Субота, 22.06.2024, 19:07
Нове на сайті Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Оновити Нові повідомлення · Особисті повідомлення Особисті повідомлення() · Відомості про учасників форумуУчасники · Читаємо правила форумуПравила форуму · Знайти на форуміПошук · Підписатися на отримання новинRSS · Тільки для VIP-користувачівПриватний форум ]
Модератор форуму: Viktor, Оксана  
Люди, история, времена
ViktorДата: Четвер, 04.09.2008, 13:11 | Повідомлення # 1
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1977
« 11 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Исторические факты об известных людях, которые родились, жили, были проездом в Ставищенском районе или внесли свою лепту в развитие и благополучие района.

Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Неділя, 21.07.2013, 18:06 | Повідомлення # 136
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1977
« 11 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(


АВТОБИОГРАФИЯ НАЧАЛЬНИКА СТАВИЩАНСКОЙ РАЙОННОЙ ПОЛИЦИИ КИЕВСКОЙ ОБЛАСТИ Б. ИСАЕВИЧА

Родился в 1910 г., 10 августа, на хуторе Моцаковка Пищанской волости Золотоношского уезда Полтавской губернии, в семье служащего.
Отец работал адвокатом в г. Гельмязове, а мать – сельской учительницей. По национальности происхожу из старинного украинского казачьего рода. Мой отец, кроме службы, имел еще в собственности небольшой хутор с хозяйственными постройками и 25 десятинами пахотной земли.
За время деятельности большевистской власти на Украине органы большевистской ЧК в1919г. расстреляли моего отца и дядю Владимира, хозяйство моего отца было национализовано, и моя семья, которая состояла из матери, меня и брата Сергея, выехала на место жительства к моему деду, который работал учителем в с. Пищана, где моя мать тоже работала учительницей.
В 1928 г. я закончил Пищанскую 7-летнюю школу и поступив в Харьковский педагогический техникум, а когда моя мать и брат с отчимом выехали на проживание в Ставищанский район, я в 1930 г. перевелся в Белоцерковский педагогический техникум, который закончил в 1931 г. и работал учителем в Янышевской школе и одновременно учился в заочной юридической школе.
В 1932 г. работал инспектором по ликвидации безграмотности по Ставищанскому району и в 1933 г. отбыл юридическую практику при следователе Ставищанского района и осенью 1933 г. поехал заканчивать Одесскую юридическую школу, которую окончил в 1934 г. и работал адвокатом на Одесщине.
В 1936 г. вернулся в Ставище и работал учителем до 1938 г. и когда органы НКВД арестовали моего дядю Николая, я, боясь ареста, удрал в Белоруссию, где работал адвокатом в г. Осиповичи, а в 1939 г. переехал на Кавказ, работал адвокатом в ст[анице] Лазаревская и в г. Новороссийске.
Осенью 1940 г. был арестован мой двоюродный брат Виталий, осужденный органами НКВД на 8 лет тюрьмы, и я, боясь ареста, весной 1941 г. переехал в Ставище, где жил до прихода немецкой армии и пошел работать в полицию 20 июля 1941 г.*
К партии большевиков не принадлежал, в Красной армии не служил. В моей семье коммунистов не было.

1 сентября 1941 г. (Б.Исаевич)

ЦГАОО У, ф. 263, д. 47476, лл. 91-91 об. О. Р.

* Б. Исаевич работал начальником полиции до конца октября 1941 г., затем до февраля 1942 г. был следователем по политическим делам в Ставищанской районной полиции. Далее последовательно занимал должности народного судьи, юрисконсульта при Ставищанском райуправлении, а с 4 августа 1943 г. по 2 января 1944 г. был заместителем председателя Ставищанского районного управления. 11 января 1944 г. арестован органами НКВД. Умер 15 апреля 1944 г. в больнице санчасти тюрьмы НКВД УССР № 1.

Источник: Родня. Полиция и партизаны, 1941-1944. На примере Украины, Киев 2011
Прикріплення: 1457691.jpg (462.5 Kb)


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Вівторок, 23.07.2013, 12:26 | Повідомлення # 137
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1977
« 11 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
ТЕЛЕГРАММА ПЕТЛЮРОВСКОГО СОТНИКА В ГЕНЕРАЛЬНЫЙ ШТАБ ВОЙСК ДИРЕКТОРИИ О ЗАНЯТИИ СОВЕТСКИМ ПОВСТАНЧЕСКИМ ОТРЯДОМ г. ТАРАЩИ

14 января 1919 г.
Из Ракитно. Срочно, только Генштаб

[В] 5 час. утра 13 января г. Таращу с боя заняло какое-то вражеское войско в количестве 500 человек, разоружило наши войска, убило помощника коменданта, 12 казаков. Распространяют прокламации на русском языке, на шапках имеют красные стежки, говорят, что они украинские большевики и некоторым людям говорят, что они приехали из Белой Церкви, но они приехали в Таращу со стороны Ставищ. Сейчас они посылают конную разведку на Белую Церковь. Ожидаю ответа.

Участковый комендант железнодорожного участка сотник Шпичак
Телеграфная лента.

Источник: ЦГАОР УССР, ф. 1078 оп. 1, д. 28, л. 10.


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Вівторок, 03.09.2013, 14:43 | Повідомлення # 138
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1977
« 11 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(


3(13) серпня 1664 р. Остап Гоголь був присутній на раді старшини Війська Запорозького, яким ще керував Павло Тетеря, в таборі під Ставищами (село Київського воєводства). На раді заслухали козацького ватажка Дмитра Сулимку, який тісно співпрацював з убитим поляками в березні того самого року Іваном Виговським, щоб з'ясувати причини й суть Сулимкової «зрадницької» діяльности щодо гетьмана і Речі Посполитої. Присутність Остапа Гоголя засвідчена у відповідно складеному документі його особистим підписом як полковника брацлавського, причому названий він саме Остапом (точніше - «Ostap»; документ повністю оформлений польською мовою і всі підписи в ньому дані латиницею)1. У досі відомих раніших джерелах його іменували не так.
В уже згаданому листі від 11 вересня 1664 р. до великого коронного гетьмана Остап Гоголь підкреслив свої заслуги перед Польщею у приборканні бунтівливого козацтва Брацлавського полку й поза ним на Правобережжі та пообіцяв і надалі вгамовувати її тамтешніх ворогів. Одночасно він попросив у гетьмана дозволу його синам, які продовжували навчання у Львові, приїхати на відпочинок до батьків за пашпортом, виданим Павлом Тетерею, що його Гоголь переслав разом із цим листом2. Сказане в цьому листі про події на Брацлавщині перегукується з повідомленням від 10 вересня з-під Ставищ, яке отримав Марцін Ґолінський, що Гоголь, загладжуючи свою провину перед Річчю Посполитою, «всю Брацлавщину привів до послуху королеві»3. 6 (16) вересня 1664 р. Павло Тетеря звідти ж із-під Ставищ повідомив коронному канцлерові Міколаєві Пражмовському, що брацлавський полковник Остап Гоголь перестав бунтувати і знову присягнув на вірність королеві4.
Роль, яку Остап Гоголь відігравав у весняно-літніх подіях 1664 р. на Правобережжі, дозволила йому ввійти до верхівки тамтешньої козацької старшини, якою керував Павло Тетеря. Прикметно, що в повідомленні польського походження з-під Ставищ від 12 жовтня того самого року читаємо: Тетеря і Гоголь присягнули королеві, а за їхнім прикладом і інші будуть навернені у підданство Речі Посполитої («у tym przikładem będą drudzy pociągnieni do poddaństwa»)5.

1. Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 534. Згадки про цей документ, без указання осіб, які його підписали, див.: Герасимчук В. Смерть Івана Виговського // Збірник історично-філологічного відділу УАН. К., 1928. Т. 76. С. 221 \ДороиіенкоД. Гетьман Петро Дорошенко. Огляд його життя і політичної діяльности / Редактор Василь Омельченко. Нью-Йорк, 1985. С. 46; Lipiński W. Stanisław Michał Krzyczewski... S. 306; Wielka Encyklopedia Powszechna Ilustrowana. 1895. T. XV-XVI. S. 850.
2. Памятники... T. IV. Отд. III. C. 462-463.
3. ЛНБ НАН України, відділ рукописів, ф. 5, on. 1, спр. 189, с. 1574.
4. Памятники... Т. IV. Отд. ПІ. С. 458-459. До цього слід додати, що московський резидент 10 (20) вересня сповістив з Умані про зраду Гоголем царя; у тому ж таки повідомленні помилково стверджується, ніби Остап Гоголь відправився «за Дністер», а за його відсутности його полк здався Павлу Тетері (Актьі ЮЗР. Т. V. С. 162, 163, 164).
5. ЛНБ НАН України, відділ рукописів, ф. 5, on. 1, спр. 189, с. 1575.


Источник: Крикун Николай «Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII - на початку XVIII століття», К.: Критика, 2006
Прикріплення: 6026075.jpg (80.5 Kb)


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Середа, 04.09.2013, 12:41 | Повідомлення # 139
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1977
« 11 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- ----------------------

Пропонуємо тут ще один оригінальний документ - зізнання одного з ватажків антипольського й антитетбрівського руху на Правобережжі 1664 р. (а також і 1663 р.) Дмитра Сулимки, яке він дав 3 серпня (напевно, за ст. ст.) 1664 р. перед старшиною Війська Запорозького в таборі під Ставищами. Цей документ відомий кільком дослідникам1.

1664 p серпня 3. Табір під Ставищами.
Зізнання Дмитра Сулимки, дане перед старшиною Війська Запорозького, про дії Івана Виговського, спрямовані проти Речі Посполитої


Confessata Dmitra Sulimki. Niebożczyka Pana Wyhowskiego instrumentum do wzbudzonych w Vkrainie buntów. Przesłuchane w obozie pod Stawiszczami od nas, Starszyny woyska Zaporozkiego, An° 1664 Augusti d. 3.
1. Libere przyznał, iż wszytkich buntów teraźnieyszych w Vkrainie motorem był niebożczyk Pan Wyhowski.
2. O Wniebowzięciu nasz. Panny Ruskiey2 przysłał Fedora z Bałabanowki3, Kozaka у poddanego swego, do Sirka4, żeby mu był Bratem у za wiarą Chrześciańską z nim społem wziął się, obiecuiąc się być Oycem Vkrainy. Odpowiedź z rady Sirkowa była, że nie nasze siły ani rozum przeciwko Króla Jmci powstawać. Ale od iego przyszła odpowiedź, że Ja wiem, co czynię, у oycowsko stanę wam у i (!) biorę się iako Ociec za Syny swe; у consenserunt wszysci у posła tego vdarowano suknem zielonym.
3. Drugi raz Jaremę przysłał, Bałabanowskiego Kozaka, żeby z Zaporoża wychodzili, że ia za was, iako Ociec za Dzieci, biorę się, ręczę wam szlacheckim słowem; у my posłaliśmy Kozaka Mirona Nahoreckiego, a przy sobie zostawiliśmy Jaremę, chcąc zrozumieć, ieśli nas zwodzi albo nie; у on przysiągł iemu: niech tylko przyieżdżaią do mnie od Sirka znacznieysi ludzie. Interea przyiachał Sulimka, Pawło Motowilenko z Babany5, Harasim Kołomyiczenko z Buków6, Iwan Danczenko7 z Moszurowa8, Karp Niezabitowski, Michaylina9. Tenże Nahorecki Miron wysz mianowany, Wasil Turczynenko10 zostali się przymowani w śrzodę maslną11, vkazano im gospodę, a w noc godzinę przymowani, przy którey audientiey.
4. Przysięga była12 na tym, że Ja was iako Ociec nie odstąpię у za was у wiarę//prawosławną biorę się na Ewangeliey у szabli; у piąciom dawał całować у Obraz nasz Panny; potym venera- tus osculo przysięgi, obiecuiąc woiować Lachów, tylko waruiąc, aby go Moskwie nie wydali.
5. Declarował у to, źe w tym razie, niżeli wy co poczyniecie, Ja abym wiarę miał у Lachów podiazdem pod Kiowem odezwę.
6. Powiedział, iż tylko Armatę wy opanuiecie, a Ja do was у we stu koni stanę.
7. Leybenka posłali z Zwinogrodki13, daiąc znać, iż zaczęli bunt, у kazał siebie iść, a sam był w Fastowie14.

Дві печатки

Michayło Radkiewicz, obózny Woy. JE°Kro. M. Zapo.
Jeneralny Piotr Doroszenko, asauł Wo. JE°Kr.M. Zapo.
Jeneralny Iwan Łupina,
Asawuł generalny Swientoslaw Krzywiecki,
Pisarz Galny Woyska JE°Kr.Mti Zapor. Fedor Korobka,
Pułk. Czehryński Fedor Dzułay,
Pułkownika(!), za którego nieumieiącego pisać podpisuie się Sabba Klewański,
Pisarz Pułku Czerkaskiego Hrehory Pododnia,
Pułk. Korsuński Ostap Hohol,
Poł. Brasławsky Stephan Fedorowicz, imieniem swoim у innych Połkownikow, którzy przyzli do posłuszeństwa JE°Kr.Mci
Jan Krechowiecky,imieniem swoym a P. Hermana
Haponowicza, sędziowie Woyska Je°Kr.Msci Zaporoskiego Samuel Fridrichowicz,
Puł. W. JKM. Białocerkiewski Michayło Chanenko,
Półkownik Vmański Tymosz Nosacz
Samoyło Zarudny
Jarosz Hrycynenko,
Połkownyk Pawołocky Paweł Janowicz,
Połk. Kiiewsky Tymosz Chmura,
Połk. Kalnycki Hawryło Hodunenko,
Połkownyk Pichotny

Testimonium zdrady Wyhowskiego, wdy Kiiowskiego, A. 1664 3 Augusti. Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 533-534. Оригінал.

1. Korzon Т. Rec.: Волк-Карачевский В. В. Борьба Польши с козачеством во второй половине XVII и начале XVIII века. К., 1898 // Kwartalnik Historyczny. Lwów, 1899. R. XII. S. 810; Ejusd. Dola i niedola Jana Sobieskiego. 1629-1674. Kraków, 1898. T. I. S. 495; Lipiński W. Stanisław Michał Krzyczewski... S. 306\ Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко. Огляд його життя і політичної діяльности / Ред. Василь Омельченко. Нью-Йорк, 1985. С. 46.
2. У день Успіння Пресвятої Богородиці 15 (25) серпня. Тут мається на увазі 1663 р.
3. Балабанівка - у XVII ст. містечко в Брацлавському воєводстві. 1664 року ним володів белзький воєвода князь Димітр Єжи Корибут Вишневецький (Архив ЮЗР. 1890. Ч. VII. Т. 2: Акты о заселении Юго-Западной России. С. 563). Нині Балабанівка-село в Іллінецькому районі Вінницької области. Федір - це, напевно, балабанівський отаман Федоренко, згаданий у зізнанні Павла Рябухи, яке він дав 15 березня 1664 р. у Лисянці перед полковником Себастіяном Маховським та польськими офіцерами (Памятники... Т. IV. Отд. III. С. 409).
4. Ідеться про Івана Сірка - кошового отамана Запорозької Січі.
5. Бабани - у XVII ст. містечко в Брацлавському воєводстві. 1664 року ними пожиттєво володів Вільга. Нині - село Старі Бабани в Уманському районі Черкаської области.
6. Буки - у XVII ст. містечко в Брацлавському воєводстві. 1664 року було власністю Каліновських. Нині Буки - селище міського типу в Маньківському районі Черкаської области.
7. Іван Данченко згаданий у зізнанні Михайла Тисенка, яке той дав 15 березня 1664 р. в Лисянці перед полковником Себастіяном Маховським та польськими офіцерами.
8. Мушурів - у XVII ст. містечко в Брацлавському воєводстві. Нині - село Мошурів у Тальнівському районі Черкаської области.
9. Михайлина згаданий як Михайлина Сонтовський у зізнанні Павла Рябухи (див. примітку 210 до зізнання Дмитра Сулимки).
10. Василь Турчиненко згаданий у зізнанні Павла Рябухи (див. примітку 210 до зізнання Дмитра Сулимки).
11. У 1664 р. масна середа припала на 15 лютого (Археографический календарь на две тьісячи лет... С. 50).
12. У зізнанні Павла Рябухи (див. примітку 210 до зізнання Дмитра Сулимки) сказано, що ця присяга відбулася в Шаулисі. Див. також пункт 2 інструкції.
13. Звенигородка - у XVII ст. містечко, центр Звенигородського староства. Нині - місто, районний центр Черкаської области.
14. До Фастова (про нього див. примітку 193 до супліки) Іван Виговський прибув із Бара в кінці лютого і пробув тут до 11 березня 1664 р. (Historya panowania Jana Kazimierza... T. II. S. 275; Latopoisiec albo kroniczka... T. II. S. 88). 1 березня він видав звернений до Війська Запорозького універсал, у якому заявив, що не прагне знову стати козацьким гетьманом і з повстанням на Правобережжі не має нічого спільного (Памятники... Т. IV. Отд. III. С. 404- 405).


Источник: Крикун Николай «Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII - на початку XVIII століття», К.: Критика, 2006


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Неділя, 22.09.2013, 22:31 | Повідомлення # 140
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1977
« 11 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(


На Умань


На другий день через Жидівську Греблю, що на Гнилому Тікичі, повстанці рушили на Ставище Таращанського повіту. «Під Ставищами ми простояли два дні і гарно побенкетували, – згадував Марко Шляховий, – бо в Ставищах тоді ще повні чаші були зі спиртом та горілкою, а на другу ніч, набравши ще й на дорогу по добрій чарці на кожного, пішли на Жашків.
По ранку дуже рано я з командою розвідчиків (чоловік тридцять) пішов уперед, а решта і Зелений самий йшли позаду. Дійшовши з розвідкою до с. Розумниці, мене селяне повідомили, що ліворуч, у ближчому селі Бесідці, повно комунії. Попробував я було повідомити про це Зеленого, аж від Зеленого передають мені, що там вже про це знають і що ззаду вже йде бій – між Ставищем і с. Бесідкою.
Тоді я своїм козакам і начальнику команди розвідчиків д. Лазаренку з Переяслава наказав розсипатись у цеп, а сам пішов до млина, який стояв при кінці с. Розумниці з боку Бесідки. Видко ж було, як біля самої Бесідки, до якої було верств три-чотири, бігали кіннотчики ворожі і чогось несамовито метушились, а ззаду почали вже ревти гармати – невідомо чиї.
В цей мент з боку Ставищ підходив лавою 2-й полк наш. Ми тоді з ним разом, зайнявши правий фланг, пішли в наступ на с. Бесідку.
Прорізавши всю Бесідку цепью, ми опинились на тім боці села, як по нас з правого флангу посипались, як дощ, кулі з автоматів і кулеметів, яких строчило не менш як п'ятдесят. Видко, то були в'ючні кулемети, бо це була кіннота ворога чоловік з двісті.
Тут прийшлося повертать фронт назад.
Лава наша вже порвалась, і не тримався як слід зв'язок. Отож я тоді, опинившись в такому становищі і бачачи, що командир полку – дядько Зеленого з Трипілля, якійсь старенький «хвіствебель» (фельдфебель. – Ред.) – тілько нервується, гарцюючи на своєму коні і по суті діла, може, й знає, але чогось мовчить, нікому нічого не каже, я тоді рішуче прийнявся за справу і, прийнявши фактично командування 2-м полком, зайняв позицію попід лісом по канаві з боку Ставищ і с. Брилівки – Янівки. Вів бій з отуєю кіннотою ворога, яка, власне, перескочила сюди не для наступу на нас, а для того щоб пробиться. Аж через півгодини кіннота ворога почала проявляти активність свою слабіше, а ми у свою чергу теж, бо багато козаків кричали, що нема набоїв. Давши «дружний залп», ми одбігли заячим кроком на півверстви у поле, а большовики, неначе їм хто підказав, і собі кинулись, тілько не за нами, а назад, на південь, і втекли… Зелений же в цей час зліквідував з першим полком напад на нього». Знову Подвойському з Епштейном не вдалося перегородити дорогу трипільцям.
У цей час розвідка доповіла Зеленому, що Жмеринку знову захопили більшовики, а Умань і Христинівка перейшли до рук повстанців. Під час привалу в с. Розумниці Зелений вирішив змінити напрям руху. «Гайда на Умань», – сказав він своїм хлопцям. «Це рішення було тим ще вигідне для нас, – міркував Зелений, – що ми наближалися до ст. Вапнярка, де, як нам передавали, йдуть бої військ Директорії та большовиків».


Источник: Роман Коваль «Отаман Зелений», Кам'янець-Подільський, 2006

У книзі йдеться про трипільського отамана Зеленого (Данила Терпила), його драматичні стосунки із Симоном Петлюрою, воєнні кампанії повстанців проти Красної армії та денікінців у 1919 році.
Прикріплення: 0073166.jpg (179.1 Kb)


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Субота, 28.09.2013, 17:06 | Повідомлення # 141
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1977
« 11 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Волошин Василий Поликарпович



С 1950 по 1965 года, Волошин В.П. был директором Ставищенской НВК №2.


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Субота, 02.11.2013, 18:12 | Повідомлення # 142
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1977
« 11 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
7 ноября 1945 года Анна Браницкая записала в блокнот:

К нашему отчаянию у нас забрали Станислава [одного из охранников - EPP], который был такой хороший, добрый и милый. Только в конце своего пребывания он сказал нам, что происходит из Ставищ, от Браницких. Отсюда для нас его настроения. Только теперь я понимаю, почему он никогда не давал отцу нести дрова для кухни, только сам носил, говоря по-доброму: «Вы, граф, посидите»... Смотрел спокойно, когда делал это, Эдмунд, герцог, или дядя Фери. Для папы всегда было особое внимание. Давал ему по-тихому российские газеты, одалживал новые книги. Только перед отъездом он сказал: «Вы знаете, именно графиня Браницкая научила читать» … Оказывается, что Владиславова Браницкая из Ставищ, тетка моего Отца, собирала в парке детей поместья и под деревом на скамейке учила их письму и чтению. Как странно, как это доброе дело вернулось к нам.



Источник: http://ewapolak-palkiewicz.pl/sztuka-siedzenia/
Прикріплення: 8053893.jpg (156.0 Kb)


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Вівторок, 07.01.2014, 20:29 | Повідомлення # 143
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1977
« 11 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Себастьян Маховский (польск. Sebastian Machowski; (? - 1672) - военачальник Речи Посполитой, региментарь, полковник.

Польский шляхтич герба Абданк II.
Принимал участие в походах польско-шляхетского войска во время освободительной войны украинского народа (1648-1654).
Участник польско-шведской войны (1655-1660). Командовал гетманским полком Стефана Чарнецкого в сражениях с королем Швеции Карлом X Густавом под Голомбом близ Пулавы и Варкой в 1656 году.
В чине полковника гетманского полка и поручика гусарской хоругви гетмана Станислава «Реверы» Потоцкого, а также будучи ротмистром собственной панцырной хоругви в ходе Русско-польской войны 1654-1667, 27 сентября - 4 ноября 1660 года принимал участие в битве под Чудновом. Войска Речи Посполитой в союзе с крымскими татарами в ходе сражения нанесли тяжелое поражение русско-казацкой армии под командованием боярина Василия Шереметева и наказного гетмана Тимофея Цецюры.
Командовал военными карательными отрядами, подавлявшими народные выступления на Правобережной Украине (1663-1665).
В 1664 году действуя от имени короля Яна Казимира, поддержаный активным сторонником Речи Посполитой гетманом Правобережной Гетманщины Павлом Тетерей, схватил бывшего гетмана Ивана Выговского и, несмотря на то, что тот состоял сенатором Речи Посполитой и подписал с поляками Гадячский договор, по которому Гетманщина под названием Великое княжество Русское (укр. Велике Князівство Руське, польск. Wielkie Księstwo Ruskie) входила в Речь Посполитую как составная часть, наделённая внутренней автономией, немедленно после десятичасового суда, признавшего И. Выговского изменником, расстрелял его.
Во время польско-казацко-татарской войны 1666-1671 гг. 19 декабря 1666 года, находившаяся на зимних квартирах коронная дивизия С. Маховского в составе 6000 кавалеристов была неожиданно атакована под Браиловом казаками гетмана П. Дорошенко и татарами крымского хана Девлета II Герая. Битва закончилась полным разгромом польского войска, а сам Маховский попал в плен.

Источник: http://ru.wikipedia.org/

Принимал участие в осаде Ставища в 1664-1665 гг.


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Четвер, 16.01.2014, 13:38 | Повідомлення # 144
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1977
« 11 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Ещё несколько фактов из жизни рода Браницких, описанных в книге Евгения Чернецкого «Браницкие герба Корчак».



ОЛЕКСАНДР БРАНИЦЬКИЙ (нр. 1785), молодим хлопцем хотiв утiкти з дому до легiонiв Домбровського. Не зробив цього тому що 17-рiчным убився, впавши з коня у Ставищах. Прожив лише кiлька годин пiсля цього нещастя.

ОЛЕКСАНДР БРАНИЦЬКИЙ (нр. 1821, пм. 1877), син сенатора Владислава і Рози з Потоцьких. Був колекціонером, захоплювався природничими науками, став першим у Польщі фотографом-аматором. Виховувався в Петербурзі. Мав особливе зацікавлення природою, яке розвинулося під час літніх відвідин Білої Церкви й Олександрії на Україні. Як він згадував пізніше, в парку Олександрії було багато гарних і екзотичних рослин і дерев, які гетьманова збирала звідусіль і якими дуже опікувалася. У своїх маєтках Олександр закладав ботанічні і декоративні сади. У Ставищах Таращанського повіту ботанік Антоній Анджейовський керував закладенням саду з вітчизняних рослин.
Коли землеволодіння Стефана Потоцького Рось було конфісковане, всі брати Браницькі взяли ту справу за свою. Вирядили до Стефана Потоцького (він був братом дружини Костянтина) Олександра, аби служив йому порадою і підмогою. Процес виграли й Рось була повернута.
Коли дійшло до поділу маєтностей, успадковане поділили на три частини – Білу Церкву, Ставище й Богуслав. Володіння радомишльські також були поділені на три частини. Брат Ксаверій одержав свою частку раніше. Кожен з братів тягнув жереб і від жеребу залежало, який маєток одержить. Олександр витягнув Білу Церкву. Не зважаючи на прохання братів, відмовився від неї як син, народжений до шлюбу батьків. Тягнули жереб повторно, і знову Олександр витягнув Білу Церкву. І знову її відрікся. Аж за третім разом витягнув Ставище, з яким і лишився. Владислав отримав Білу Церкву, а Костянтин – Богуслав.
Зі шлюбом третього брата Владислава – співжиття трьох родин в Олександрії стало неможливим. Тому Олександр Почав будувати резиденцію на Божій горі коло Рокитного. Костянтин мав намір збудувати палац по другий бік Росі – в Житніх Горах. Парки обох резиденцій мали стикуватися. Та хоч роботи вже розпочалися, до того не дійшло, бо Олександр перебудував собі економський будинок у Ставищах, де добре почувався і занехаяв план перенесення.
Свою частину узинського табуна перевів до Янишівки коло Ставищ.
В домі олександрових Браницьких знайшов притулок старий професор з Кременця, ботанік з псевдонімом Детюк ("Грамоти Детюка").
Олександр Браницький помер несподівано в Ніцці 1877 року - внаслідок внутрішнього крововиливу і там похований.

ВЛАДИСЛАВ БРАНИЦЬКИЙ (нр. 1848, пм. 1914) званий стрий Адзьо, син Олексанлра и Анни Голинських, народився в Бiлiй Церквi. Був чоловіком великого розуму й палкого серця відомий своєю добротою Й чуйністю. Щиро любив український люд. В молодості приятелював і був частим гостем у поета Богдана Залєського. Привіз йому якось на еміграцію пригорщу землі з могили його матері, з України. По смерті батька успадкував землеволодіння на Україні в Ставищах, а в 1845-1850 роках докупив у західній Галичині володіння Суха Семень. Однак перебував головним чином у Ставищах. … У Ставищах заклав велику лікарню, вельми тоді новочасну і настановив керувати нею великого друга родини – доктора Гороха, сина ловчого з Любомля, стіпендiата Костянтина Браницького.
Оженився молодим за бажанням батька на Юлії Потоцькій (нр. 1853, пм. 1921 року) з Ланцуту, дочкою Альфреда й Сангушківни. Була вона дуже гарна і дуже світська.
За життям чоловіка не вміла його цінувати. Зрозуміла це тільки після його смертi. Мала єдиного сина Олександра, який помер від дифтерії, маючи сім років. То була велика втрата для батьків. Похований у Ставищах. Владислав допомагав і фінансував французьких учених, які працювали над щепленням від дифтерії, чого з часом добилися.
Помер 12 квітня 1914 року в Ніцці. Прах його був допроваджений і похований в Сухій.



Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Понеділок, 17.02.2014, 13:03 | Повідомлення # 145
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1977
« 11 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Английский перевод был опубликован в докладе Комиссии в Конгресс США, стр. 385-393.
Анонимный рассказчик.


Anonymous male narrator.
Case History SW34.
An English translation was published in the Commission’s Report to Congress, pp. 385-393.


Пит.: Будь ласка, скажіть в якому році Ви народилися.
Відповідь: В 1922-му.
Пит.: А де саме?
Від.: Ставище, Київська область.
Пит.: А який район?
Від.: Ставищенський.
Пит.: А де Ви жили під час 20-их і 30-их років?
Від.: В Ставищі.
Пит.: А чим займалися Ваші батьки?
Від.: Мій батько в банку працював, а мати працювала так як продавчиця в магазані.
Пит.: Так що вони не були селяни?
Від.: Ні!
Пит.: А Ви сказали, що Ви народились в 22-ми, так?
Від.: Так, в 1922-му році.
Пит.: Але що Ви пам'ятаєте про період НЕПу?
Від.: Період НЕПу, то я пам'ятаю, що я тоді бігав може мені було, я знаю, сім чи вісім років. То люди добре тоді жили. Це було пару років тільки всього. Тоді, зразу це голову скрутили всім людям, позабирали все точно.
Пит.: Що Ви пам'ятаєте про колективізацію?
Від.: Про колективізацію пам'ятаю я все. Забрали від людей коней, весь реманент забирали, чи як то сказати, все забирали від людей. Чи ви хотіли, чи не хотіли -від вас забрали та й все.
Пит.: А як Вас називали, бо Ви не були селяни.
Від.: Я і селянин, і не селянин. Я міг бути і не бути. (Сміх.) Було гірко дивитися на те все, як люди валялися по вулицях, як людей привозили до шпиталю. Я мешкав недалеко від госпіталю. То людей привозили з сіл, із других сіл, до Ставищ привозили дітей своїх. Вони вже пухлі були. Ну й вони тільки переночують і кінець їм. Так недалеко -лікарський садок, великий парк і такий насип насипляний, і акації жовті насаджені та загороджені. А тут цвинтар був. То вони викопували величезні ями такі, й з цих лікарнь на другий день просто на носилках носили й перекидали туди і так присиплять трошки, а тоді на другий день знову, і так назбирається повно й засипали. ТІ ями я знаю -позападали дуже. І сьогодні ви можете поїхати туди, то ви знаєте ті місця, бо вони так під самим насипом тим біля цвинтаря. Це була трупарня така - де як хто вмре, то тоді складали. А пізніше їх просто не складали, а просто носили й туди: на носилках таких: дітей маленьких по десятеро чи скільки й ті санітарки брали на носилках і перекинуть тоді.
Пит.: Коли почали люди вмирати?
Від.: Саме як весна началась. Люди ходили, збирали по городах, розумієте, де гнила картопля може осталася на городах, то вони довбалися, всю землю ту переривали: як знайде стару картоплю, знаєте, то брали той крохмаль перечистити - вона вже смерділа та картопля. А вони її мили чи як там. Акацію, як цвіла, то брали ці квіточки й рвали, й сушили, терли. З липи листя сушили, терли його й то такі млинчики пекли. Коріння всяке довбали. То страшне, то страшне. Скрізь валялися люди. Може якісь у воді всякі черепашки там брали, всяку всячину їли. То страшне. І я теж був тут. Всі люди там були. То було коло тіх людей, коло яких смерділо навіть. Ноги пухли такі, рани повідриваються. То страшне. Так ходить, ходить, і впав, і все.
Пит.: А скільки Вас було в родині?
Від.: Нас було четверо дітей, батько й мама і ще й стара баба.
Пит.: А як Ви саме вижили?
Від.: Я вам скажу як. Було в нас капуста, завжди квасили на зиму, цибуля була, картопля була, ото все. В селах, то всяке бувало. У деяких людей то позабирали й картоплю й все, і вигонили просто з хат. Що то в 29-му році вже почалися, мені тільки сім років було, то я пам'ятаю, як їх везли десь, і вони ніколи не повернулися. Де їх там повезли -то не знаю. Зруйнували то все.
Пит.: Чи була церква в Вашому селі?
Від.: У нас було аж три церкви. Одна називалася Розкішанська церква. Це тільки через греблю перейти й велике село. Там більше 10.000 населення було. Але церква була на нашій стороні чогось. Називали Розкішанська церква. То було велике містечко. В 31-му році я пам'ятаю: йшли до школи, то хрести скидали. Але я не бачив, як там розказували: приходили дзвони скидати. На зброю їм треба було. Скидали, то баби поприходили. ТІ набили і в чола й все, але на другий день вони вночі приїхали й все рівно їх позрізали. Тоді зробили з церкви місце де зерно зсипати. Зсипали вони зерно, а пізніше казали, що аж звідтіля вони вивозили до нас. Від нас Жашків в такий район. Він був колись Київської області, а тепер відрізали - Черкаська область. Тільки 18 кілометрів від мене. Ну, й то вони тоді вивозили. Там елевейтор великий був, то день і ніч возили хліб з відтіля з колгоспів все. То день і ніч. МТС. Це Машинно-тракторна станція. То звідтіля трактори. Значить, орали, а хліб вивозили, то вивозили цілими Ігис?-ами день і ніч. І скрізь плакати, написані: "Больше хлеба" і т.д. здати державі. То випомповували. А тоді весною ходили посилали комсомольців в такі місця. Я знаю, що то партія їх посилали з такими піками. І там прироблений черпачок. Вони скрізь шукали, чи хто хліб де не закопав: де гній був, і в стодолах, скрізь вони рилися. Як знайдуть той хліб у когось, що хтось закопав, то вже більше світа не буде бачити.
Пит.: А хто були ті комсомольці? Чиї діти?
Від.: Комсомольці? Були й українські. Але найбільше присилали з Москви. Були раз прислали вони 10.000-ників. А пізніше їх не хватало, то прислали 25.000. І ото вони скрізь отаке виробляли. А як ви були в Комсомолі чи шось, то й вас як заставлять -то ви теж. Як хто хотів, як знайшов, то міг сказати, що він не бачив, звичайно.
Пит.: А чи були комітети незаможних селян?
Від.: Незаможних селян. Люди організовувалися скрізь, незаможні селяни, але скоро їм голови скрутили. І за СВУ. То тоді я знаю, я малий ще був. Але кричали, то я пам'ятаю скрізь їх, за це СВУ, що це вороги народу і т.д. І я теж ворог народу був, Батька забрали в 37-му році.
Пит.: Чому?
Від.: Ну, чому? Забрали -ворог народу, сказали: ворог народу й забрали в 37-му році. І батькового брата, одного і другого, й до сьогодні нема. І ж мама ходила туди до міліції, питала .що?* То вони сказали, що засуджений на 10 років без переписки. То значить до сьогодні й нема переписки. Отам певно в Вінниці десь лежить. Ото таке. Бо там люди розсказували, що кажуть .на 10 років без переписки,' то значить їх постріляли, та й все. Осталося нас четверо. Найменший був Юрко наш -то йому було всього пів року. І так мама осталася. Бо других жінок і позабирали в Казахстан. Тих чоловіків, що забирали, а жінок брали на п'ять років в Казахстан ту вату збирати чи щось таке, й то на п'ять років. Моя хрещена мама так була там. То вернулася. Після війни мама була тут на візиті, то розказувала, що всім людям - то стандартно було написано -що, каже: -Ваш чоловік загинув в 45-му році. І то всім таке стандартне. Це як був Хрущов.


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Понеділок, 17.02.2014, 13:05 | Повідомлення # 146
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1977
« 11 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Продолжение
Анонимный рассказчик.


Пит.: А чи Ви пам'ятаєте під час голоду, скільки людей повмирали з голоду? Приблизно, який відсоток?
Від.: У нашому селі?
Пит.: Так! Половина чи більш-менш половини?
Від.: Ну, там в нас недалеко є таке село Красивенька. То там десь до 10.000 населення було. Теж велике село. То поставили чорний прапор з однієї сторони й з другої сторони -там не було вже нікого. Ні собак, ні котів, нічого там не було! І хати позаростали лободою, всякими буряками. А в нас -я знаю? Як вам сказати? Якихсь до 10 процентів людей вимерло. Страшне було, то страшне було.
Пит.: А чи Ви самі були репресовані під час колективізації?
Від.: Це наша хата біла, а в кінці дядькова була хата. То вони оце звідтіля виселели, бо там будували колгосп, а в дядьковій хаті зробили канцелярію. А нам відрізали город дев'ять соток. Це як гектар, то це тільки дев'ята частинка гектара. Це з хатою, з усім. Оце в нас і такий був город -от і все наше.
Пит.: І вони нічого не казали?
Від.: Що в нас їм було забирати, як то вже не було наше. А ходили й в нас тими піками таких, знаєте, такий зроблений гострий пік. То спеціяльно десь вони були пороблені. І такий черпачок там прироблений. Як він устромить, а назад як витягне - як зерно побачить, то значить ви закопали. То скрізь ходили.
Пит.: А Ви ходили до школи тоді? Чи то була українська школа?
Від.: Українська школа. І в нас, так сказати було, що діти кажуть, що великий голод, то заперечували вчителі, наказували, що це не голод, а "рік труднощів," а не голод. Все позабирати -то рік труднощів! Цвинтар був недалеко від нас. І там де були хрести такі, дуже гарні, це під час голоду. Де були гарні пам'ятники, то там щоночі відрито дві-три могили. Там, як багаті люди, то ховали: там чи перстень, чи годинники, чи еаг-гіпдз. І одного були спіймали. Там був батько й син, такий Абрамович. То батько заставляв. Вони проб'ють. Знаєте такі склепи були. Багаті люди, то там всі в одному склепінні то ховали. То тільки вони як побачугь скрині, то все переруйнують й позабирають. Були такі торгсини. Я не знаю, що то за назва цей торгсин. Я знаю, що так його називали торгсин. То там як був священик похований, то коло нього може золотий хрест був або ще щось. То там і сотні цих могил на цвинтарі повидовбувані були. І одного разу, то вже зловили, що батько заставляв сина там з свічкою лазити. Хлопчик плакав - діти ж його розпитували в школі. В школах давали під час голоду, тоді як я ходив у школу, давали чай і кусочок хліба. А той чай був так зроблений: цукор перепалений і зафарбований цим. Це такий чай був. Багато дітей не ходило до школи -не могло йти, бо вже було попухлі, й багато їх повмирало. Дехто посадив картоплю весною, але копали ж городи лопаткою, бо ж не було ні коней, нічого, отже лопатою копали й пізніше садили й видно, де ви кидали картоплю. Ну, то як посадили, то на другу ніч хтось її повидовбував, й осталося пусте. Ото таке було. Ми садили такі обрізка -то майже лушпини. Садили город то так. А картопля вродила на причуд. Щось таке просто Бог дав. Просто-лушпина-там де вічка були садили і виросло, ще й картопля добра. Ото так. А люди стали найбільш вмирати, як вже стали колоски їсти. Вже це збіжжя на полі доходило. Люди стали йти й красти колоски, бо голодні були. Як наїлися того, то ще швидше вмерли, їх полопалися чи я знаю, що там. Тоді найбільше було трупів.
Пит.: А що вони зробили з трупами?
Від.: Та шукали, збирали їх і до ями. А як у когось був, то ще тримався трошки. Як на цвинтарі викопали яму, то мусив хтось берегти, бо насиплять вам у ту яму других.
Пит.: Чи Вам відомо випадки людоїдства тоді?
Від.: Я чув про таке, але ніколи не бачив, але чув таке. Все говорили. В нас така газета виходила “Червоний колективіст”. То там щось згадувалося, що там зловили когось, якесь солене м'ясо в бочках чи щось. Я не пам'ятаю. Чутки були, такі, що були активісти. А активісти такі, що це були й українці, були може й другі. Активісти такі, Але розкуркулювати ходили, жили в садках; нічого не робили, а тільки того як когось розкуркупити -приходять, усе забирають, дітей як цуценят повикидають на двір. Зима і так хто хоче приведуть до сільради, там щоб дати допомогу цім дітям, а вони кажуть: - Забирайтеся!
Пит.: А хто був головою сільради тоді?
Від.: Головою сільради? Ну такий Махаринський. Забув його ім'я. І пізніше й його теж забрали. Я не знаю, що то таке сталося.
Пит.: А що він був за людина?
Від.: Так як йому казали, так він і робив був, знаєте ... (сміх).
Пит.: Ага, бюрократ!
Від.: Бюрократія казала, так він і робив. Він же сам не ходив розкуркулювати, а як йому сказали, то на такому селі маєш випопомпувати цей хліб, то посилали їх. З початку були 10.000-ники, а тоді 25.000-ники, то їх Москва насилала, були чужі люди, й вони ходили там, рили і що хотіли, то робили. Голод був тільки на Україні. Багато людей, що хотіли, то поїхати в Росію - там ще якісь пахи свої останні там десь продадуть, куплять хліба, але як вони їхали назад, тоді в них відбирали, й то все. І ще й садили їх до арешту і так далі. Я знаю навіть там було пару таких, що їздили. Бо нам далеко було до Росії, далі. Але люди, що ближче там коло Росії, то їздили, то ніколи вам нічого не привезли, бо все заберуть. Була тоді пашпортизація, і ви як дев'ять днів побудете і не припишетеся, то вас заарештують й в великому клопоті будете. І так клопіт, і так клопіт.
Пит.: А чи Ви від'їхали від села під час голоду чи ні?
Від.: Батько, і батько ще був. Я пам'ятаю раз купили кави. Кава така була зроблена з ячменю. Вона перепалена -ячмінь. Ну, і ж нема, що йсти, то вони кажуть, що того й того змішати з тією кавою. А то воно таке гірке. Аг! Я вам кажу, що то було, то гірко й згадати! А тут ще й не хочуть допустити, щоб на телевізії показувати тут. Це ж для Америки ліпше і ліпша пропаганда для Америки. А я не знаю, що то так. Чи тут комунари теж е в Америці, що то не хочуть це пустити? За комуною тут тягнуть чи що? Я просто не розумію: на українців їдуть як хочуть, безпідставно. І там було для українців, і тут починають ще й в Америці.
Пит.: А, чи Ви пам'ятаєте як скінчився голод?
Від.: Скінчився голод? Ну, то так вже почали люди деякі ходити в колгоспи, то там якийсь суп зварять, то люди підуть, отаке о. А як він скінчився? Ну, так поступово, як би вам сказати, як він скінчився. Він майже й не скінчився! То там так є. Що вже не вмирає, але той голод був. Ще й тепер був в 47-му році. Великий голод на Україні теж. Мама розказувала, що там багато втікало до міст. В місті було ліпше як тут. Але й в місті багато вмирало.
Пит.: Чи багато втікло на Донбас, тоді?
Від.: На Донбас багато втікало, в шахти там копати вугілля, і не можна було приписатися. У нас то було таке прізвище Крук. Він десь був в якійсь революції, то він якихсь там комуністів постріляв чи щось таке. І завжди, як у нас ведуть школу, всі організації, установи ведуть, то завжди його прізвище згадували, що це Крук тут їх постріляв і такий "бандіт" і т.д. Ну, й коли німці вже прийшли, він приїхав з Донбасу. А він там був директор шахти. І був партійний ніби. І багатьом людям він видавав всякі папери там. Вони там помаленьку собі жили. То як той Крук прийшов, то старші люди його знають. Я ж його ж не знав. Оце кажуть -Крук, той прийшов. Де він дівся, я теж не знаю.


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Понеділок, 17.02.2014, 13:10 | Повідомлення # 147
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1977
« 11 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Продолжение
Анонимный рассказчик.


Пит.: А які люди були партійні в Вашому селі?
Від.: Партійних у нас мало було.
Пит.: А які люди були?
Від.: Були такі партійні, був такий Покотило. То під час голоду то він сам себе. Він десь був в райпарткомі чи щось. Я не знаю, який його чин там був. Він був комуніст. Він сам себе застрілив там. Був такий Нагорний -теж сам себе застрілив. Це під час голоду. Ці комуністи самі себе стріляли. Тоді під час того, і сам Хвильовий, Микола Хвильовий, цей письменник. Вони побачили повірили колись у Ленінові гасла, що Україна зможе навіть відділитися, якби не хотіла б з соввтами разом бути, і .вплоть до отделения" - як вони казали, і т.д. І вони вірили в ті гасла певно, я думаю так, а пізніше побачили, що воно не так: всі мусили стрілятися. То таке то. У нас то були чистки партії; я не знаю, то приїздили ті з Москви чи звідки вони. Чистка партії. То було публічно. Такий в нас був сільбуд. Це розуміється, сільський будинок, так як клюб. І туди люди мали право заходити. То вони оголошували, й як ця чистка партії, то там такого Гришенка покликали. Як почали йому все підшивати - що мало хліба випомпувати, що мало то вже мало. Вже не було нічого, а вони кажуть: -Ще мало! А був це вже 34-ий рік, то колгосп дав на трудодень 250 грам. Це 250 грам, це таке по гав фунта чи як сказати хліба на трудодень. Це треба було робити на той трудодень. То було ще тяжко жити, але люди вже там мали то картоплі, та гарбузи, буряки й щось таке. Під час голоду приходили, така банда же ця радянська. Витягали навіть, як хто щось там пече щось десь то й то. На базарах, на базарах, забирали навіть хто квасолю в шклянці десь там продав і те перекинуть. Страшне. Оце те, що я знаю й те, що я бачив.
Пит.: А як люди перебудували своє життя після голоду?
Від.: Перебудували. Ще була колективізація. Осталися великі стодоли все. То все спалене. Огорожу де як хто мав дерев'яни, то теж палили, бо не було чим. А все таки осталася "хата на курячих лапках," як кажуть. Страшна ця перебудова. Тяжко було дивитися. Вона й сьогодні певно така. Трошки там може. Щось кажуть в якісь зміни, що там якісь тротуари вже поробили, електрику провили.
Пит.: А Чи люди говорили про голод після того?
Від.: Говорили весь час. Як я вас знаю добре, то я міг щось говорити, а як я вас не знаю, то ні. Як десь з далі, то я міг сказати відкрито, бо я знаю, що ви не донесете до НКВД, чи КОВ, то я більш відкрито міг говорити. А то такі були христопродавці, що могли на вас заявити, про що ви говорите, й колопотів буде.
Пит.: Під час голоду Ви тільки мали 11 років?
Від.: Так!
Пит.: Але чи Ви чули як дорослі говорили про тодішніх політиків, чи Ви знали хто був Скрипник, чи Ви знали про Кагановича, що вони говорили?
Від.: Знали! Каганович, Молотов, та тоді ще ніхто відкрито не говорив. Не могли ж говорити. Я маю ось таку пісеньку. Дивіться яка. Це чесне з мові пам'яті в школі. Якщо Ви вмієте читати, це під час голоду був секретарем на Україні, прислали Постишева. І такий був там Косіор, поляк, теж був в Політбюро і так далі. То ось бачите яку гарну пісню співали під час:
Гей, ні меж ні краю нашому врожаю
Стигне, вистигає, гнеться до землі,
Полем неозорим піонер-дозорець
Вийшли вартувати колосистий хліб. А тепер приспів:
Ми пісню свою гартували в вогню і її несемо як прапор;
Про нашу роботу складаєм тобі, товаришу
Постишеву, рапорт.
А тепер є ще, що тоді скрізь по парках співали. У нас дуже гарний парк. Річка тече, прекрасно. І скрізь по тіх парках, на стовпах були радіорупори від пошти. От скрізь співають:
“Бистро, как птици, одна за другой, песни летят над советской страной,
Весел напев городов і полей, жить стало лучше, жить стало веселей!” Оце під час тоді як люди вмирали - оце "жить стало лучше!" Це я ще із школи пам'ятаю, як дітей вчили "Піонер-дозорець." Де це, в якій країні е, щоб за колосками там дивилися, щоб хтось не вкрав. Так нам добре життя. Самі співали і "весвл напев городов і полей." І щодня, і по 10 раз, ви могли слухати ту пісню скрізь. І кричать люди, і вмирають скірзь, а вони співають "жить стало лучше."
Пит.: А що Ви думали?
Від.: Що я міг думати? Я думав, де б щось з'їсти. Нічого не думав. Це українцям дали за те, що вони хотіли - як був Петлюра і так дальше - хотіли відділитися від Росії і т.д. То це я думаю, що відплачуються вся Україна і до сьогодні.
Пит.: А, чи ви мавте щось додати до того?
Від.: Що ж Вам ще додати? Що там доки буде та комуна й доки те буде і такий клопіт. Вони можуть знову дати такий як НЕП, вони ще можуть раз таке попробувати. Вони вже, я чую, що хочуть трошки, щоб більший наділ дати людям, наділ в землі, бо ті, що приватно мають городи чи щось то, то більше в них родить, як там в тіх колгоспах. Але люди ж його не будуть брати. Не мав чим робити -раз. Друге, як він її обробить ту землю, посів чи що, він там посадить - картоплю чи щось, то вони скажуть вам податки платити. А чи в вас вродить -не вродить, а вони скажуть віддай його. Люди його не хочуть і не будуть брати. Доки та система там буде, доки так і буде, на мою думку.
Пит.: Дуже, дуже Вам дякую за свідчення. Надзвичайно цікаво!
Від.: Був малий, але я бачив багато. Я те, що малим, пам'ятаю, ліпше як тепер, що я, що вчора робив.

_______________________


Комиссия США по голоду на Украине US Commission on the Ukraine Famine – комиссия образованная 13 декабря 1985 года администрацией Рональда Рейгана в разгар холодной войны. Результаты исследований были представлены для ознакомления Конгрессу США 22 апреля 1988. Представленный Отчет Комиссии не имел какого-либо дальнейшего результата в юридической плоскости в кратко- и средне-срочном периоде. Научный руководитель Комиссии Джеймс Е.Мэйс был подвергнут негласному бойкоту научными кругами США и смог найти работу только на Украине*.

* http://www.artukraine.com/famineart/famineden.htm


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Середа, 19.03.2014, 16:10 | Повідомлення # 148
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1977
« 11 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(


Преображенская (Антонюк) Нина Ильинична, 16 февраля 1956, (Ставище, Киевская область, Украинская ССР) – советская гребчиха (Академическая гребля). Серебряный призер чемпионата мира (1977). Заслуженный мастер спорта СССР (1978). Чемпионка мира (1978, 1979). Серебряный призер Игр ХХII Олимпиады (1980) в составе восьмерки. ОМС (1980). "Локомотив", Киев. Окончила Киевский государственный институт физической культуры (1983).

Источник: https://u.to/kaKqBg

Состав восьмерки первых чемпионок мира: Мария Пазюн, Елена Терешина, Татьяна Буняк, Нина Антонюк, Валентина Ермакова, Надежда Дергаченко, Нина Уманец, Ольга Пивоварова и рулевая Нина Фролова.
1980 год. Олимпийская регата в Москве в Крылатском. Финальная гонка. Перед самым финишем, уже напротив трибун, две лодки шли рядом. Но вот чуть вперед, всего-то на 0,57 сек., уходит команда ГДР, это же меньше чем на полтора метра из 1000. И... только серебряные олимпийские медали.

Источник: https://u.to/kKKqBg
Прикріплення: 0099457.jpg (49.8 Kb)


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Понеділок, 28.07.2014, 13:30 | Повідомлення # 149
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1977
« 11 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
До рiдних витокiв

Невпинно спливає час. А відтак відходять у минуле ще зовсім недавні події. Те, що з точки зору людей старшого покоління відбувалося «неначе вчора», сьогодні вже сива давнина. Так було, так є і так буде завжди. Одне, чого не повинно бути, то це забуття свого минулого, забуття історії кожного села в тому числі. Крім щемливого почуття повернення в минувшину, про яку Т.Г.Шевченко писав : «Все йде, все минає», нами рухає любов до Батьківщини, до нашого мудрого і талановитого народу, його багатющих і невичерпних духовних сил.
В основу творчого дослідження «До рідних витоків» лягли матеріали Ставищенського та Білоцерківського історико-краєзнавчих музеїв, цікаві сторінки про Ставищенский край у праці Л. Похилевича «Сказания о населеннях местностях Киевской губернии », публікації районної газети «Сільські обрії».
Та найпам'ятнішими стали перекази й легенди старожилів про походження назв деяких сіл, річок, долин, ставків, лісів, криниць і т. д. Першовитоком до збірки є усна народна творчість Ставищенщини, яка свідчить про важкий і тернистий історичний шлях, пройдений нашим народом У складних природних умовах доводилось йому існувати, в жорстоких битвах із численними ворогами захищав він свою незалежність, стоячи нерідко на краю загибелі. Але вижив! Його духовні скарби й нині викликають захоплення і здивування. Народний епос - це совість нації, дзеркало праведної історії.
В топонімах історія живе:
Події, імена, знаменні дати.
Заплівши в час колишнє і нове,
Вона велить все чесно пам'ятати.

Територія нашого краю починає заселятись ще в глибоку давнину, в епоху кам'яного віку. Свідченням цього є речові пам'ятки, знайдені поблизу сіл Сніжки, Винарівка, Торчиця, Сухий Яр. Назви населених пунктів (ойконіми) мають різний характер. Деякі є вельми промовисті. Окремі з них - літописні, вони переносять нас у далеку минувшину, розкривають таємниці буття наших пращурів, складні процеси міграції населення, перебування тут різних племен ще в ІХ-Х ст. (Торчиця).
Чимало населених пунктів розташовано на території Ставищенщини, які вважались оборонними містечками, сторожовими фортецями, постами, що захищали вiд степових кочівників (Ставище. Попружна. Брилівка) Адже наше Поросся - це південні рубежі Київської Русі, які зазнавали численних нападів половців та інших кочових племен.
Через наші поселення пролягав вiдомий Чумацький шлях, яким чумаки їздили в Крим по сіль. Вони стали творцями назв сіл Гейсиха, Гостра Могила. Інші топоніми відображають характер природничо- географічного середовища (Журавлиха, Ясенівка). Перша, безперечно, зооморфного походження, другу названо за особливостями рослинного світу.
В основі деяких топонімів Ставищенщини лежать імена людей, як наприклад: Антонівка, Іванівка, Василиха. Отже, ономастика - наука про найменування і прізвища людей - також допомагає розкрити назву того чи іншого населеного пункту. Імена чоловічої та жіночої статі в основі своїй мають християнське походження, вони запозичені з давньогрецької, давньоримської, давньоєврейської мов. З-поміж сільського люду існували й особливі форми найменувань, зокрема в осіб жіночої статі. В побуті заміжню жінку називали не за власним іменем, а здебільшого за іменем чоловіка з відповідною флексією (Василиха).
Крім того, в кожному селі є свої цікаві мікротопоніми - назви кутків, вулиць і т. д., які несуть у собі ще недосліджені сторінки. Україна - це 25 областей, це сотні районів, тисячі населених пунктів. Збережена і залишена нащадкам пам'ять про кожен з них - це поема невмирущості України.
Не дай Бог, кожна Іванівка, Багатирка буде колись, як Трипілля для майбутніх поколінь. Бо ми не певні, до чого приведе урбанізація. Село - це колиска нації. Висохнуть криниці - зникне село. Висохнуть духовні криниці - зникне народ. Сьогодні - це на вістрі. Тому поряд з вивченням легенд про заснування Києва, Білої Церкви, Львова... совість зобов'язує пам'ятать і тотожні легенди про з'яву сіл Сніжки, Тихий Хутір, Попружна, Стрижавка, де знайдено бивні мамонта, кам'яні сокири та інші пам'ятки давнини.
Все велике починається з малого. Звідки б узялися повноводні ріки - Дніпро, Рось, Південний Буг, - якби в них не впадали річечками, струмочками, потічками маленькі, місцевого значення, часто навіть не позначені на картах притоки ? Звідки б узялася українська земля, якби не грудочка до грудочки, суглинок до чорнозему, дерен чи торф до піску? Звідки б зродився багатомільйонний український народ, якби не кожний «я» нашого благодатного краю.
В кожному поетичному творі я утверджую думку, що земля є найголовнішим багатством народу Мої краяни славляться працелюбністю, гостинністю, щедрим короваєм. А ще високою духовністю, задушевною піснею, любов'ю до рідної землі, до своєї малої батьківщини.
Немає без гнізда пташини, а нас, людей, без Батьківщини, - говориться в акровірші про Україну. Тому я й звертаюсь до історичної пам'яті своїх земляків, щоб у слові, зокрема римованому, зберегти нашу територіальну історію, бо нам так необхідно, щоб у житті панувала гармонія, ритмомелодика.
Вивчення природи рідного краю, його давніх історичних коренів, суспільного життя і праці, культури, мови є могутнім засобом, невичерпним джерелом пізнання, становлення цінних моральних якостей, насамперед, національної гідності, патріотизму.

Г. Пастушенко

Источник: газета «Сільські обрії», 23 серпня 2013


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Неділя, 21.09.2014, 17:12 | Повідомлення # 150
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1977
« 11 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Вот, что нашёл в Википедии на английском: Мельник Николай Николаевич



This name uses Eastern Slavic naming customs; the patronymic is Mykolayovych and the family name is Melnyk. Nikolai Melnik
Born - December 17, 1953, Stavysche, Kiev Oblast, Ukrainian SSR, Soviet Union
Died - 26 July 2013 (aged 59), Alicante, Spain
Allegiance - Soviet Union Ukraine
Battles/wars - Chernobyl disaster relief operation
Awards
Other work test pilot, aerial firefighting pilot

Mykola Mykolayovych Melnyk (Ukrainian: Микола Миколайович Мельник; December 17, 1953 - July 26, 2013), also known as Nikolai Melnik was a Ukrainian (previously Soviet) pilot and liquidator hero renowned for his high-risk helicopter mission on the dangerously-radioactive Chernobyl Nuclear Power Plant building immediately after the 1986 Chernobyl disaster.

For this operation, he was awarded the title of Hero of the Soviet Union,[1] and the Igor I. Sikorsky Award for Humanitarian Service.

Информация полностью: http://en.wikipedia.org/wiki/Mykola_Melnyk

А вот в Киевском календаре:
17 декабря 1953 года в селе Ставище, ныне посёлок Киевской
области, родился Николай Николаевич МЕЛЬНИК — лётчик-испытатель, ликвидатор
аварии на Чернобыльской АЭС. Лётчик-испытатель I класса (1987). Герой
Советского Союза (1987). Лауреат премии Международной вертолётной ассоциации
«Слава совершенству» в номинации «Премия имени Игоря Сикорского за гуманитарные
услуги» (1990).

Подробнее: http://calendar.interesniy.kiev.ua/Event.aspx?id=4956
Прикріплення: 2058252.jpg (36.9 Kb)


Санкт-Петербург
 
Пошук:


Ставище © 2024