котовского, который в декабре 1920 года со своей бригадой влился в 17-ю червонно-казачыо дивизию и возглавил ее, банды несколько присмирели. Но, тем не менее, все сахарные заводы и ссыпные пункты Киевщины охранялись кавалеристами нашего корпуса.
А тут появились еще части Махно. Вскоре стало известно, что у Тального к ним намеревается присоединиться петлюровская банда Черного Ворона. По приказу командира корпуса 17-я дивизия во главе с Котовским из Таращи перешла в Ставищи, а 8-я дивизия Демичева двинулась к Монастырищу навстречу махновцам.
Безвестный гайдамак Сидорянский, присвоивший себе историческое имя Палия, «полковника Фастовского и Белоцерковского», бежал, а Подольский «специальный» отряд диверсантов перестал существовать. «Правда» 22 ноября 1921 года писала, что банда петлюровского полковника Палия была застигнута красной конницей и наголову разбита к северу от Хмельника.

Источник: Дубинский И.В. Трубачи трубят тревогу, 1961

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- ------------------------------------



Котовский Григорий Иванович (1881-1925)

Советский военный и политический деятель, участник Гражданской войны. Член Союзного, Украинского и Молдавского ЦИКа. Член Реввоенсовета СССР.
Родился в селе Ганчешты (ныне город Хынчешты в Молдавии).
После окончания сельскохозяйственного училища в 1900 году работал помощником управляющего и управляющим имением. В ноябре 1917 года примкнул к левым эсерам и избран членом солдатского комитета 6-й армии. В январе 1918 года Котовский возглавлял отряд, прикрывавший отход большевиков из Кишинёва. В январе—марте 1918 года командовал кавалерийской группой в Тираспольском отряде. В марте 1918 года Одесская Советская Республика была ликвидирована австро-германскими войсками, вошедшими на Украину в рамках заключенного киевской Украинской Центральной Радой и московскими большевиками Брестского мира. Отряд Котовского был распущен. Сам Котовский перешёл на нелегальное положение. С уходом австро-германских интервентов, 19 апреля 1919 года Котовский получает от Одесского комиссариата назначение на пост главы военного комиссариата в Овидиополе. В июле 1919 года назначен командиром 2-й бригады 45-й стрелковой дивизии (бригада была создана на основе Приднестровского полка). В ноябре 1919 года Котовский слёг с воспалением лёгких. С января 1920 года командовал кавалерийской бригадой 45-й стрелковой дивизии, воюя на Украине и на советско-польском фронте. В апреле 1920 года вступил в РКП(б). С декабря 1920 года Котовский — начальник 17-й кавалерийской дивизии. В 1921 году командовал кавалерийскими частями, в том числе подавляя восстания махновцев, антоновцев и петлюровцев. В сентябре 1921 года Котовского назначают начальником 9-й кавалерийской дивизии, в октябре 1922 — командиром 2-го кавалерийского корпуса. Летом 1925 года нарком Фрунзе назначает Котовского своим заместителем. Вступить в должность Григорий Иванович не успел.
1922 год в Украине — год молниеносного утверждения новой экономической политики. В районе Умани, где находилось ядро корпуса, комкор взял в аренду сахарные заводы, обещая снабжать сахаром Красную Армию. Он пытался контролировать торговлю мясом и снабжение мясом армии на юго-западе УССР. Все это начало приносить огромные деньги, особенно после введения золотого рубля. При корпусе было создано военно-потребительское общество с подсобными хозяйствами и цехами: шили сапоги, костюмы, одеяла. О размахе коммерции говорит тот факт, что Котовский создал и контролировал мельницы в 23 селах. Он организовал переработку старого солдатского обмундирования в шерстяное сырье. Были подписаны выгодные договора с льняной и хлопчатобумажной фабриками. При дивизиях имелись совхозы, пивоварни, мясные магазины. Хмель, который выращивался на полях Котовского в совхозе, покупали купцы из Чехословакии на 1,5 млн. золотых рублей в год.
6 августа 1925 года Котовский был застрелен во время отдыха в совхозе Чебанка (на черноморском побережье в 30 км от Одессы) Мейером Зайдером по кличке Майорик.

Источник: http://besage.ru/jzl/kotovskij-grigorij-ivanovich.html


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Monday, 15.07.2013, 20:11 | Повідомлення # 139
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1964
« 11 »
Країна: Russian Federation
Статус: :-(
Лишевский Василий Зиновьевич

Родился 12 апреля 1894 года в с. Кривец Киевской губ., где проживал, работал в колхозе «Новая жизнь» в с. Винаровка. В 1932 — арестован за «превышение власти при исполнении служебных обязанностей». В 1933 — приговорен к 8 годам лишения свободы, но через 6 месяцев осво божден из тюрьмы. Поддерживал отношения с о. Андроником Руденко, был в его приходе. 27 сентября 1937 — арестован по групповому делу католиков и отправлен для дальнейшего следствия в тюрьму Белой Церкви (дело «Басинский и др.»). 10 октября 1937 — приговорен по ст.ст. 54—6, 19-54-9 и 54-11 УК УССР к ВМН (ПП УНКВД УССР по Киевской области). Расстрелян (точная дата смерти неизвестна).

Яновский Сильвестр Францевич



Родился 31 декабря 1890 года в с. Янишевка Киевской губ. Проживал на хут. Ратуш Володарского района и был прихожанином местного храма. С 1914 по 1918 — находился в австрийском плену. Вернувшись на родину, работал в своем хозяйстве, вступил в ряды РКП(б). В 1930 или 1931 — к нему обратился за помощью Братковский, проходивший по документам следственного дела как «ликвидированный кулак и староста храма», и он ему помог. В 1933 — был исключен из партии «за утрату классовой бдительности», но возможно, позднее был восстановлен. 25 сентября 1937 — арестован по групповому делу католиков и для дальнейшего следствия отправлен в тюрьму Белой Церкви (дело «Басинский и др.»).
24 ноября 1937 — исключен из партии как подследственный. 10 октября 1937 — приговорен к ВМН (ПП ОТ при УНКВД УССР по Киевской области). 15 октября 1937 — расстрелян.

Источник: http://www.catholic.ru
Прикріплення: 4262637.jpg(18.3 Kb)


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Sunday, 21.07.2013, 18:06 | Повідомлення # 140
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1964
« 11 »
Країна: Russian Federation
Статус: :-(


АВТОБИОГРАФИЯ НАЧАЛЬНИКА СТАВИЩАНСКОЙ РАЙОННОЙ ПОЛИЦИИ КИЕВСКОЙ ОБЛАСТИ Б. ИСАЕВИЧА

Родился в 1910 г., 10 августа, на хуторе Моцаковка Пищанской волости Золотоношского уезда Полтавской губернии, в семье служащего.
Отец работал адвокатом в г. Гельмязове, а мать – сельской учительницей. По национальности происхожу из старинного украинского казачьего рода. Мой отец, кроме службы, имел еще в собственности небольшой хутор с хозяйственными постройками и 25 десятинами пахотной земли.
За время деятельности большевистской власти на Украине органы большевистской ЧК в1919г. расстреляли моего отца и дядю Владимира, хозяйство моего отца было национализовано, и моя семья, которая состояла из матери, меня и брата Сергея, выехала на место жительства к моему деду, который работал учителем в с. Пищана, где моя мать тоже работала учительницей.
В 1928 г. я закончил Пищанскую 7-летнюю школу и поступив в Харьковский педагогический техникум, а когда моя мать и брат с отчимом выехали на проживание в Ставищанский район, я в 1930 г. перевелся в Белоцерковский педагогический техникум, который закончил в 1931 г. и работал учителем в Янышевской школе и одновременно учился в заочной юридической школе.
В 1932 г. работал инспектором по ликвидации безграмотности по Ставищанскому району и в 1933 г. отбыл юридическую практику при следователе Ставищанского района и осенью 1933 г. поехал заканчивать Одесскую юридическую школу, которую окончил в 1934 г. и работал адвокатом на Одесщине.
В 1936 г. вернулся в Ставище и работал учителем до 1938 г. и когда органы НКВД арестовали моего дядю Николая, я, боясь ареста, удрал в Белоруссию, где работал адвокатом в г. Осиповичи, а в 1939 г. переехал на Кавказ, работал адвокатом в ст[анице] Лазаревская и в г. Новороссийске.
Осенью 1940 г. был арестован мой двоюродный брат Виталий, осужденный органами НКВД на 8 лет тюрьмы, и я, боясь ареста, весной 1941 г. переехал в Ставище, где жил до прихода немецкой армии и пошел работать в полицию 20 июля 1941 г.*
К партии большевиков не принадлежал, в Красной армии не служил. В моей семье коммунистов не было.

1 сентября 1941 г. (Б.Исаевич)

ЦГАОО У, ф. 263, д. 47476, лл. 91-91 об. О. Р.

* Б. Исаевич работал начальником полиции до конца октября 1941 г., затем до февраля 1942 г. был следователем по политическим делам в Ставищанской районной полиции. Далее последовательно занимал должности народного судьи, юрисконсульта при Ставищанском райуправлении, а с 4 августа 1943 г. по 2 января 1944 г. был заместителем председателя Ставищанского районного управления. 11 января 1944 г. арестован органами НКВД. Умер 15 апреля 1944 г. в больнице санчасти тюрьмы НКВД УССР № 1.

Источник: Родня. Полиция и партизаны, 1941-1944. На примере Украины, Киев 2011
Прикріплення: 1457691.jpg(462.5 Kb)


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Tuesday, 23.07.2013, 12:26 | Повідомлення # 141
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1964
« 11 »
Країна: Russian Federation
Статус: :-(
ТЕЛЕГРАММА ПЕТЛЮРОВСКОГО СОТНИКА В ГЕНЕРАЛЬНЫЙ ШТАБ ВОЙСК ДИРЕКТОРИИ О ЗАНЯТИИ СОВЕТСКИМ ПОВСТАНЧЕСКИМ ОТРЯДОМ г. ТАРАЩИ

14 января 1919 г.
Из Ракитно. Срочно, только Генштаб

[В] 5 час. утра 13 января г. Таращу с боя заняло какое-то вражеское войско в количестве 500 человек, разоружило наши войска, убило помощника коменданта, 12 казаков. Распространяют прокламации на русском языке, на шапках имеют красные стежки, говорят, что они украинские большевики и некоторым людям говорят, что они приехали из Белой Церкви, но они приехали в Таращу со стороны Ставищ. Сейчас они посылают конную разведку на Белую Церковь. Ожидаю ответа.

Участковый комендант железнодорожного участка сотник Шпичак
Телеграфная лента.

Источник: ЦГАОР УССР, ф. 1078 оп. 1, д. 28, л. 10.


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Tuesday, 03.09.2013, 14:43 | Повідомлення # 142
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1964
« 11 »
Країна: Russian Federation
Статус: :-(


3(13) серпня 1664 р. Остап Гоголь був присутній на раді старшини Війська Запорозького, яким ще керував Павло Тетеря, в таборі під Ставищами (село Київського воєводства). На раді заслухали козацького ватажка Дмитра Сулимку, який тісно співпрацював з убитим поляками в березні того самого року Іваном Виговським, щоб з'ясувати причини й суть Сулимкової «зрадницької» діяльности щодо гетьмана і Речі Посполитої. Присутність Остапа Гоголя засвідчена у відповідно складеному документі його особистим підписом як полковника брацлавського, причому названий він саме Остапом (точніше - «Ostap»; документ повністю оформлений польською мовою і всі підписи в ньому дані латиницею)1. У досі відомих раніших джерелах його іменували не так.
В уже згаданому листі від 11 вересня 1664 р. до великого коронного гетьмана Остап Гоголь підкреслив свої заслуги перед Польщею у приборканні бунтівливого козацтва Брацлавського полку й поза ним на Правобережжі та пообіцяв і надалі вгамовувати її тамтешніх ворогів. Одночасно він попросив у гетьмана дозволу його синам, які продовжували навчання у Львові, приїхати на відпочинок до батьків за пашпортом, виданим Павлом Тетерею, що його Гоголь переслав разом із цим листом2. Сказане в цьому листі про події на Брацлавщині перегукується з повідомленням від 10 вересня з-під Ставищ, яке отримав Марцін Ґолінський, що Гоголь, загладжуючи свою провину перед Річчю Посполитою, «всю Брацлавщину привів до послуху королеві»3. 6 (16) вересня 1664 р. Павло Тетеря звідти ж із-під Ставищ повідомив коронному канцлерові Міколаєві Праж- мовському, що брацлавський полковник Остап Гоголь перестав бунтувати і знову присягнув на вірність королеві4.
Роль, яку Остап Гоголь відігравав у весняно-літніх подіях 1664 р. на Правобережжі, дозволила йому ввійти до верхівки тамтешньої козацької старшини, якою керував Павло Тетеря. Прикметно, що в повідомленні польського походження з-під Ставищ від 12 жовтня того самого року читаємо: Тетеря і Гоголь присягнули королеві, а за їхнім прикладом і інші будуть навернені у підданство Речі Посполитої («у tym przikładem będą drudzy pociągnieni do poddaństwa»)5.

1. Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 534. Згадки про цей документ, без указання осіб, які його підписали, див.: Герасимчук В. Смерть Івана Виговського // Збірник історично-філологічного відділу УАН. К., 1928. Т. 76. С. 221 \ДороиіенкоД. Гетьман Петро Дорошенко. Огляд його життя і політичної діяльности / Редактор Василь Омельченко. Нью-Йорк, 1985. С. 46; Lipiński W. Stanisław Michał Krzyczewski... S. 306; Wielka Encyklopedia Powszechna Ilustrowana. 1895. T. XV-XVI. S. 850.
2. Памятники... T. IV. Отд. III. C. 462-463.
3. ЛНБ НАН України, відділ рукописів, ф. 5, on. 1, спр. 189, с. 1574.
4. Памятники... Т. IV. Отд. ПІ. С. 458-459. До цього слід додати, що московський резидент 10 (20) вересня сповістив з Умані про зраду Гоголем царя; у тому ж таки повідомленні помилково стверджується, ніби Остап Гоголь відправився «за Дністер», а за його відсутности його полк здався Павлу Тетері (Актьі ЮЗР. Т. V. С. 162, 163, 164).
5. ЛНБ НАН України, відділ рукописів, ф. 5, on. 1, спр. 189, с. 1575.


Источник: Крикун Николай «Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII - на початку XVIII століття», К.: Критика, 2006
Прикріплення: 6026075.jpg(80.5 Kb)


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Wednesday, 04.09.2013, 12:41 | Повідомлення # 143
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1964
« 11 »
Країна: Russian Federation
Статус: :-(
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- ----------------------

Пропонуємо тут ще один оригінальний документ - зізнання одного з ватажків антипольського й антитетбрівського руху на Правобережжі 1664 р. (а також і 1663 р.) Дмитра Сулимки, яке він дав 3 серпня (напевно, за ст. ст.) 1664 р. перед старшиною Війська Запорозького в таборі під Ставищами. Цей документ відомий кільком дослідникам1.

1664 p серпня 3. Табір під Ставищами.
Зізнання Дмитра Сулимки, дане перед старшиною Війська Запорозького, про дії Івана Виговського, спрямовані проти Речі Посполитої


Confessata Dmitra Sulimki. Niebożczyka Pana Wyhowskiego instrumentum do wzbudzonych w Vkrainie buntów. Przesłuchane w obozie pod Stawiszczami od nas, Starszyny woyska Zaporozkiego, An° 1664 Augusti d. 3.
1. Libere przyznał, iż wszytkich buntów teraźnieyszych w Vkrainie motorem był niebożczyk Pan Wyhowski.
2. O Wniebowzięciu nasz. Panny Ruskiey2 przysłał Fedora z Bałabanowki3, Kozaka у poddanego swego, do Sirka4, żeby mu był Bratem у za wiarą Chrześciańską z nim społem wziął się, obiecuiąc się być Oycem Vkrainy. Odpowiedź z rady Sirkowa była, że nie nasze siły ani rozum przeciwko Króla Jmci powstawać. Ale od iego przyszła odpowiedź, że Ja wiem, co czynię, у oycowsko stanę wam у i (!) biorę się iako Ociec za Syny swe; у consenserunt wszysci у posła tego vdarowano suknem zielonym.
3. Drugi raz Jaremę przysłał, Bałabanowskiego Kozaka, żeby z Zaporoża wychodzili, że ia za was, iako Ociec za Dzieci, biorę się, ręczę wam szlacheckim słowem; у my posłaliśmy Kozaka Mirona Nahoreckiego, a przy sobie zostawiliśmy Jaremę, chcąc zrozumieć, ieśli nas zwodzi albo nie; у on przysiągł iemu: niech tylko przyieżdżaią do mnie od Sirka znacznieysi ludzie. Interea przyiachał Sulimka, Pawło Motowilenko z Babany5, Harasim Kołomyiczenko z Buków6, Iwan Danczenko7 z Moszurowa8, Karp Niezabitowski, Michaylina9. Tenże Nahorecki Miron wysz mianowany, Wasil Turczynenko10 zostali się przymowani w śrzodę maslną11, vkazano im gospodę, a w noc godzinę przymowani, przy którey audientiey.
4. Przysięga była12 na tym, że Ja was iako Ociec nie odstąpię у za was у wiarę//prawosławną biorę się na Ewangeliey у szabli; у piąciom dawał całować у Obraz nasz Panny; potym venera- tus osculo przysięgi, obiecuiąc woiować Lachów, tylko waruiąc, aby go Moskwie nie wydali.
5. Declarował у to, źe w tym razie, niżeli wy co poczyniecie, Ja abym wiarę miał у Lachów podiazdem pod Kiowem odezwę.
6. Powiedział, iż tylko Armatę wy opanuiecie, a Ja do was у we stu koni stanę.
7. Leybenka posłali z Zwinogrodki13, daiąc znać, iż zaczęli bunt, у kazał siebie iść, a sam był w Fastowie14.

Дві печатки

Michayło Radkiewicz, obózny Woy. JE°Kro. M. Zapo.
Jeneralny Piotr Doroszenko, asauł Wo. JE°Kr.M. Zapo.
Jeneralny Iwan Łupina,
Asawuł generalny Swientoslaw Krzywiecki,
Pisarz Galny Woyska JE°Kr.Mti Zapor. Fedor Korobka,
Pułk. Czehryński Fedor Dzułay,
Pułkownika(!), za którego nieumieiącego pisać podpisuie się Sabba Klewański,
Pisarz Pułku Czerkaskiego Hrehory Pododnia,
Pułk. Korsuński Ostap Hohol,
Poł. Brasławsky Stephan Fedorowicz, imieniem swoim у innych Połkownikow, którzy przyzli do posłuszeństwa JE°Kr.Mci
Jan Krechowiecky,imieniem swoym a P. Hermana
Haponowicza, sędziowie Woyska Je°Kr.Msci Zaporoskiego Samuel Fridrichowicz,
Puł. W. JKM. Białocerkiewski Michayło Chanenko,
Półkownik Vmański Tymosz Nosacz
Samoyło Zarudny
Jarosz Hrycynenko,
Połkownyk Pawołocky Paweł Janowicz,
Połk. Kiiewsky Tymosz Chmura,
Połk. Kalnycki Hawryło Hodunenko,
Połkownyk Pichotny

Testimonium zdrady Wyhowskiego, wdy Kiiowskiego, A. 1664 3 Augusti. Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 533-534. Оригінал.

1. Korzon Т. Rec.: Волк-Карачевский В. В. Борьба Польши с козачеством во второй половине XVII и начале XVIII века. К., 1898 // Kwartalnik Historyczny. Lwów, 1899. R. XII. S. 810; Ejusd. Dola i niedola Jana Sobieskiego. 1629-1674. Kraków, 1898. T. I. S. 495; Lipiński W. Stanisław Michał Krzyczewski... S. 306\ Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко. Огляд його життя і політичної діяльности / Ред. Василь Омельченко. Нью-Йорк, 1985. С. 46.
2. У день Успіння Пресвятої Богородиці 15 (25) серпня. Тут мається на увазі 1663 р.
3. Балабанівка - у XVII ст. містечко в Брацлавському воєводстві. 1664 року ним володів белзький воєвода князь Димітр Єжи Корибут Вишневецький (Архив ЮЗР. 1890. Ч. VII. Т. 2: Акты о заселении Юго-Западной России. С. 563). Нині Балабанівка-село в Іллінецькому районі Вінницької области. Федір - це, напевно, балабанівський отаман Федоренко, згаданий у зізнанні Павла Рябухи, яке він дав 15 березня 1664 р. у Лисянці перед полковником Себастіяном Маховським та польськими офіцерами (Памятники... Т. IV. Отд. III. С. 409).
4. Ідеться про Івана Сірка - кошового отамана Запорозької Січі.
5. Бабани - у XVII ст. містечко в Брацлавському воєводстві. 1664 року ними пожиттєво володів Вільга. Нині - село Старі Бабани в Уманському районі Черкаської области.
6. Буки - у XVII ст. містечко в Брацлавському воєводстві. 1664 року було власністю Каліновських. Нині Буки - селище міського типу в Маньківському районі Черкаської области.
7. Іван Данченко згаданий у зізнанні Михайла Тисенка, яке той дав 15 березня 1664 р. в Лисянці перед полковником Себастіяном Маховським та польськими офіцерами.
8. Мушурів - у XVII ст. містечко в Брацлавському воєводстві. Нині - село Мошурів у Тальнівському районі Черкаської области.
9. Михайлина згаданий як Михайлина Сонтовський у зізнанні Павла Рябухи (див. примітку 210 до зізнання Дмитра Сулимки).
10. Василь Турчиненко згаданий у зізнанні Павла Рябухи (див. примітку 210 до зізнання Дмитра Сулимки).
11. У 1664 р. масна середа припала на 15 лютого (Археографический календарь на две тьісячи лет... С. 50).
12. У зізнанні Павла Рябухи (див. примітку 210 до зізнання Дмитра Сулимки) сказано, що ця присяга відбулася в Шаулисі. Див. також пункт 2 інструкції.
13. Звенигородка - у XVII ст. містечко, центр Звенигородського староства. Нині - місто, районний центр Черкаської области.
14. До Фастова (про нього див. примітку 193 до супліки) Іван Виговський прибув із Бара в кінці лютого і пробув тут до 11 березня 1664 р. (Historya panowania Jana Kazimierza... T. II. S. 275; Latopoisiec albo kroniczka... T. II. S. 88). 1 березня він видав звернений до Війська Запорозького універсал, у якому заявив, що не прагне знову стати козацьким гетьманом і з повстанням на Правобережжі не має нічого спільного (Памятники... Т. IV. Отд. III. С. 404- 405).


Источник: Крикун Николай «Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII - на початку XVIII століття», К.: Критика, 2006


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Sunday, 22.09.2013, 22:31 | Повідомлення # 144
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1964
« 11 »
Країна: Russian Federation
Статус: :-(


На Умань


На другий день через Жидівську Греблю, що на Гнилому Тікичі, повстанці рушили на Ставище Таращанського повіту. «Під Ставищами ми простояли два дні і гарно побенкетували, – згадував Марко Шляховий, – бо в Ставищах тоді ще повні чаші були зі спиртом та горілкою, а на другу ніч, набравши ще й на дорогу по добрій чарці на кожного, пішли на Жашків.
По ранку дуже рано я з командою розвідчиків (чоловік тридцять) пішов уперед, а решта і Зелений самий йшли позаду. Дійшовши з розвідкою до с. Розумниці, мене селяне повідомили, що ліворуч, у ближчому селі Бесідці, повно комунії. Попробував я було повідомити про це Зеленого, аж від Зеленого передають мені, що там вже про це знають і що ззаду вже йде бій – між Ставищем і с. Бесідкою.
Тоді я своїм козакам і начальнику команди розвідчиків д. Лазаренку з Переяслава наказав розсипатись у цеп, а сам пішов до млина, який стояв при кінці с. Розумниці з боку Бесідки. Видко ж було, як біля самої Бесідки, до якої було верств три-чотири, бігали кіннотчики ворожі і чогось несамовито метушились, а ззаду почали вже ревти гармати – невідомо чиї.
В цей мент з боку Ставищ підходив лавою 2-й полк наш. Ми тоді з ним разом, зайнявши правий фланг, пішли в наступ на с. Бесідку.
Прорізавши всю Бесідку цепью, ми опинились на тім боці села, як по нас з правого флангу посипались, як дощ, кулі з автоматів і кулеметів, яких строчило не менш як п'ятдесят. Видко, то були в'ючні кулемети, бо це була кіннота ворога чоловік з двісті.
Тут прийшлося повертать фронт назад.
Лава наша вже порвалась, і не тримався як слід зв'язок. Отож я тоді, опинившись в такому становищі і бачачи, що командир полку – дядько Зеленого з Трипілля, якійсь старенький «хвіствебель» (фельдфебель. – Ред.) – тілько нервується, гарцюючи на своєму коні і по суті діла, може, й знає, але чогось мовчить, нікому нічого не каже, я тоді рішуче прийнявся за справу і, прийнявши фактично командування 2-м полком, зайняв позицію попід лісом по канаві з боку Ставищ і с. Брилівки – Янівки. Вів бій з отуєю кіннотою ворога, яка, власне, перескочила сюди не для наступу на нас, а для того щоб пробиться. Аж через півгодини кіннота ворога почала проявляти активність свою слабіше, а ми у свою чергу теж, бо багато козаків кричали, що нема набоїв. Давши «дружний залп», ми одбігли заячим кроком на півверстви у поле, а большовики, неначе їм хто підказав, і собі кинулись, тілько не за нами, а назад, на південь, і втекли… Зелений же в цей час зліквідував з першим полком напад на нього». Знову Подвойському з Епштейном не вдалося перегородити дорогу трипільцям.
У цей час розвідка доповіла Зеленому, що Жмеринку знову захопили більшовики, а Умань і Христинівка перейшли до рук повстанців. Під час привалу в с. Розумниці Зелений вирішив змінити напрям руху. «Гайда на Умань», – сказав він своїм хлопцям. «Це рішення було тим ще вигідне для нас, – міркував Зелений, – що ми наближалися до ст. Вапнярка, де, як нам передавали, йдуть бої військ Директорії та большовиків».


Источник: Роман Коваль «Отаман Зелений», Кам'янець-Подільський, 2006

У книзі йдеться про трипільського отамана Зеленого (Данила Терпила), його драматичні стосунки із Симоном Петлюрою, воєнні кампанії повстанців проти Красної армії та денікінців у 1919 році.
Прикріплення: 0073166.jpg(179.1 Kb)


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Saturday, 28.09.2013, 17:06 | Повідомлення # 145
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1964
« 11 »
Країна: Russian Federation
Статус: :-(
Волошин Василий Поликарпович



С 1950 по 1965 года, Волошин В.П. был директором Ставищенской НВК №2.


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Saturday, 02.11.2013, 18:12 | Повідомлення # 146
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1964
« 11 »
Країна: Russian Federation
Статус: :-(
7 ноября 1945 года Анна Браницкая записала в блокнот:

К нашему отчаянию у нас забрали Станислава [одного из охранников - EPP], который был такой хороший, добрый и милый. Только в конце своего пребывания он сказал нам, что происходит из Ставищ, от Браницких. Отсюда для нас его настроения. Только теперь я понимаю, почему он никогда не давал отцу нести дрова для кухни, только сам носил, говоря по-доброму: «Вы, граф, посидите»... Смотрел спокойно, когда делал это, Эдмунд, герцог, или дядя Фери. Для папы всегда было особое внимание. Давал ему по-тихому российские газеты, одалживал новые книги. Только перед отъездом он сказал: «Вы знаете, именно графиня Браницкая научила читать» … Оказывается, что Владиславова Браницкая из Ставищ, тетка моего Отца, собирала в парке детей поместья и под деревом на скамейке учила их письму и чтению. Как странно, как это доброе дело вернулось к нам.



Источник: http://ewapolak-palkiewicz.pl/sztuka-siedzenia/


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Tuesday, 07.01.2014, 20:29 | Повідомлення # 147
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1964
« 11 »
Країна: Russian Federation
Статус: :-(
Себастьян Маховский (польск. Sebastian Machowski; (? - 1672) - военачальник Речи Посполитой, региментарь, полковник.

Польский шляхтич герба Абданк II.
Принимал участие в походах польско-шляхетского войска во время освободительной войны украинского народа (1648-1654).
Участник польско-шведской войны (1655-1660). Командовал гетманским полком Стефана Чарнецкого в сражениях с королем Швеции Карлом X Густавом под Голомбом близ Пулавы и Варкой в 1656 году.
В чине полковника гетманского полка и поручика гусарской хоругви гетмана Станислава «Реверы» Потоцкого, а также будучи ротмистром собственной панцырной хоругви в ходе Русско-польской войны 1654-1667, 27 сентября - 4 ноября 1660 года принимал участие в битве под Чудновом. Войска Речи Посполитой в союзе с крымскими татарами в ходе сражения нанесли тяжелое поражение русско-казацкой армии под командованием боярина Василия Шереметева и наказного гетмана Тимофея Цецюры.
Командовал военными карательными отрядами, подавлявшими народные выступления на Правобережной Украине (1663-1665).
В 1664 году действуя от имени короля Яна Казимира, поддержаный активным сторонником Речи Посполитой гетманом Правобережной Гетманщины Павлом Тетерей, схватил бывшего гетмана Ивана Выговского и, несмотря на то, что тот состоял сенатором Речи Посполитой и подписал с поляками Гадячский договор, по которому Гетманщина под названием Великое княжество Русское (укр. Велике Князівство Руське, польск. Wielkie Księstwo Ruskie) входила в Речь Посполитую как составная часть, наделённая внутренней автономией, немедленно после десятичасового суда, признавшего И. Выговского изменником, расстрелял его.
Во время польско-казацко-татарской войны 1666-1671 гг. 19 декабря 1666 года, находившаяся на зимних квартирах коронная дивизия С. Маховского в составе 6000 кавалеристов была неожиданно атакована под Браиловом казаками гетмана П. Дорошенко и татарами крымского хана Девлета II Герая. Битва закончилась полным разгромом польского войска, а сам Маховский попал в плен.

Источник: http://ru.wikipedia.org/

Принимал участие в осаде Ставища в 1664-1665 гг.


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Thursday, 16.01.2014, 13:38 | Повідомлення # 148
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1964
« 11 »
Країна: Russian Federation
Статус: :-(
Ещё несколько фактов из жизни рода Браницких, описанных в книге Евгения Чернецкого «Браницкие герба Корчак».



ОЛЕКСАНДР БРАНИЦЬКИЙ (нр. 1785), молодим хлопцем хотiв утiкти з дому до легiонiв Домбровського. Не зробив цього тому що 17-рiчным убився, впавши з коня у Ставищах. Прожив лише кiлька годин пiсля цього нещастя.

ОЛЕКСАНДР БРАНИЦЬКИЙ (нр. 1821, пм. 1877), син сенатора Владислава і Рози з Потоцьких. Був колекціонером, захоплювався природничими науками, став першим у Польщі фотографом-аматором. Виховувався в Петербурзі. Мав особливе зацікавлення природою, яке розвинулося під час літніх відвідин Білої Церкви й Олександрії на Україні. Як він згадував пізніше, в парку Олександрії було багато гарних і екзотичних рослин і дерев, які гетьманова збирала звідусіль і якими дуже опікувалася. У своїх маєтках Олександр закладав ботанічні і декоративні сади. У Ставищах Таращанського повіту ботанік Антоній Анджейовський керував закладенням саду з вітчизняних рослин.
Коли землеволодіння Стефана Потоцького Рось було конфісковане, всі брати Браницькі взяли ту справу за свою. Вирядили до Стефана Потоцького (він був братом дружини Костянтина) Олександра, аби служив йому порадою і підмогою. Процес виграли й Рось була повернута.
Коли дійшло до поділу маєтностей, успадковане поділили на три частини – Білу Церкву, Ставище й Богуслав. Володіння радомишльські також були поділені на три частини. Брат Ксаверій одержав свою частку раніше. Кожен з братів тягнув жереб і від жеребу залежало, який маєток одержить. Олександр витягнув Білу Церкву. Не зважаючи на прохання братів, відмовився від неї як син, народжений до шлюбу батьків. Тягнули жереб повторно, і знову Олександр витягнув Білу Церкву. І знову її відрікся. Аж за третім разом витягнув Ставище, з яким і лишився. Владислав отримав Білу Церкву, а Костянтин – Богуслав.
Зі шлюбом третього брата Владислава – співжиття трьох родин в Олександрії стало неможливим. Тому Олександр Почав будувати резиденцію на Божій горі коло Рокитного. Костянтин мав намір збудувати палац по другий бік Росі – в Житніх Горах. Парки обох резиденцій мали стикуватися. Та хоч роботи вже розпочалися, до того не дійшло, бо Олександр перебудував собі економський будинок у Ставищах, де добре почувався і занехаяв план перенесення.
Свою частину узинського табуна перевів до Янишівки коло Ставищ.
В домі олександрових Браницьких знайшов притулок старий професор з Кременця, ботанік з псевдонімом Детюк ("Грамоти Детюка").
Олександр Браницький помер несподівано в Ніцці 1877 року - внаслідок внутрішнього крововиливу і там похований.

ВЛАДИСЛАВ БРАНИЦЬКИЙ (нр. 1848, пм. 1914) званий стрий Адзьо, син Олексанлра и Анни Голинських, народився в Бiлiй Церквi. Був чоловіком великого розуму й палкого серця відомий своєю добротою Й чуйністю. Щиро любив український люд. В молодості приятелював і був частим гостем у поета Богдана Залєського. Привіз йому якось на еміграцію пригорщу землі з могили його матері, з України. По смерті батька успадкував землеволодіння на Україні в Ставищах, а в 1845-1850 роках докупив у західній Галичині володіння Суха Семень. Однак перебував головним чином у Ставищах. … У Ставищах заклав велику лікарню, вельми тоді новочасну і настановив керувати нею великого друга родини – доктора Гороха, сина ловчого з Любомля, стіпендiата Костянтина Браницького.
Оженився молодим за бажанням батька на Юлії Потоцькій (нр. 1853, пм. 1921 року) з Ланцуту, дочкою Альфреда й Сангушківни. Була вона дуже гарна і дуже світська.
За життям чоловіка не вміла його цінувати. Зрозуміла це тільки після його смертi. Мала єдиного сина Олександра, який помер від дифтерії, маючи сім років. То була велика втрата для батьків. Похований у Ставищах. Владислав допомагав і фінансував французьких учених, які працювали над щепленням від дифтерії, чого з часом добилися.
Помер 12 квітня 1914 року в Ніцці. Прах його був допроваджений і похований в Сухій.



Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Monday, 17.02.2014, 13:03 | Повідомлення # 149
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1964
« 11 »
Країна: Russian Federation
Статус: :-(
Английский перевод был опубликован в докладе Комиссии в Конгресс США, стр. 385-393.
Анонимный рассказчик.


Anonymous male narrator.
Case History SW34.
An English translation was published in the Commission’s Report to Congress, pp. 385-393.


Пит.: Будь ласка, скажіть в якому році Ви народилися.
Відповідь: В 1922-му.
Пит.: А де саме?
Від.: Ставище, Київська область.
Пит.: А який район?
Від.: Ставищенський.
Пит.: А де Ви жили під час 20-их і 30-их років?
Від.: В Ставищі.
Пит.: А чим займалися Ваші батьки?
Від.: Мій батько в банку працював, а мати працювала так як продавчиця в магазані.
Пит.: Так що вони не були селяни?
Від.: Ні!
Пит.: А Ви сказали, що Ви народились в 22-ми, так?
Від.: Так, в 1922-му році.
Пит.: Але що Ви пам'ятаєте про період НЕПу?
Від.: Період НЕПу, то я пам'ятаю, що я тоді бігав може мені було, я знаю, сім чи вісім років. То люди добре тоді жили. Це було пару років тільки всього. Тоді, зразу це голову скрутили всім людям, позабирали все точно.
Пит.: Що Ви пам'ятаєте про колективізацію?
Від.: Про колективізацію пам'ятаю я все. Забрали від людей коней, весь реманент забирали, чи як то сказати, все забирали від людей. Чи ви хотіли, чи не хотіли -від вас забрали та й все.
Пит.: А як Вас називали, бо Ви не були селяни.
Від.: Я і селянин, і не селянин. Я міг бути і не бути. (Сміх.) Було гірко дивитися на те все, як люди валялися по вулицях, як людей привозили до шпиталю. Я мешкав недалеко від госпіталю. То людей привозили з сіл, із других сіл, до Ставищ привозили дітей своїх. Вони вже пухлі були. Ну й вони тільки переночують і кінець їм. Так недалеко -лікарський садок, великий парк і такий насип насипляний, і акації жовті насаджені та загороджені. А тут цвинтар був. То вони викопували величезні ями такі, й з цих лікарнь на другий день просто на носилках носили й перекидали туди і так присиплять трошки, а тоді на другий день знову, і так назбирається повно й засипали. ТІ ями я знаю -позападали дуже. І сьогодні ви можете поїхати туди, то ви знаєте ті місця, бо вони так під самим насипом тим біля цвинтаря. Це була трупарня така - де як хто вмре, то тоді складали. А пізніше їх просто не складали, а просто носили й туди: на носилках таких: дітей маленьких по десятеро чи скільки й ті санітарки брали на носилках і перекинуть тоді.
Пит.: Коли почали люди вмирати?
Від.: Саме як весна началась. Люди ходили, збирали по городах, розумієте, де гнила картопля може осталася на городах, то вони довбалися, всю землю ту переривали: як знайде стару картоплю, знаєте, то брали той крохмаль перечистити - вона вже смерділа та картопля. А вони її мили чи як там. Акацію, як цвіла, то брали ці квіточки й рвали, й сушили, терли. З липи листя сушили, терли його й то такі млинчики пекли. Коріння всяке довбали. То страшне, то страшне. Скрізь валялися люди. Може якісь у воді всякі черепашки там брали, всяку всячину їли. То страшне. І я теж був тут. Всі люди там були. То було коло тіх людей, коло яких смерділо навіть. Ноги пухли такі, рани повідриваються. То страшне. Так ходить, ходить, і впав, і все.
Пит.: А скільки Вас було в родині?
Від.: Нас було четверо дітей, батько й мама і ще й стара баба.
Пит.: А як Ви саме вижили?
Від.: Я вам скажу як. Було в нас капуста, завжди квасили на зиму, цибуля була, картопля була, ото все. В селах, то всяке бувало. У деяких людей то позабирали й картоплю й все, і вигонили просто з хат. Що то в 29-му році вже почалися, мені тільки сім років було, то я пам'ятаю, як їх везли десь, і вони ніколи не повернулися. Де їх там повезли -то не знаю. Зруйнували то все.
Пит.: Чи була церква в Вашому селі?
Від.: У нас було аж три церкви. Одна називалася Розкішанська церква. Це тільки через греблю перейти й велике село. Там більше 10.000 населення було. Але церква була на нашій стороні чогось. Називали Розкішанська церква. То було велике містечко. В 31-му році я пам'ятаю: йшли до школи, то хрести скидали. Але я не бачив, як там розказували: приходили дзвони скидати. На зброю їм треба було. Скидали, то баби поприходили. ТІ набили і в чола й все, але на другий день вони вночі приїхали й все рівно їх позрізали. Тоді зробили з церкви місце де зерно зсипати. Зсипали вони зерно, а пізніше казали, що аж звідтіля вони вивозили до нас. Від нас Жашків в такий район. Він був колись Київської області, а тепер відрізали - Черкаська область. Тільки 18 кілометрів від мене. Ну, й то вони тоді вивозили. Там елевейтор великий був, то день і ніч возили хліб з відтіля з колгоспів все. То день і ніч. МТС. Це Машинно-тракторна станція. То звідтіля трактори. Значить, орали, а хліб вивозили, то вивозили цілими Ігис?-ами день і ніч. І скрізь плакати, написані: "Больше хлеба" і т.д. здати державі. То випомповували. А тоді весною ходили посилали комсомольців в такі місця. Я знаю, що то партія їх посилали з такими піками. І там прироблений черпачок. Вони скрізь шукали, чи хто хліб де не закопав: де гній був, і в стодолах, скрізь вони рилися. Як знайдуть той хліб у когось, що хтось закопав, то вже більше світа не буде бачити.
Пит.: А хто були ті комсомольці? Чиї діти?
Від.: Комсомольці? Були й українські. Але найбільше присилали з Москви. Були раз прислали вони 10.000-ників. А пізніше їх не хватало, то прислали 25.000. І ото вони скрізь отаке виробляли. А як ви були в Комсомолі чи шось, то й вас як заставлять -то ви теж. Як хто хотів, як знайшов, то міг сказати, що він не бачив, звичайно.
Пит.: А чи були комітети незаможних селян?
Від.: Незаможних селян. Люди організовувалися скрізь, незаможні селяни, але скоро їм голови скрутили. І за СВУ. То тоді я знаю, я малий ще був. Але кричали, то я пам'ятаю скрізь їх, за це СВУ, що це вороги народу і т.д. І я теж ворог народу був, Батька забрали в 37-му році.
Пит.: Чому?
Від.: Ну, чому? Забрали -ворог народу, сказали: ворог народу й забрали в 37-му році. І батькового брата, одного і другого, й до сьогодні нема. І ж мама ходила туди до міліції, питала .що?* То вони сказали, що засуджений на 10 років без переписки. То значить до сьогодні й нема переписки. Отам певно в Вінниці десь лежить. Ото таке. Бо там люди розсказували, що кажуть .на 10 років без переписки,' то значить їх постріляли, та й все. Осталося нас четверо. Найменший був Юрко наш -то йому було всього пів року. І так мама осталася. Бо других жінок і позабирали в Казахстан. Тих чоловіків, що забирали, а жінок брали на п'ять років в Казахстан ту вату збирати чи щось таке, й то на п'ять років. Моя хрещена мама так була там. То вернулася. Після війни мама була тут на візиті, то розказувала, що всім людям - то стандартно було написано -що, каже: -Ваш чоловік загинув в 45-му році. І то всім таке стандартне. Це як був Хрущов.


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Monday, 17.02.2014, 13:05 | Повідомлення # 150
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1964
« 11 »
Країна: Russian Federation
Статус: :-(
Продолжение
Анонимный рассказчик.


Пит.: А чи Ви пам'ятаєте під час голоду, скільки людей повмирали з голоду? Приблизно, який відсоток?
Від.: У нашому селі?
Пит.: Так! Половина чи більш-менш половини?
Від.: Ну, там в нас недалеко є таке село Красивенька. То там десь до 10.000 населення було. Теж велике село. То поставили чорний прапор з однієї сторони й з другої сторони -там не було вже нікого. Ні собак, ні котів, нічого там не було! І хати позаростали лободою, всякими буряками. А в нас -я знаю? Як вам сказати? Якихсь до 10 процентів людей вимерло. Страшне було, то страшне було.
Пит.: А чи Ви самі були репресовані під час колективізації?
Від.: Це наша хата біла, а в кінці дядькова була хата. То вони оце звідтіля виселели, бо там будували колгосп, а в дядьковій хаті зробили канцелярію. А нам відрізали город дев'ять соток. Це як гектар, то це тільки дев'ята частинка гектара. Це з хатою, з усім. Оце в нас і такий був город -от і все наше.
Пит.: І вони нічого не казали?
Від.: Що в нас їм було забирати, як то вже не було наше. А ходили й в нас тими піками таких, знаєте, такий зроблений гострий пік. То спеціяльно десь вони були пороблені. І такий черпачок там прироблений. Як він устромить, а назад як витягне - як зерно побачить, то значить ви закопали. То скрізь ходили.
Пит.: А Ви ходили до школи тоді? Чи то була українська школа?
Від.: Українська школа. І в нас, так сказати було, що діти кажуть, що великий голод, то заперечували вчителі, наказували, що це не голод, а "рік труднощів," а не голод. Все позабирати -то рік труднощів! Цвинтар був недалеко від нас. І там де були хрести такі, дуже гарні, це під час голоду. Де були гарні пам'ятники, то там щоночі відрито дві-три могили. Там, як багаті люди, то ховали: там чи перстень, чи годинники, чи еаг-гіпдз. І одного були спіймали. Там був батько й син, такий Абрамович. То батько заставляв. Вони проб'ють. Знаєте такі склепи були. Багаті люди, то там всі в одному склепінні то ховали. То тільки вони як побачугь скрині, то все переруйнують й позабирають. Були такі торгсини. Я не знаю, що то за назва цей торгсин. Я знаю, що так його називали торгсин. То там як був священик похований, то коло нього може золотий хрест був або ще щось. То там і сотні цих могил на цвинтарі повидовбувані були. І одного разу, то вже зловили, що батько заставляв сина там з свічкою лазити. Хлопчик плакав - діти ж його розпитували в школі. В школах давали під час голоду, тоді як я ходив у школу, давали чай і кусочок хліба. А той чай був так зроблений: цукор перепалений і зафарбований цим. Це такий чай був. Багато дітей не ходило до школи -не могло йти, бо вже було попухлі, й багато їх повмирало. Дехто посадив картоплю весною, але копали ж городи лопаткою, бо ж не було ні коней, нічого, отже лопатою копали й пізніше садили й видно, де ви кидали картоплю. Ну, то як посадили, то на другу ніч хтось її повидовбував, й осталося пусте. Ото таке було. Ми садили такі обрізка -то майже лушпини. Садили город то так. А картопля вродила на причуд. Щось таке просто Бог дав. Просто-лушпина-там де вічка були садили і виросло, ще й картопля добра. Ото так. А люди стали найбільш вмирати, як вже стали колоски їсти. Вже це збіжжя на полі доходило. Люди стали йти й красти колоски, бо голодні були. Як наїлися того, то ще швидше вмерли, їх полопалися чи я знаю, що там. Тоді найбільше було трупів.
Пит.: А що вони зробили з трупами?
Від.: Та шукали, збирали їх і до ями. А як у когось був, то ще тримався трошки. Як на цвинтарі викопали яму, то мусив хтось берегти, бо насиплять вам у ту яму других.
Пит.: Чи Вам відомо випадки людоїдства тоді?
Від.: Я чув про таке, але ніколи не бачив, але чув таке. Все говорили. В нас така газета виходила “Червоний колективіст”. То там щось згадувалося, що там зловили когось, якесь солене м'ясо в бочках чи щось. Я не пам'ятаю. Чутки були, такі, що були активісти. А активісти такі, що це були й українці, були може й другі. Активісти такі, Але розкуркулювати ходили, жили в садках; нічого не робили, а тільки того як когось розкуркупити -приходять, усе забирають, дітей як цуценят повикидають на двір. Зима і так хто хоче приведуть до сільради, там щоб дати допомогу цім дітям, а вони кажуть: - Забирайтеся!
Пит.: А хто був головою сільради тоді?
Від.: Головою сільради? Ну такий Махаринський. Забув його ім'я. І пізніше й його теж забрали. Я не знаю, що то таке сталося.
Пит.: А що він був за людина?
Від.: Так як йому казали, так він і робив був, знаєте ... (сміх).
Пит.: Ага, бюрократ!
Від.: Бюрократія казала, так він і робив. Він же сам не ходив розкуркулювати, а як йому сказали, то на такому селі маєш випопомпувати цей хліб, то посилали їх. З початку були 10.000-ники, а тоді 25.000-ники, то їх Москва насилала, були чужі люди, й вони ходили там, рили і що хотіли, то робили. Голод був тільки на Україні. Багато людей, що хотіли, то поїхати в Росію - там ще якісь пахи свої останні там десь продадуть, куплять хліба, але як вони їхали назад, тоді в них відбирали, й то все. І ще й садили їх до арешту і так далі. Я знаю навіть там було пару таких, що їздили. Бо нам далеко було до Росії, далі. Але люди, що ближче там коло Росії, то їздили, то ніколи вам нічого не привезли, бо все заберуть. Була тоді пашпортизація, і ви як дев'ять днів побудете і не припишетеся, то вас заарештують й в великому клопоті будете. І так клопіт, і так клопіт.
Пит.: А чи Ви від'їхали від села під час голоду чи ні?
Від.: Батько, і батько ще був. Я пам'ятаю раз купили кави. Кава така була зроблена з ячменю. Вона перепалена -ячмінь. Ну, і ж нема, що йсти, то вони кажуть, що того й того змішати з тією кавою. А то воно таке гірке. Аг! Я вам кажу, що то було, то гірко й згадати! А тут ще й не хочуть допустити, щоб на телевізії показувати тут. Це ж для Америки ліпше і ліпша пропаганда для Америки. А я не знаю, що то так. Чи тут комунари теж е в Америці, що то не хочуть це пустити? За комуною тут тягнуть чи що? Я просто не розумію: на українців їдуть як хочуть, безпідставно. І там було для українців, і тут починають ще й в Америці.
Пит.: А, чи Ви пам'ятаєте як скінчився голод?
Від.: Скінчився голод? Ну, то так вже почали люди деякі ходити в колгоспи, то там якийсь суп зварять, то люди підуть, отаке о. А як він скінчився? Ну, так поступово, як би вам сказати, як він скінчився. Він майже й не скінчився! То там так є. Що вже не вмирає, але той голод був. Ще й тепер був в 47-му році. Великий голод на Україні теж. Мама розказувала, що там багато втікало до міст. В місті було ліпше як тут. Але й в місті багато вмирало.
Пит.: Чи багато втікло на Донбас, тоді?
Від.: На Донбас багато втікало, в шахти там копати вугілля, і не можна було приписатися. У нас то було таке прізвище Крук. Він десь був в якійсь революції, то він якихсь там комуністів постріляв чи щось таке. І завжди, як у нас ведуть школу, всі організації, установи ведуть, то завжди його прізвище згадували, що це Крук тут їх постріляв і такий "бандіт" і т.д. Ну, й коли німці вже прийшли, він приїхав з Донбасу. А він там був директор шахти. І був партійний ніби. І багатьом людям він видавав всякі папери там. Вони там помаленьку собі жили. То як той Крук прийшов, то старші люди його знають. Я ж його ж не знав. Оце кажуть -Крук, той прийшов. Де він дівся, я теж не знаю.


Санкт-Петербург
 
Форум » Історія Ставищенщини » Історичні факти » Люди, история, времена (Известные имена)
Search:


Ставище © 2022