Вівторок, 20.11.2018, 22:03
Ставище і Ставищенщина
Нове на сайті Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Оновити Нові повідомлення · Особисті повідомлення Особисті повідомлення() · Відомості про учасників форумуУчасники · Читаємо правила форумуПравила форуму · Знайти на форуміПошук · Підписатися на отримання новинRSS · Тільки для VIP-користувачівПриватний форум ]
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Модератор форуму: Viktor, Оксана  
Форум » Історія Ставищенщини » Історичні факти » село Стрижавка (Стрижавка в прошлом и настоящем)
село Стрижавка
ViktorДата: Вівторок, 23.10.2018, 14:47 | Повідомлення # 1
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1642
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(


СТРИЖАВКА, село при речке Торч, в 6-ти верстах от Пятигор и в 3-х от села Торчицы; окружена лесами и разбросана по горам, покрытым садами и огородами. Принадлежит к имениям г. Липковского (см. Пятигоры)*. Жителей обоего пола 1060; земли 2492 десятины. Заводы: кирпичный, винокуренный и сахарный. В прошлом веке Стрижавка, еще не значительная деревня в лесах, принадлежала к Тетиевщине. От графа Островского она поступила к Иоанну Закревскому и сыну его Юрию, потом сестре сего, по мужу Ледуховской, которая в 1846 году продала Стрижавку Генриху Осиповичу Липковскому; но 888 десятин приобретены крестьянами, по выкупному договору за 42,357 рублей.
Церковь Михайловская, деревянная, 5-го класса; земли имеет 42 десятины с хутором. Неизвђстно кђм построена.
К Стрижавскому приходу причислена в недавнее время деревня Плютенцы, лежащая при самом селе Торчице и имеющая 220 душ жителей обоего пола и 400 десятин земли. Принадлежит Владиславу Диателовичу.
стр. 450
* Генрих Липковский. Составил себе состояние аккуратным исполнением обязанностей кассира в одном большом политико-коммерческом предприятии.

Сказания о населенных местностях Киевской губернии, Киев 1864
Прикріплення: 4288198.jpg(285.0 Kb)


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Вівторок, 23.10.2018, 14:54 | Повідомлення # 2
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1642
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Здание бывшей Церковно-приходской школы



Історія шкільництва в містах і селах Київщини XIX – початку XX ст.
Прикріплення: 5223422.jpg(442.9 Kb)


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Вівторок, 23.10.2018, 14:56 | Повідомлення # 3
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1642
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Сохранившееся старое здание



Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich
Прикріплення: 7476070.jpg(464.4 Kb)


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Вівторок, 23.10.2018, 15:37 | Повідомлення # 4
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1642
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(


За период Голодомора 1932-1933 гг., в селе умер 581 житель. Жертвы Голодомора похоронены на местном кладбище в братской могиле, где установлен деревянный крест, место огорожено.



Міста і села України, Київщина (книга друга), Київ, 2010
Прикріплення: 2891246.jpg(446.2 Kb) · 9950448.jpg(408.4 Kb) · 3655132.jpg(406.4 Kb) · 2574462.jpg(455.3 Kb)


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Вівторок, 23.10.2018, 15:41 | Повідомлення # 5
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1642
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(


Панская груша
Прикріплення: 6108140.jpg(447.9 Kb) · 5130946.jpg(376.5 Kb)


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Вівторок, 23.10.2018, 15:46 | Повідомлення # 6
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1642
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Список населённых мест Киевской губернии, Киев, 1900

Весь Юго-Западный край, Киев, 1913

Історія міст і сіл Української РСР. Київська область, Київ, 1971

Прикріплення: 5084432.jpg(349.3 Kb) · 8312027.jpg(349.6 Kb) · 6004033.jpg(366.3 Kb) · 5380629.jpg(372.5 Kb)


Санкт-Петербург
 
AvestaДата: Вівторок, 23.10.2018, 16:37 | Повідомлення # 7
Рядовий
Група: Початківець
Повідомлень: 4
« 0 »
Країна: Україна
Статус: :-(


цикл історій про село написане Круком Романом Олексійовичем в районці
Прикріплення: 9878509.jpg(350.8 Kb) · 7657104.jpg(287.9 Kb) · 4575355.jpg(354.4 Kb)
 
AvestaДата: Вівторок, 23.10.2018, 16:38 | Повідомлення # 8
Рядовий
Група: Початківець
Повідомлень: 4
« 0 »
Країна: Україна
Статус: :-(
Стаття в районці  про вчителів ветеранів села Стрижавка

Прикріплення: 7891998.jpg(337.0 Kb)
 
AvestaДата: Вівторок, 23.10.2018, 16:43 | Повідомлення # 9
Рядовий
Група: Початківець
Повідомлень: 4
« 0 »
Країна: Україна
Статус: :-(
Списки померлих в 1932-1933 рр. з книги реєстрації смертей

Додано (23.10.2018, 17:28)
---------------------------------------------

Історія села Стрижавка
(автор Варава Ірина Павлівна)

Назва населеного пункту -  село Стрижавка
Розташування -  за 18 км від районного центру смт. Ставище
Найближча  залізнична станція -  Жашків (35 км).
Площа населеного пункту – 402 га
Населення – 560 осіб
Кількість дворів – 270

ІСТОРІЯ СЕЛА СТРИЖАВКА СТАВИЩЕНСЬКОГО    РАЙОНУ  КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Село розташоване на території одного з найкрасивіших куточків нашої мальовничої України :  в крайній південно - західній частині Ставищенського району Київської області на лівому березі невеликої річки Торч – притоки  р. Рось за 18 кілометрів від районного центру смт. Ставище. Площа населеного пункту – 402 гектарів, населення складає 560 осіб, що мешкає у 270 дворах. Найближча  залізнична станція -  Жашків (35 км). Рельєф території села переважно горбистий (льодовикові форми рельєфу), з ярами та балками. грунти здебільшого чорноземно - лучні, лесовидно - суглинчасті та дерново - підзолисті.
Історія села Стрижавка вперше згадується в історичній літературі в ХІІІ столітті, коли розповідається як Стрижавка була спалена і зруйнована під час монголо - татарської навали. Проте численні знахідки розповідають про доісторичне минуле Стрижавської землі та її околиць.
Свідченням існування стоянки первісних людей,  яка знаходилась на західній околиці села, на полі, що межує з хутором Молочним П’ятигірської сільської ради Тетіївського району є виорані кам’яні сокири. За характером обробки каменю, просвердленим кісткою отвором для держаків на ретельно відшліфованій  поверхні можна з певністю говорити, що це була стоянка часів неоліту або нового кам’яного віку. За археологічною хронологією, це
40 – 30  тис. років до н.е.
За переказами, назва села походить від прізвища братів Стрижаків, по іншій версії - від козака по імені Стриж, який оселився на нинішніх левадах на південній околиці села на початку ХVІІ ст. Балка захищена від вітрів, поросла лісками, а в ті далекі часи густий ліс був хорошим місцем для проживання та захисту від людоловів, яким був наповнений край у ті часи.  Нещодавні розкопки археологів на північній та східній околиці села в напрямку до хутора Григорівська слобода також виявили кам'яні сокири та інші речі. Це свідчить про те, що тут жили люди в період кам'яного віку.
Можна з упевненістю сказати, що жи¬телі села брали участь у визвольній війні 1648-1654 років та у повстанні "Коліївщина", про яке є письмове підтвердження. Історичні дані стверджують, що восени 1729 року великі загони озброєних повстанців з'явилися на Київщині. У 1768 році Стрижавку і сусідній Сухий Яр відвідує сам Іван Гонта з козаками. Саме тоді на «Слухайщині» (околиця Стрижавки)  з'явилися гайдамацькі льохи, в яких месники зберігали свої трофеї та переховувалися самі. Гонтова криниця, що знаходиться на межі сіл Стрижавка та Сухий Яр підтверджує той факт. Переказують, що Іван Гонта зі своїми козаками, йдучи на Умань, саме біля цієї криниці зробив привал. Козаки гострили шаблі, напували коней, готували їжу. У той час у сім'ї селянина, що жив на горбі в убогій хатині, народився хлопчик. Його батьки вирішили запросити на хрестини самого Івана Гонту і попросили його стати хрещеним батьком. Сам Гонта, зарубавши шаблею двох своїх синів за те, що вони перейшли у католицьку віру, подарував своє ім'я та прізвище новонародженому хлопчику і за свій кошт справив хрестини. Так розвелися в цій місцевості Гонти. Нині місцеві люди під час обробітку присадибних ділянок знаходять козацькі люльки та інші речі тих років. Викопали козаки тоді й декілька гайдамацьких льохів. Залишки цих льохів ще зовсім недавно були збережені, але господарі, яким вони заважали, закидали їх. На Слухайщині до сьогодні вище згадані гайдамацькі льохи, на жаль, практично не збереглися. Зараз там знаходиться пісчаний кар’єр.
Пізніше, уже за часів Речі Посполитої (починаючи з 1569 року),  Стрижавка входила до володінь магната Браницького ( за Похілевичем "Сказание о населенных  местностях  киевской  губернии" видання 1864 року).
До революції Стрижавка була центром волості Таращанського повіту. У виписці зі списку населених пунктів Ки¬ївської губернії, виданої за розпорядженням київського губе¬рнатора за 1900 рік, дається характеристика села: кількість дворів - 348, жителів - 2034, чоловіків - 1004, жінок - 1030, усього землі - 1058, поміщицької - 15 десятин. До Стрижавської волості входили 5 сіл: Плютенці, Торчиця, Сухий Яр, Тихий Хутір, Ясенівка.
Знайшли тут свій відгук і події революції 1905 року. В 1905 році в селі розповсюджувались листівки революційного характеру про несплату податків та поділ панської землі. У результаті столипінської реформи 1906 року біля села утворилося кілька хуторів- відрубів:  Шевченківський,  Веселий Хутір,  Слухайщина.  Їх історія є дуже цікавою, проте то вже окремі сторінки.

Додано (23.10.2018, 17:28)
---------------------------------------------
... продовження 

У 1905 році земством було побудовано школу в селі Стрижавка (нині там розміщується дитячий садок). Це була церковно–приходська школа 1 – 3 класів. У приміщенні школи було 2 класні кімнати та квартира вчителя. Навчалися діти тільки багатих селян сіл Стрижавка та Сухий Яр. У середньому в класі було по 20 учнів, а всього 60 учнів на два села. Навчав цих школярів один учитель і піп. В цей же рік земська управа організувала прокладання двох відрізків доріг загальною протяжністю три кілометри: відмістка біля ставка до двору сухоярського жителя Степовенка ( нині початок ферми) та до так званої в народі "Щербаньки".
Відомо, що до революції 1917 року Стрижавка була спадковим володінням панів Ліпковських.  Після жовтневих подій Ліпковські втекли до Польщі, передбачливо закопавши дорогоцінності,  які не можна було вивезти.
Через деякий час пан повернувся, попросив в одного селяни¬на лопату, відкопав схованку, щедро розрахувався з селяни¬ном.
А панський маєток було розібрано місцевими жителями. Мовчазними свідками того часу і донині залишилися старі груші, горіхи, які стоять у центрі села і плодоносять.
У маєтку пана стояв паровий млин, який служив місцевим жителям до 50-х років XX століття. Ще один водяний млин, збудований Ліпковськими, стояв на греблі Вовчого ставка. Цей млин ще не один десяток років служив селянам і в роки радянської влади.
В селі Стрижака був невеличкий цегельний завод, випалювання цегли проводилося соломою, але якість продук¬ції була високою. На кожній цеглині стояло клеймо "ВЛ" - Владислав Ліпковський. І сьогодні в селі є два будинки, збудовані з цієї цегли, їм майже по 100 років, але стоять і по цей час.
На полі, на південь від села, стояла панська економія. До неї треба було добиратися вздовж Безпалькового ліска. Мабуть, власником цієї невеликої ділянки був Безпалько, а потім прізвище трансформувалося у Безпальчук. Таке прізвище і нині поширено в с. Стрижавка.
Панський маєток розташовувався в центрі села, неподалік нинішнього пам'ятника загиблим солдатам у Великій вітчизняній війні, сьогодні там проживають сім'ї Варав та Якимчуків, а місцину і понині називають "огрудом". Навколо панського маєтку проживала прислуга. Окремі її люди були передбачливими у завтрашній день. Про це свідчить виораний у 1983 році скарб монет у кількості 100 штук. В основному це дрібні монети - соліди або шеляги, але є  й срібні орті. Практично всі монети були відчеканені в 20-30 роках ХVІІ століття.
В червні 1918 року у с.Стрижавка розпочалось повстання проти німецьких окупантів, яке охопило весь Таращанський повіт. На південь від села є невеликий ліс, який називається «Арсенівщина». Його назва явно пов'язана з прізвищем Арсенюк ( а такі прізвища в селі є) або ж з іменем Арсен, а також із подіями 1918 року.  15-17 лютого німецькі війська окупували Таращанський повіт. Почались екзекуції, реквізиції селянського майна, худоби, особливо в Стрижавці, Іванівці (тоді Янишівці). Один з каральних загонів, штаб якого знаходився на території кінного заводу графа Браницького в Янишівці, вчинив розправу в селі за те, що був убитий німецький солдат. Карателі забрали прямо з панської економії, де в цей час працювали люди, 17 жителів села і розстріляли їх у лісі, їхня братська могила знаходиться на сільському кладовищі. Учні школи свято берегли й бережуть пам'ять про безневинно полеглих жителів села, постійно доглядають за їх могилою. Щорічно в святкові та пам'ятні дні покладають квіти і вшановують їх пам'ять хвилиною мовчання.
В цей час розпочалось повстання і в Таращі, під час якого штурмом була взята міська в'язниця і розгромлений майже весь загін німців, який був у місті. Звістка про це прийшла до Стрижавки і загін пішов на з'єднання з таращанцями. В лісах під Таращею розрізнені загони об'єднались у полк, який дістав назву Таращанський. Полк вписав і свою сторінку в історію громадянської війни і визволення України від інтервентів. Старожили ще пам'ятають окремі прізвища односельчан, які воювали в Таращанському полку. Серед них — Фещенко Василь Семенович, кавалерист Таращанського полку. Згадкою про ті часи є знайдений школярами в одному з напівзавалених льохів кулемет "Гочкіс". Сьогодні він займає своє місце в експозиції районного краєзнавчого музею.
У 1918 році на території району був створений ревком, але остаточно радянську владу в селі Стрижавка встановлено в 1920 році, комітет незаможних селян утворено в 1922 році,  комсомольську організацію - в 1924 році, а партійну організацію - в 1929 році. 
З приходом Радянської влади життя селян почало змінюватися, так як у них збільшилася площа землі за рахунок панської, збільшилася площа посіву, збільшилася кількість зерна, яку стали отримувати з урожаю
В 1921році у приміщенні колишньої церковно-приходської школи організували хату – читальню і сільраду. Будинок цей ще зберігся за Стрижавською середньою школою. Запрацював також лікнеп. 
 За винятком учителів Кашурівського та його дружини, решта були без педагогічної освіти, але вони працювали сумлінно. Це видно з того, що випускників цих початкових шкіл з великим бажанням приймали у П'ятигірську семирічну школу. Такі учні успішно закінчували 7 класів цієї школи та продовжували навчання далі.
Нове приживалося. Хата – читальня працювала добре. Вечорами до неї потяглися старі люди, люди середнього віку, молодь. У ній можна було побачити виставу, почути пісню в грамзаписі, почути щось нове, прочитане в газеті. Цією роботою в хаті – читальні займалися вчителі, й допомагав сільський актив.
Якубівський Петро був тоді сількором, мав письмовий зв'язок з О.Вишнею. Одного разу він попросив О.Вишню, щоб той вислав йому своє фото. О.Вишня, як гуморист, прислав Якубівському фото квітучої вишні. Допомагали також в роботі сестри Якубівського: Ганна, Чорна Ялина, також і брати: Бабенко Петро, Євмен та Демонт - всі троє стали комуністами.
Велику допомогу в роботі хати – читальні надавали комсомольці з села Стрижавки Марчук Микола та Петрушенко Іван.
Усім неписьменним дорослим обов'язково потрібно було займатись в  так званому лікнепі. Лікнеп працював увечері при гасових лампах і каганцях.
Учителями лікнепу були вчителі школи та сільський актив, яким заробітної плати не давали. Це було громадське навантаження, яке з честю вони виконували. Відвідування лікнепу було добрим. Навіть жінки, в яких були маленькі дітки, відвідували його, залишаючи малих удома, яких доглядали старі та чоловіки.
Навчання дорослих у лікнепі мало гарні наслідки. Це видно з того, що учні лікнепу ставали книголюбами. Вони, не зважаючи на старість, постійно читали газети, журнали, художню літературу, йшли в ногу з життям.
   1920 року в приміщенні старої школи для навчання було набрано дітей до 1 і 2 класів. Завідуючим школи був Джунківський Ігор, дружина якого теж працювала в школі вчителем.

Додано (23.10.2018, 17:29)
---------------------------------------------
продовження 

 У 1922 році в селі Стрижавка функціонувала повна початкова школа, де завідуючою школи була Камінська В.І. та працювали ще троє вчителів. Навчалося всього 150 учнів.
1922 року школа мала великий контингент учнів, і тому її перевели в приміщення колишньої Стрижавської волості, оскільки був створений Пятигірський район. Завідуючим школи був Бурлака К.Н., та ще працювали кілька вчителів, були паралельні класи і нараховувалось біля 180 учнів. Класні кімнати були малі, а дітей в класі – по 25 – 30 учнів.
Бажаючі навчатися у п'ятому класі їхали у села: Розкішне, Тихий Хутір, П'ятигори.
1925-ті – 30-ті роки ознаменувалися кількісним і якісним ростом комсомольських організацій. У кожній комсомольській організації робота добре планувалася. Кожного місяця регулярно проводилися комсомольські збори та засідання бюро. Регулярно працювала політшкола. Пропагандистами політшкіл були прислані з Білої Церкви комсомольці та комуністи.
З 1928 року по 1930 рік завідуючим школи був Кошарівський Л.
В 1932 році у Стрижавській школі був організований 5 – й клас, а в 1934 – 1935 навчальному році школа вже стала семирічною, її відвідували учні з сіл Сухий Яр, Григорівка, Веселий Хутір, а тому були паралельні 1 – 7 класи і нараховувалося більше 280 учнів. Прибували нові вчителі – предметники. Але вчителів з вищою освітою не було. З 1931 по 1953 рік змінилося п'ять директорів школи. В той час школа розміщувалась у 3 – х приміщеннях, а пізніше – у п'яти. Директором семирічної школи спочатку був Марущак Г., який мав освіту 7 класів. Та школа в суворих умовах тієї дійсності виховала ціле покоління працелюбних, відданих батьківщині людей.
А ось з історії топоніміки. Недалеко від дороги, що веде на Тетіїв у невеликій улоговині б'є джерело, яке досі називають Зубковою криницею. За переказами, тут одноосібно жив дід Зубок, який і ви¬копав цю криницю. В ній кришталево чиста вода, не в кожній криниці села можна напитися такої смачної води. В 1982 році цю криницю було відремонтовано, почищено, і вона отримала друге життя. І по цей день у будь-яку пору року біжить джерельна вода, якою користуються і ще довго будуть користуватися люди.
В селах у ті далекі часи та ще й зараз є люди, які ко¬пають криниці. Старожили пам'ятають Кузьму Зубарчука, який копав криниці.
На прохання громади, за селом поряд з дорогою на П’ятигори він викопав криницю , біля якої було поставлено кам'яний хрест, у селі його називали "Фігура". Але час змінює все, немає вже тієї криниці. В районі подібний хрест зберігся лише в с. Красилівка.
Людська пам'ять зберегла багато топографічних назв, що свідчать про історію нашого краю, які передаються з уст в уста.

 В 1929 році, як наслідок політики колективізації, у селі був створений колгосп під патріотичною назвою "Шлях до комунізму". У 1932 році в колгосп прислали чотирьох трактористів - болгар: Доньєва Кирила Кириловича, Динисенка Гаврила Власовича, Кучерука Вівсея та Уткіна... Прислали також і трактори: два - "ХТЗ", два - "ВТЗ", та один "СТЗ - НАТІ".
Радянська влада розкуркулила 5 сімей. Запрацював сільський клуб у приміщенні будинку розкуркуленого Петра Безрукого. 
Та несподівано страшною хвилею прокотився селом голодомор 1932-1933 років. Штучний голодомор, який поширювався протягом1932 року, набув найстрашнішої сили на початку 1933 року. Підраховано, що на початку року середня сім'я з п'яти чоловік мала близько 80 кілограмів зерна, щоб проіснувати до наступного врожаю. Залишившись без хліба, селяни їли котів, собак, щурів, кору, листя. Мали місце численні випадки канібалізму.
За неповними даними в результаті штучного голодомору 1932 - 33 років у селі Стрижавка  померло 750 чоловік.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                          
Жертви голодомору захоронені на місцевому кладовищі у братській могилі, де встановлено дерев’яний хрест, саму могилу обгороджено.

Свідчення жительки с.Стрижавка Ставищенського району Київської області  ФАЙДЕНКО ЛЮБОВІ ГРИГОРІВНИ  10.03.1928 року народження:

- По селу ходили так звані активісти: Борщевський Павло, 
Стрільчук Ганна, представник з району Чихній, шукали по хатах зерно, інші продукти. Перевертали горщики  з варевом. Людей вивозили на Північ сім’ями. Деякі сім’ї виживали за рахунок старших дітей, які ходили працювати у сусіднє село Одайполе, де був створений радгосп. Там працівникам видавали макуху з рижію, по 250 грамів муки, трохи цукру. Виживали люди, які трохи тримали господарство, а особливо корову, а також ті, які працювали на колгоспній фермі. Напровесні їли рослинну їжу, бруньки липи, стебла очерету. Хто лишився живий  із дітей,  все - таки ходили в ясла, в школу. Там трохи варили макуху і так годували дітей.

Свідчення жителя с.Стрижавка Ставищенського району Київської області  КАЩУКА  ВОЛОДИМИРА НИКИФОРОВИЧА   27.11.1927 року народження 

     На той період головою сільської ради був Ніколаєнко…., головою колгоспу – Корх…. .
Пам’ятаю «активістів», які забирали продукти в людей, це -  Стрільчук Ганна Платонівна, Борщевський Павло Кіндратович.
Люди виїжджали на заробітки.  Марина й Антося з Одайполя  поїхали у Грозний на заробітки, привезли продукти –  сім’я вижила.
Сім’я Федуна Тодося Потаповича  (його мати, дружина, восьмеро дітей) вижили всі, бо мали  в господарстві корову.
Де зараз склад із міндобривом, там росла картопля. Ми  весною 1933 року ходили збирати гнилу картоплю, і мати з крохмалю та середини стебел соняшника пекла оладки, а як розпустилися бруньки липи,  підсушували і розтирали, пекли млинці.
Були в селі люди, які їли трупи людей – пізніше їх десь вивезли.
Люди помирали, хоронили їх у братські могили на кладовищі без трун, трупи звозили гарбами Горобець Карпо і Зубарчук Федір. Люди падали хто де: серед дороги, на полі й помирали. Марійку - „індички” сестру вивезли живу на кладовище, побачили, що ворушиться – забрали назад, але однак через декілька днів вона померла.
В Ілька Арламовича були дит’ясла, там варили макуху для людей. 

Свідчення жителя с.Стрижавка Ставищенського району Київської області  ФАЙДЕНКО ГАННИ ТЕРЕНТІЇВНИ 1936 року народження (з розповідей її матері ГАЙДАЙЧУК  ЯЛИНИ ОХРЕМІВНИ 1926 року народження)

Їсти  не  було  чого.  Їли  лободу, котів, собак, слимаків. Мати Гайдайчук Я.О.  похоронила четверо дітей, батько їздив на заробітки, але безуспішно. Не було ні  вдяганки, ні їжі. Наша сім’я вижила за рахунок того, що достигли ягоди, а потім жито.
Комуністична партія і Радянський Уряд приділяли багато уваги школі, щоб охопити навчанням усіх дітей. Тому, крім 1 – 7 класів у той час створювались класи підлітків. У них залучалися діти – підлітки, які з тих чи інших причин не закінчили початкову школу в попередні роки.
У 1937 – 1938 навчальному році директором Стрижавської семирічної школи був призначений Полотняк І.А. та завучем - Куликівський В.Л. / пенсіонер села Винарівка /. Всього вчителів було 15, а учнів – 280. Тому було добудовано ще один будинок із простої селянської хати. Три молодших класи навчалися в найнятих хатах колгоспників. У школі з'явилося деяке унаочнення, а решту вчителі виготовляли самі. Правда на унаочнення було звернуто мало уваги. Воно поступало централізованим порядком від РВНО. Школа з 1937 – 1938 навчального року працювала у дві зміни до початку Великої Вітчизняної війни.
В 1939 – 1940 навчальному році нараховувалось 305 учнів, а в 1940 – 1941 навчальному році - 350 учнів.

Додано (23.10.2018, 17:33)
---------------------------------------------
... продовження 

РОКИ ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ

І продовжувались роки випробувань... Тим, хто пережив сташний голод, 
судилося тепер виборювати право на життя у війні.
Тривожний голос Левітана про початок Великої Вітчизняної війни долетів і до стрижавчан.
  На захист Батьківщини було мобілізовано 179 чоловік. Через село гнали в евакуацію величенну кількість худоби. Далі з'явилися німці. Вони забирали худобу, примушували працювати на полях, збирали людей на сходку. Загарбники спочатку обрали старостою окупованого села Стрижавка Міщенка Івана, але той не догодив німецькій владі, тому замість нього старостував всі роки війни на селі Притолюк Іван Климович. Німецька комендатура розташовувалась у будинку на горі біля садиби Баранівського Петра Францевича. Там перебували: німецький комендант Торовський та його помічник - Гарбар. Незабаром окупаційна влада силоміць відправила на примусові роботи до Німеччини молодих дівчат та юнаків. Це ті, кого сьогодні історія називає "остарбайтерами": Федун Галина Григорівна, Зубарчук Зінаїда Іванівна, Зубарчук Марія Лукашівна, житнецька Антоніна Іванівна, Янушкевич Антоніна Петрівна, Притолюк Ганна Євтухівна, Яремчук марія Федорівна, Касянчук Зінаїда Михайлівна, Кукурудза Ганна Терешківна та Файденко Іван ....... На жаль, знайшлося чимало колаборантів, що йшли на співпрацю з фашистами, та ми їх засуджувати не маємо права. Причини колабораціонізму досі вивчаються і дискутуються. 
Важкими виявилися ті воєнні роки. Великий тягар взяли на свої плечі жінки та діти. Косили, запрягали волів та орали городи, навколишні поля, засівали їх і збирали врожай. Особливо важкою була пора жнив. Хто міг, косив колосся косами, інші жали серпами, потім в'язали в снопи і складали в так звані "п'ятнадцятки" (по 15 снопів); чотири "п'ятнадцятки" становили "копу". А потім підводами звозили і складали в  скирту. Коли закінчувались усі польові роботи, молотарка починала молотити снопи. Змолочене ховали в комору, а цілу зиму невтомні жіночі руки перевіювали зерно на віялках. Кожна жінка обробляла на полі приблизно 0,50 га буряка. Але ж про механізацію нічого було й мріяти. Тому кожний буряк копали вручну так званими "копачками", вручну чистили і вручну зносили в "коші", такі жолоби, збиті з дощок, що знаходилися прямо на полі. Це була своєрідна мірка. Потім їх укривали соломою, а зверху землею. Протягом зими їх вивозили на переробні заводи. так що ніколи було відпочивати  навіть узимку. Діти ж змушені були допомагати. Головами  місцевого колгоспу у 1944 - роках були: Цибульський Андрій Кирилович та Загородній Яків ........
Одного дня, коли повіяло перемогою, всі хлопчики побігли наввипередки на пагорб, звідки відкривалась гарна панорама села. Внизу, у березі, де проходила брукована дорога на Тетіїв та на Ставище, був місток (там він є і понині). Там стояла регулювальниця і червоними прапорцями подавала сигнали моторизованій радянській частині, яка передислоковувалась на захід. З центральної вулиці Стрижавки, яку називають "садибою"виїжджали машини, бронетранспортери та інша воєнізована техніка і рухалась у напрямку на Тетіїв. Йшли і піші солдати. 
Прийшла довгожданна перемога. Деякі чоловіки повернулися додому, та багато - ні. Не повернулись з війни 86 односельчан. У пам’ять про загиблих у центрі села застиг у граніті образ матері (дружині, вдові),  чиї сини і чоловіки не повернулися з фронтів. На цьому місці, біля пам'ятника, ми, живі нащадки загиблих, вшановуємо пам'ять тих, хто пожертвував своїм життям заради нашого спокійного сьогодення.
У 1945 році і по 1947 рік колгосп "Шлях до комунізму" очолював голова Кошовенко Григорій Єфремович,  який пізніше, з 1947 по 1958 роки працював головним бухгалтером. За його керівництва почали відбудовувати колгосп. У березні 1946 року Верховна Рада УРСР затвердила п'ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства на 1946 - 1950 роки. Нехтуючи потребами і можливостями людей, план передбачав менше як за п'ять років відбудувати зруйновані райони країни, відновити довоєнний рівень промислового і сільськогосподарського розвитку і навіть його перевищити. Таким чином, виснажене війною населення змушене було працювати на межі фізичних можливостей. В пам'яті жителів села Стрижавка зберігається прізвище першого післявоєнного водія - Горобця Дем'яна, адже машина була одна - єдина. Також слід згадати невтомних трактористів - механізаторів: Четверика Івана Трохимовича,  Камінчука Володимира Івановича,  Кошовенка Василя Трохимовича та  Віштаку Григорія. Це вони працювали на збережених тракторах ("ХТЗ", "ВТЗ" - універсали, "СТЗ - НАТІ"), що отримав колгосп ще до війни. За нестачею чоловічих рук бідним жінкам довелося знову сіяти, орати, молотити, доглядати худобу та ін. У 1947 році роздавали худобу навіть по домах для того, щоб її вигляділи люди. Ціна відбудови була дуже високою. Як і по всій Україні, в селі очевидним фактом було зниження реального рівня життя населення та остаточне розорення сільського господарства. На селян, що отримували мізерну платню, не поширювались соціальні гарантії, вони були позбавлені права мати паспорт, а відповідно вільно пересуватися. Також їм доводилося сплачувати великі податки, що були накладені на присадибні ділянки. 
Весною - літом 1946 року господарство села вразила посуха, яка загострила проблему кормів. Почався падіж худоби і колгоспне господарство зазнало великих втрат. До жителів Стрижавки знову прийшов голод. І це в той час, коли за межі України ешелонами вивозився хліб (лише в країни Східної Європи та Францію для підтримки комуністичних режимів було вивезено безкоштовно 1,7 млн. тон зерна)! Ціною великих зусиль і мужності наші односельчани пережили і цей голод.
Після Кошовенка Григорія Єфремовича, у 1947 році головою місцевого колгоспу став Бабенко Євмен ……., потім його змінив Очеретяний Іван Дмитрович. А головами сільської ради с. Стрижавка з 1942 по 1950 роки були: Караульщук Григорій Зотович, Арсенюк Іван Давидович, Купчик ......., Вдовиченко Юхим Пилипович, а з 1950 по 1959 роки цю посаду займав Горобець Оксень Євтухович. З січня 1959 року по лютий 1960 року Горобець О.Є. працює на посаді місцевого голови колгоспу. А з лютого 1960 року по лютий 1962 року  - він знову голова виконкому сільської ради с. Стрижавка.
      Навчання  стрижавчан відновилося після визволення нашої території від фашистів у 1944 році. Вчителі, які працювали до війни, прибули до школи, правда їх було мало.
З 1949 року директором  Стрижавської семирічної школи був Гулий Філімон Андрійович, яку очолював до 1967 року, а потім за власним бажанням, до виходу на пенсію, працював учителем історії Стрижавської восьмирічної школи.
Життєвий шлях Гулого Філімона Андрійовича – це повість про справжню людину. 
Поряд із ним майже одночасно приступив до вчительської роботи в Стрижавській семирічній школі Караульщук Антон Зотович.
Пройшовши грізними фронтовими дорогами, він, тяжко поранений, маючи звання лейтенанта, бойові нагороди, повернувся в своє рідне село і взявся за учительську роботу. Антон Зотович викладав ботаніку, географію, деякий час фізику. Тривалий час він працює завучем Стрижавської семирічної школи.

Додано (23.10.2018, 17:33)
---------------------------------------------
продовження 

 Вчителі самотужки взялися за ремонт школи, успішно його провели й розпочали навчання. Було укомплектовано 7 класів. Учителів було мало, тому навчалися в дві зміни. Підручників, зошитів, пер, ручок і чорнил не було, а тому учні приносили з дому те, що мали. Пригадує колишня вчителька Караульщук Г.А.: «Ручки робили самі учні і батьки, пера купували в місті Біла Церква на базарі. З чорнилом було вирішено питання дуже просто – діти знаходили на листочках дуба жовтенькі на колір нарости, до них вкидали  іржавого заліза / обручі з діжок /, і виходило прекрасне чорне чорнило. Я була класоводом першого класу і тільки в мене був буквар, який зберігся з 1940 року».  
  У зв'язку з тим, що приміщення школи було мале, то на Веселому хуторі навчалися 1 – 4 класи в пристосованій селянській хаті.
     Навчальний рік розпочався вчасно, але були ще труднощі, які педагогічний колектив та  адміністрація школи переборювали. З  допомогою колгоспу було організовано одноразове харчування для всіх учнів. Приміщення не відповідало тим вимогам, які потрібні для навчання.
     У 1945 – 1946 навчальному році одержали малу кількість підручників та зошитів. Колгосп у своїй майстерні зробив довгі столи і стільці в класні кімнати. Багато з педагогічним колективом працював колишній директор семирічної школи   Попельнюк К.Ф. 
     В 1945 -1946 навчальному році у зв’язку з перервою навчання у воєнні роки, дітей об’єднували у класи – комплекти,  таких комплектів у школі було три.
До Стрижавської  школи ходили  навчатися діти села Сухий Яр, Хутора Григорівка, Молочного хутора Тетіївського району, Хутора Тельман /Володарського району/ та Веселого Хутора. Правда, ці учні прибули в 5 – 7 класи.
   В 1946 – 1947 навчальному році справи по навчанню дітей покращали: з'явилися підручники, зошити, ручки, чорнило й інше навчальне приладдя. Школа була забезпечена педагогічними кадрами, але з середньою педагогічною, загальною середньою освітою після курсів і були вчителі з освітою 7 класів.
      У1950 – 1951 навчальному році було побудовано третє приміщення з двох класних кімнат. Кабінетів у школі не було, унаочнення знаходилося в шафах по класних кімнатах. Його привозили з Київського магазину наочного приладдя. Транспорт виділяв колгосп.
У зв'язку з аварійним приміщенням Сухоярської початкової школи. У 1951 році Сухоярська початкова школа була переведена в Стрижавську семирічну школу. Кількість учнів збільшилась і потрібно було більше  приміщення,  тому  керівництво колгоспу села Стрижавка передало будівлю контори, для школи: - там було 4 класних кімнати для 1 – 4 класів.
      У 1952 році поріг Стрижавської семирічної школи переступив досвідчений учитель (родом із Бесідки) Сович Павло Трохимович, він мав уже немалий досвід учительської роботи. В роки війни воював рядовим бійцем проти фашистських загарбників, визволяючи рідну Україну, братню Білорусію, потім Польщу, Чехословаччину.
За участь у битвах цю відважну людину було нагороджено орденом Слави ІІІ ступеня, медалями "За отвагу", "За победу над Германией", "орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня". День Перемоги застав солдата біля Праги.
Після війни Павло Трохимович працював учителем української та російської мов у селах району: Юрківці, Торчиці, Олександрівці, Стрижавці.
5 березня 1953 року помер Й.В.Сталін. Ця дата стала початком процесу, що згодом отримав назву "відлига". Це період знаходження при владі М.С.Хрущова.
Початок реформування на селі було покладено на вересневому 1953 Пленумі ЦККПРС, який намітив заходи, спрямовані на піднесення сільського господарства. Так, передбачалося укріплення матеріально - технічної бази господарств, матеріальне заохочення мешканців села, підвищення закупівельних цін на сільгосппродукцію, зменшення податків на присадибне господарство, списування заборгованості колгоспів, поліпшення якісного складу керівників сільськогосподарських підприємств тощо. Завдяки цим заходам сільське господарство вперше за довгі роки стало рентабельним.
Сільку раду очолював Горобець Оксень Євтухович - "людина - легенда", взірець порядності, дисципліни, відповідальності та небаченої відданості селу. За високі показники в сільському господарстві нагороджений орденом «Жовтневої революції». В 1960 році був обраний депутатом Київської обласної Ради. За добросовісне відношення до дорученої справи неодноразово заносився до районної дошки пошани. Його ім’я запам’яталося стрижавчанами як людини високоінтелігентної,порядної, чесної, високих моральних чеснот.
Після Оксеня Євтуховича на посаді голови сільської ради перебували: Федун Дмитро ....., Куценко Павло Семенович, Федун Василь Тодосьович.
А колгоспне господарство "Шлях до комунізму" в часи хрущовської відлиги, як вже зазначалось, після Очеретяного Івана Дмитровича знову очолив Кошовенко Григорій Єфремович, потім, на початку 1960-х років - Шульга .......
В цей час, а саме у 1956 році в селі відбулося чимало важливих подій: масова радіофікація, побудова громадою села нового клубу. В 1962 році у кожній оселі засвітилася електрична лампочка ("Ілліча") та побудовано й відкрито в селі дільничу лікарню з пологовим відділенням. Завідуючим лікарнею був… Гаврило Данилович, а акушеркою - …. Галина Прокопівна. 1964 року вступає в дію і нове приміщення для школи - восьмирічки. Жити стало краще, жити стало веселіше!
У 1959- 60 та у 1962 - 1972 роках, коли головою колгоспу був Горобець Оксень Євтухович, був побудований млин та приміщення для магазинів "Продовольчі товари", "Промислові товари", хоча функціонував і магазин, відомий всім, як "залізний" (у старому приміщенні, збудованому з цегли панів Ліпковських). Першими мельниками були Савлук Василь Андронович та Рудий Петро Данилович.  Вражає своїми спогадами тоді діюча аптека, що розташовувалась в окремому приміщенні біля двору Банівського Петра Францевича. Таке враження, що там було все! До того ж ідеально чисто та прибрано. Санітаркою там працювала Комаха Тетяна. Біля млина у 1950 - 60 роки (нині футбольне поле) розташовувалась ферма, що складалась з конюшні, корівника, свинарника, телятника та двох комор. Була там також кузня та їдальня.
Головою виконкому сільської ради став у …..  Гайдайчук Василь ….
    На загальних зборах колгоспників було ухвалено будувати нове приміщення для школи, яке збудовано в 1963 році і мало  8 класних кімнат. Проте  за рішенням Тетіївського районного виконавчого комітету депутатів трудящих це приміщення було передано для дільничної лікарні і розпочато побудову нового приміщення на 8 класних кімнат, яке завершено в 1964 році. Цього ж року було обладнано фізичний, хіміко – біологічний кабінети та піонерська кімната. В приміщенні, де знаходилася сільрада та відділення зв'язку, було обладнано майстерню з двох кімнат та бібліотеку з читальною кімнатою.
    Істотним недоліком було те, що на цей час у школі не було харчування. Та в 1973 – 1974 навчальному році директором школи Прокопенком О.П. було добудовано приміщення кухні і створено їдальню на 50 місць, де школярі харчувалися учні 1 раз, а учні продовжених груп – 2 рази. Кабінети фізичний і хіміко – біологічний були забезпечені наочним приладдям і меблями, школа художньо оформлена. 
   Проходили роки. Колгосп поступово загоював рани, нанесені війною. Пройшли десятиріччя, за які було повністю відроджено господарство колгоспу. З'явились нові машини, і в достатній кількості. З'явились і кадри, які навчались у Сухоярській початковій школі та Стрижавській восьмирічній школі.

Додано (23.10.2018, 17:35)
---------------------------------------------
... продовження

Працюючи над практичним виконанням постанови № 1111 «Про дальше вдосконалення, виховання учнів загальноосвітніх шкіл та підготовки їх до праці», педагогічний колектив чимало уваги приділяє трудовому навчанню і вихованню учнів.
З метою підготовки трактористів для сільського господарства в школі вивчався курс тракторної справи. При допомозі облвно школа придбала трактор Т – 40 для практичної їзди. Дівчата 9 – 10 класів вивчали курс операторів машинного доїння. Частина випускників уже працювали в колгоспі. У зв'язку з тим, що частина учнів проживає на відстані 3 – х км, колгосп «Україна» закупив автобус і щоденно здійснював підвіз учнів до школи.
Відбулися великі зміни в якісному складі педагогічного колективу.
Педагогічний колектив налічував 26 чоловік. З них 22 чоловіки мали вищу освіту, чотири вчителі - середню спеціальну .
В 4 – 10 класах навчальні предмети викладали вчителі, які мали вищу освіту.
За 4 роки зміцніла матеріальна база навчально – виховної роботи. Школа отримала 7 телевізорів, 2 магнітофони, кодоскоп. Спільно з шефами вирішено питання про придбання стрілецької зброї для початкової військової підготовки, лиж, спортивного інвентаря, було обладнано спортивний майданчик. Великі зміни

Прикріплення: 8050904.jpg(89.2 Kb) · 2461769.jpg(86.0 Kb) · 7147533.jpg(79.8 Kb) · 1973945.jpg(50.9 Kb)


Повідомлення відредагував Avesta - Вівторок, 23.10.2018, 17:27
 
ViktorДата: Середа, 24.10.2018, 10:44 | Повідомлення # 10
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1642
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Из истории звенигородского вооруженного восстания

К Звенигородки пришло к сообщению о восстании в Таращанском уезде. 8 июня 1918 года в с.Стрижавка этого же уезда начали сосредоточиваться повстанческие отряды. На следующий день немецко-гетманский карательный отряд обстрелял село из артиллерии и вступил к населенному пункту. Однако на помощь повстанцам подошли казацко-крестьянские отряды из соседних сел. Каратели были разгромлены. До 10 июня в руках повстанцев были Пъятигиръе, Плоское, Жашкив. Под Жашковом казаки разгромили большой немецкий отряд, захватили артиллерию. 12 июня повстанцы атаковали м. Тараща. При поддержке мещан и отрядов, которые подошли из сел Улашивка, Керданов, Лисовичи город был взят. Немецкие войска и гетьманци убежали в направлении Белой Церкви. Таращанский повстанческий штаб 11 июня выдал приказ о создании во всех селах и волостных местечках уезда охранительных казацких сотен, а 19 июня вышел приказ о проведении учета мужчин в возрасте от 20 до 40 лет и распределение их за военными специальностями. Таращанци установили связки с отдельными отрядами Звенигородского, Уманского, Васильковского, Сквирского, Каневского и других уездов. Однако через несколько дней они вынуждены были оставить Таращу.

Журнал «Военная история» №2 за 2002 год

Восстание в Таращаноком уезде началось почти одновременно с Звенигородским. «Происходившие в последние дни беспорядки в соседнем Звенигородском уезде отразились несомненно и в Таращанском уезде», – доносил таращанский уездный староста киевскому губернскому старосте. Основное ядро повстанческих отрядов, как сообщается в том же донесении, составилось «из вернувшихся с фронта солдат».
Повод к восстанию крестьян в деревнях Янышевке и Стрижевке, где началось общее восстание Таращанского уезда, был тот же, что и в селе Лисянке, Звенигородского уезда. Действия германских карательных отрядов и местных гетманских властей, «направленные к восстановлению порядка в уезде вообще и к возвращению разграбленного у землевладельцев имущества в частности, вызвали усиленное брожение среди крестьянского населения».
На помощь восставшим в Янышевке и Стрижевке поднялись крестьяне соседних сел: Ставища, Лук, Олыпаницы, Пятигор, Исашкова, Плоского,- Острой Могилы и др. 8 июня повстанческие отряды стали концентрироваться е селе – Стрижевке. 10 июня партизаны разбили и обратили в бегство гайдамацкий отряд атамана Горемыки. 11 июня сводный германо-гетманский отряд под командой германского коменданта Ляудева занял Ставище. B этот же день произошел бой между германо-гайдамацкими отрядами и повстанцам села Янышевки. На этот раз исход боя решило артиллерийское превосходство немцев. Артиллерийскими снарядами была сожжена почти вся Янышевка. Однако, когда к янышевцам подошла помощь из соседних сел, немцы позорно бежали в Таращу, не приняв боя.

Журнал «Вопросы истории» №01-02 1942 год / Часть I


Санкт-Петербург
 
Форум » Історія Ставищенщини » Історичні факти » село Стрижавка (Стрижавка в прошлом и настоящем)
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Пошук:


Ставище © 2018