|
Цікаві факти з історії Ставищенщини
|
|
| RuslanKolo | Дата: Понеділок, 24.12.2018, 13:42 | Повідомлення # 301 |
|
Сержант
Група: VIP-користувач
Повідомлень: 22
« 1 »
Країна: 
Статус:  | Грудень 1919 року перед Різдвом. «Гордієнківці» по дорозі в околиці м. Умані після здобуття Ставища Запорожською групою від денікінців.
Фоторепродукція картини, написаної хорунжим Федором Грінченком, - учасником І Зимового Походу Армії УНР, Лицарем Ордена Залізного Хреста. Оригінал картини є власністю родини д-ра Шандри, Чікаго.
Пояснення до картини: «В цей час по шляху з Білої Церкви через Ставище-Жашків-Умань відходила колона кінноти денікінської армії у складі кількох полків. (Генерал О.Удовиченко. – «Україна у війні за державність»)».
Архів ОУН
http://ounuis.info/events....IMAGE1$
Повідомлення відредагував RuslanKolo - Понеділок, 24.12.2018, 13:44 |
| |
| |
| Viktor | Дата: Субота, 29.12.2018, 09:45 | Повідомлення # 302 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1988
« 11 »
Країна: 
Статус: | Уважаемые Ставищане и все, кто интересуется историей родного края!
Наступают праздники, и есть время отдохнуть. Предлагаю Вам блеснуть эрудицией, и попробовать решить небольшой ставищанский КВЕСТ.
Дано 10 вопросов, в каждом по 5 возможных ответов.
Выбираем в первом вопросе правильный ответ и записываем его номер. Отвечаем на второй вопрос и тоже записываем его номер. В результате ответа на все 10 вопросов, получаем десятизначное число, которое является ПАРОЛЕМ к картинке, на которой написаны 10 фраз. Если Вы первым решили квест, то в комментарии выкладываем фразу под номером 1. Если уже кто-то решил квест до Вас, то выкладываем фразу под номером 2. И так далее.
Картинку можно скачать по ссылке но без пароля это не получится.
Подсказки можно найти на сайте, в группе Ставищенські стайні, в необъятных просторах Интернета, а также можно сделать звонок другу.
Желаю всем удачи!
Ставищенський КВЕСТ
Запитання 1. У якому році за наказом Стефана Чарнецького спалене Ставище?
1. 1635
2. 1644
3. 1665
4. 1671
5. 1675
Запитання 2. Ім’я дружини Ксаверія-Францішека Браницького:
1. Клементина
2. Варвара
3. Ядвіґа
4. Василіса
5. Олександра
Запитання 3. Яким роком датована перша відома фотографія, зроблена у Ставищі?
1. 1866
2. 1868
3. 1871
4. 1874
5. 1875
Запитання 4. Як називався потяг вузькоколійної залізниці, що доїжджав до Ставища?
1. «Ластівка»
2. «Кукушка»
3. «Грач»
4. «Сорока»
5. «Шпак»
Запитання 5. Коли в Ставищі відкрито перший шпиталь?
1. 1775
2. 1829
3. 1856
4. 1897
5. 1911
Запитання 6. Хто з п’яти страчених декабристів бував у Ставищі?
1. Кондратій Рилєєв
2. Петро Каховський
2. Сергій Муравйов-Апостол
4. Михайло Бестужев-Рюмін
5. Павло Пестель
Запитання 7. У якому році побудували мурований костел Святої Трійці?
1. 1765
2. 1777
3. 1784
4. 1798
5. 1802
Запитання 8. Хто привіз перший трактор у Ставище?
1. Макс Айт
2. Генріх Форд
3. Олександр Смолич
4. Лука Пачолі
5. Джон Фроліх
Запитання 9. Коли у Ставищі відкрито винокурний і ректифікаційний завод № 27?
1. 1932
2. 1912
3. 1863
4. 1840
5. 1774
Запитання 10. Яку картину Леон Вичулковський написав у Ставищі?
1. Копання картоплі
2. Копання буряків
3. Копання могили
4. Копання ходів
5. Копання ставка
Спасибо за помощь в подготовке квеста Себастян и RuslanKolo.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
|
| Viktor | Дата: Неділя, 03.02.2019, 20:18 | Повідомлення # 304 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1988
« 11 »
Країна:
Статус: | Благодійницька діяльність графів Браницьких під час Першої світової війни
На основі архівних документів досліджуються напрямки благодійної діяльності графів Браницьких в період війни в Київській губернії, відкриття та фінансування представниками сімейства Браницьких лазаретів, їх діяльність під прапором Російського Товариства Червоного Хреста.
Благодійність у період суспільного катаклізму можна назвати закономірним явищем, проте досвід сучасності показує, що наявність значних капіталів не є передумовою доброчинності. Ще сто років тому для представників дворянства було нормою витрачати частину своїх статків на потреби суспільства.
Меценатство представників роду Браницьких стало предметом дослідження таких істориків як В.С. Перерва, Є. А. Чернецький [1]. Не зважаючи на значне зацікавлення сучасними дослідниками даною проблематикою, доброчинна діяльність представників родини Браницьких у Київській губернії в 1914-1918 роки мало зясована і потребує окремого висвітлення. Тому метою даної статті є дослідження напрямів благодійної діяльності графів Браницьких у період Першої світової війни.
Великим польським магнатам графам Браницьким у Київській губернії належало багато землі. В 1860 р. родина Браницьких на Київщині володіла 229 селами, 485 000 дес. землі, 14% усіх кріпаків краю [2,с.29]. Рід Браницьких на Київщині мав чотири покоління і на початок першої світової війни найбільша частина маєтностей з резиденцією в м. Біла Церква належала вдові Владислава Владиславовича Браницького – Марії Євстафіївні Браницькій. Менша частина володінь з центром у м. Ставище перейшла після смерті Пія-Владислава (племінника В.В. Браницького) до вдови Юлії Альфредівни Браницької та їх дітей.
Представники графського роду Браницьких, які проживали в Київській губернії, активно займалися благодійницькою діяльністю в роки Першої світової війни. Управляючий справами спадкоємців Владислава Олександровича Браницького Вітольд Галицький в листі від 29 липня 1914 р. попросив Таращанського повітового предводителя дворянства допомогти йому отримати посвідчення Червоного Хреста на право піклування за пораненими. Для цієї шляхетної справи графиня Юлія Альфредівна Браницька запропонувала приготувати 25 ліжок з повним утриманням, всією медичною допомогою, медикаментами та перевязочними матеріалами. Ліжка для хворих воїнів запланували розмістити в чотирьох лікарнях: у лікарні в місті Ставище Таращанського повіту – 10 ліжок; у заводській лікарні в селі Озерне – 5 ліжок; у заводській лікарні в селі Синява Васильківського повіту – 5 ліжок; у заводській лікарні в селі Соснівка Подільської губернії – 5 ліжок [3,арк.6].
У вересні 1914 р. прийшла схвальна відповідь від головно-уповноваженого Управління Червоного Хреста в м. Києві – всі лазарети, засновані під опікою графині Браницької, прийняті до відомства Червоного Хреста, і будуть використовуватись після вияснення можливостей для цього.
Порівнюючи дані зі «Списку госпіталів, етапних лазаретів, передових загонів та інших закладів РТЧХ, сформованих на приватні кошти», датованого 29 серпня 1914 р. зі свідченнями виданого через рік «Списку стаціонарних лікувальних закладів, що діють під прапором Червоного Хреста в районі Південно-Західного фронту на 1 вересня 1915 р.», бачимо, як і де функціонували лазарети Браницьких. Так, у першому документі згадуються наступні лазарети Браницьких:
1. у місті Біла Церква лазарет графині Браницької на 52 ліжка;
2. у Александрія лазарет графині М. Браницької на 14 ліжок для офіцерів;
3. у селі Вільшана лазарет графині М. Браницької на 12 ліжок;
4. у містечку Ставищі лазарет спадкоємців графа Браницького на 10 ліжок;
5. у селі Озерне Васильківського повіту спадкоємців В. Браницького на 10 ліжок;
6. у селі Синява Васильківського повіту спадкоємців В. Браницького на 5 ліжок [4, арк. 1, 2, 15, 16].
У «Списку..» виданому через рік записані всі перераховані лазарети, окрім лазарету при цукровому заводі в селі Озерне. Існують певні відмінності в даних: лазарет спадкоємців В. Браницького у містечку Ставищах збільшився до 80 ліжок [3, арк. 206], лазарет графині в Вільшані – до 48 (перекреслено, надписано 46) ліжок, лазарет у селі Синява вже на 10 ліжок [3, арк. 203].
Примірники «Списку..» були розіслані предводителям дворянства всіх повітів, які повинні були звірити його данні з реальністю. Так, у доповідній Таращанського предводителя дворянства зазначено, що в лазареті в місті Ставище є лише 30 ліжок [3, арк. 304]. Інформація про роботу лазарету в селі Озерне знаходилася в доповідній уповноваженого ЧХ по Васильківському повіту (датована 10 грудня 1915 р.). В ній сказано, що лазарет на 5 ліжок при Озернянському цукровому заводі спадкоємців графа В. Браницького знову відкритий [3, арк. 341]. Лазарет у Синяві закритий [3, арк. 335].
У списку приватних закладів Радомишльського повіту знаходимо ще один лазарет, відкритий спадкоємцями В. Браницького. В селі Мигалки обладнано 4 ліжка для поранених і хворих воїнів з повним утриманням, але без медичного персоналу [3, арк. 54]. Цей лазарет функціонував щонайменше рік, оскільки він зазначений у «Списку стаціонарних лікувальних закладів, що діють під прапором Червоного Хреста в районі Південно-Західного фронту, станом на 1 вересня 1915 р.» [3, арк. 206].
Наскільки приватні дворянські лазарети справлялися зі своїми обовязками, ми можемо судити з місячного звіту (на 01.02.1916 р.) «Про діяльність лазаретів Васильківського повіту, що перебувають під прапором Червоного Хреста». Так, лазарет у Білій Церкві був розрахований на 52 хворих. За місяць у ньому отримали допомогу 764 пацієнти; з них 532 легко поранених, 122 важко поранених і ПО амбулаторних хворих. За цей час у лазареті було проведено 148 легких операцій, 43 складних. Усього зареєстровано 6 смертельних випадків. Можна порівняти ці цифри з даними по найбільшому лазареті в повіті – «Першому Кауфманівському» у Білій Церкві, який вміщував 280 ліжок. За місяць у ньому було 971 пацієнт, з яких 855 легко поранених і 116 важко поранених. Операцій здійснено 266 легких і 88 складних. Смертельних випадків – 21.
Усього у Васильківському повіті, згідно зі звітом, зареєстровано у відомстві Червоного Хреста 16 медичних закладів, з яких п'ять не працювали. Решта мала в сумі 410 ліжок, на яких за місяць пролікувалося 2804 воїнів. Благодійні лікувальні заклади Браницьких у Васильківському повіті надали за місяць допомогу 916 пацієнтам (32,66% від загального числа), в тому числі в їх стінах було проведено 43 складних (28,29%) і 174 легких операцій (35,8%) [3, арк. 346].
Родина Браницьких не обмежувала свою доброчинну діяльність лише відкриттям лазаретів для хворих і поранених воїнів. Неодноразово вони робили пожертви на потреби постраждалих верств населення. Так, у матеріалах Київського губернського жандармського управління, у рапорті за вересень 1914 р. читаємо: «за останній період часу було зареєстровано поширення чуток, нібито графиня Браницька надіслала австрійцям два вагони цукру, а також, що священик церкви в селі Пищики нібито під час проповіді сказав, війну спричинили поляки. Перші чутки припинились після того, як графиня Браницька пожертвувала 25 тис крб. на користь сімей запасних» [5, арк. 81].
Враховуючи все вище зазначене, авторка дійшла до наступних висновків. З перших днів війни представники родини графів Браницьких відгукнулися на потреби російського суспільства, запропонувавши відкрити та утримувати власним коштом лазарети загальною місткістю 25 ліжок. Ці обіцянки не були пустими словами, і вже через місяць під патронатом Червоного Хреста лазарети Браницьких успішно працювали в Ставищах, Озерному та Синяві. Окрім того, графиня М.Є. Браницька опікувалася ще трьома лазаретами: в Білій Церкві, Александрії, Вільшані, які були розраховані на 78 місць. Усього за рік у лікувальних закладах «Спадкоємців В.Браницького» кількість ліжок збільшилася на 14, а в трьох лазаретах графині М.Є. Браницької – на 34. Представники аристократичного роду Браницьких не лише відкривали та фінансували лазаретів для хворих і поранених воїнів. Вони робили значні фінансові пожертви на потреби постраждалого від війни населення Київської губернії.
Список використаних джерел:
1. Перерва В.С. Графи Браницькі: підприємці та меценати / Володимир Степанович Перерва; Білоцерків. ін-т економіки та упр. вищ. навч. закл. «Відкритий міжнар. ун-т розвитку людини «Україна». – Біла Церква: Пшонківський О.В., 2010. – 270 с.; Чернецький Є. А. Браницькі / Євген Чернецький. – Біла Церква: Олександр Пшонківський [вид.], 2011. – 731 с.
2. Лобко О. Еволюція маєткового комплексу графів Потоцьких (герб Пилява) у Правобережній Україні 1830-1917 рр. / Оксана Лобко // Дух і літера. – К, 2008. – №20. – С. 13-37.
3. Центральний державний історичний архів України, м. Київ (далі – ЦДІАК України). – Ф.719. Управління головно-уповноваженого Всеросійського Товариства Червоного Хреста при арміях Південно-Західного фронту (1914-1918 рр.). – Оп. 1. – Спр. 44. Переписка з уповноваженим Російського Товариства Червоного Хреста по Радомишльському, Канівському та іншим повітам Київської губернії про відкриття приватних закладів РТЧХ, транспортування хворих і поранених воїнів і по іншим питанням. (26.09.1914 – 01.09.1916). – 472 арк.
4. Там само. – Спр.301. Список госпіталів, етапних лазаретів, передових загонів і інших закладів РТЧХ, сформованих на приватні кошти. (Не раніше 3 вересня 1914 р.). – 36 арк.
5. ЦДІАК України. – Ф. 274. Київське губернське жандармське управління (1908-1917 р.). – Оп. 4. – Спр. 346а. Про настрій населення. (03.04.1914 - 13.01.1915). – 180 арк.
Збірник наукових праць «Ґілея: науковий вісник», Випуск 79, 2013
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Четвер, 25.04.2019, 13:26 | Повідомлення # 305 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1988
« 11 »
Країна:
Статус: | Коневодство и перевозочные средства Европейской России, С-Петербург, 1891
 
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Вівторок, 14.05.2019, 11:22 | Повідомлення # 306 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1988
« 11 »
Країна:
Статус: | 
Гражданская война на Украине 1918-1920. Сборник документов и материалов, Киев, 1967
№ 234 и № 236
№ 243-1, № 243-2, № 243-3
№ 384
№ 514 и № 635
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Неділя, 15.09.2019, 18:14 | Повідомлення # 307 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1988
« 11 »
Країна:
Статус: | Коневодство. Стадо графов Браницких.
Сегодня стада Браницких, расположены в трех городках Киевской губернии: графа Александра в Янишовке (имение Ставищское, Таращанского уезда), графа Владислава в Шамраевке (имение Белоцерковское, Васильковского уезда), графа Константина в Узине (уезд Васильковский) был первоначально основан их дедом гетманом В. K. Франциском Ксаверием Браницким в Шамраевке в 1778 году, состоял из 30 черкесских, арабских и польских кобыл из Тульчинского стада киевского воеводы Щенсны Потоцкого и 2 восточных жеребцов.
Количество стад разведения, когда количество стадных кобыл (маток) перевалило за сотню, нужно было разделить на две части, и половина из них в 1802 году была перенесена в Виноград (Звенигородский уезд, Ставищское имение); кроме того, для простоты и уверенности в выращивании как на конном заводе в Шамраевке и Винограде, содержались только табунные кобылы и молодые жеребята, а молодые кобылы из стада содержались в другом месте на хуторе Чепилиевка (Васильковский уезд).
Однако, Виноградское стадо находилось вдали от Шамраевки, штаб-квартиры главного конюшенного приблизительно в 100 верстах, что стало неудобством для наблюдения, и от Белоцерковских апартаментов гетмана В. К. на 90 верст, поэтому они пытались найти подходящее место для этой цели на более близком расстоянии, и такое было выбрано в степи у села Узин, удаленного от Белой Церкви на 18 верст и близ хутора Чепилиевка, куда временно переместили стадо из Винограда, а в Узине начали строить новую конюшню, которая, в конце концов, была принята в стадо Виноградских и из Чепилиевки; она существует до сих пор и является собственностью графа Константина Браницкого. После распределения имущества между сыновьями сенатора графа Владислава Браницкого, имение Ставищское досталось графу Александру Браницкому, который, в непосредственной близости от Ставищ, в селе Янишовка Таращанского уезда, заложил новый конный завод, построенный в 1871 году с большим старанием и великолепием, куда и перевёл свою часть стада.
До 1803 года не осталось подробных книг, которые бы точно отражали увеличение поголовья скота и приобретение восточных жеребцов для содержания и разведения арабской крови в стаде. Только традиции и упоминания в родословных, сохранили имена более известных арабских и восточных жеребцов, которых среди других отличало возрождение более совершенных лошадей.
Таким образом, с момента создания стада было привезено 107 лошадей чисто арабского или восточного происхождения; за этим стадом постоянно ухаживали, чтобы освежить всё больше чистой арабской крови или, по крайней мере, хорошей восточной; и хотя о начале коневодства в прошлом веке было мало подробностей о том, что его возглавлял гетман Браницкий, известный арабский любитель лошадей, к тому времени необходимо было приобрести значительное количество жеребцов восточной крови. Поэтому известно, что в течение 74 лет этого века 107 жеребцов и 16 арабских кобыл чистой крови вошли в стадо, чтобы содержать и выращивать произведенных лошадей. Определение жеребцов до кобыл осуществляется с особой тщательностью в отношении качеств и преимуществ обоих воспроизводителей, а что касается собственных племенных жеребцов, то также родство с которыми даже на самой дальней линии тщательно избегали.
Отдельно для покупки чистокровных английских лошадей для гонок, граф Александр Браницкий отправил коневода Робинсона в Англию; в 1846 году он доставил чистую кровь и лучшие качества 10 кобыл и 1 жеребца, которые содержались в отдельном стаде на ферме Катарининцы (в 8 верстах от Белой Церкви) и просуществовали там до 1864 года, когда стадо было ликвидировано.
Из него вышли гоночные лошади, победившие на многих ипподромах и обучившиеся английской охоте.
Что касается пользы, которую имел край от арабского стада Браницкого, то ежегодные отчеты о продаже или пожертвовании лошадей достаточно это показывают. Ведь эти отчеты только с 1818 года регулярно проводились; с прошлых лет трудно дать точный счет.
В 1864 году султан Абдул-Азис, желая лично завести стадо под Константинополем, лично отправил своего конюха и ветеринара осмотреть конюшни и табун графа Браницкого, который после детального обзора каждой единицы, передал дело султану и получил заказ на покупку: 8 верховых лошадей, 6 упряжек, двух стадных жеребцов Ярзмо и Инак, выращенных от разведенного жеребца Индианина, купленного в 1853 году, маток (стадо кобыл) 48, трёхлетних – 17, двухлетних – 21, жеребята под кобылами 4, разом всего106.
Местные лошади, в результате умелого разведения, имеют в дополнение к красивым формам отличительную чистую породу, хороший рост, который не является арабским.
Начиная с 1818 по 1870 года, лошадей было продано 2009, подарено 1231, вместе выбыло из стада 3240 лошадей. Эти лошади, купленные по большей части в губерниях: Киевской, Подольской и Волынской, стали основой или опорой для многих небольших конных заводов, которые, как и мелкие производители всего лишь несколько кобыл, как правило, для упряжки, поставляют на ярмарку очень красивых лошадей.
Все три графа брата Браницких пытались вести породу хороших, сильных, рабочих лошадей; для этой цели они несколько раз импортировали в качестве жеребцов и кобыл породы першеронской, но их разведение на фермах не удалось, будь то из-за отсутствия особой заботы и интереса или из-за небрежности тех, кому это было поручено. Граф Александр Браницкий основал небольшое стадо першеронов, сначала в Голендерни (имение Ставищское, Таращанского уезда), которые позже были переведены в Красиловку (того же самого имения и уезда), затем после продажи последнего в 1865 году, расположились в Рожках (того же имения и уезда).
Совсем недавно стадо состояло из 58 маток, из которых 12 кобыл першеронок полукровок, 17 кобыл першеронок четверокровных и своих разведенных породистыми жеребцами першеронами, 29 кобыл других пород (правильных своего разведения и русских прикупленных), тщательно отобранных, отличающихся ростом и великолепным строением.
Жеребцы в количестве 10-ти. Голиат, Самсон, Гниадож, Лисалк першерон полукровка и своего разведения от першеронов выведенных. Магнат, Диронд, Сэр Чарльз расы английской, полукровка и выведенный.
А в 1870 году появился Француз, першерон купленный в Париже вместе с тремя другими жеребцами той же расы в конюшнях генеральной компании омнибусов, которые уже умерли здесь от карбункула.
Молодой Самсон из Лестера, Ваггон-Шейкер из Суффолка; купил лично граф Александр Браницкий и вывез из Англии в 1871 году заплатив 15000 франков.
Стадо то в 1870 году чуть полностью не пропало. Конные воры, которых, к сожалению, было большое количество в стране, наблюдали за ним в течение нескольких недель, подделывали сертификаты покупки («по правилам») для каждого животного, и в темную ночь напали на стадо, спящее в степи на ферме, люди собрались вместе, связали и похитили лошадей. К счастью их поспешно преследовали несколько сотен верст, и с помощью проходящего мимо войска отобрали.
Источник: Goniec Teatralny, № 11-12, 1877
  
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Laoljan | Дата: Понеділок, 30.09.2019, 22:15 | Повідомлення # 308 |
|
Сержант
Група: Початківець
Повідомлень: 21
« 5 »
Країна:
Статус: | Оскільки тут уже ішлося про археологію і розкопки поховань, хотів би розповісти про катакомбне поховання в с. Гойсиха. На початку 60-х років під час оранки на одному з городів провалилася земля. Зійшлися сусіди і стали копати. Розкопали таку підземну споруду: вертикальна шахта заглибшки 6 метрів (зв"язували дві драбини, щоб спустилися у неї), на дні горизонтальний лаз висотою один метр, довжиною два, який провадить у напівкруглу камеру площею, очевидно, 10-15 кв метрів.
По боках у стінах камери на висоті півметра дві заглибини ("таке, як пічурки"). Камера порожня. На стелі видно сліди від кіптяви, вле невеликі. Найцікавіше те, що в протилежному кінці камери видно хід униз, засипаний глиною. Видніють лише дві сходинки.
Розповів мені про цю споруду мій друг Микола Біденко (незадовго до смерти). Він сам був у тому підземеллі, а згодом разом і друзями хотів навіть розкопати хід углиб. Загалом, ходило туди все село. Всіх дивувало те, що хтось витратив на ту споруду величезні людські ресурси, адже щоб викопати таке, потрібно було із сотню копачів. Досліджували, чим копали. Із слідів на стінах видно, що не заступом, а чимось дрібнішим, наче мотикою. Ніхто не здогадався звернутися в інститут археології, згодом хазяї того городу ховали там самогонний апарат од міліції, а потім засипали шахту землею. Як я встановив, це типове катакомбне поховання сарматського типу, можливо, навіть не пограбоване. Основна камера розташована глибше і завалена глиною (Біденко згадував, що східці були "гострі", тобто не вичовгані). Я попросив його з"ясувати, чи можна ще те місце знайти, і під час поїздки до Гойсихи він встановив, що на тому дворищі вже ніхто не живе, а місце наприкінці городу чітко видно, бо там заглибина.
Ми іще дійдем до Гангу,
Переможемо в боях,
Щоб від Японії до Англії
Вкраїна сяяла моя
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Вівторок, 01.10.2019, 08:16 | Повідомлення # 309 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1988
« 11 »
Країна:
Статус: | Цитата Laoljan (  ) типове катакомбне поховання сарматського типу
Здесь без специалистов сказать трудно. Такие катакомбы рылись во времена нападения татар. Местное население, которое было не столь значительным как сейчас (часто хутор или фольварк), имело возможность прятаться на несколько дней. Углубления, со ступеньками или без, вели к источнику воды. Таким источником часто был ставок, но иногда просто вырывался колодец. Так как вблизи воды грунт был более влажным, то он обычно обваливался в первую очередь.
Вот в Роскише в таких катакомбах спуски в сторону ставка тоже были обвалены. Фото здесь.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Laoljan | Дата: Вівторок, 01.10.2019, 09:28 | Повідомлення # 310 |
|
Сержант
Група: Початківець
Повідомлень: 21
« 5 »
Країна:
Статус: | Згідно з даними археологічних досліджень, це все ж таки поховання. Про це свідчить його форма (підземелелля викопане за схемою, що нагадує жіноче лоно), а також невеликі розміри камери (Біденко казав, що як "заліземо туди учотирьох чи вшістьох, то вже й тісно"). Моє припущення підтвердила і секретар Асоціяції археологів України, з якою я листувався із цього приводу. Здивувало її тільки те, що був хід униз, тому що відомі поховання обмежувалися основною камерою. Тепер, коли Біденко помер, розташування підземелля встановити буде проблематично. Додано (01.10.2019, 09:38)
---------------------------------------------
Детальніше про катакомбні похованння тут:http://www.litopys.com.ua/encyclopedia/babinska-berezhn-vsko-ma-vska-b-logrud-vska-kulturi/obryad-pokhovannya-katakombnikh-kultur/
Ми іще дійдем до Гангу,
Переможемо в боях,
Щоб від Японії до Англії
Вкраїна сяяла моя
Повідомлення відредагував Laoljan - Вівторок, 01.10.2019, 09:29 |
| |
| |
| Viktor | Дата: Вівторок, 01.10.2019, 11:46 | Повідомлення # 311 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1988
« 11 »
Країна:
Статус: | От Журавлихи до Гейсихи по прямой всего 8 км.
А. В. Комар «Погребение кочевника нач. VIII в. у села Журавлиха в Среднем Поднепровье».
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Laoljan | Дата: Вівторок, 01.10.2019, 15:33 | Повідомлення # 312 |
|
Сержант
Група: Початківець
Повідомлень: 21
« 5 »
Країна:
Статус: | Дякую за цікавий матеріял. Однак тут ідеться про впускне поховання, тоді як у Гойсисі виявлено катакомбне. Слід звернути увагу і на те, що над гойсіським похованнням не було кургану, що свідчить про його надзвичайну давність (курган вочевидь розорали ще кілька століть тому, якщо не до нашої ери). До речі, подібну споруду знайшли у позаминулому столітті й у Брилівці. Ось що пише Похилевич: "По левую сторону Тикича... открита в недавнем времени яма, в роде покоя (ІІ); оттуда ход ведет в небольшую пещеру, кольцеобразно устроенную; а отсюда есть ход в другую пещеру, но ета последняя засипана песком". Все наче збігається. Шахта, хід, кругла камера і друга камера, засипана. Звичайно, потрібні археологічні дослідження, проте на сьогодні вони неможливі у зв"язку з тим, що держава практично не фінансує їх. Усі експедиції Інстутуту археології працюють на кошти спонсорів. Може, років за сто чи двісті хтось знову відкриє поховання у Гойсисі.
Ми іще дійдем до Гангу,
Переможемо в боях,
Щоб від Японії до Англії
Вкраїна сяяла моя
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Вівторок, 01.10.2019, 20:22 | Повідомлення # 313 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1988
« 11 »
Країна:
Статус: | Цитата Laoljan ( ) не було кургану
Если в этой части села, то было несколько курганов.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Неділя, 17.11.2019, 19:15 | Повідомлення # 314 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1988
« 11 »
Країна:
Статус: | Історія Палацу Браницьких у Ставищі
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Середа, 18.12.2019, 08:19 | Повідомлення # 315 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1988
« 11 »
Країна:
Статус: | Пожертвования гр. Браницкой. Из Ставище, в губернии Киевской, отчет: 10 мая этого года, здесь состоялась церемония закладки первого камня для строительства здания, предназначенного для двухклассной школы с ремесленными отделениями. На строительство здания было выделено 3 900 рублей, полученных из капиталов записанных в пользу крестьян гр. Александрой Браницкой из Энгельгардтов в 1833 году, общая сумма которых вместе с начисленными процентами составляет в настоящее время 500 000 рублей. Из этих средств в бывшем поместье завещателя были созданы несколько крестьянских банков, школа в Кожанке, стоимость строительства которой составила 7 000 рублей, и поддерживаются приходские школы в сёлах, которые ранее принадлежали завещательнице. Первый камень был заложен для школьного здания в Ставище, в присутствии всех научных и административных органов власти, мастеров со всего ключа Браницких и 5 000 проживающих вокруг крестьян. Нынешний владелец Ставище, гр. В. Браницкий, пребывает в Алжире и поэтому не присутствовал при закладке первого камня. Помимо 30 000 рублей, на устройство слесарной мастерской и кузницы, будет выделено 5 000 рублей; для этой цели гр. В. Браницкий подарил двигатель.
Газета "CZAS", №127, 5 июня 1895
Санкт-Петербург
|
| |
| |
Нові повідомлення
· 
Особисті повідомлення()
· 
Учасники
· 
Правила форуму
· 
Пошук
· 
