|
Люди, история, времена
|
|
| Viktor | Дата: Четвер, 04.09.2008, 13:11 | Повідомлення # 1 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1988
« 11 »
Країна: 
Статус:  | Исторические факты об известных людях, которые родились, жили, были проездом в Ставищенском районе или внесли свою лепту в развитие и благополучие района.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: П`ятниця, 22.11.2019, 08:12 | Повідомлення # 331 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1988
« 11 »
Країна:
Статус: | Осуховский Аркадиуш Густав, герба Гоздава (12.01.1878-26.08.1956), сын Феликса Осуховского и Анастасии Зброской.
Детство Осуховский провел в родительском доме, на его воспитание и формирование патриотического мировоззрения повлияло участие отца в Январском восстании. Имел брата и пять сестер. Учился в русской гимназии в Радоме. В 1898 году поступил на факультет естественных наук. Однако вскоре был исключён за участие в патриотических действиях студентов. В 1899 поступил на агронома в политехнический институт в Риге, окончил его с дипломом в 1903.
После окончания учебы он прошел двухлетнюю практику в имении гр. Владислава Браницкого в Ставищах и должен был работать там в администрации поместья, но по семейным обстоятельствам не принял этой работы.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Четвер, 28.11.2019, 19:27 | Повідомлення # 332 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1988
« 11 »
Країна:
Статус: | Владимир Ефимович Андриенко (1937-2003) – известный ученый, доктор экономических наук, педагог, общественный деятель, автор газеты «День». Делом всей его жизни была статистика.
Владимир Ефимович Андриенко родился 1 января 1937 года в городе Жашкове Черкасской области. Его отец, Ефим Терентьевич, погиб на фронте при освобождении Житомирской области в 1944 году. Его мать, Анна Антоновна, оставшись с несовершеннолетними детьми, была вынуждена перебраться в село Юрковка Ставищенского района, где и прошли детские и школьные годы Владимира Ефимовича.
Андриенко прошел вместе со статистикой путь от разъездного инспектора ЦСУ до доктора экономических наук, проректора по учебно-методической и научной работе Института подготовки специалистов статистики и рынка, первого заместителя заведующего аналитическим отделом секретариата Верховной Рады Украины.
1975. За рабочим столом.
Владимир Ефимович оставил после себе большое научное наследие. Его основоположный труд «Статистические индексы в экономических исследованиях». Кроме больших научных фундаментальных работ Владимиру Ефимовичу принадлежит авторство около 200 статей, напечатанных в сборниках, журналах и газетах.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: П`ятниця, 29.11.2019, 20:19 | Повідомлення # 333 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1988
« 11 »
Країна:
Статус: | 
Комитет по коневодческим хозяйствам в Галиции, по просьбе Юзефа Скарбка Боровского, просит Министерство сельского хозяйства направить комиссию в Ставище, где будет проведён аукцион лошадей из знаменитого стада гр. Браницкого, купить жеребцов оригинальной крови для Галиции. Министерство удовлетворило запрос комиссии и выделило для этой цели 10 000 злотых, делегировав со своей стороны для той деятельности гр. Логофетти. Комитет по коневодству выбрал Юзефа Боровского. Их будет сопровождать главный ветеринар пан Хоффнер. Комиссия выезжает сегодня в Ставище; по дороге заедут до Белой Церкви, и вернутся обратно в Славуту.
Газета "CZAS", №251, 3 ноября 1882
Покупка лошадей.
Отправленная от Министерства сельского хозяйства и комитета по разведению лошадей в Галиции комиссия, состоящая из полковника гр. Логофетти, пана Юзеф Скарбка Боровского и главного ветеринара пана Хоффнера в Ставише, где проходил конный аукцион, из известного стада гр. Браницкого, купили для Галиции четыре жеребца оригинальной крови, по сравнительно низкой цене 5468 рублей.
Газета "CZAS", №268, 23 ноября 1882
В Ставищах, (Киевская губерния) 6 дня этого месяца, состоялась ежегодная продажа через аукцион арабских, английских, англо-арабских лошадей и першеронов из стада гр. В. Браницкого, владельца Ставищ. Продажи, по сравнению с прошлыми годами, несмотря на то, что съезд торговцев был очень значительным, были не очень оживленными. К торгам присоединились, среди прочих, присланный конюх Императора австрийского и присланный конюх Султана турецкого.
Самые дорогие кони были куплены посланником австрийским: один за 2000 руб., второй за 1500 руб. и третий за 955 руб. Турецкий посланник купил пару англо-арабских лошадей за 2300 руб. Першероны не были куплены, хотя их цены, при высокой стоимости вставленных на торги образцов, были совсем не высоки, и с 300 руб. не двигались. Всего было продано 40 лошадей, а самая дорогая из них была продана за 2000 руб., и самая дешевая, 18-летняя кляча, за 51 руб.
Газета "CZAS", №269, 24 ноября 1882
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Неділя, 01.12.2019, 20:01 | Повідомлення # 334 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1988
« 11 »
Країна:
Статус: | Газета "Приладобудiвник", 8 июня 1983
Шефство: Ставищенський Приладобудiвний завод – Розкiшнянська середня школа
Изображение в лучшем качестве здесь.
Материал предоставил Виталий Ференец
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Субота, 07.12.2019, 19:49 | Повідомлення # 335 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1988
« 11 »
Країна:
Статус: |  
Как выяснилось, Ставище посещала баронесса, которая является внучкой Байрона.
Осенью 1884 года, на приёме в Наместническом дворце города Львова было много присутствующих, в том числе Энн и Улфрид Блант:
"Среди многочисленных гостей всеобщее внимание уделяли лорду Блант и его супруге леди Энн, которая является внучкой Байрона. Лорд Блант, автор прекрасного и глубокого исследования, основанного на Аравии, совершал с супругой длительные поездки по Аравии и восточным странам; он также является знатоком тамошних отношений, а также большим любителем и опытным заводчиком арабских лошадей. Господа Блант прибыли в Галицию для посещения гр. Потоцких в Ланьцуте, где они провели несколько дней. Со Львова едут в Антонины, в имение гр. Потоцких на Волыни, чтобы осмотреть местный конный завод, а оттуда в Ставище, собственность гр. Браницких в Украине. Из Ставище господа Блант уезжают через Одессу в Константинополь, намереваясь совершить новое путешествие по востоку".
Газета "CZAS", №224, 28 сентября 1884
Энн Изабелла Ноэл Блант, 15-я баронесса Ве́нтворт (1837-1917) – английская путешественница. Внучка лорда Байрона. Посетила в сопровождении мужа Восток, изучив преимущественно долину Евфрата и Аравию, покупая арабских лошадей у бедуинских племен и египтян.
Уилфрид Скоэн Блант (1840-1922) Английский поэт, антиимпериалист, испытывавший симпатию к угнетённым нациям, выступал за самоуправление Индии, Египта и Ирландии
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: П`ятниця, 13.12.2019, 08:10 | Повідомлення # 336 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1988
« 11 »
Країна:
Статус: | 6 сентября 1893 года в Варшаве князь Здислав Любомирский (1865-1943) женился на графине Марии Браницкой (1873-1934), дочери Владислава Михаила Браницкого и Юлии Потоцкой.
 
Мария Любомирская (Браницкая) и Здислав Любомирский
ХРОНИКА
"Варшавский курьер" пишет: Завтра состоится свадебная церемония в семье гр. Браницких. Свадьба графини Браницкой, дочери гр. Владислава из Ставища, с князем Здиславом Любомирским, состоится в церкви Святого Александра. Этот храм будет замечательно украшен. В 10 утра прибудет Его Преосвященство архиепископ Винсент Хосцяк Попель и совершит обет на поминание невест. После завершения богослужения достопочтенный архиепископ в окружении многочисленного духовенства совершит Таинство брака. Никаких входных билетов не будет и храм для всех будет открыт.
Газета "CZAS", №203, 6 сентября 1893
— Свадьба. "Газета Польская" пишет: сегодня в 1 час полудня, Его Преосвященство архиепископ Попель благословил в костёле Святого. Александра в Варшаве, брачный союз между гр. Марией Браницкой, дочерью Владиславовских Браницких из Ставища, и князем Здиславом Любомирским, сыном князей Тадеушевских Любомирских. Костёл, украшен коврами и экзотическими растениями, был открыт для публики и заполнен толпами, которые также покрыли площадь перед храмом. Большая свадебная вечеринка, состоящая из представителей аристократии из самых отдаленных уголков страны, была проведена после свадебной церемонии во Фраскати*, здешней резиденции родителей невесты.
Газета "CZAS", №205, 8 сентября 1893
*) Фраскати – традиционное название района, расположенного в Варшаве к востоку от площади Трёх Крестов, на террасе, выходящей на набережную Вислы.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Понеділок, 10.02.2020, 09:18 | Повідомлення # 337 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1988
« 11 »
Країна:
Статус: | 
Фотограф Ф.И. Михалевский, Ставище, Таращанский уезд
Семья Кренцис проживавшая в Ставище в 19 – начале 20 века (фотография 1907 года).
Из этой семьи нам известен Кренцис Берко Фаилевич, по всей видимости, самый старший на фото.
Известно, что он торговал колониальным и гастрономическим товаром, а также фруктами (Вся Россия: Русская книга промышленности, торговли, сельского хозяйства и администрации, том 1, Санкт-Петербург, 1899), а также имел право на участие в выборах в Государственную Думу (Список лиц имеющих право участия в выборах в Государственную Думу по 2-му съезду городских избирателей Таращанского уезда, Киевской губ., 1907 г.).
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Неділя, 01.03.2020, 13:31 | Повідомлення # 338 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1988
« 11 »
Країна:
Статус: | 
Л. Остроушко – Безвинні жертви із села Гостра Могила
В 1938 році у Ставищенському районі на лаву підсудних потрапило 30 жителів району. Серед них – восьмеро із села Гостра Могила: Денис Гордійович Омельчук, Семен Климентійович Омельчук, Прокіп Костянтинович Хавринюк, Михайло Іванович Сидорянський, Северин Андрійович Куницький, Василь Степанович Ступницький, Іван Антонович Вакулик, Василь Антонович Кублій. Два вчителі, ветфельдшер і п’ятеро колгоспників.
Всі 30 осіб були заарештовані протягом лютого–березня 1938 року Ставищенським районним відділом НКВС Київської області. 25 квітня того ж року особливою трійкою при Управлінні НКВС Київської області всі вони засуджені до найвищої міри покарання по звинуваченню у тому, що були учасниками контрреволюційної повстанської організації, що начебто існувала в ряді сіл Ставищенського району. Розстріляні вночі 19 травня 1938 року, поповнили своїми тілами довгий час замовчувану безіменну могилу у Биківнянському лісі під Києвом.
В 1956 році всі 30 визнані безпідставно репресованими, реабілітовані.
Схилимо голови перед їхньою пам’яттю.
Детальніше розповімо про одну родину із Гострої Могили, яка зазнала безпідставних політичних репресій.
На рубежі двох віків – ХІХ і ХХ у родині селянина-бідняка Дениса Швеця народився ще один син, якого назвали Кирилом. «Відчуваю серцем, що цей стане продовжувачем нашого незаможного роду і зуміє хоч своїм дітям дати достаток і людське життя», – так полюбляв батько пестити Кирилка, який з ранніх літ відзначався кмітливістю і працелюбністю.
Село Гостра Могила типове за умовами життя. Безземелля до революції, сподівання, віра, що врешті-решт хлібороб отримає вимріяну віками землю, віра у пропагандистське більшовицьке слово про те, що колгосп – то порятунок, процвітання і добробут. Брати Андрій та Кирило Швеці у 30-ті роки безвинно потрапили під колеса сталінського терору, своїми поневіряннями і стражданнями ще раз засвідчили істину, яку деякі засліплені, зашорені ідеологічними догмами «борці за комуністичні ідеали» не хочуть бачити і визнавати до цих пір. Тоталітарна система, прикриваючись багатообіцяючими і пустими гаслами, спираючись на антигуманну і безжалісну каральну машину, по своїй суті завжди проводила ворожу політику до селянина-трудівника.
Андрій Швець був старший за Кирила на 8 років. Та доля обох їх зрівняла багато в чому. Безжалісні сталінські катівні не дивилися на вік заарештованих. І якщо старший із братів ще застав громадянську війну, кілька місяців служив рядовим у петлюрівській армії, носив і червоноармійського кашкета, то молодший, крім недовгої служби рядовим в армії, нічого не знав і не бажав знати, окрім праці на землі.
Військовий прокурор військової частини 4392, військовий юрист 1-го рангу Любович, розглянувши меморандум Білоцерківської оперативно-слідчої групи на Швеця Кирила Денисовича, бригадира колгоспу «Червона Нива» у селі Гостра Могила, видав 11 липня 1938 року таку ухвалу: «Беручи до уваги, що із вказаного меморандума випливає наявність злочинів, передбачених статтями 54-8, 54-2, 54-11 КК УРСР, а це проявлялося у тому, що він є учасником контрреволюційної-повстанської організації, а тому, керуючись статтями 143, 145 і 156 КПК УРСР, постановив відправити К. Д. Швеця до Білоцерківської тюрми».
Сім’я Данила Швеця до революції складалася з 14 душ, з яких восьмеро дітей. Бідняк-бідняком. У власному господарстві його син Кирило мав усього 2 гектари землі, стару хату, корову і коня. На момент вступу до колгоспу володів 25 сотками городу. Та це не завадило слідчим написати до офіційного документу, що перед ними куркуль, а в минулому – петлюрівець. Гостромогильська сільська рада представила слідству довідку, з якої випливало, що Кирило Швець, батько трьох синів, доброзичливий і сумлінний колгоспник, працював три роки старшим конюхом, а потім бригадиром рільничої бригади. За отримання високих урожаїв цукрових буряків преміювався, приймав активну участь у політичних кампаніях, сумлінно виконував доручення.
Конюха Андрія Швеця було заарештовано 18 липня 1938 року. Звинувачення стандартне: «Контрреволюційна діяльність, член повстанської контрреволюційної організації».
Спільний звинувачувальний висновок на обох братів було підписано у Білій Церкві 14 вересня 1938 року. У ньому читаємо: «Контрреволюційноповстанська організація ставила своїм завданням повалення існуючого радянського ладу і відокремлення України від СРСР шляхом підняття повстання у тилу Червоної Армії в період оголошення війни капіталістичних держав Радянському Союзу».
21 жовтня 1938 року Особлива нарада при НКВС СРСР засудила Андрія до 8 років виправно-трудових таборів, Кирила – до 5 років. До Гострої Могили вони так і не повернулися. Хліборобам були приготовані інші могили – безіменні, далекі.
У звинувачувальному висновку про Андрія та Кирила Швеців йшлося про затятих підпільників, активних учасників контрреволюційної організації, які в селах Ставищенського району створили повстанські групидля підпільної антирадянської роботи, спрямованої на підрив радянської влади, трудової дисципліни в колгоспах, поширювали провокаційні чутки про поразку радянської влади в наступній війні, займались залученням до організації нових осіб і готували їх до збройного повстання.
Не можна без болю і співчуття читати звернення засуджених братів до найвищих органів влади з проханням розібратися, встановити істину.
Ось що писав Кирило до Верховної Ради Союзу РСР із міста Солікамська Пермської області, де відбував «покарання» у 2-му загоні 4-го відділення Усольтабору:
«Мені пред’явлено звинувачення, наче б то я був повстанцем у 1921 році. Так я не винен. І вини своєї не визнав. Три дні мене протримали, весь час вимагаючи одного – визнати вину. На четверту добу мені пред’явили звинувачення, що я, наче б то, агітував колгоспників, щоб вони не працювали, бо вони отримують на трудодні гнилий хліб. Я від цього відмовився. Після цього вночі мене викликав слідчий, вимагав, щоб я підписав готовий протокол. Я знову відмовився. Тоді я зазнав лютих катувань, після яких довелось підписати всю брехню на себе».
У квітні 1939 року із Усольських таборів писав скаргу до Генерального прокурора СРСР і Андрій Швець:
«...Я був активним учасником колективізації і боровся з куркульством, докладав усіх зусиль для створення з ядра бідняків нашого району міцного колгоспу. Протягом ряду років займав відповідальні пости голови і завідуючого хати-лабораторії, досяг того, що колгосп «Червона Нива» став одним з передових у районі, а тому мій арешт органами НКВС, а також пред’явлені звинувачення були для мене повною несподіванкою.
Переконавшись, що законним шляхом провокаційних зізнань від мене не доб’ється, слідчий почав застосовувати заходи фізичного впливу: побої, голод, позбавлення сну, погрози та інші нелюдські знущання, що доводили мене до втрати свідомості і непритомного стану. Ось завдяки таким методам я змушений був підписати все, що вимагав від мене начальник НКВС.
В довершення всього на очну ставку проти мене викликав двох громадян нашого села – Черкасенка Мусія і Поліщука Панаса. У час свого головування в колгоспі я першого викрив у підробці грошових документів, а другого за саботаж зняв з посади рахівника. Зрозуміло, що, маючи зі мною особисті рахунки, а також за вказівкою слідчого громадянина Лазарєва подібні свідки давали явно брехливі свідчення, прагнули звинуватити мене у контрреволюційній діяльності...
Не відчуваючи за собою ніякої вини, будучи відданим радянській владі і партії, прошу Вас, громадянин Верховний прокурор, владою Вашого нагляду справу мою переглянути, звільнити мене від незаслужено тяжкого покарання».
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Неділя, 01.03.2020, 13:33 | Повідомлення # 339 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1988
« 11 »
Країна:
Статус: | Л. Остроушко – Безвинні жертви із села Гостра Могила (продолжение)
Писав 11 червня 1939 року Андрій Денисович Швець і Всесоюзному старості М. І. Калініну:
«...Я одним з перших поступив у колгосп. Ще до організації колгоспу брав активну участь у громадській роботі, в 1922 році був членом сільської ради і комнезаму, з 1930 по 1933 рік – головою колгоспу. В 1935 році мені вдалося організувати зразкову в усьому районі хату-лабораторію. А в 1936 році, знову будучи обраним головою колгоспу, я добився врожаю цукрових буряків 500 центнерів з гектара, за що колгоспниці були премійовані запрошенням на з’їзд ударників.
Я все життя проводив у напруженій праці, твердо вірячи в силу і міць радянської влади, не був членом ніяких контрреволюційних організацій і антирадянських угрупувань. Та ось, будучи конюхом у колгоспі, 17 липня 1938 року мене заарештовують Ставищанським райвідділом НКВС і відправляють у Білоцерківську тюрму. Характерне те, що ордера на арешт мені не було пред’явлено і причини арешту не повідомлялись.
Мені було пред’явлено звинувачення в організації банд в 1918 році, підтримці повстанкому в 1922 році, коли я був членом комнезаму.
Я категорично відкинув ці звинувачення. Тоді слідчий почав застосовувати до мене так звані методи фізичного впливу, тобто, шляхом нанесення побоїв, голоду, конвеєра і інших витончених катувань, чим доводив мене до такого фізичного і повного больового стану, що переді мною поставало питання: дотримуватись правди і не підписувати тих дико-брехливих, сфабрикованих самим слідчим свідчень, і бути покаліченим від звірячих знущань ката-слідчого і його помічників, чи підписатись і уникати фізичних мук, а потім уже шукати захисту перед Вищими властями Союзу. Я вибрав останнє, підписав усе, чого вимагав слідчий.
Особлива нарада дала мені 8 років виправно-трудових таборів. Відбуваючи тепер тяжке, незаслужене і ганебне покарання, я звертаюсь до Вас, Михайле Івановичу, з великим проханням: не залиште це моє звернення без уваги, допоможіть скинути прокляте тавро 50-ї статті, реабілітувати перед трудовим суспільством, знову повернути мене в сім’ю трудового народу. Вірю, що я знайду у Вас правду, ту велику правду, яка повинна яскраво світити у Союзі Соціалістичних республік».
Хай автору розповіді про муки і поневіряння братів Швеців із Гострої Могили читачі пробачать нинішнє, на перший погляд, дещо наївне риторичне звернення-докір до Всесоюзного старости Михайла Івановича Калініна, люб’язного дідуся, що привітно дивився на своїх сучасників із фотографії у шкільних підручниках та з плакатів під час урочистих парадів і демонстрацій. Давно ви, Михайле Івановичу, вічним сном спите біля кремлівської стіни у Москві. Мир, як кажуть, праху Вашому. Пригадуються рядки вірша, у якому говорилось про чуйність Калініна до скарг трудящих, про його виняткову привітність до людей. Особливо це, стверджував поет, проявилось у нелегкі години для нашої країни. У Калініна, у всесоюзного старости, люди знаходили розуміння і захист. Чому ж тоді, в 1939 році, Ви, Михайло Івановичу, не звернули уваги на цей крик невинної душі трудового українського селянина? Розумію, розумію, просто фізично не міг прочитати особисто бодай невелику частину листів, що надходили на ім’я голови найвищого законодавчого органу країни. Розуміємо й інше, знаючи, що, виявляється, навіть дружина самого Калініна була репресована і перебувала безвинно в таборах. Та все ж, Михайле Івановичу, прийміть докір за те, що не зуміли допомогти багатьом тисячам несправедливо скривдженим і засудженим. То ж служили ви, за великим рахунком, негідній справі, уособлюючи собою, хай навіть номінально, державну владу нелюдської, деспотичної системи.
Писала до Президії Верховної Ради СРСР і дружина Андрія Денисовича Горпина Дмитрівна, мати його тоді ще малолітніх дітей. Писала, як гірко живеться дружині і дітям «ворога народу» і яким сумлінним трудівником був її невинно засуджений Андрій, як його в тюрмі по-звірячому били і змусили підписати неправдиві показання. Били слідчий Ставищенського РВ НКВС Піскун і начальник Лазарєв.
Але ніхто не поспішав реагувати на такі звернення, повні болю відчаю несправедливості.
2 червня 1940 року помічник прокурора Київської області із спеціальних справ Брагінський, розглянувши в порядку нагляду справу підсудних А. Д. Швеця та К. Д. Швеця, очевидно, це і було викликане згаданими вище листами-скаргами, знайшов:
«Швець Андрій Денисович і Швець Кирило Денисович, у минулому активні учасники петлюрівської армії, учасники контрреволюційної організації «Просвіта», будучи незадоволеними існуючим ладом, проводили контрреволюційну підривну роботу у колгоспі, поширювали провокаційні плітки про близькість війни і загибель радянської влади в наступній війні, здійснювали антирадянську діяльність, спрямовану проти заходів партії і уряду».
Постанова помічника прокурора області була короткою:
«Скаргу Швеця А. Д. і Швеця К. Д. відхилити і нагальне виробництво зупинити». І ні слова по суті справи, ні найменшого реагування на грубе порушення законності, на факти фізичного знущання над арештованими в процесі слідства, над тим, як вибивались їх самозвинувачення.
Додамо лише, що цього разу у прокурорському висновку «Просвіта» однозначно названа контрреволюційною організацією.
Повідомлення про вибуття із Гулагу засудженого Швеця А. Д. датується 12 квітня 1942 року. Причина – смерть. Ще одна. Болюча, страшна.
І тільки в період хрущовської «відлиги» настав час реабілітації невинно засуджених братів.
22 травня 1956 року до Президії Київського обласного суду надійшов прокурорський протест (в порядку нагляду), в якому прокурор вважав постановутОсобливої наради при НКВС СРСР від 21 жовтня 1938 року стосовно Швеця А. Д. і Швеця К. Д. неправильною і такою, що повинна бути відміненою.
30 травня 1956 року постановою президії Київського обласного суду брати були реабілітовані. На жаль, ця звістка вже не застала їх у живих. Пошта принесла довідки рідним у Гостру Могилу на Андрія Денисовича Швеця 13 червня 1956 року, а на Кирила Денисовича Швеця в березні 1962 року.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Субота, 14.03.2020, 18:53 | Повідомлення # 340 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1988
« 11 »
Країна:
Статус: | Каталог иллюстрированный Выставка польского искусства 1764-1886 годов, Львов, 1894
1160. Захват Ставищ. В середине гетман Чарнецкий, тяжело раненый, падает с сивого коня, вставшего на дыбы. Рыцарь бросается к нему на помощь. На заднем плане польская армия, прорывающаяся через частокол.
Подпись, внизу справа «H. Pillati»*. Холст, масло, высота 80 см, ширина 100 см.
Собственность ксендза Адама Сапеги во Львове.
*Хенрик Пиллати (1832-1894) – польский исторический художник, график, иллюстратор, карикатурист.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Неділя, 22.03.2020, 16:43 | Повідомлення # 341 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1988
« 11 »
Країна:
Статус: |   
Яценко Янина Яковлевна – основатель и застройщик Полтавского дендропарка, автор проекта «Парк на поле Полтавской битвы» (сейчас – «Полтавский городской дендропарк»), дендролог.
Родилась 31 мая 1926 в местечке Ставище Киевской области, росла в Полтаве. Отец, известный селекционер, кандидат сельскохозяйственных наук Яценко Яков Лукич, работал на Полтавской сельскохозяйственной опытной станции.
После школы Янина Яковлевна поступила в строительный университет. Продержалась год на "тройках", а практика штукатуром закончилась в больнице. Плюнув на все, девушка отправилась в Харьковский сельскохозяйственный в полной уверенности, что агроном-плодоовощевод из нее выйдет куда лучше. В 1950 году закончила факультет плодоовощеводства Харьковского сельскохозяйственного института. До 1955 года, работала в Виннице в школе по подготовке председателей колхозов, а с 1955 года начала преподавать курсы «Лесоводство и лесомелиорации» и «Овощеводство» в Полтавском сельскохозяйственном техникуме. В 1960-х годах в СССР решили заняться глобальным озеленением. Кандидатуру Янины Яковлевны на роль создателя парка в Полтаве подкинули педагоги аграрного техникума.
В апреле 1962 года Янина Яценко переходит на работу в Райстройуправление по озеленению инженером только что созданного «Парка на поле Полтавской битвы». Как инженера дендропарка, спроектировала дендрологический часть этого объекта на площади более 100 га. В поисках посадочного материала Янина объездила все парки европейской части СССР. Редкие экземпляры она привозила даже за пазухой. В итоге удалось собрать 40 видов разных хвойных пород, сиреневую рощу с 10 немецкими сортами. Экзотических кустов и деревьев в парке было около 400 штук.
С 1964 года работала в Горкомхозяйстве инженером по благоустройству, где заведовала сектором озеленения всего областного центра. С 1977 года, когда Полтавский городской парк стал заповедным, Янина Яценко работала его дендрологом. С этой должности ушла на пенсию в 1990 году. Умерла в 2016 году.
После ухода на пенсию, вместе с ней исчезла и охрана парка. Туя быстро очутилась на базаре – в цветочных композициях, редкие экзоты перекочевали на дачи полтавчан… Только последние несколько лет народ опомнился, власть начала устраивать в дендропарке субботники. Благодаря педагогам и ученикам из школы №9, волонтерам детище Яценко не пропадет. Здесь не только народ отдыхает – проводятся слеты художников, проложен велосипедный маршрут.
Парк входит в десятку лучших парков Украины, был посажен руками маленькой, скромной женщины, который по праву заслужил звание парка-памятника садово-паркового искусства общегосударственного значения.
При создании полтавского дендропарка был учтен бесценный опыт Тростянецкого, Софиевского, Александровского парков.
В 2011 году Янина Яковлевна получила престижную международную награду от Фонда Жака Роше «Земля Женщин» («Terre de Femmes»), за созданный на 130 гектарах дендропарк.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Вівторок, 07.04.2020, 17:44 | Повідомлення # 342 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1988
« 11 »
Країна:
Статус: | 
Ерастов Степан Иванович, был в Ставище проездом. Сохранились его небольшие воспоминания.
К концу лета 1881 года он решил отправиться в Петербург для продолжения университетского образования, но прежде решил побывать в Умани и на месте поагитировать в пользу украино-фильства в среде слушателей Училища земледелия и садоводства:
«До Білої Церкви доїхав залізницею. … Далі на Умань залізниці ще не було, і я найняв дядька з кобилицею, впряженою в надзвичайну труську повозку. … День ми їхали до Ставищ, а день до Умані. І обидва дні на питання, через чию землю ми їдемо, візник відповідав: «Браницького».
…
«В Ставищах, як звичайно по усіх містечках, головним місцем була площа, на якій стояла церква, а навкруги площі мешкали самі крамарі євреї, і уся торговельна і економічна справа була в руках євреїв».*
*Ерастов Степан «Спогади», архивный фонд НАН Украины, фонд 181.
Степан Иванович Ерастов (1856-1933) – украинский общественно-политический деятель, меценат украинского культурного движения на Кубани, один из основателей Украинской Центральной Рады.
Студент Эрастов участвовал в «словарных собраниях», устраивавшихся Владимиром Бонифатьевичем Антоновичем у себя на дому. На собраниях участники, преимущественно студенты, совместно обрабатывали материал для будущего словаря украинского языка. Был Степан Иванович завсегдатаем литературных журфиксов у историка Александра Яковлевича Конисского. В Женеве познакомился с Михаилом Петровичем Драгомановым, далее общаясь с ним как ученик-однодумец.
Известность в украиноязычной среде этот русский человек приобрёл тем, что во время пребывания в Праге, в 1875–1876 гг., издал первый полный (в двух томах) сборник «Кобзаря».
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: П`ятниця, 10.04.2020, 22:12 | Повідомлення # 343 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1988
« 11 »
Країна:
Статус: | Памятная книжка Киевского учебного округа на 1899 год. Часть I. Киевская губерния, Киев, 1899
Сельские двухклассные начальные народные училища.
1. Красиловское, в с. Красиловке Красиловской волости, основано в 1874 г., преобразовано из одноклассного в двухклассное училище в 1888 г., помещение в доме, уступленном Удельным Ведомством, от которого отпускается на содержание училища 1134 руб. и отопление натурою. Учащихся 118 мальчиков и 8 девочек, окончило к. 16 мальчиков.
Заведующий училищем, учитель Иван Александрович Витвицкий, окончил к. Коростышевскую учительскую семинарию, в службе с 26 авг. 1876 г., в настоящей должности с 12 окт. 1896 г., содержание 300 рублей.
Учительница Александра Петровна Залесская, окончила к. Киевскую Фундуклеевскую женскую гимназию, имеет звание домашнего учителя, в сл. с 1882 г., в настоящей должности с 1 января 1898 г., содержание 300 рублей.
Законоучитель, священник Павел Пантелеймонович Максимович, окончил к. Киевскую духовную семинарию, в службе с 24 сентября 1894 г., в настоящей должности с 4 апреля 1896 г., содержание 150 рублей.
Пению обучает местный крестьянин Пётр Штыков, содержание 30 рублей; училищный хор состоит из 16 мальчиков.
Военную гимнастику преподаёт, унтер-офицер Тихон Сницаренко, содержание 75 рублей.
При училище имеется 3 десятка земли, на которой разведён сад и огород.
2. Ставищенское, в с.Роскошном Ставищенской волости, основанное в 1885 г., помещение в двух собственных зданиях; на содержание училища отпускается из % с капитала, завещанного графиней Александрою Васильевной Браницкой на устройство училищ в бывших её имениях, - 2735 рублей. Учащихся 138 мальчиков и 35 девочек, окончило к. 11 мальчиков. С 1887 г. при училище ежегодно состояло по два стипендиата имени С.И. Литова; на содержание каждого стипендиата полагалось по 60 рублей в год.
Заведующий училищем, учитель II класса коллежский асессор Василий Григорьевич Шереметьев, окончил к. Глуховский учительский институт, в службе с 1 июля 1887 г., в настоящей должности с 17 августа 1889 г., содержание 600 рублей.
Законоучитель, священник Иоанн Васильевич Ницкевич, в настоящей должности с 4 августа 1888 г. именной наперстный крест (6 мая 1897 г.), содержание 150 рублей.
Учитель I класса, Петр Григорьевич Крутько, окончил к. Коростышевскую учительскую семинарию, в службе с 20 октября 1887 года, в настоящей должности с 1 октября 1898 года, содержание 600 рублей.
Учительница Татьяна Тимофеевна Ротар, окончила к. Киевскую министерскую женскую гимназию, в службе с 6 ноября 1895 года, в настоящей должности с 15 октября 1897 г., содержание 300 рублей.
Военную гимнастику преподаёт отдельный учитель, содержание 75 рублей.
При училище имеется 2 десятины 537 кв. сажень земли, на которой разведён сад и огород.
С 1886 года в училище преподаётся ручной труд, которому обучаются 20 мальчиков под руководством заведующего учителя В. Шереметьева. Девочки занимаются рукоделием, под руководством учительницы Т. Ротар.
Частное начальное мужское еврейское училище Айзика Шлиомович Ланда в м. Ставищах, открыто в сентябре 1897 года, содержание на счет платы за ученье. Учащихся 10 мальчиков. Преподаёт сам содержатель и мещанин Мордко Лейбович Каган.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Субота, 11.04.2020, 18:20 | Повідомлення # 344 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1988
« 11 »
Країна:
Статус: | Памятная книжка Киевского учебного округа на 1912/13 учебный год. Часть I и II, Киев, 1899
Ставищенское 4-х классное городское училище.
Открыто 1 сентября 1908 г. Помещение временно в здании 2-х классного сельского училища. Содержание: от государственного казначейства 4531 руб. 70 коп. Учащихся 122 мальчика. Окончило 20 мальчиков. Плата за ученика 6 руб. в год. (м. Ставище в 50-ти верстах от железнодорожной станции «Белая-Церковь»).
Почётный смотритель (вакансия).
Учитель-инспектор, низшего чина Николай Евдокимович Загородний, учительский институт. В службе и ведомстве с 1-VIII-07, в должности с 1-IX-11; знаков отличия не имеет. Жалование 350 руб., столовая 190 руб., за заведующего учителя 150 руб., за уроки пения 75 руб., % прибыли 153 руб., всего 918 руб. и казённая квартира.
Законоучитель, священник Дмитрий Семёнович Руденков, духовная семинария. В службе и ведомстве с 1-XI-08, в сане с 1882 г.; набедренник и камилавка. Жалование 250 руб., столовая 140 руб. и % прибыли 78 руб., всего 468 руб.
Учитель низшего чина Никон Ефремович Павленко, звание домашнего учителя. В службе и ведомстве с 1-X-05, в должности с 1-VII-11; знаков отличия не имеет. Жалование 350 руб., столовая 190 руб. и квартирные 75 руб., всего 615 руб.
Учитель (вакансия).
Учитель гимнастики (по найму) Александр Карпович Коберник. В должности с 1-XII-10. Жалование 75 руб.
Врач (вакансия).
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Понеділок, 13.04.2020, 17:40 | Повідомлення # 345 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1988
« 11 »
Країна:
Статус: | 
Інструктор по бжільництву.
Таращанська земська управа закликала на посаду інструктора по бжільництву А. П. Наріжного, який житиме в містечку Ставищах.
Газета "Рада" №93 від 24.04.1912
Санкт-Петербург
|
| |
| |
Нові повідомлення
· 
Особисті повідомлення()
· 
Учасники
· 
Правила форуму
· 
Пошук
· 
